Національне виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині С.Ф.Русової

    Ігрові  дії дітей соціальні за своєю  спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або  людину, з якою дитина вступає в  контакти. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими  діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра — найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування.

    Таким чином, дитяча гра має виняткове  значення для розв'язання багатьох виховних завдань насамперед для  становлення дитячого колективу  та розвитку в ньому доброзичливих  взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з  ровесниками, старшими та молодшими  дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а  й у повсякденному житті.

    Своєрідність  гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність — дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви — чим вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важливо для  формування її як особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд «творить» гру, по-своєму відображає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаючи власне ставлення до нього.

    Нічого  так не потребує дитина, як можливості вільно гратися, через що, в кожному  дитячому садку повинна бути досить велика кіль кість різноманітних  цяцьок, щоби кожна дитина могла  бавитися, знаходячи те, що більше відповідає її нахилам та її бажанням. Завше  краще, щоби виграшки для дітей були зв’язані з рухами - щось возити, кидати (м’ячі, візочки). Треба заводити різних звірят, щоб привчати дітей до уходу  за ними і до ласкавого з ними поводження.

    Цікаво  збирати народні дитячі забавки, що наприклад, у нас на Україні  продаються по ярмарках і зроблені самими дітьми, або для дітей селянськими  майстрами. Багато вже написано про  те, яке велике значення має для  дітей гра, вона їх стихія - в іграх  набирають вони сили, розвиваються фізично й духовно. Гра є дуже важливий фактор виховання, бо в іграх  суцільно виявляється природа дитини і грою можна її або стримати від  небажаних поступків, або викликати  до бажаних, усі народи мають свої стародавні ігри, що на перших порах  мали характер ритуальних відправ, а  лише згодом набрали характеру гри. Ці ігри часто повні мати гарних естетичних рухів, як наприклад, веснянки, тай перейняті вони національним духом, який треба обов'язково вносити  в життя кожної дошкільної організації. Ігри відповідно до розвитку дітей  мають свій розподіл:

    1. прості рухи - бігати наввипередки, перебігати із кутка у куток;

    2. ігри, що випливають із інстинкту  переймання. Дівчатка люблять грати  в господарство, повторювати в  грі родинні звичаї, які їх  найбільш зацікавили. Щоб розвинути  в дітях зацікавленість, треба  щоби в тих іграх, якими сугестивне  захоплюємо дітей проступали  обидва процеси - переймання й  творчість. Дуже бажано збирати  наші стародавні українські ігри  й користуватись тими із них,  що найкраще придались би в  дитячих садках. Не треба гри  механізувати, а ширше давати  дітям можливість до гри вносити  щось нове, якусь іншу комбінацію, свої творчі ремарки. Ігри старших  дітей, так само наближатимуться  до драматизації різних оповідань  і до ілюстрації лекцій» тільки  в складнішій формі. Діти знайомляться  з побутом дикунів і радо  імітують його в іграх. Так  само, наприклад, грають у Робінзона  Крузо.

    Для дітей 5-6 років доброю розвагою може бути театр ляльок або театр тіней, особливо коли вони самі нароблять  ляльок чи то ви ріжуть їх з паперу й  ними проілюструють свої улюблені казки. (Додаток А). 
 

