Виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським

      3. Ініціативність та творчість. Висока ідейність означає, що кожен виховується так, щоб мати в собі ідейне, духовне, моральне, інтелектуальне багатство для впливу на іншого. Разом з тим кожен перебуває під виховним впливом когось іншого - людини, що має ідейні, моральні, інтелектуальні багатства, необхідні для того, щоб формувати душу іншої людини. Тільки за умови, що кожен член колективу є активним учасником процесу виховання, можливі справжня самодіяльність, творчість, ініціатива.

      4. Умноження інтелектуальних багатств. Важливою умовою функціонування дитячого колективу є постійне умноження інтелектуальних багатств. Повноцінне інтелектуальне життя колективу - важлива ділянка виховної роботи. Від того, що думають вихованці, які інтереси їх хвилюють, яке місце в житті колективу посідають відносини, засновані на інтелектуальному спілкуванні, залежить дух шкільного життя, виховна сила колективу.

      5. Дисципліна. Важливо щоб у колективі були такі взаємовідносини, коли кожна людина відчуває і дорожить честю колективу. Дуже важливо, щоб були створені такі трудові, товариські, творчі обставини в колективі, за яких би людина ставила вимоги перед собою, відчувала відповідальність перед суспільством. Важливим є те, щоб дисциплінованість була рисою, притаманній молодій людині завжди, особливо тоді, коли вона залишається наодинці з труднощами, з необхідністю подолати їх [4].

      На  думку В.О. Сухомлинського колектив з’являється не одразу і перш за все він має пройти ряд кроків:

      На  першiй стадiї (пiсля органiзацiйного оформлення колективу) важливо сформулювати вихованцям систему педагогiчних вимог, рiшучих за формою, зрозумiлих за змiстом, з певними елементами навiювання. Здiйснюють також iнтенсивнйй вплив на учнiв, формують ядро активу з учнiв, якi добре вчаться, виконують вимоги шкiльного режиму i правила для учнiв, вимогливi до себе й до iншнх, мають органiзаторськi здiбностi. Цю стадiю розвитку колективу не слiд затягувати. Якщо учнi довго залежать лише вiд педагогiчного колективу, вони звикають до цього i згодом їх важко змусити взаємодіяти з органами учнiвського самоврядування.

      На  другiй стадiї вимоги педагога пiдтримує частина вихованцiв, актив ставить вимоги до товаришiв i до самих себе. Ця стадiя починається створенням органiв самоврядування. В колективi триває процес вивчання один одного, пошуки товаришiв i друзів. Оскiльки ядро активу ще не має досвiду роботи, педагоги висувають до учнiв категоричнi вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкiльного режиму вiдтепер слiд розглядати як свiдому протидiю i вживати певних заходiв впливу.

      Особливу  увагу придiляють засвоєнню органами самоврядування своїх прав i обов’язкiв, методiв роботи. Розширюється актив. Iнодi на цiй стадiї може утворитися i неофiцiйна група, яка протиставляє себе активу. Проте наявнiсть органiв самоврядування допомагає вчителевi справлятися з нею.

      На  третiй стадiї вимоги висуває колектив. Цього досягають, згуртувавши вихованців у єдинiй дiяльностi. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати авторитет серед учнiв, контролює його дiяльнiсть, прагнучи залучити до нього найбiльше учнів з метою посилення його виховних можливостей. Вимоги педагогiв i активу учнiв стають лiнiєю поведiнки всього учнiвського колективу.

      На  четвертiй стадії кожен учень сприймає колективнi, загальноприйнятi вимоги, як вимоги до себе. Створюють умови для нових, складнiших вимог, якi висуваються в процесi розвитку колективу, розширюються права та обов’язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

      На  всiх стадiях розвитку учнівського  колективу педагоги цiлеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цiй роботi є система - низка послiдовно поставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює перехiд вiд простого задоволення до глибокого почутгя обов’язку, способу життя учнiв, який сприяв би їх моральному розвитковi. Існують кілька законів, які впорядковують діяльність та особливості колективі учнів, тобто дiють спеціальні правила:

      якщо  дiти живугь в умовах постійної критики, вони навчаються засуджувати;

      якщо  дiти живуть в умовах ворожнечi, вони навчаються насильства;

      якшо  дитину постiйно висміювати, вона навчається зневажати себе;

      якщо  дiтей постiйно соромлять, вони навчаються відчувати постійну провину;

      якщо  дiти живуть в умовах толерантностi, вони навчаються терпимості;

      якщо  дiтей пiдтримують, вони навчаються впевненості в собі;

      якщо  дiтей хвалять, вони навчаються самоповаги;

      якщо  дiти живуть в умовах справедливості вони навчаються бути справедливими;

      якщо  дiти живуть у безпецi, вони навчаються довіряти;

      якщо  дiти живуть з визнанням, вони навчаються дружелюбності, вони навчаються знаходити любов до землi.

