Процес формування діалогічного мовлення у дітей з загальним недорозвиненням мовлення

3

ВСТУП

В сучасних умовах модернізації спеціальної шкільної освіти особливої актуальності набуває проблема опанування вихованцями дошкільних закладів мови не лише як засобу пізнання, а й як основного засобу спілкування. Чисте, правильне мовлення –– одна з найважливіших умов нормального психічного розвитку людини як особистості. За допомогою мовлення  дитина легко та непомітно для себе самої входить до оточуючого її світу, дізнається багато нового та цікавого, може висловлювати свої думки, бажання, вимоги тощо. Та нажаль, в наш час все більше і більше дітей мають мовленнєві порушення, котрі різко обмежують їх спілкування з оточуючими людьми.  У дошкільному віці дитина засвоює мовлення у процесі спілкування, при цьому здебільшого розвивається діалог як основна форма спілкування. Проблема формування діалогічного мовлення у дітей з ЗНМ не нова і багатоаспектна, тому досліджується багатьма науками: психологією, психолінгвістикою, мовознавством, лінгводидактикою. У логопедичній літературі багаторазово підіймалось питання особливостей формування діалогічного мовлення у дітей дошкільного віку з загальним недорозвиненням мовлення різного ґенезу. Існує низка робіт з формування комунікативних умінь та навичок як у дітей з нормальним мовленнєвим розвитком, так і у дітей з ЗНМ (А.Г. Арушанова, Н.К. Усольцева, Є.Г. Феодосєва, А.К. Макарова, І.С. Назметдинова, І.М. Лисина, А.Г. Рузська, З.М. Богуславська та інші). Завдяки працям цих та багатьох інших науковців, сформульовані основні принципи навчання діалогічному мовленню та вироблені найбільш ефективні методи опанування дітьми з ЗНМ навичок діалогічного мовлення.

Мета курсової роботи: розкрити специфіку оволодіння діалогічним мовленням дітей дошкільного віку з загальним недорозвиненням мовлення, дослідити та виявити найбільш ефективні методики формування навичок діалогічного мовлення та надати загальні рекомендацій щодо удосконалення мовленнєвих здібностей вихованців.

Предмет дослідження: особливості вивчення процесу формування діалогічного мовлення у дітей дошкільного віку з загальним недорозвиненням мовлення.

Об’єкт дослідження: процес формування діалогічного мовлення у дітей з загальним недорозвиненням мовлення.

       Завдання дослідження:

                              вивчити загальну та спеціальну психолого-педагогічну та лінгвістичну літературу з даної проблеми;

                              охарактеризувати основи формування діалогічного мовлення у дітей дошкільного віку з ЗНМ

                              виявити специфіку оволодіння діалогічним мовленням дітей дошкільного віку з загальним недорозвиненням мовлення.

                              розглянути процес формування діалогічного мовлення у дітей з загальним недорозвиненням мовлення.

                              інтерпретизувати результатів експериментального дослідження;

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМА ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ У СУЧАСНІЙ

МЕТОДИЧНІЙ ТА НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 . Теоретичні основи формування діалогічного мовлення

у дітей дошкільного віку з ЗНМ

Розвиток діалогічного мовлення відіграє одну з найважливіших ролей в процесі мовленнєвого розвитку дитини. М.І. Лісіна вважає, що спілкування в психічному розвитку дитини має вирішальну роль, так як не тільки збагатшує зміст дитячої свідомості, сприяє набуттю нових знань, умінь та навичок, а й «детермінує структуру свідомості, виявляє опосередковану будову вищих специфічно людських процесів» [22, c. 31].

Діалогічне мовлення –– це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

Діалогічне мовлення є первинною формою мови дитини (Г.М. Лєушина). Тому, навчання діалогу можна розцінювати і як мету, і як засіб практичного оволодіння мовою. Таким чином оволодіння діалогічним мовленням є важливим компонентом загального мовленнєвого розвитку як для дітей загальної школи, так і для дітей спеціальних навчальних закладів. Враховуючи індивідуальні особливості і тих, і інших, можна зробити висновок, що методики за якими діти опановують діалог різняться між собою. Для дітей з ЗНМ заняття, спрямовані на вдосконалення навичок діалогічного спілкування так само важливі, як і загальні корекційно-розвиваючі вправи.