    2.3. Праця дітей  - метод дошкільного виховання

    Праця є творчим видом людської діяльності, що потребує від людини не тільки спеціальних  знань і умінь, дотримання технологічної  дисципліни, а й здатності оперативно приймати рішення у нестандартних  ситуаціях, постійно вдосконалювати процес праці та створюваний нею продукт. Навіть у дошкільному віці вона є  різноманітною за змістом, передбачає використання різноманітних потенцій дитини. Основними видами дитячої  праці є самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця. Всі вони мають певні можливості для вирішення виховних завдань. Самообслуговування його значення полягає у спрямованості на задоволення повсякденних особистих потреб дитини (умивання, одягання, роздягання, прибирання ліжка та ін.). У процесі самообслуговування вона привчається до порядку й організованої поведінки, оволодіває всіма компонентами трудової діяльності. У неї поступово формується вміння бачити результат праці, встановлювати зв'язок між метою, трудовими діями і кінцевим результатом. Дитина стає самостійною, починає усвідомлювати, що праця є першою умовою виховання вільної І незалежної особистості. Якщо в молодшому дошкільному віці за допомогою самообслуговування виховують у дітей самостійність, здатність до переборення труднощів, формують трудові навички, то у старшому дошкільному віці воно стає звичним для дітей. Роботу із самообслуговування дитина має виконувати як щоденну та обов'язкову. Уваги педагога вимагає чіткість організації життя дітей, наявність відповідних побутових умов, що є передумовою своєчасності, постійності, систематичності, належної якості самообслуговування дітей.    Господарсько-побутова праця. Метою господарсько-побутової праці є підтримання чистоти і порядку в приміщенні, на інших територіях життєдіяльності дитини, допомога дорослим в організації режимних процесів тощо. У молодшому дошкільному віці вихователь привчає дітей виконувати прості трудові дії з близьким у часі результатом (допомагати помічникові вихователя накривати на стіл; вихователю — у підготовці до заняття, підтримувати порядок на столі під час заняття, після нього — прибирати матеріали, складати на місце іграшки).У середньому дошкільному віці вихователь продовжує формувати у дітей інтерес і бажання виконувати завдання дорослих якісно, старанно, охоче. Зміст цієї праці ускладнюється за рахунок збільшення кількості, деталізації процесів. Передусім вихователь має допомогти дитині з'ясувати мету роботи, послідовність трудових дій (раціонально підготувати робоче місце, правильно виконувати посильні трудові дії з досягненням кінцевого результату, навести порядок на робочому місці, уміти працювати вдвох - утрьох).У старшому дошкільному віці діти починають розуміти працю як потрібну і серйозну справу, а інтерес до трудового процесу поєднувати з інтересом до його результатів. Значно складнішими стають для них трудові завдання. Праця у цьому віці все більше відокремлюється від гри, а епізодичні трудові доручення набувають для них значущості постійних обов'язків. Перед педагогами відкриваються можливості для реалізації програмних завдань виховання позитивних взаємин (працювати дружно, узгоджено, допомагати один одному), формування працелюбства, самостійності, активності та ін. Організовуючи господарсько-побутову працю, вихователь використовує різноманітні методичні прийоми: показ виконання кожної елементарної дії та послідовності дій, супроводжуваний детальними поясненнями; безпосередню допомогу у виконанні трудових дій; особистий приклад; постійне нагадування про послідовність дій; використання дидактичних ігор та прийомів, створення ігрових ситуацій; заохочення з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей дітей; оцінку результатів виконаної роботи, аналіз конкретних суспільне значущих учинків тощо. У старших дошкільників поступово згасає інтерес до того виду праці, який стає звичним, повсякденним. Тому для відновлення інтересу до неї слід збагачувати її елементами новизни (конкурс «Хто краще накриє стіл до обіду», колективні обговорення творчого виконання обов'язків черговими у групі та ін.). Праця в природі. Особливість її полягає в тому, що діти мають справу не з предметами, а з об'єктами живої природи — працюють у куточку природи, на городі, у квітнику, доглядають за тваринами. Основним її виховним завданням є вироблення у дітей інтересу, дбайливого ставлення до живої природи, формування вмінь і навичок з догляду за рослинами і тваринами, вміння правильно користуватися знаряддями праці. Праця в природі є доступним дітям дошкільного віку видом продуктивної трудової діяльності. Кінцева мета (виростити квіти, овочі тощо), її результати конкретні та зрозумілі, однак їх неможливо швидко досягти. Віддаленість результату вимагає від дитини тривалих фізичних і розумових зусиль, повсякденної копіткої роботи, терпіння. Як правило, більшість дітей охоче працює з живими об'єктами, радо доглядає за ними, пізнаючи світ живої природи, розкриваючи свої нові можливості, виховуючи в собі дбайливе ставлення до всього живого. Однак у них ще мало досвіду, умінь, тому дорослі мають разом із дітьми виробити чіткі правила їх поведінки і діяльності у природі. Ручну працю треба починати з найпростішої, щоби діти відразу могли її без сторонньої допомоги виконати за тим зразком, що його подасть керівник школи. Треба підібрати найбільш підхожий матеріал і терпеливо не перешкоджати дітям самостійно ним орудувати. З окремих праць велике значення має дитячий малюнок. Він має значення як показчик, бо виявляє психологію дитини, силу та правдивість тих вражень, що дитина придбала. Є ще друге значення малюнка - мистецьке, естетичне - та насолода, що він дає при доброму навчанні, особливо малюнок фарбами. Ліпка так само як і малюнок служить для дітей тої самої мети. Ліпка добре розвиває уяву, допомагає малюнкові. Матеріалом для ліпки може бути пісок, глина, пластилін, розмочений папір.

    Діти  також люблять вирізати різні  забавки (Різдвяну ялинку). Вирізані забавки  можна склеювати й так складати цілі малюнки. Ця праця може бути Індивідуальною й спільною для цілої групи». Гарною утилізацією ліпки та вирізування може бути утворення лялькового театру або театру тіней. В цій праці приймають участь усі старші діти для утворення приємної розваги для малих дітей.

