Процес формування діалогічного мовлення у дітей з загальним недорозвиненням мовлення

Як різновид людської поведінки, діалог потребує засвоєння та дотримання певних, склавшихся у соціокультурі правил,доступних для дитини. Діти поступово можуть привчатися до того, щоб:

––  дотримуватися черги у розмові;

–– вислуховувати співрозмовника, не перериваючи його;

––– підтримувати спільну тему розмови; виявляти повагу та уважність до співрозмовників [23; 38].

Отже, успішне оволодіння діалогічним мовленням має на увазі цілеспрямоване навчання, формування певних навичок побудови зв'язних висловлювань. Існує низка методів, що сприяють формуванню навичок діалогічного мовлення, проте лиш комплексне їх застосування може дати позитивний ефект. Серед основних методів навчання діалогічному мовленню можна виділити такі:

–– бесіда –– один із основних методів. Це організована цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему, яка складається із запитань і відповідей;

–– дидактичні ігри;

Дидактичні ігри, або ігри, з правилами можуть зробити великий позитивний вплив на розвиток діалогічного спілкування дітей з однолітками в тому випадку, якщо при їх організації увага звертається не лише на засвоєння пізнавального вмісту, але і на форми взаємодії дітей один з одним [9; 139].

У дидактиці відомо декілька основних типів настільних дидактичних ігор: лото, доміно, лабіринти, розрізні картинки. Всі вони будуються на взаємодії тих, кто грає. Роль дорослого, який організовує взаємодію, коли діти освоюють ці ігри, велика. Потім діти починають управляти іграми самостійно. З’являються вказівки: твій хід, ходи, став фішку, не підглядай; виникають питання: вишня –– це фрукт? Кукурудза –– це овоч? Телевізор  –– це меблі?

–– розмова з дітьми;

Тематика розмов повинна спиратися на їхній досвід, знання і уявлення про навколишнє життя, про явища природи. Тепле, чуйне ставлення педагога до кожної дитини зближує їх між собою, заохочує дитину поділитися своїми думками, враженнями і переживаннями.

–– ігри-драматизації та інсценізації;

Для драматизації використовуються казки з чітким динамічним сюжетом, повторами,короткими діалогами («Колобок», «Ріпка», «Рукавичка», Котик і півник»)

–– тематичні ігри мовленнєвої ситуації;

(«Знайомство», «Зустріч друзів», «У лікаря», «Розмова по телефону»).

Для активізації дітей на заняттях слід використовувати різноманітні методичні прийоми, серед них уявний діалог дітей з літературним героєм. Дитина повинна сама сформулювати питання і дати відповідь на нього від імені героя. У таких уявних діалогах діти висловлюють своє ставлення до героїв, змінюють хід подій по-своєму, дають оцінку окремим вчинкам, діям, розвивають діалогічне мовлення.

–– «Кумулятивні казочки» –– це ланцюг питань та відповідей, витриманих у межах одного логічного ряду. Такі твори співзвучні з характером мислення дитини, що й забезпечило їм беззаперечний успіх у дітей. Епічні кумулятивні казки це — група творів з подібними типами кумуляції, при якій однакові ланки або приєднуються одна до одної, перечислюючись підряд, або щоразу доповнюють уже існуючий ланцюг (українські «Рукавичка», «Ріпка», «Колобок», схожа –– норвезька «Казка про коржа»).

–– мовленнєві ситуації;

Щоб навчити дітей діалогічного мовлення слід використовувати ігрові мовленнєві ситуації, побудовані на діалозі. Це можуть бути невеликі інсценізації ( « На пошті», «У зоопарку»,» У магазині»).

––– схеми-моделі;

Використовуючи схеми-моделі , потрібно запитання до дітей ставити так, щоб вони спонукали їх до інтелектуальної активності, щоб були спрямовані більше на мислення дитини і менше — на її пам’ять. Будувати діалог потрібно так, щоб дитина не лише відповідала на питання, які виходять від дорослого, але й мала щораз більше стимулів сама ставити запитання.

Основним методом формування діалогічного мовлення в повсякденному спілкуванні, на думку Н.В. Новотворцевої, є розмова вихователя з учнями (непідготовлений діалог). Це найбільш розповсюджена, загально доступна й універсальна форма мовленнєвого спілкування вихователя з дітьми [28, c. 32].

На спеціальних заняттях з розвитку діалогічного мовлення А.Г. Рузська пропонує застосовувати прийом підготовленої бесіди та прийом театралізації [31, c. 32].

