Національне виховання дітей дошкільного віку в педагогічній спадщині С.Ф.Русової

    Педагог постійно нагадує вчителям про необхідність врахування індивідуальних особливостей дітей. Образно порівнюючи дітей  із кущами в саду, вона підкреслює, що як серед розмаїття кущів немає  двох однакових, так і всі діти різняться між собою почуттями, думками, характерами, здібностями. Вчитель  та батьки мають знати своїх вихованців різнобічне і розвивати їхні духовні  та фізичні сили.

    Провідним методом виховання С.Ф. Русова вважає гідний для наслідування приклад  дорослих і всіх тих, з ким спілкується  дитина. У зв'язку з цим, вважає вона, треба, щоб вихованці у своєму оточенні бачили якнайбільше добра  і краси.

    Дитина  має зростати не пасивним спостерігачем  довкілля, а усвідомлювати свої і  чужі вчинки шляхом обмірковування, самоаналізу. Вчитель, батьки повинні використовувати кожний випадок боротьби між злом і добром, аби виробити в дітях власні судження, давати змогу в різних обставинах життя виявляти свою «мужність, добре серце і правдиве поводження».

    С.Ф. Русова рішуче відкидає твердження шовіністів про те, що національне виховання  приведе український народ до само ізоляції від європейського  і світового культурного процесу. І в наш час ці ж спекуляції мають місце з боку різного  роду псевдо-інтернаціоналістів. Ніби передбачаючи таке, С.Ф. Русова дає їм обґрунтовану відповідь: «Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а навпаки — дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через пошану і любов до свого народу виховує в дітях пошану і любов до других народів і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народами і націями».

    Аналізуючи  світовий досвід шкільництва, С.Ф. Русова доходить висновку, що прогресують  ті народи, які збудували добре  організовану національну школу. За приклад вона ставить народи Німеччини, Англії, Японії, які краще за інших  вичерпали у своєму вихованні  власні глибокі національні скарби і надали вільний розвиток національній психології. У таких державах національне  виховання виробляє у дитини, стверджує  С.Ф. Русова, не подвійну хистку моральність, а міцну, цільну особу. Провідне місце  у навчанні, фізичному і духовному  зростанні дітей С.Ф. Русова надає  народному вчителеві. Він має  бути національно свідомим українцем, що володіє високим рівнем культури, педагогічними надбаннями попередніх поколінь педагогів, скарбами народної педагогіки, здатний творчо використовувати  їх на практиці. Просвітитель застерігала вчителів від рутинерства, формалізму, казенної дисципліни. Носій добра і краси, вчитель ніколи не вживає щодо дітей кари або погроз. На переконання педагога, любов до дітей — той ґрунт, на якому виховання досягає своїх завдань.

    Концепція національної системи освіти і виховання  С.Ф. Русової має надзвичайну актуальність для розбудови незалежної Української  держави. Нею керуються держава  і суспільство у розв'язанні сучасних проблем вдосконалення діяльності системи національної освіти і виховання  в Україні.

    Заповітом і наказом звучить звернення  С.Ф. Русової до сучасного покоління: «Народ, що не має своєї школи, попасає задніх, йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні».

    Цінними для нашого сьогодення є висновки, положення, ідеї й думки С.Русової  про мету, завдання, зміст, шляхи  й методи морального виховання людини.

    На  її думку моральним вихованням має  бути перейняте все навчання, все  життя.

    Відведення  провідної ролі моральному вихованню  у здійсненні загальної мети виховання – «витворити… людину в найкращому значенні цього слова», звучить лейтмотивом у багатьох творах С.Русової, виражаючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей. Моральне виховання дітей, за її переконанням, може бути ефективним лише тоді, коли воно має цілеспрямований характер і здійснюється планомірно, починаючи з наймолодшого віку дитини, ґрунтуючись на національній основі.

    Головними завданнями морального виховання вчена  вважала розвиток у дітей високих  моральних почуттів, вироблення в  них шляхом безпосередньої участі в  добрих і корисних справах відповідних  моральних навичок і моральної поведінки, а також формування моральної свідомості, стійких моральних переконань.