    Висновки  до 2 розділу

    С.Ф. Русова розглядає навчально-виховний процес у його єдності, вважаючи, наприклад, що виховувати моральні якості окремо неможливо. С.Ф. Русову дуже хвилювала політична і соціальна незахищеність українського вчителя. Постійна матеріальна скрута, переслідування, безправність у всіх сферах життя негативно позначаються на його загальнокультурному і професійному рівні. Такий вчитель мало що може зарадити у виховній справі. Суспільство має створити для вчителя такі умови, щоб він не на словах, а на ділі почувався вільним, щасливим, незалежним у правовому й економічному становищі. Тоді він матиме можливість на творчість, демократизм, у своїх діях здійснюватиме людино творчу місію в суспільстві. Адаптація дитини до умов життя, за С. Ф. Русової, має відбуватися природним шляхом, спостереження дітей за зовнішнім світом, якими керує вихователь, повинні формувати позитивний настрій, сприяти всебічному розвитку особистості: «Сенсорні вправи мають розвинути не тільки гостроту органу, але й сенсорну пам'ять, пам'ять всіх сенсорних вражень, наприклад, малювати кольоровий найпростіший орнамент на дошці, звернути на нього увагу дітей, а на наступний день мали б діти його з пам'яті намалювати, дотримуючись того ж порядку в розполозі фарб». 
       Поінформованість дитини з різноманітними явищами життя в майбутньому не тільки допомагає їй адаптуватися до нього, а, на думку С. Русової, стає основою для формування абстрактного мислення вже на початку життєвого шляху: «Чим дитина буде більше конкретних фактів, тим ясніше для нього буде абстракція». Абстрактне мислення, у свою чергу, підвищує пізнавальну й особистісну активність дитини.  
       С. Русова переконана, що гра, яка є потужним фактором виховання дитини, повинна як можна більше спиратися на національні коріння: «Дуже бажано збирати наші стародавні українські ігри та користуватися тими з них, краще стали в нагоді б у дитячих садах» . Діалектичну природу впливу гри на дитину повинна бути врахована таким чином, щоб застосування кожної гри у виховному процесі не тільки виконував би певні виховні функції, але і забезпечувало творчий розвиток особистості дитини: «Щоб розвинути в дітях інтерес, треба щоб в тих іграх, якими сугестивна захоплюються діти, проступали обидва процеси наслідування і творчості». Під час різних ігор, вважає С. Русова, вихователь обов'язково повинен розвивати «соціальне почуття у дітей», тобто формувати вміння гідно вести себе в дитячому колективі, адекватно сприймати інших дітей, їх особистісні прояви. З огляду на специфіку гри як одного з найважливіших в житті людей видів діяльності, при будь-якої гри потрібно застосовувати елементи драматизації, також розвиває почуття дітей. Охарактеризуємо працю дітей як важливий фактор позитивного виховного впливу на особистість, С. Русова зазначає, що будь-яку роботу «треба починати з найпростішої, щоб діти відразу могли її без сторонньої допомоги виконати за тим зразком, який подасть керівник ...». Всі види праці, які застосовуються під час виховання дітей, повинні мати практичну спрямованість. Під час гри потрібно формувати вміння та навички, які доступні для дітей відповідного віку: «Ручна праця може бути або загальнокорисних - витирати меблі, підмітати, чистити яку-небудь річ, плекати рослини, вишивати грубими гачками по картону, в'язати дерев кам'яними спицями, або може бути естетично-декоративна, ілюстративна, психологічна». Разом з тим будь - яка гра повинна носити для дитини розвиває характер.  Праця повинна формувати у дитини бажання прикрасити своє житло, приміщення, де відбувається навчання, власне життя і т.д.  
       Аналіз змісту системи "нових методів дошкільного виховання, запропонованої С. Русової, переконує, що діяльність цього видатного українського вченого стала міцним підставою для створення національно-орієнтованої системи дошкільного виховання. Плідні науково-педагогічні ідеї С. Русової покладено в основу розробки нормативних документів, що регулюють дошкільне виховання і забезпечують його ефективність. Практично всі галузі сучасної методики дошкільного виховання побудована на підставі творчої розробки вченими ідей С. Русової. Зокрема, особливе значення методична спадщина набуває в області мовленнєвої діяльності дітей. 

    ВИСНОВКИ

    Золоті  джерела праць Софії Русової - це не тільки історія педагогічної і психологічної думки, це і абсолютний сучасний погляд на загальну проблему, конкретні завдання, відповідні умови, форми і методи організації дошкільного  виховання. Фрагменти з її книжки - "Нові методи дошкільного виховання", що вийшла у Празі 1927 р. у видавництві "Сіяч" при Українському Високому Педагогічному Інсти туті їм, М.Драгоманова, як посібник (на правах рукопису) для  тих, хто здобував професію дошкільного  працівника. У ній розкриваються  завдання дошкільного, виховання, подається  характеристика вікового, розвитку дітей» С.Ф.Русова поєднувала в собі глибокого  психолога, педагога і методиста  водночас. Це той рідкісний випадок, який дає змогу розглядати дитину і процес її виховання цілісно, не розриваючи її по окремих науках і  методиках

    Найголовнішою ознакою школи суверенної держави  у працях С.Русової виступає її національний характер. Він визначається українознавчим спрямуванням змісту навчання, превалюванням  у ньому рідної мови, географії  та історії України, природо - і краєзнавства; пристосованістю до народного світогляду, до надбань національної культури в  цілому.

