Сутнiсть соціальної активностi молодших школярів

                  МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ

АВТОНОМНОЇ  РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ФІЛІЯ РВНЗ

«КРИМСЬКИЙ  ГУМАНІТАПНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  В М.АРМЯНСЬК»

Кафедра гуманітарних наук 
 

Курсова робота 
 

СУЩНІСТЬ  ТА ЗНАЧЕННЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ 
 

Виконала роботу                                                    студентка 2 курсу

                                                Денної форми навчання

                                                21 групи

                                                Спеціальність

                                                «Початкове навчання»

                                                Непрікової Інни 

Науковий керівник     старший викладач

                                                Кафедри гуманітарних наук

                                                Ратовська С.В. 
 
 

                        Армянськ 2010

                                             
 
 
 

     ЗМIСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДIЛ    1.     ПЕДАГОГIЧНИЙ     ПРОЦЕС   НАВЧАННЯ    МОЛОДШИХ  ШКОЛЯРIВ   З  ПОГЛЯДУ СУЧАСНИХ  ПIДХОДIВ

1.1.Сучаснi пiдходи до навчання молодших школярів…………………………5

1.2.Особистiсно−дiяльнiсний пiдхiд у навчаннi молодших  школярів……….15

Висновки до першого розділу…………………………………………………...19

РОЗДIЛ   2.   СУТНIСТЬ     ТА    ЗНАЧЕННЯ    РОЗВИТКУ    СОЦIАЛЬНОЇ  АКТИВНОСТI  МОЛОДШИХ  ШКОЛЯРIВ

2.1.Сутнiсть соціальної  активностi молодших  школярів…………………….20

2.2.Значення соціальної активностi  молодших школярів…………………….22

Висновки до другого розділу……………………...........……………………….25

ВИСНОВКИ…………………………………………..........…………………….26

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ…………...........…………………….28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                           
 

   ВСТУП 
 

     Актуальнiсть   теми   .    Сучасна     школа    знаходиться    в    пошуках модернізації змiсту освiти,   адекватної    потребам суспільства. Модернiзацiя початкової   освiти   пов’язана   з новим  статусом молодшого  школяра як   суб’єкта  навчальної дiяльностi(Основний закон України, Закон«Про освiту»,  Закон   «Про вищу освiту»   ,    Державна     програма    «Учитель»,  Державнанацiональна  програма  «Навчання ХХI ст.»). 

           Останнiм     часом   важливо ,   щоб  в   результатi   навчання   в   дитинi відбувалися змiни, якi визначаються не лише набутим досвідом, не лише тими знаннями, якi вона засвоїла у процесi навчання, але i характером її дiяльностi, вiдношенням до неї, рівнем пізнавальних інтересів, готовністю до самонавчання та самовиховання.

           Вiдповiдно до державних вимог i контекстуальних положень освітніх програм відбувається цiлiсне i систематичне впровадження сучасних навчальних технологій, як ознака інноваційної дiяльностi вчителя початкової школи, що дозволяє максимально спростити i в той же час удосконалити організацію навчального процесу.

           У     сучасному   суспiльствi     має   велике   значення    позицiя     самої  особистостi, її ставлення до навколишнього свiту, до того, що відбувається навколо.

           Однозначного визначення сутностi поняття «соціальна  активність»  не iснує.Над цим визначенням  працювали   В.В.Трифонов,  Е.А.Ануфрiєв,  В.А.Ситаров, С.П. Баранов, М.А. Молчанов та iншi.

           «Соцiальна активність»−це здатність дитини включатися в спецефичнi для його вiку види дiяльностi, якi сприяли б отриманню результатів, прояву соціально значущих рис особистостi.

           Методи ,  прийоми,  форми  навчання   щодо   формування   i   розвитку  соціальної активностi молодших школярів у процесi навчання не є досить дослідженими, саме це i зумовило вибiр теми нашої курсової роботи: «Сутнiсть та значення розвитку соціальної активностi молодших школярів у процесi навчання».

           Мета дослiдження−теоретично обґрунтувати сутність та значення розвитку соціальної активностi молодших школярів у процесi навчання.

           Для досягнення даної мети ставимо такi завдання:

     1. Проаналiзувати   науково   −  педагогiчну     лiтературу ,    нормативнi документи з проблеми дослiдження.

     2. Розглянути педагогічний процес з погляду сучасних пiдходiв, зокрема особистісно-діяльнісний підхід.

     3. Визначити сутність поняття« соціальна активність».

     4. Проаналiзувати значення соціальної активностi молодших школярів в процесi навчання.

     Об’єкт дослiдження−процес розвитку соціальної активностi молодших школярів.

           Предмет   дослiдження    −  процес    розвитку   соціальної   активностi молодших школярів у процесi навчання.

           Методи дослiдження:  вивчення   й   аналiз   психолого-педагогiчної та навчально−методичної лiтератури з проблеми дослiдження; ретроспективний і   прогностчний   аналiз   навчальних  програм  ,   підручників   з   педагоіки; теоретичне узагальнення педагогічного досвiду з означуваної проблеми.

           Структура   роботи .  Робота   складається   iз   вступу,    двох розділів,  висновків  до  кожного   роздiлу,   загальних висновків, списку використаних джерел. 
 
 

  РОЗДIЛ 1

     ПЕДАГОГIЧНИЙ    ПРОЦЕС    НАВЧАННЯ    МОЛОДШИХ    ШКОЛЯРIВ   З  ПОЗИЦIЇ   СУЧАСНИХ   ПIДХОДIВ 
 

      1.1.Основнi  напрямки  сучасного навчання  молодших школярів.  
 