Під загальним недорозвитком мовлення в логопедії розуміється така форма мовної аномалії, при якій порушено формування всіх компонентів мови. Поняття «Загальне недорозвинення мовлення» передбачає наявність симптомів несформованості (або затримки розвитку) всіх компонентів мовної системи (фонетіко-фонематичної її сторони, лексичного складу, граматичної будови). Загальне недорозвинення мовлення може мати різний механізм і відповідно різну структуру дефекту. Воно може спостерігатися при алалії, дизартрії і так далі. Таким чином, термін «загальний недорозвиток мовлення» характеризує лише симптомологічний рівень порушення мовної діяльності. В більшості випадків при цьому порушенні можливо не стільки недорозвинення, скільки системний розлад мовлення [8, c. 22].

Мовленнєве недорозвинення дітей дошкільного віку може бути виражене у різних ступенях: від повної відсутності мовленнєвих засобів спілкування до розгорнутого мовлення з проявами лексично-граматичних та фонетико-фонематичних порушень. У залежності від ступеня важкості мовленнєвого дефекту розрізняють три рівні ЗНМ, котрі виділяються на основі аналіза ступеня сформованості різних компонентів мовної системи.

Перший рівень мовленнєвого розвитку характеризується повною або майже повною відсутністю засобів спілкування у дітей з ЗНМ в тому віці, коли у дитини, що нормально розвивається, навики мовленнєвого спілкування в основному сформовані. Фразове мовлення у таких дітей майже повністю відсутнє; при спробі розповісти про яку-небудь подію вони здатні назвати лише окремі слова або декілька сильно спотворених пропозицій. Основний контингент дошкільників в групах з ЗНМ складають діти з другим і третім рівнями мовленнєвого розвитку.

На другому рівні мовленнєвого розвитку спілкування здійснюється не лише за допомогою жестів і незв’язних слів, але і шляхом вживання досить постійних, хоча і дуже спотворених у фонетичному і граматичному відношенні мовних засобів. Діти починають користуватися фразовим мовленням і можуть відповідати на питання, розмовляти з дорослим за малюнком про знайомі події навколишнього життя. Проте діти з цим рівнем мовленнєвого розвитку зв’язною мовою практично не володіють.

Найбільш поширений у дітей 5-6 літнього віку з ЗНМ третій рівень мовленнєвого розвитку. Діти користуються розгорнутим фразовим мовленням, але при цьому наголошуються фонетико-фонемні і лексико-граматичні недоліки. Найвиразніше вони виявляються у таких видах мовленнєвої діяльності, як опис, переказ, розповіді за допомогою серіі малюнків і ін.

У 1994 році класифікація, розроблена Р.Є. Левіною, була доповнена в четвертим рівнем Т.Б. Філічевою. Для дітей з четвертим рівнем мовленнєвого недорозвитку характерно: порушення звуковимови внаслідок несформованості рухів органів артикуляційного апарата; присутність салівації, сінкенезій, гіперкінезів; недорозвинення мімічних м’язів; порушення просодичних компонентів мовлення: діафрагмального і мовленнєвого подиху; сили і висоти голосу; темпу і ритму мовлення; недорозвинення фонематичного слуху і сприйняття; недостатній розвиток лексико-граматичних компонентів мовлення; зв’язного мовлення [29, с. 11]. Діти з загальним недорозвиненням мовлення ІІІ та ІV рівнів складають основний контингент логопедичних груп у дошкільних освітніх закладах.

Обмеженість словникового запасу, відставання в опануванні граматичної будови рідної мови ускладнюють процес розвитку зв’язного мовлення, перехід від діалогічної форми мовлення до контекстної [21, с. 35].

Для діалогічного мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення є характерним:

–– порушення логічної послідовності висловлювання;

–– порушення зв’язного мовлення, пропуски смислових елементів;

–– незавершеність мікротем;

––– повернення до вже сказаного;

–– тривалі паузи між фразами;

–– чітко виражені лексичні труднощі –– малий словниковий запас, недоліки у граматичному оформленні речень;

–– неправильне оформлення зв’язку слів, пропуски слів, дублювання елементів фраз, помилки у створенні дієслівних форм і т.д.

Додаткові труднощі в оволодінні діалогічним мовленням є наявність у дітей з ЗНМ вторинних відхилень у розвитку психічних процесів сприйняття,уваги,пам'яті,навичок конструктивної діяльності та емоційно-вольової сфери.