Підготовлена бесіда спрямована на те, щоб, по-перше, навчити дітей вести бесіду: вислуховувати промову співрозмовника, говорити зрозуміло для нього , по-друге , відпрацьовувати звуковиммовні та граматичні навички, уточнювати сенс вже відомих дітям слів [31, c. 32].

У бесіді педагог:

                       уточнює і упорядковує досвід дітей, тобто ті вистави і знання про життя людей і природи, які діти придбали під час спостережень під керівництвом педагога і у всілякій діяльності в сім’ї і в школі;

                       виховує у дітей правильне відношення до того, що оточує;

                       привчає дітей цілеспрямовано і послідовно мислити, не відволікаючись від теми бесіди;

                       учить просто і зрозуміло викладати свої думки.

Театралізація художніх текстів, переказ прочитаних казок, віршів дає можливість вдосконалювати навички зв’язного мовлення, зокрема інтонаційну сторону мовлення. Вони є розігруванням в особах літературних творів (казкок, розповідей, спеціально написаних інсценувань). Герої літературних творів стають дійовими особами, а їх пригоди, події життя, змінені дитячою фантазією, сюжетом гри. Особливість театралізованих ігор, полягає у тому, що вони мають готовий сюжет, а значить діяльність дитини багато в чому зумовлена текстом твору [14, c. 56].

Справжня творча гра є багатющим полем для творчості дітей. Адже текст твору як канва, в яку діти самі вплітають нові сюжет ні лінії, вводять додаткові ролі, міняють кінцівку і так далі. У грі, що театралізується, образ героя, його основні межі, дії, переживання визначені змістом твору. Творчість дитяти виявляється в правдивому зображенні персонажа. Щоб це здійснити, треба зрозуміти, який персонаж, чому він так поступає, уявити собі стан, відчуття, тобто проникнути в його внутрішній світ. І зробити це потрібно в процесі слухання твору.

Самі по собі творчі ігри, що театралізуються, є частиною виховно-освітньої роботи. Вона має велике значення для розвитку особи дитяти-дошкільника не лише тому, що в ній вправляються окремі психічні процеси, але і тому, що ці процеси піднімаються на вищий рівень розвитку завдяки тому, що в грі розвивається вся особа дитяти, його свідомість.

Дитя усвідомлює себе, вчитися бажати і підпорядковувати бажанню свої швидкоплинні афектні прагнення; вчиться діяти, підпорядковувавши свої дії певному зразку, правилу поведінки, вчиться жити, проживаючи життя своїх героїв, люблячи або не люблячи і намагаючись вникнути в суть і причини їх вчинків і вчившись на їх помилках.

Є багато різновидів театралізованих ігор відрізняються художнім оздобленням, а головне –– специфікою дитячої театралізованої діяльності. В одних діти представляють спектакль самі, як артисти; кожна дитина виконує свою роль. У інших діти діють, як в режисерській грі: розігрують літературний твір, героїв якого змальовують за допомогою іграшок, озвучуючи їх ролі. Аналогічні спектаклі з використанням настільного театру з об’ємними і площинними фігурками або так звані стендові ігри, що театралізуються, в яких діти на фланелеграфе, екрані за допомогою картинок (часто вирізаних по контуру) показують казку, розповідь і ін.

Таким чином, гра має бути школою такої діяльності, в якій підпорядкування необхідності виступає не як нав’язане ззовні, а як що відповідає власній ініціативі дитяти, як бажане. Гра, що театралізується, по своїй психологічній структурі є прототипом майбутньої серйозної діяльності –– життя.

На думку З.М. Богуславської, досвід участі в організованих театралізованих іграх діти використовують у самодіяльних іграх в театр, розігруючи рольові діалоги за мотивами казок, використовуючи ляльки, костюми, елементи декору. При цьому сюжет казки і досвід спільного програвання спектаклю дозволяють дітям налагоджувати взаємодію, підбирати репліки для рольового діалогу, діяти злагоджено та отримувати радість від спілкування один з одним. Роль дорослого в організації спільних самостійних театралізованих ігор є опосередкована [4, с. 135]. 

За ствердженням З.М. Богуславської у дошкільному віці можна застосовувати гру як на заняттях , так і в позакласний час [4, с. 128].

Останні дослідження психологів виявили велике значення гри як діяльності, що задовольняє біологічні, духовні та соціальні потреби особистості дитини,яка розвивається. Ігри з успіхом можуть використовуватися не лише на заняттях, але й повсякденному житті дитини, обіцяючи забезпечити розвиток діалогічного мовлення в емоційно-привабливій для дитини формі [4, с. 129].