    Підґрунтям  виховної діяльності школи в незалежній Україні С.Русова проголосила культ  своїх Нації і Батьківщини. Водночас наголошувала на потребі доведення шкільного життя до розвитку «в дітях широкого почуття симпатії до всіх людей, до якої б раси вони не належали, яку б віру не ісповідували». Тобто національний характер школи, за Софією Русовою, виключає утиски й переслідування представників інших національностей.

    Нова  школа повинна передусім дати дітям національне виховання, метою  якого в широкому значенні виступає "відбудова Батьківщини", відродження  й утвердження незалежної України. Цей національний виховний ідеал, за переконанням педагога, не перечить найвищим ідеалам культури й гуманності, тобто  має загальнолюдський характер.

    Серцевиною  національного виховання в новій  українській школі і водночас його метою у вузькому значенні С.Русова вважала формування національно-патріотичної свідомості, що включає етнічне, національно-політичне, державно-патріотичне самоусвідомлення особистості.

    Вчений - педагог С. Русова певною мірою випередила свій час, наблизила українське дитяче виховання з кращими зразками світової педагогіки, заклала основи подальшого розвитку українського національного виховання.  

    СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

• Берегиня української національної школи. До 140-річчя від дня народження С. Ф. Русової. 1856—1940 // Календар знаменних і пам'ятних дат на 1 кв. 1996 р. — с. 82.
• Берегиня української національної школи: Урочистості до 135-річчя від дня народження // Рідна школа. — 1991. — № 2. — с. 86 — 87.
• Богуш А. Біологічне та соціальне у поглядах С. Русової на виховання. // Дошкільне виховання. — 1996. — № 9. — с. 8 — 9.
• Гонюкова Л. В. Спогади Софії Русової //Український історичний журнал. — 1999. — № 5. — с. 133 — 148.
• Коваленко Є. Софія Русова педагог- просвітитель, державний діяч, вчений // Рідна школа. — 2000. — № 8. — с. 35 — 38. — Бібліогр.: 5 назв.
• Проскура О. Педагог і діяч // Дошкільне виховання. — 1996. — № 3. — с. 12 — 13.
• Русова Софія. Мемуари. Щоденник. — К.: Поліграфкнига, 2004. — 544 с.

    Додаток А

    Гра ілюстрація казки «Кіт у чоботях»

    Казка «Кіт у чоботях»

    В одного мельника було три сини, а в господарстві був млин, ослик і кіт. Сини мололи, ослик возив зерно та борошно, а кіт, звісно, ловив миші. 
Коли мельник помер, сини поховали його і почали спадщину ділити. 
Старший узяв собі млин, середущий - осла, а молодшому дістався кіт. 
Зажурився молодший та й каже сам до себе: 
- Ох, дісталось мені найгірше: старший брат буде молоти, середущий їздитиме на ослику. А що я, бідний, робитиму зі своїм котом? Хіба пошию з його шкурки пару рукавиць, більш нічого. 
- А послухай-но мене,- озвався кіт: він зрозумів усе, що сказав хлопець. - Навіщо тобі мене вбивати? Щоб пошити пару поганих рукавиць із моєї шкурки? Справ мені краще чоботи, щоб я міг у них між люди вийти й себе показати, тоді я скоро тобі в пригоді стану. 
Мельників син дуже здивувався, почувши, що кіт говорить, як людина. Але вони саме проходили повз шевцеву хату, отож хлопець викликав шевця надвір і сказав зняти з кота мірку на чоботи. А коли швець пошив чоботи, кіт узувся, взяв торбу, посипав на дно зерна, а зверху прив'язав шворку, щоб зашморгувати, закинув торбу на плечі й пішов на двох ногах, як людина, з двору.  
А король тієї країни дуже любив смажених куріпок. Та ось біда: жодної куріпки не можна було спіймати. В лісі їх аж кишіло, та вони були такі полохливі, що жоден мисливець не міг і підступитися до них. Кіт знав це і надумав зробити хитріше. Прийшовши в ліс, він розв'язав торбу з зерном, шворку протяг по траві за кущі, а сам причаївся і став ждати. Куріпки не забарилися, прилетіли, побачили зерно і одна по одній полізли в торбу ласувати. Коли їх там зібралося чимало, кіт смикнув за шворку і зашморгнув торбу.