Структура діалогу є різноманіттям поєднань питань та відповідей, серед яких можна виділити такі функціональні діалогічні пари: питання  –– відповідь; спонука (пропозиція, наказ, прохання)  –– виконання (відмова від виконання); повідомлення (інформування, твердження) –– вираження відношення. Неправомірне обмеження вмісту вчення діалогу розвитком лише умінь відповідати на питання і задавати їх.

Тобто, успішне оволодіння діалогічним мовленням має на увазі цілеспрямоване навчання, формування певних навичок побудови зв’язних  висловлювань. Розвиток діалогічного мовлення дітей дошкільного віку з ЗНМ полягає у засвоєнні наступних знань, умінь та навичок:

                       системи мови як засобу спілкування;

                       встановлення соціальних контактів один з одним та оточуючими дорослими;

                       логічної організації діалогічного спілкування;

                       лексико-граматичних можливостей діалогу;

                       встановлення інтерактивної взаємодії;

                       закріплення практичних навичок комунікативної діяльності.

Діалогічне мовлення характеризується певними комунікативними, психологічними й лінгвістичними особливостями. Отже, необхідно створити умови, за яких у школярів з’явилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К. Станіславського, слід поставити їх у «запропоновані обставини». Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення [21, c. 160].

В своїй роботі логопед повинен користуватися такими принципами розвитку мовлення та навчання дітей дошкільників рідної мови:

1. Комунікативна спрямованість навчання.

Цей принцип означає, що навчання дітей з рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування, на засвоєння дітьми навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.

2. Комплексний підхід до розвитку мовлення, який передбачає вирішення на одному занятті кількох різних мовленнєвих завдань.

3. Принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку(термін Є.І. Тихєєвої) дитини в процесі навчання її рідної мови. Навчально-мовленнєву діяльність дитини потрібно організувати так, щоб дитина засвоювала нові слова на основі чуттєвого досвіду (сенсорики) за допомогою різних аналізаторів.

Дитина спочатку повинна побачити предмети, відчути всі його властивості та ознаки, сприйняти цей предмет у взаємозв’язку його якостей, властивостей, ознак. У дитини повинно формуватися уявлення, образ предмета, а вже потім це уявлення вона позначає словом, яке згодом перетворюється в поняття.

4. Принцип взаємозв’язку мислення, мови і мовлення передбачає практичне ознайомлення дітей з граматичними формами рідної мови, артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами,антонімами, композицією тексту тощо.

Ознайомлення відбувається в процесі мовленнєвої діяльності дітей (ігрові вправи, мовленнєві ситуації, дидактичні ігри) спрямованої на активізацію їхнього мовлення і розвиток мислення.

Оволодіваючи мовою, дитина водночас вчиться мислити.

5. Принципи забезпечення максимальної мовленнєвої активності дітей у процесі діяльності та на заняттях.

Цього можна досягти, якщо проводити заняття з невеличкими групками дітей, створюючи можливість для активного говоріння кожній дитині.

6. Емоційна насиченість заняття забезпечується використанням сюрпризних моментів, ігрових прийомів, різних ігор, віршів, малих фольклорних жанрів, активної діяльності дітей.

7. Принцип оцінки виразності мовлення –– це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, вміння висловлювати свої емоції, почуття, оцінювальні судження.

8. Принцип розвитку чуття мови. За допомогою мовленнєвого зразка вихователь розвиває у дітей у процесі мовленнєвої діяльності лексичне, фонетичне, граматичне, орфоепічне та стилістичне чуття.

Ці принципи стосуються всіх компонентів мовної системи і використовуються у взаємозв’язку. Крім того, кожний із них має свої спеціальні принципи, яких також потрібно дотримуватися.

1.2. Методичні аспекти формування діалогічного мовлення у дітей дошкільного віку з ЗНМ

Навчання діалогічному мовленню протікає в двох формах: у вільному мовному спілкуванні та на спеціальних заняттях. У вільному мовному спілкуванні засобом навчання діалогічному мовленню  служить непідготовлена бесіда. Вона може проводитися під час режимних моментів: на прогулянці, під час гри і так далі. Непідготовленою бесіда є для дітей, вихователь же має бути обов'язково підготовлений до будь-якого вигляду спілкування. Підготовленість педагога полягає в тому, що, будучи носієм грамотної розмовної мови, він в кожній стихійно виникаючій ситуації спілкування своєю мовою учить дітей правильному мовленню [21, c. 36].