Богатий матеріал для розвитку діалогічного мовлення дають словесні ігри. Невибаглива за змістом гра «Садівник» дає можливість виховувати уважність до реплік партнерів по грі для того, щоб вступити у гру вчасно.

Народна педагогіка знає багато рухливих ігор, котрі будуються як гра ––драматизація за вже готовим сюжетом і включають в себе різноманітні діалоги персонажів. Це такі ігри, як «Гусі-лебеді», «Фарби», «Де ми були — ми не скажим, а чи займалися-покажем», «Садівник» та інші.

ВИСНОВКИ ДО ПЕРШОГО РОЗДІЛУ

Проблемою формування діалогічного мовлення у дітей із загальним недорозинення мовлення займались такі вчені: А.Г. Арушанова, Н.К. Усольцева, Є.Г. Феодосєва, А.К. Макарова, І.С. Назметдинова, І.М. Лисина, А.Г. Рузська, З.М. Богуславська та інші.

Так, М.І. Лісіна розуміє під спілкуванням «взаємодію двох (або більше) людей, направлену на узгодження і об’єднання їх зусиль з метою налагодження стосунків і досягнення загального результату» [22, c. 92].

        Діалог –– це не просто питально-відповідна форма мови, діалог передбачає особові, партнерські стосунки між співбесідниками. На думку Л.Н. Ефіменкової, Г.Г. Місаренко, А.В. Ястребової, Т.П. Бессонової діти із загальним недорозвиненням мовлення володіють побутовою і діалогічною мовою, яка має свої особливості, котрі проявляються у застосуванні мовних засобів, допустимих у розмовному мовленні.

       Таким чином можемо зробити висновок, що однією з умов розвитку діалогічного мовлення є организація мовленнєвої середи, взаємодії дорослих і дітей між собою.

    Отже, в умовах ДНЗ основним методом формування діалогічного мовлення у повсякденному спілкуванні є розмова (або бесіда) вихователя з дітьми.

РОЗДІЛ II

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ЗНМ

2.1 Методичні аспекти проведення дослідження з особливостей оволодіння діалогічним мовленням  дітей з ЗНМ

Своєрідність розвитку словникового складу і граматичної будови мови при загальному недорозвиненні мови показана в дослідженнях Т.Б. Філічевої, Р.Є Леовіної, Г.В. Чиркіної і багатьох інших. Р.Є. Левіною описані особливості словника на кожному рівні мовного розвитку.У вітчизняній логопедії накопичений достатній теоретичний, практичний і методичний матеріал по вивченню і розвитку лексико-граматичної сторони мови у дошкільників з ЗНМ.

Мета констатуючого експерименту –– вивчення особливостей діалогічного мовлення  дітей дошкільного віку з ЗНМ. Це дослідження включало декілька завдань. При їх відборі передбачалася наявність комунікативного завдання для випробовуваного, забезпечення природних для спілкування умов, відповідність завдань віковим особливостям та інтересам школярів.

Експериментальне дослідження проводилось на базі школи-дитячого садка № 135 м. Луганська. Діти, які брали участь в експерименті мали висновок  психолого-медико-педагогічної комісії (ПМПК) про наявність у них загального недорозвинення мовлення III рівня за класифікацією Р.Є. Левіної. Кількість учасників експеримента –– 8 вихованців у віці п’яти років. Всі обстежувані мали первинно збережений зір, слух та інтелект.

А.Г. Арушанова пропонує низку критеріїв для оцінки рівня діалогічного спілкування дітей: зміст, діалогічні відношення, засоби спілкування, комунікативно-семантичний тип висловлювання [2, c. 31].

Перша серія завдань передбачала встановлення контакту з кожною дитиною, створення атмосфери дружнього спілкування. За допомогою невимушеної бесіди ми з’ясовували способи дошкільників вступати в розмову з незнайомою людиною, підтримувати її на елементарному рівні, даючи відповіді на питання.

Бесіда передбачала комплексне дослідження дитини: уміння вступати в контакт, емоційне спілкування, розвиток зв’язного усного мовлення. Бесіда включала у себе низку запитань:

-Як тебе звуть?

-Скільки тобі років?      

-У яку групу ти ходиш?        

-Тобі подобається твоя група?

-Які обов’язки ти виконуєш в групі? 

-Ти допомагаєш свом друзям?

-У тебе в групі багато друзів? 

-Ти з ними часто сваришся? Чому?

-Тобі подобається вихователь? Чому?

-Ти слухаєшся його? Що тобі в нім не подобається?