    Надзвичайно цікавими і корисними для теорії і практики сучасної школи є пропоновані  С.Русовою шляхи і засоби морального виховання. За допомогою виховання  вчена пропонувала поступово  поширювати коло дитячої любові. Спочатку природжену любов до матері перенести  на батька, потім на інших рідних – дідуся, бабусю, брата, сестру та ін., далі на вчителя, товаришів по школі  і садку і т.д. Так, поширюючи  свою любов все далі й далі, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого  народу, своєї нації, врешті до всього людства. Намагання поширити любов  до людей усього світу зайвий раз  свідчать про гуманні й демократичні прагнення С.Русової. 

    Висновки  до 1 розділу

    Педагог вважала, що національна самосвідомість закладається в людині з перших років життя, тому не випадково значну увагу у національно-патріотичному вихованні С.Русова, відводила родині, бо перші уяви і моральні почуття у дитини викликають її батьки, що підходять до колиски, бавлять, пестують, купають дитину, граються з нею. Турбота, ласка з боку рідних та близьких, радість, яка оточує дитину в здоровій, згуртованій сім'ї, виховують у дітей перші почуття симпатії, любові до батьків, дідусів і бабусь, братів, сестер, породжують прагнення спілкуватися з ними, а згодом і піклуватися про них. Приклад батьків, старших членів сім'ї стає для дитини тим животворним джерелом, з якого виростає поступово почуття любові до людей, до свого рідного краю, народу, своєї Батьківщини. Через естетичне сприймання природи поглиблюються і збагачується почуття патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, Батьківщини. Це почуття потрібно плекати систематично, в усіх дитячих навчальних закладах з дітьми різних вікових категорій, причому ми матимемо позитивні результати тоді, коли виховання буде «поставлено на національний ґрунт». Адже С. Русова, може любити тільки те, що ми знаємо, а тому необхідно ознайомити дітей зі своєю місцевістю – річкою, лісом, озером, найближчим селом, містом; рослинним і тваринним світом свого краю, чим живе і займається населення краю тощо. 
Таким чином, перші основи національно - патріотичного виховання закладаються в родині, а їх продовження, безумовно, має відбуватися в дошкільних установах, а потім у школі.

    С.Русова наголошувала, що в кожному навчально - виховному закладі України має бути добре продумана й чітко спланована система національного виховання, щоб «свідомо розвивати кожну дитину як бажаного майбутнього громадянина своєї країни, свого народу». В дошкільних дитячих установах з перших днів оченята дитини повинні кохатися в національних кольорах та орнаментах, дитяча уява має формуватися на основі національних оповідань, казок, легенд, національної пісні. Це сприятиме усвідомленню дитиною належності до свого народу, а в подальшому – і своїх обов'язків перед ним.

    Національне виховання, за переконанням вченої, є вирішальним і найважливішим ґрунтом у справі зміцнення моральних, духовних, естетичних і національних сил народу, відродження його духовності, утвердження серед інших народів світу, бо, як показує історичний досвід, «міцнішою нацією в наші часи виявляє себе та, яка краще інших вичерпала у своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток – Германія, Англія, Японія». «Мусимо виховувати дітей в повній національній свідомості, відданості до свого народу, бо хто не вміє кохати рідний край, той не зможе стати щирим горожанином усесвіту. І не так потрібні ці космополіти, як бажано виховувати чуло - гуманних дітей, які з пошаною і симпатією ставляться до всіх народів, працюють над визволенням свого і чужого народу». Таким чином, С.Русова проголосила ідею народності виховання, яка є ядром її педагогічної системи.

    РОЗДІЛ II.  МЕТОДИ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ С.РУСОВОЇ В ДНЗ

    Авторська концепція нових методів виховання дошкільнят, яку висунуто С. Русової, виникає як ефективна спроба побудови процесу виховання на основі здійснення активного впливу на особистість дитини, яка спирається на природні для дитини якості, на всебічний облік вікового розвитку дитини, на усвідомлення того, що товариством саме на вихователя покладена відповідальність за формування особистості: «Якщо ми будемо лише пасивно спостерігати, як росте, розвивається дитина, то сама дитина буде шукати активного впливу, авторитету, без якого вона відчуває себе безпорадною і безпорадною, і тоді замість вашого впливу може прийти такий фактор, не тільки позитивно діяти на дитину».

