Виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським

Міністерство  освіти та науки України

Полтавський державний педагогічний університет  ім.В.Г. Короленка

кафедра соціальної та корекційної педагогіки 
 
 
 
 
 
 
 

Виховання дитячого колективу за

В.О. Сухомлинським 
 
 
 

Виконала

студентка

психолого-педагогічного

факультету

Науковий керівник: 
 
 
 

Полтава

 

План 

 

Вступ

 

      Якщо  цей світ відкривається  перед Вами, якщо в

      кожній  дитині Ви відчуваєте її індивідуальність,

      якщо  у Ваше серце постукають радощі і прикрощі

      кожної  й відізвуться вашими думками, турботами,

      тривогами, - Ви знайдете... радість колективу.

      В.О. Сухомлинський 

      Василь  Сухомлинський - педагог, засновник гуманістичної новаторської педагогіки. Відштовхуючись від ідей великих мислителей і гуманістів минулого, він сформулював оригінальну педагогічну концепцію. Він розпочав свою педагогічну діяльність з навчання першокласників. В центр виховного процесу В.О. Сухомлинський поставив особистість. Основою його концепції є повага і довіра до дитини, визнання її унікальності. Виховання дитячого колективу полягає у розвитку творчих сил, залучення в активну діяльність, направлену на всебічний розвиток дитини та колективу.

      Філософська освіченість В.О. Сухомлинського допомагала йому знаходити досить ефективні засоби і методи навчання та виховання школярів. Розуміючи, що принципи пізнання і навчання мають нерозривний зв’язок, він вдало використовував один із основних принципів діалектичної логіки: процес пізнання рухається від пізнання окремих сторін і предметів чи явищ дійсності до уміння оперувати основними формами мислення: поняттями, судженнями, умовиводами. „Я прагнув, - пише В.О. Сухомлинський, - щоб діти поступово оперували такими поняттями, як явище, причина, наслідок, подія, зумовленість, залежність, відмінність, подібність, спільність, сумісність, несумісність, можливість, неможливість та ін.

      Кожен учитель є особистістю із власними педагогічними поглядами і переконаннями, специфічним світоглядом, він працює в інших умовах і в історично інший час. Треба брати не конкретні факти, прийоми, дії, а зрозуміти загальні ідеї, принципи і застосувати їх, виходячи із власних здібностей, можливостей, зовнішніх умов, суспільного середовища. В цьому, на наш погля, і полягає суть творчого використання досвіду.

      Розробляючи систему колективного виховання, показав  велике значення й ефективність методу створення спеціальних педагогічних ситуацій виховна суть яких зумовлена конкретною практичною діяльністю вихованців у реальних життєвих умовах, коли необхідно зробити моральний вибір, виявити власне людські якості. Новаторськими для свого часу були погляди Сухомлинського на спілкування з підлітками.

      Актуальність: На сучасному етапі розвитку педагогічної думки у нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема виховання дитячого колективу та підлітків. Тому ми вирішили звернутися до спадщини В.О. Сухомлинського, як одного з найгеніальніших педагогів сучасності.

      Об’єктом даної роботи виступає процес виховання у дитячому колективі.

      Предметом є методика виховання дитячого колективу за

      В.О. Сухомлинським.

      Метою даної роботи є висвітлення та теоретичне обгрунтування теорії виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським.

      Завдання:

      Здійснити теоретичний аналіз історико-педагогічної літератури з проблеми виховання дитячого колективу.

      Висвітлити  особливості функціонування дитячого колективу.

      З’ясувати погляди В.О. Сухомлинського на спілкування з підлітками в умовах дитячого колективу, типові помилки дорослих у спілкуванні з підлітками, особливості спілкування з педагогічно-занедбаними підлітками.

      Дана робота містить 2 розділи, 12 літературних джерел, 2 додатки.

      Методи  дослідження: теоретичний (порівняльно-історичний аналіз), парадигмальний метод (визначення особливостей парадигми за вихованням за А.С. Макаренком, І.П. Івановим, В.О. Сухомлинським), порівняльний метод (зіставлення специфіки виховання дитячого колективу в історії педагогічної думки).

