"Створення ситуації успіху” у виховному процесі

Саме на навчальні  заклади покладається завдання створення  сприятливих умов для самореалізації особистості школяра, для формування потреби і можливості саморозвитку. Реалізація цих завдань тісно пов’язана із спроможністю особистості досягати успіху в різноманітних галузях людської діяльності. Відповідно, проблема формування мотивації досягнення успіху є актуальною як для вітчизняної, так і зарубіжної педагогіки, які прагнуть з’ясувати як закономірності життєдіяльності особистості у напрямку позитивного та успішного саморозвитку, так і виявити теоретичні засади пояснення мотиваційної бази дитини та впливу на неї оточуючого середовища.

Соціально-психологічне розуміння успіху у виховній системі Лінди Ллойд базується на оптимальному співвідношенні між очікуваннями оточуючих, особистості та результатами її діяльності. З погляду психології, успіх визначається якпереживання радості, задоволення через усвідомлення співвідношення практичного результату діяльності із запланованим або передбачуваним.

Педагогічне розуміння  успіху полягає в комплексі умов, за яких  створюється можливість досягнення позитивної результативності діяльності як окремої особистості, так і колективного угрупування в цілому.

У даній педагогічній системі перед педагогом стоїть завдання створювати та керувати ситуаціями позитивної самореалізації особистості. Як правило, мотивацію навчання поділяють на зовнішню і внутрішню, що дозволяє описати основні закономірності її виникнення, формування, впливу на базові характеристики. Особистісні характеристики розглядаються через інтеграцію специфіки особистісних якостей, що впливають на ситуацію діяльності, а взаємодія вчителя і вихованця відбувається тільки у площині виховання і міжособистісної взаємодії в межах повсякденних виховних задач. Ця ситуація віддзеркалюється у типі педагогічної діяльності вчителя, що визначає специфіку процесу виховання, стилю педагогічного спілкування. Внутрішня мотивація залежить від характеру, особистості, психологічних особливостей індивіду набагато більше, ніж від зовнішніх факторів. Чим більшою є зовнішня мотивація, тим меншою є участь внутрішніх психічних процесів у мотивації, особливо в емоційно-особистісній сфері. Аксіомним є факт, що зовнішні обставини набувають значення для мотиваційного процесу тільки тоді, коли стають значущими для дитини, для реалізації її потреб і бажань.

Традиційно до внутрішньої  мотивації відносять мотив самовдосконалення, самовиховання, пізнавальний мотив, пов’язаний із здійсненням інтелектуально-пізнавальної діяльності, що і використовує у своїй роботі Л.Ллойд. Зовнішня мотивація поєднує функціонально- процесуальні (гра), предметно-практичні (праця і винагорода за неї), міжособистісні та соціальні мотиви. Ілюстрацією можуть бути покарання, погроза, нагорода, вимога тощо. Знання і вміння є засобом для досягнення інших цілей (досягнення суспільних і особистих успіхів).

2.3 Реалізація  авторської технології Л. В. Ткачук у виховному процесі початкової школи

Технологію Л. В. Ткачук було розроблено на підставі теоретичного аналізу наукової психолого-педагогічної літератури і досвіду роботи авторської школи В. О. Сухомлинського. Вона грунтується на комплексному характері виховання, принципах урахування індивідуальних особливостей учнів, зацікавленості, творчої активності, позитивного емоційного фону навчання. Системний підхід до діяльності вчителя з організації ситуацій успіху дозволяє виділити такі етапи:

1. Аналіз ситуації, визначення мети, завдань: педагог  визначає, яким є вихованець, формулює мету і конкретні завдання.

2. Планування: цей  етап забезпечує розробку програми  діяльності відповідно до визначенної  мети.

3. Організація виховної діяльності учнів: учитель переконує учнів у їхній людській цінності, що в основі їх взаємин має бути єдність поваги та вимогливості, оптимізм щодо кожної дитини та опора на дійсне в дитині, а не на бажане.

4. Етап безпосередньої  діяльності вихованця: впевненість вчителя у дитині, викликання в учня ентузіазму до учіння, пропонування завдання з метою виявлення максимальних можливостей учнів, анонсування позитивних зрушень, критикуючи співпереживати тощо.

5. Стимулювання до нового успіху: щира оцінка досягнень вихованця, демонстрація досягнення, заохочення прагнення бути визнанним, обережна підтримка суперництва, створення хорошої репутації учням.