    Педагогічна глибина наукових робіт С. Русової відбивається насамперед у тому, що вона не тільки визнає відповідальність вихователя за формування особистості дитини. Вчений добре розуміє, що педагогічний вплив на дитину піде на користь вихованцям тільки при тактовного ставлення до особистості, до її особистісних потреб: «Ця наша сугестія разом з тим не повинна обмежувати свободи дитини, його самостійний розвиток». Отже, запропонована С. Русової авторська система методів виховання дітей дошкільного віку, з одного боку, забезпечує ефективне керівництво процесом виховання, з іншого - сприяє всебічному розвитку дитини. Власне кажучи, саме завдяки цьому поєднанню вона зіграла фундаментальну роль в розвитку «української наукової дошкільної педагогіки» , засновницею якої є С. Русова.

    Вона рішуче наполягала на тому, що розвиток свідомості дитини має відбуватися таким чином, щоб вплив вихователя на особистість сприяв формуванню емоційно-позитивного ставлення дитини до життя. Втім, як справедливо зауважує дослідниця, "веселе життя - це життя, де панує радість, виникає з доцільного поділу часу на працю і відпочинок від гри, відповідної дитячих інтересів, від сонця, що повинно світити в дитячих кімнатах, від щирості і дружби, що панують в кожній дитячій установі, від контакту з товаришами, захоплені однаковими інтересами.

    За С. Русової, обліку фізичного та емоційного розвитку дитини в кожному віці має мати активну спрямованість, на його підставі має відбуватися формування як фізично, так і психічно здорової особистості. Особливу увагу вона приділяла системному розвитку рухливості дитини, гармонійному поєднанню фізичного і психічного виховання: «Взагалі можна сказати сміливо, що всі виховання, все навчання тепер на основі даних психології повинна бути тісно пов'язане з рухами». Фундаментальна обізнаність з новітніми дослідженнями сучасної для неї педагогіки, психології, фізіології дала дослідниці можливість чітко визначити пріоритети вікового розвитку дитини в різному віці, підпорядкувати відповідні природні можливості дитини справі всебічного розвитку її особи.

    2.1. Вправи смислів Софії Федорівни Русової

    Дитині  треба давати якнайбільше естетичних приймань - як природних, так і штучно - мистецьких. Вони розвивають не лише естетичний смак дитини, а й її фантазію, виповнюючи її свідомість красивими  образами. Вчинки дитини викликають її інтерес, неоднаковим в різних періодах віку й які в загальних рисах  слідують один за одним в такому порядку: інтерес до мови (1-3 р), до гри (2-5р), до казок (3-6 р), загальний інтерес  до всього, що виявляється питанням «через що?», « нащо?».

    Для музичного виховання треба насамперед привчити дитину слухати, до 3 р краще  не вчити її співати. Добре, коли менші  діти слухають, як співають старші діти, бо вони до цього прислухаються з  найбільшою увагою й ці співи несвідомо  затямлюють.

    Вправи  смислів мають розвинути не тільки гостроту органу а й сенсорну пам’ять, пам’ять усіх смислових вражень, наприклад, малювати кольоровий найпростіший орнамент на дощі, звернути на нього увагу дітей, а на другий день повинні би.  

    2.2. Гра як провідний метод діяльності дітей

    Одним із виявів соціального інстинкту  дітей є їхні ігри.  Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через  перешкоди.  Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються  всі її здібності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння  її душі. Гра — це настільки природній  стан дитини, що багато педагогів змагалися  все навчання малих дітей перетворити  в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей.

      Треба давати дитині змогу  вільно задовольняти свій природній  інстинкт до гри. Маленькі діти, більші індивідуальні: вони люблять  гратись окремо, цілком захоплюючись  своїм світом вигадок, уявлення. Чи потрібні їм цяцьки? Діти  з усього можуть зробити собі  цяцьку, — коробки з сірників, невеличкі палички, папірці, —  все в руках дитини перетворюється  в щось для неї приємне й  цікаве.

    В українській психолого-педагогічній науці загально - прийнятим є положення про те, що гра — один з найголовніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінування колективістичних проявів у поведінці людини).