 

Розділ І. Історико-теоретичні засади виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським

1.1 Характеристика понятійного апарату досліджуваної проблеми

 

      Оцiнюючи  роль колективу у вихованнi особистостi, значення колективiзму як риси особистостi, слiд мати на увазi, що нiякi благороднi цiлi нiколи не були досягнутi без об’єднання людей на певних засадах (безперечно це не стосуться творчостi, морального вибору тощо). Отже, ми не можемо вiдкидати все краще, що стосувалося колективiстського виховання: вироблення навичок взаємодiї i взаємодопомоги, свідомої дисциплiни як поваги до iнших, до суспiльства, вмiння рахуватися з нормами житгя. Без цього неможна виховати свiдомого громадянина, повноцiнного члена суспільства.

      Колектив - органiзована форма об’єднання людей на основi цiлеспрямованої дiяльностi.

      Дитячий колектив - об’єднання дiтей, згуртованих спiльною корисною дiяльнiстю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).

      Характерними  рисами колективу є суспiльнозчуща мета, щоденна спiльна дiяльнiсть, спрямована на її досягнення, наявнiсть органiв самоврядування, встановлення певних психологiчних стосунків мiж його членами. Дитячий колектив вiдрiзняється вiд iнших колективiв вiковими межами, специфiчною дiяльнiстюо (навчання), послідовною мiнливiстю складу, вiдсутнiстю життєвого досвiду, потребою в педагогiчному керiвнцтві.

      У навчальних закладах виділяють такi типи колективiв:

      а) навчальнi - класний (первинний або контактний), загальношкiльний, предметних гурткiв.

      б) самодiяльнi органiзації - колективи художньої самодiяльностi (хор. ансамблi, гуртки):

      в) товариства - спортивне, книголюбiв та iн.;

      г) об’єднання за iнтересами;

      д) тимчасовi об’єднання для виконання певних видiв роботи.

      Усi типи колективiв пов’язанi мiж собою загальною метою навчально-виховної дiяльностi школи, забезпечують залучення учнiв до рiзноманiтної дiяльностi. Найважливiший за характером дiяльностi - колектив класу. У ньому виникають найтривалiшi стосунки мiж його членами та мiж педагогами i колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, якi разом становлять систему учнiвського самоврядування школи. [3]

      Мiж  структурними одиницями загальношкiльного колективу iснують певнi зв’язки i взаємозалежностi. Особливо важливi для виховної роботи зв’язки мiж первинними колективами (класами), загальношкiльного колективу з учнiвськими колективами iнших шкiл, дитячими та юнацькими органiзацiями. Вони сприяють розвитковi широких соцiальних контактiв, iнтересу до життя та дiяльностi iнших колективiв, запозичивши досвiду.

      Колектив  здiйснює органiзаторську (керує своєю дiяльнiстю), виховну (є носiєм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цiнних ствмулiв, регулює поведiнку своїх членiв, взаємовiдносини учасникiків) функцiї.

      Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слiд зважати на те, що вплив соцiального i фізичного оточення утворює середні типи людей, нiвелюючи, унiформуючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать.

      Вважається важливим для колективу стиль i тон його життя та діяльності. Вони - найістотніші й найважливiшi елементи колективного виховання. Стиль - внутрiшня духовна сила колективу - передбачає почуття власної гiдностi, що випливає з уявлення про цiннiсть свого колективу, гордiсть за нього; активність (готовнiсть до впорядкованої ділової iгрової дії); стриманiсть у рухах, словi, виявi емоцiй. Вiн виявляється в тонi - загальному духовно-емоцiйному забарвленнi дiяльностi колективу (мажорнiсть, упевнена спокiйна дiяльнiсть, бадьорiсть, оптимiзм).

      Життя та дiяльнiсть учнiвського колективу будуються на таких принципах:

      Єднiсть i цiлiснiсть.

      Постiйний рух уперед.

      Органiзацiя  рiзноманiтної дiяльностi.