6. Аналіз досягнутих результатів: подолання педагогічних настанов, діяти як за перевіреними, так і за новими створенними правилами, перевіряючи їх [ 28, c. 81].

Л. В. Ткачук пропонує такі основні положення методики «успіх у вихованні»:

1. Створювати  умови для ситуації успіху, мобілізувати  волю дитини на усвідомлення  необхідності роботи, на подолання  труднощів. 

2. Враховувати  ступінь підготовленості учнів  до самостійного виконання завдань,  поступово ускладнювати їх, нарощувати труднощі, дозувати час на виконання, стежити за ходом роботи, допомагати долати труднощі.

3 Особливу увагу  приділити в ході виконання  завдань школярам: а) із заниженою самооцінкою, оскільки неминучі труднощі викликають у них невпевненість у своїх силах, розгубленість і навіть фрустрацію; б) із завищеною самооцінкою, уникаючи для цієї категогрії учнів легких завдань, які не приносять їм морального задоволення [28, c. 91]

1. «Радість класу» - емоційний  відгук оточуючих на успіх  учня класу, констатація будь-якого, навіть незначного, позитивного результату діяльності, навіювання дитині віри у себе.

2. «Ліній горизонту» - перший успіх дитини одразу  підхоплюється вчителем, пропонується  повторити завдання на складнішому  рівні, наче «відсуваючи» лінію  горизонту.

3. «Авансування» - учитель  під час індивідуальної роботи виконує з вихованцем завдання, пояснюючи йому складні місця, а потім у класі дає аналогічне завдання, що самостійно виконується учнем, і він відчуває успіх.

Кожна дитина має до чогось певні здібності. Наше завдання - відшукати найменші пагінці таланту, розвивати їх. Адже в майбутньому трудовому житті стануть у пригоді міцна пам'ять, гостре око, гарний смак, образне мислення. У виховній роботі важливо використовувати проблемні завдання, що викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків певних висновків. Створення ситуації успіху, віра в дитину та врахування її індивідуального стилю діяльності найпродуктивніше впливає на мотивацію активної діяльності учнів, які згодом діють за сценарієм «переможця». А саме: «Я сьогодні кращим, ніж учора!» Лише таким чином можна забезпечити умови для повноцінного розвитку особистості, формування в неї творчого критичного мислення.

Роботу з виховання  пізнавальних інтересів на уроках потрібно будувати у такій послідовності: цікаво - знаю - вмію. Дитині має бути зрозумілою мета завдання, і тоді вона зможе з інтересом виконувати дуже багато нецікавої, але потрібної роботи. Чим молодший вік, тим цікавіші слід давати завдання. Найцікавішим є те, що максимально розвиває самостійність дитини, збуджує її думку. Викладання повинно бути захоплюючим - таким є один із принципів виховання. Однак, інтерес не має нічого спільного з розважальністю, що не містить пізнавальної мети. Кожне заняття повинно мати пізнавальний та виховний характер і водночас захоплювали своїм змістом. За роки перебування в школі у дітей виробляється звичка задовольнятися матеріалом підручника, а це недостатньо забезпечує розвиток пізнавальної діяльності учнів. Матеріал підручника не може постійно стимулювати самостійну творчу діяльність та осмислення певних явищ, оскільки не асоціюється з реальними життєвими враженнями. Потрібно вивчати навколишній світ, види трудової діяльності, явища суспільного життя, події, що характерні для місця проживання дітей.

Критичне мислення прагне до переконливої аргументації. Кожна  аргументація містить у собі три  основних елемента:

• твердження;
• доводи;
• докази.

Це мислення соціальне. Коли ми дискутуємо, читаємо, обмірковуємо, обмінюємося думками, ми уточнюємо і поглиблюємо свою класну позицію.

Досвід 17-ти років роботи Л.В. Ткачук у молодших класах поступово привів її до розуміння, що клас не є однорідною безликою масою з єдиною думкою та однаковим світосприйняттям. Клас — це тимчасовий колектив особистостей, неповторних індивідуальностей, тому необхідно, щоб учитель був гарантом права маленької людини на індивідуальність. Такий підхід, що виражений терміном “особистісно орієнтоване виховання“, є компонентом педагогічної ідеї В. О. Сухомлинського - ідеї гуманізації школи. Ця ідея є особливо актуальною сьогодні - у непростих умовах техногенного та інформаційного перевантаження і ринкового середовища, де часто втрачається, губиться гуманне, людяне, духовне.

