Сутнiсть соціальної активностi молодших школярів

           Проблемне навчання засноване на отриманні нових знань, що здійснюється за допомоги  розв’язання теоретичних і практичних проблем, завдань, що створюються в силу цих проблемних ситуацій( В. Вікон, М. І. Махмутов, А. М. Матюшкіна, Т. В. Кудрявцев, І. Я. Лернер та ін.). Проблемна ситуація виникає у людини, якщо у неї є пізнавальна потреба та інтелектуальні можливості вирішувати завдання при наявності труднощів, протиріч між старим і новим, відомим і невідомим, даним і потрібним, умовами та вимогами [5, с. 289].

           В основі програмового навчання лежать   загальні   (В. П. Беспалко, Б. Ф. Скіннер) і приватні дидактичні принципи послідовності, самостійності. Ці принципи реалізуються в ході виконання головного елемента програмованого навчання  − навчальної   програми ,  що   представляє   собою    упорядковану  послідовність завдань.Лінійне програмоване навчання   характеризується наступним:

     −дидактичний  матеріал ділиться на незначні дози, які  називаються кроками, які учні долають  відносно легко, крок за кроком;

     −питання  або проблеми, що містяться в окремих  рамках програми, не повинні бути дуже важкими, щоб учні не втратили інтересу до роботи;

     −учні   самі  дають  відповіді на запитання, користуючись необхідною інформацією;

     −під  час навчання учнів одразу ж інформують, правильні чи помилкові їхні відповіді;

     − учні відповідають га питання у зручному для них темпі;

     −значна   на   початку   програми   кількість   вказівок ,   що полегшують отримання відповіді, поступово обмежується;

     −щоб  уникнути механічного запам’ятовування інформації одна й та ж думка   повторюється   в  різних  варіантах ,  в декількох рамках програми [12, с. 75].

           Отже,  технологія   особистісно -  орієнтованого   навчання передбачає реалізацію як компетентнісного так і діяльнісного підходів у навчанні молодших школярів. Діяльнісний підхід є основа концепції розвиваючої освіти в будь-якому його варіанті. 
 

     

2. Особистісно-діяльнісний  підхід у навчанні молодших школярів.

 
 

      Особистісно-діяльнісний  підхід до навчання був сформульований до середини 80-х років, розроблявся переважно як суб’єктно орієнтована організація і керування педагогом навчальною діяльністю учня при вирішенні ним спеціально організованих навчальних завдань різної складності і проблематики. Ці завдання розвивають не тільки предметну і комунікативну компетентність учня, але і його самого як особистість.

           Особистісно-діяльнісний  підхід розробляли і досліджували педагоги та психологи , як-от: І.С. Якиманська, А.В. Маркова,Л.Б.Орлов,Л.С.,О.М.Пєхота Е.В. Бондаревська, В.В. Сериков та ін..

           Особистісно-діяльнісний підхід у своєму особистi сному компоненті припускає ,  що в   центрі навчання  знаходиться сам учень−його мотиви,цілі,  його   неповторний   психологічний   склад   , тобто   учень   як  особистість.Виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь учитель визначає навчальну мету заняття і формує, спрямовує і корегує весь освітній процес з метою   розвитку    особистості  учня.  Відповідно,   мета   кожного уроку при реалізації особистісно-дiяльнiсного підходу формується з позиції кожного конкретного учня і всієї групи в цілому. Наприклад, мета уроку може бути поставлена так: «сьогодні кожен з вас навчиться вирішувати певні завдання».Таке формулювання означає, що учень в кінці уроку повинен відповісти собі, чому він сьогодні навчився, чого він не знав або не міг робити ще вчора. Така постановка питання стосовно до навчання означає, що всі методичні рішення ( організація  навчального   матеріалу, використані прийоми,способи,вправи)переломлюю через призму особистості учня−його потреб,мотивів,здібностей, активності ,інтелекту та інших iндивідуально-психологічних особливостей [30, с. 103].

           Особистісний      компонент      особистісно   −   дiяльнсного      підходу   передбачає ,  що   в   процесі   викладання будь−якого навчального предмета  максимально   враховуються   національні  ,  статево−вікові, індивідуально−психологiчнi,статусні особливості учня. Цей облік здійснюється через зміст і форму самих навчальних завдань, через характер спілкування з учнем. Адресовані  учню питання, зауваження, завдання в умовах особистісно-діяльнісного    підходу    стимулюють     його   особистісну  ,   інтелектуальну активність,підтримують  і   направляють його навчальну діяльність без зайвого фіксування помилок, промахів, невдалих дій [30, с. 104].

           Під  час  дослідження   особистісно−діяльнісного пiдходу  до   навчання молодших   школярів  ,  впевнено   можна    стверджувати  ,   що   діяльнісний  компонент також має багатосторонні передумови для формування цього підходу.

           Діяльність –  це форма активної цілеспрямованої взаємодії людини з навколишнім світом (що включає і інших людей), що зумовлюється потребою, як « необхідність»у чому-небудь (С.Л.Рубінштейн). Однак сама по собі потреба не визначає діяльність-її визначає те, на що вона спрямована, тобто її предмет. Діяльність завжди предметна і мотивована. Якщо предмет діяльності це те, на що вона спрямована, то визначення мотиву-це відповідь на питання, заради чого здійснюється ця діяльність [6;с.56].