      Формування  почуття честi.

      Спадкоємнiсть  поколiнь, збереження колективних традицiй.

      Шляхи згуртування колективу.

      Виховання - процес цiлеспрямованого i планомiрного формування свiтогляду, переконань і почуттiв, волi й характеру, потреб i здiбностей, моральних, трудових, естетичних та фiзичних якостей людини, характерних рис особистостi. Є два смислових значення поняття „виховання”. Воно у широкому смислі охоплює всю суму впливiв, весь процес формування особистості i пiдготовки її до активної участi у виробництвi, суспiльному і культурному життi, охоплює не лише виховну роботу школи, дитячих і молодiжних органiзацiй, сiм’ї, громадськостi, а й вплив усього укладу життя суспiльства, лiтератури, мистецтва, кiно, радiо, телебачення, а також освiти і навчання.

      Виховання у вузькому смислi означає цiлеспрямоване формування свiтогляду, морального обличчя, розвиток естетичного смаку фiзичний розвиток. Воно здiйснюється сiм’єю, навчально-виховними закладами, громадськими органiзацiями. [4]

      Виховання забезпечує зв’язок і наступнiсть мiж старшими i молодшими поколiннями, допомагає молоді оволодiти досвiдом попереднiх поколiнь, зробити свiй внесок у розвиток матерiальної i духовної культури суспiльства.

      Виховання має двi взаємопов’язанi сторони. Одна - педагогічний вплив вихователя, колективу, друга - готовність сприйняти i осмислити цей вплив.

      Виховання процес безперервний. Вiн починається з часу народження людини i продовжується все його життя. Нагромадження цих знань, змiна i змiцнення поглядiв i звичок вiдбуваються постiйно. Розвиток фiзичних i духовних сил дитини Вимагають вiд неї все нових i нових способiв "урiвноваження" з оточенням, що Виявляється у й поведiнцi, дiяльностi, ставленнi до iнших людей i самої себе.

      К.Д. Ушинський важав, що високий рiвень розумового розвитку не веде за собою автоматично до моральної i громадської зрiлостi. Проти механiчного ототожнення процесiв навчання i виховання виступали Н.К. Крупська, М.І. Калiнiн, А.С. Макаренко.

      Охоплюючи дiтей всебiчною увагою i піклуванням, школа i сiм’я покликанi краще готувати їх до самостiйного життя i працi. Принцип виховання у колективi випливає з самої природи нашого суспiльного ладу i мети виховання.

1.2 Погляди відомих педагогів на виховання колективу

1.2.1 Сутність технології КТС І.П. Іванова

      Для дорослої людини відношення прямі: людина - світ. У вихованні дітей з'являється третя дійова особа, що стоїть між світом і дитиною, - вихователь, і картина змінюється: діти - вихователі - світ. У дітях головне не те, що вони безпорадні і недосвідчені, - хіба мало таких дорослих! Головне, що між ними і світом стоїть посередник, опікаюча їх людина, і він необхідний для виховання. Виховання дітей - це дія вихователів на дитину. Правда, при цьому виходить, що виховний процес, формування особи, має як би дві природи - спочатку людина розвивається одним чином, а потім - -прямопротилежним. Хіба можна виховати нормальну дитину у наш час? А що коли природа виховання людини з дитинства і все життя виховується власною дією, а не тільки впливом на нього?

      Професор І.П. Іванов вважає, що не стільки світ діє на дитину, виховуючи його, скільки дитина в своїй життєдіяльності впливає на світ, - і саме тому він виховується. Така природа виховання, проти якої не підеш, і всі наші невдачі тому, що ми намагаємося йти проти природи процесу. Діти повинні покращувати світ, вчитель - не посередник між світом і дітьми, ні, він на стороні дітей, він разом з ними і на чолі їх. Його мета - не діти, як всі думають, а Світ, який він покращує разом з дітьми. Мета виховання - не у вихованні, не в "цілеспрямованій дії", а загалом разом з дітьми в поліпшенні загального життя, в перебудові її.