Щоб мати можливість знайти своє місце в житті, вихованець повинен володіти певними якостями:

• гнучко адаптуватися у мінливих життєвих ситуаціях;
• самостійно і критично мислити;
• уміти бачити і формулювати проблему, знаходити шляхи раціонального розв'язання;
• усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в навколишньому середовищі;
• бути здатним генерувати нові ідеї;
• творчо мислити;
• уміти працювати з інформацією;
• бути комунікабельним, контактним, уміти працювати у колективі, різних ситуаціях;
• уміти самостійно працювати над розвитком власного інтелекту.[6, c. 82]

На переконання Л.В. Ткачук, позитивних результатів у втіленні ідеї гуманізації виховання на основі особистісно орієнтованого підходу можна досягти лише за таких умов:

• застосування інновацій у виховному процесі;
• психолого-педагогічний моніторинг із метою вивчення інтересів, стану здоров'я дітей;
• індивідуальний вибір обсягу розумового і фізичного навантаження;
• комплексне використання індивідуальних і групових форм впливу на особистість.

Ураховуючи принципи особистісно орієнтованого навчання, необхідно розподіляти учнів на різнорівневі групи, в яких діти мають можливість працювати на тому рівні, який для них сьогодні є можливим і доступним.

Важливою педагогічною умовою формування критичного мислення учнів є створення зацікавленості та доброзичливої співпраці, активне залучення до парної та групової роботи . Вже починаючи з дитячих років дитину необхідно привчати формулювати свої думки, оцінні судження, переконання, незалежно від інших. Тобто, мислення може бути критичним лише тоді, коли воно має індивідуальний характер. Для розвитку позитивної самооцінки дитини молодшого шкільного віку надзвичайно важливим є відчуття, що вона в результаті самостійного пошуку дійшла висновку, який сприймається як правильний іншими членами колективу та вчителем.

Технологія формування та розвитку критичного мислення є однією з інноваційних педагогічних технологій, що відповідає вимогам Національної доктрини розвитку освіти України щодо переходу до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, увага переноситься на процес набуття школярами знань, умінь, навичок, життєвого досвіду, які трансформуються в компетенції.[3, c. 71]

Системне запровадження  цієї технології в школі сприяє тому, що учні поступово опановують її не лише як навчальну технологію, вміння самостійно вчитися, критично мислити, але й використовувати свої знання у повсякденному житті. А саме початкова ланка є фундаментом формування критичного мислення як пріоритетного напрямку виховання особистості сучасної молодої людини.

Узагальнюючи наведені вище результати досліджень різних авторів, що вони є дуже важливою вихідною позицією для подальшої роботи з цієї проблеми і цінність для практики роботи в школі. Знання педагогічних технологій та вміння їх використовувати і створювати на їх основі власні, на мій погляд, є однією зі складових готовності вчителя до створення ситуації успіху в класі.

ВИСНОВКИ

1.  Розкривши сутність технології “Створення ситуації успіху“, необхідно зазначити, що ситуація успіху — це суб'єктивний психічний стан задоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища. Ситуація успіху досягається тоді, коли сама дитина визначає цей результат як успіх. Кожному педагогу слід звернути увагу на цей постулат. Об'єктивна успішність діяльності дитини — це успіх зовнішній,тому що якість результату оцінюється свідками дійства. Усвідомлення ситуації успіху самим же учнем, розуміння її значимості виникає у суб'єкта після здолання своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів. Також слід зазначити, що навіть інколи переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для дальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість, здатність до протидії. Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

2. Вчитель відіграє  досить важливу роль в реалізації  технології “Створення ситуації успіху“. Адже саме від педагога очікують не тільки досконалого володіння методикою виховання, а й володіння педагогічною психологією, мистецтвом акторської майстерності. Вчитель впливає на учнів яскравістю власної індивідуальності. Самоцінність особистості важлива в цій технології як в жодній іншій. Детальніше проаналізувавши роль вчителя у даній технології можна визначити такі вимоги до його професійної діяльності: наявність цілісного гуманістичного світогляду; наявність здібності будувати взаємодію з іншою людиною (дитиною і дорослим) з позицій емпатії, толерантності та безумовного прийняття; психологічна грамотність і культура; високий творчий потенціал; уміння розв'язувати життєві та професійні протиріччя гуманістичним шляхом; здатність складати і здійснювати індивідуальні особистісно-професійні програми розвитку для конкретного його етапу; готувати до цього учнів педагогічного класу.