Національне виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині С.Ф.Русової

Потім швидко побіг, поскручував куріпкам голови і, закинувши торбу на плечі, почимчикував прямо до королівського палацу. 
Вартовий гукнув: 
- Стій, куди йдеш? 
- До короля,- сміливо відповів кіт. 
- Ти що, здурів? Кіт - до короля? 
- Та хай іде,- втрутився другий,- адже наш король часто нудьгує. Може, кіт його розважить, як потреться об ноги та повуркоче. 
Увійшов кіт до короля, уклонився низенько й сказав: 
- Мій господар, граф,- він назвав якесь довге й знамените ім'я,- передає вашій величності найщиріший уклін і посилає вам ось цих куріпок - він їх щойно впіймав на сильце. 
Король дивом здивувався, побачивши розкішних жирних куріпок, з радощів аж нестямився і наказав насипати котові в торбу стільки золота зі скарбниці, скільки той підніме. 
- Віднесеш оце своєму панові і дуже, дуже подякуй йому за подарунок. 
А бідний мельників син сидів дома біля вікна, сперши голову на руки, і думав, що ось він витратив останні свої гроші котові на чоботи, а яку користь матиме з того? Аж раптом входить кіт, скидав торбу з плечей, розв'язує її і висипає золото перед хлопцем. 
- Ось тобі дещиця за чоботи. Король вітає тебе й передає щиру подяку. 
Молодий мельниченко дуже зрадів з такого багатства, хоч і не втямив до ладу, звідкіль воно взялося. 
Тоді кіт скинув чоботи і розповів йому все. А насамкінець сказав: 
- Тепер у тебе грошей досить, але це ще не край. Завтра я знову взую чоботи, і ти станеш іще багатший. А ще я сказав королю, що ти вельможний граф. 
Другого дня кіт, гарненько взувшись, знову пішов на полювання і приніс королю багату здобич. Так він ходив день у день і щодня приносив додому золото. 
Король так полюбив кота, що дозволив йому приходити й виходити, коли його воля, і гуляти по всьому палацу, де захоче. 
Одного разу сидів кіт на кухні в палаці й грівся біля вогню, коли входить королівський візничий і лається на всі заставки: 
- А щоб воно запалося, сто кіп лиха і королю, і королівні. Хотів піти до корчми трохи випити, в карти згуляти, а тут на тобі, їдь з ними на озеро. 
Почув це кіт, вискочив із кухні й щодуху помчав додому, до свого господаря. Прибіг та й каже: 
- Коли хочеш стати графом і бути багатим, то гайда зі мною на озеро, будеш там купатися. 
Мельників син не знав, що на це й сказати, проте подався за котом до озера, роздягся і стрибнув у воду. А кіт узяв його одежу, заніс у кущі й сховав. Щойно він упорався з цим, аж їде король. А кіт як почне лементувати, та так голосно: 
- Ох, найласкавіший королю! Мій пан купався тутечки в озері, а якийсь злодюга вкрав його одіж, що лежала на бережку. А тепер вельможний граф не може вилізти з води, бо голий, і як довго там пробуде, то застудиться і помре. 
Почувши це, король звелів зупинитися й послав слугу назад до палацу, щоб привіз котресь із королівських убрань. 
Гаданий граф зодягся в розкішні шати, і король запросив його сісти в карету, бо дуже полюбив його, думаючи, що то він посилав йому куріпок. Королівна не перечила, бо граф був молодий, гарний і дуже їй сподобався. 
А тим часом кіт уже побіг далеко вперед. 
Прибігає до великої сіножаті, а там сто косарів траву косять. 
- Гей, люди, а чиї це луки? - питає кіт. 
- А це великого чарівника. 
- То слухайте мене: ось їхатиме король, і коли він запитає, чиї це луки, скажете, що графові. А як не скажете, то будете побиті на смерть. 
І побіг далі. Прибігає до однієї ниви, такої великої, що й оком не оглянути. А на тій ниві двісті женців жнуть жито. 
- Гей, люди, а чиє це жито? 
- Чарівникове. 
- Ну то слухайте: ось їде за мною король, то коли він запитає, чиє це жито, кажіть - графове. А як цього не зробите, то будете всі побиті на смерть. 
Нарешті прибіг кіт до великого лісу, де триста дроворубів стинали величезні дуби на дрова. 
- Гей, люди, а чий це ліс? 
- Та чарівника.  
- Ну то слухайте: ось зараз їхатиме король, і якщо він запитає, чий це ліс, кажіть, що графів. Якщо не скажете, то будете побиті на смерть. 
І побіг далі. 
А всі люди дивилися йому вслід перелякано, бо кіт був у чоботях і ходив, як людина. 
Незабаром прибіг він до палацу, де жив чарівник, сміливо ввійшов і став перед ним. Чарівник зневажливо зиркнув на кота й запитав, чого йому треба. Кіт низенько вклонився і мовив: 
- Довелося мені чути, що ти можеш перекинутись у всякого звіра, в якого лишень захочеш : у вовка, лиса чи собаку. Цьому я можу повірити. Але мені не віриться, що ти можеш обернутися на велику тварину, от хоч на слона. 
- Це для мене дрібниця,- відказав чарівник і вмить обернувся в слона. 
- Оце-то так! А на лева? 
- І це для мене ніщо,- мовив чарівник і став перед котом у подобі лева. 
Кіт удав, ніби злякався, і скрикнув: 
- Це ж неймовірне, нечуване діло! Такого мені й не снилося! Але ще неймовірніш було б, якби ти перекинувся в якусь маленьку тваринку, ну, скажімо, в мишку. Ти, звісно, могутніший за всіх чарівників у світі, але таке, мабуть, і тобі не до снаги. 
Чарівник аж розімлів від таких лестощів. 
- Авжеж, любий котику, я можу й це,- приязно сказав він і перекинувся в мишку та й почав бігати по кімнаті. А кіт за мишкою, хапнув її з одного стрибка і вмить з'їв. 
А тим часом король із графом та принцесою їхали собі неквапом далі й приїхали до великої луки. 
- А чиє це сіно? - запитав король. 
- Графове,- гукнули косарі, як навчив кіт. 
- Гарний клапоть землі маєш, графе,- сказав король. 
Потім приїхали до великої ниви. 
- Гей, люди, а чиє це жито? - запитав король. 
- Графове,- гукнули всі женці. 
- О, графе, то й це ж неабиякий шмат земельки. 
А тоді приїхали до лісу. 
- Гей, люди, а чиї це дрова? 
- Графські,- відповіли дроворуби. Король здивувався ще дужче і сказав: 
- Та ви багатий чоловік, графе. Я й не знав, що в моєму королівстві є такі розкішні ліси. 
Нарешті приїхали вони до палацу. 
Кіт уже стояв на сходах, і тільки-но карета зупинилась унизу, прискочив, відчинив дверцята і мовив: 
- Ваша величність, прошу вступити до палацу мого господаря - графа. Його така честь зробить щасливим на все життя. 
Король вийшов з карети і не міг надивуватися розкішним палацом, що був, може, більш прекрасніший, ніж його власний. А граф повів королівну в залу, що аж сяяла від золота й самоцвітів. 
А потім граф одружився з королівною, і коли помер її батько, сам став королем, а кіт - першим міністром при ньому.