           Особистісно-діяльнісний  підхід до навчання з позицій того, хто навчається перш за все передбачає свободу вибору шляху навчання, підручника, методів, а в окремих випадках навіть партнера навчання-вчителя (педагога). Такий підхід передбачає, по-перше, створення умов особистісної само актуалізації та особистісного росту учня. По-друге, цей підхід формує активність самого учня, його готовність до навчальної діяльності, до вирішення проблемних завдань за рахунок одно-партнерських, довірливих суб’єктно-суб’єктних відносин з педагогом. По-третє, особистісно-діяльнісний підхід до навчання з позиції учня передбачає єдність зовнішніх і внутрішніх мотивів : зовнішнім є мотив досягнення, а внутрішнім-пізнавальний мотив. По-четверте, цей підхід означає сприймання навчального завдання і задоволення від його вирішення у співпраці з іншими учнями [30, с. 106].

           Це      є    основою    розвитку    не   тільки   почуття  ,    компетентності,приналежності групі ,сім’ї, спільності,як компонентів власної гідності, але в значній мірі і почуття впевненості в собі як передумови само актуалізації.

           Все нами розглянуте з очевидністю показує, що проблема особистісно-діяльнісного підходу до навча ння ставить перед методиками цілий ряд проблем:

     −проблему зміни поширеної позиції викладача  інформанта, джерела знань, контролера;

     −проблему   створення   навчальної   ситуації розкріпачення учня,зняття соціальних бар’єрів,що  ускладнюють педагогічне спілкування.

     Загалом особистісно-діяльнісний підхід до навча ння означає,що перш за все в цьому процесі ставиться і вирішується основне завдання освіти-створення умов розвитку гармонійної, морально досконалої, соціально активної   особистості   через   активізацію   внутрішніх   резервів,  котра саморозвивається. 

     « Особистісний »   компонент  цього підходу означає,  що все будується з   урахуванням   минулого   досвіду учня   ,   його  особистісни особливостей у     суб’єктно  −     суб’єктивній         взаємодії   .    Навчанняздійснюється    зурахуванням особистості учня, його мотивів, ціннісних орієнтацій, цілей, інтересів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Висновки до першого розділу 
 

           У першому розді лі курсової роботи було розглянуто та  проаналізованонауково−педагогічну літературу,нормативні документи з проблеми дослідже-ння. У роздiлi  з аналізу  праць  українських  та росiйських науковчів зокрема(  А.М.Алексюка,   А.I.Павленка, А.Л.  Виготського, А.Н.Леонтьєва, МарковаЛ.С., А. М. Матюшкіна, В. П. Беспалько, І. С. Якиманської ).    

     При дослідженні теоретичних положень було розглянуто педагогічний процес з погляду сучасних підходів,виокремлено сучасні  підходи до навчан-ня молодших школярів.

     Відповідно   все  навчання   зосереджується на особистості,а саме вибір мети,змісту, форм організації   педагогічного процесу.Технологія особистісно−орієнтованого   навчання    передбачає  реалізацію як компетеннісного  так  і  діяльнісного підходів у  навчанні  молодших  школярів. Процес навчання−це процес діяльності учня,  спрямований   на   становлення його свідомості і його особистості в цілому.

     Особистісно−діяльнісний підхід означає перегляд  вчителем початкових класів звичних   трактувань     процесу навчання переважно  як повідомлення повід   ,   формування   вмінь,  навичок,тобто тільки як організацію засвоєння навчального матеріалу;суб’єктно-об’єктивної схеми спiлку вання, взаємодії вчителя і учнів як об’єкта навчання тільки як сукупності засвоєних знань.Отже, напрями навчання в освітньому процесі відображають пошук психолого − педагогічної   науки   того,   як   оптимізувати цей процес,   який покликаний     забезпечувати     особистісно  −   діяльнісний    підхід.  Також особистісно−діяльнісниі   до    навчання   молодших   школярів та   розвитку   їх іасоціальної активності.  
 
 

                                                  РОЗДІЛ 2

     СУТНІСТЬ  ТА ЗНАЧЕННЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 
 

     

1. Сутність  соціальної активності молодших школярів

 
 

           Сучасне суспільство, сучасна  в  нових  соціально - економічних умовах пред’являє до молодших школярів високі вимоги. Це, перш за все норми поведінки в колективі, в суспільстві, які б відповідали історично складеним правилам.

           Однією з актуальних проблем сучасної педагогіки є проблема формування з раннього дитинства  життєвих цінностей у підростаючих громадян нашої країни.

           Соціальні   відносини залежать від середовища,    в якому живе дитина,життєвих цілей,  інтересів,   потреб,  мотивів. У сучасному суспільстві велике значення має позиція самої особистості, її ставлення до   навколишнього світу. Тому так важливо формувати в школярів таку якість, як соціальна активність. Виховання цієї якості виникає тільки в процесі творчої суспільної праці  ,  яка   приносила   б   людині   радість  ,  тобто  задоволення  в  процесісоціалізації особистості.

           Соціально-активна  особистість не створюється автоматично. Така особистість формується в процесі  її безпосередньої участі в житті  суспільства, педагогічному впливі на неї з боку вчителя, батьків, родичів, знайомих та сторонніх людей [ 1, с. 277]. Такий чинник впливає на успіх чи невдачу соціалізації школярів. Необхідно акцентувати увагу на вдосконаленні позитивних якостей особистості учнів.

           Отже, щоб з’ясувати  у чому полягає сутність соціальної активності, треба вияснити, що розуміють  під терміном « активність». Звернувшись  до наукових джерел, ми побачили, що активність у філософському розумінні утворено «( від франц.-сила дії)- діяльність, діяльна поведінка.Активний-діяльний,чинний,дієвий»    [2, с. 193].

           Педагогічна література дає нам таке трактування  поняття«активності».«Активність особистості−здатність людини до свідомої трудової і соціальної діяльності, цілеспрямоване, планомірне перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури. А.О. проявляється у творчості, вольових актах, спілкуванні» [6, с. 34].