     Тенденцiї  змiни   загальної   ситуації   освiти   в  XXI  ст.  збiгаються  iз загальними   принципами   його   реформування   в свiтi   i    в Українi.   Хочацi    принципи      були     сформульованi      стосовно середньої  освiти  , вони поширюютья на всi рiвнi  загальної освiти, на всю освiту. В основi реформування  освiти  лежать такi базовi принципи: демократизація освiти,її багаторівневість,варіативність, регiоналiзацiя,відкритість освiти, гуманізація,гуманітаризація   освiти  ,  її   диференціація    i  мобільність  ,   розвиваючий, дiяльнисний характер, безперервність освiти [12, с. 70].  

           У процесi модернізації початкової освiти відбувається методологiчна перебудова навчального процесу  на   принципах гуманізації i демократизації, спрямування його наособистісний розвиток молодших школярів,формування в них основних компетентностей [2, с. 194].

           Пiд   час   дослiдження   сучасних   пiдходiв   до  навчання  молодших школярів   ми  звернули  увагу  на компетентнiсний пiдхiд.Компетентнiсний пiдхiд в освiтi розуміють як спрямованість навчального процесу на формування i розвиток основних компетентностей особистостi. Це вимагає вiдходу від інформаційної спрямованостi навчання i перенесення акценту iз засвоєння нормативно визначених знань, умінь i навичок на формування i розвитоку   школярів  здатностi  самостійно практично   дiяти,  застосовуватиіндивідуальний   досвід   та  досягнення  у  нестандартних, творчих, життєвих ситуаціях. [2, с. 195]

           Наприклад, частина  знань початкового курсу математики має практичну спрямованість  i застосовується у повсякденному життi. Вивчення математики сприяє розвитку пізнавальних здiбностей молодших школярів−пам’ятi, логічного i творчого мислення, уяви, математичного мовлення. Навчальна діяльність у кінцевому пiдсумку повинна не просто дати учню суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як самоздатність до оптимальних дій.

      Прагнення постійно оптимізовувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій різних рівнів і різної цільової спрямованості. Подальший їх розвиток з орієнтацією на реалізацію сучасних концепцій освіти й виховання пов'язаний з їхньою подальшою освітою.

      Суттєвою  ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання і виховання  є їх технологізація - неухильне дотримання змісту і послідовності етапів впровадження нововведень.

      Найзначущішим воно є у виробничій діяльності, де технологія тлумачиться як сукупність знань про способи і засоби оброблення матеріалів, мистецтво володіння процесом. До основних ознак технології належить стандартизація, уніфікація процесу, можливість його ефективного та економічного відтворення відповідно до заданих умов. Технологічний процес завжди передбачає чітку послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментів) за певних умов, пристосованих до української мови.

      Нині в освітньому просторі України  представлена велика  різноманітність програм, методів, технологій навчання. Більшість з них може бути віднесена до одного з двох принципових підходів у освіті: традиційного та розвивального.

      Розвивальне навчання створює умови, у яких дитина може набути досвід буття як творчий, самостійний і відповідальний суб’єкт власної діяльності.

      У контексті розвивального навчання доречною є думка про те, що позитивний ефект розвитку повинен поширюватися не тільки на пізнавальну, але й на емоційну сферу – на емоційні властивості особистості молодшого школяра. Більшість досліджень розвитку емоційної сфери особистості молодшого школяра здійснено в рамках традиційного навчання. У рамках розвивального навчання переважно вивчено вплив змістовної специфіки структури навчальної діяльності й способу взаємодії в процесі навчальної роботи на формування пізнавальної сфери й особистісних утворень (самооцінки, засвоєння моральних норм). Емоційним ефектам розвивального навчання присвячено невелику кількість праць (О.К.Дусавицький, Н.В.Репкіна, Г.А.Цукерман), притому, що необхідність вивчити вплив розвивального навчання на емоційну сферу особистості школяра неодноразово відзначалася (Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов ).

      На  сьогодні практично вирішено проблему побудови початкової школи в системі  розвивального навчання. Підготовлено нові програми й комплекти підручників із математики, української та російської мови, з урахуванням психологічних особливостей навчання дітей 6-літнього віку. Розроблено корекційні розвивальні ігри для першокласників, які компенсують недоліки ігрової діяльності у дошкільному періоді дитинства.

      Стратегічна задача полягає у побудові психологічно-педагогічної моделі школи розвитку, де було б  реалізовано потенціал психічного та особистісного розвитку дитини, який було закладено у молодшому  шкільному віці.

            У системі розвивального  навчання навчальне завдання вимагає від учителя й учнів пошуку способів здійснення конкретної дії. Спільний пошук передбачає не поділ функцій між ними, а виокремлення послідовних етапів розв'язання навчального завдання. Ступінь і форми участі учителя й учнів у такій діяльності залежать від реальних можливостей учня, з розширенням яких учитель відкриває йому нові ланки спільної діяльності.

      Носієм  навчальної діяльності є її суб'єкт. Молодший школяр здійснює власну навчальну діяльність спочатку разом з іншими і з допомогою вчителя. У цій взаємодії він поступово, розвиваючись як суб'єкт навчальної діяльності, стає учнем, тобто дитиною, яка змінює і вдосконалює саму себе. Для цього учень повинен знати про обмеженість своїх можливостей, прагнути й уміти долати її, а значить аналізувати власні мислительні дії та знання, тобто рефлексувати (лат. reflexio - відображення, аналіз).