2.2 Погляди В.О. Сухомлинського на спілкування з підлітками в умовах колективу

      Кардинальні зміни в структурі  дитини, що вступає в підлітковий вік, визначаються якісним зрушенням в розвитку самосвідомості, завдяки чому порушується колишнє відношення між дитиною і колективом, вихователями, вчителями. Центральним і специфічним змінами в особистості підлітка є виникнення у нього уявлення про те, що він вже не дитина (відчуття дорослості); дієва сторона цього уявлення виявляється в прагненні бути і вважатися дорослим. Своєрідність цієї особливості полягає в тому, що підліток відкидає свою приналежність до дітей, але у нього ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є прагнення до неї і потреба у визнанні його дорослості оточуюючими, наприклад вихователем.

      Відчуття  дорослості може виникати в результаті усвідомлення і оцінки зрушень у фізичному розвитку і статевому дозріванні, які дуже важливі для підлітка і роблять його більш дорослим об'єктивно у власному уявленні. Інші джерела відчуття дорослості - соціальні. Відчуття дорослості може народжуватися в умовах, коли у відносинах з дорослими підліток об'єктивно не займає положення дитини, бере участь в праці, має свої обов'язки. Рання самостійність і довіра тих, що оточують роблять дитину дорослим не тільки в соціальному, але і суб'єктивному плані. Відчуття дорослості формується у підлітка і тоді, коли до нього відносяться як до рівного товариші, яких він вважає набагато старшим за себе, має вплив авторитету вчителя-наставника. Відчуття власної дорослості може народжуватися і в результаті встановлення схожості поодинці або декільком параметрам між собою і людиною, якої підліток вважає дорослою (у знаннях, уміннях, в силі, ловкості, сміливості).

      Відчуття  власної дорослості може виникнути ще до початку статевого дозрівання. Акселерація фізичного розвитку й статевого дозрівання, що існує в даний час, створює умови для ранішого, ніж в колишні роки, зрушення в уявленні дитини про ступінь власної дорослості, що означає вступ до підліткового віку.

      Це  новоутворення самосвідомості є  стрижньовою особливістю особи, її структурним центром, оскільки виражає  нову життєву позицію підлітка по відношенню до людей і миру, визначає специфічний напрям в зміст його соціальної активності, систему нових прагнень, переживань і афективних реакцій, відносин у колективі класу. Специфічна соціальна активність підлітка полягає у великій сприйнятливості до засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, які існують в світі дорослих і в їх відносинах. Це має наслідки, що далеко йдуть, тому, що дорослі і діти являють собою дві різні групи і мають різні обов'язки, має рацію і привілеї. У безлічі норм, правил, обмежень і в особливій моралі підкорення та слухання яка існує для дітей, зафіксована їх несамостійність, нерівноправне і залежне положення в світі дорослих. Для дитини багато що з доступного дорослим ще заборонено. У дитинстві дитина опановує нормами і вимогами, які суспільство пред'являє до дітей. Ці норми і вимоги якісно міняються при переході в групу дорослих. Виникнення у підлітка уявлення про себе як про людину, що вже переступила межі дитинства, визначає його переорієнтацію з одних норм і цінностей на інші - з дитячих на дорослі. [7]

      Рівняння  підлітка на дорослих виявляється в  прагненні бути схожим на них ззовні, залучитися до деяких сторін їх життя і діяльності, набути їх якостей, уміння, має рацію і привілеї, причому перш за все ті, в яких найзриміше виявляється відмінність дорослих і їх переваги в порівнянні з дітьми.

      Система виховання В.О. Сухомлинского - приклад класичного рішення найважчих соціально-моральних проблем підліткового віку. Успіх цієї системи у величезному ступені обумовлені тим, що В.О. Сухомлинський будував відносини дорослих і підлітків саме на нормах моралі дорослих соціалістичного суспільства і знайшов організаційні форми життя колективу, засновані на нормах демократичності, норми пошани, рівності, взаємної допомоги і довіри найяскравіше втілені в колективних обговореннях різних питань. Під час цих обговорень дорослі і діти були в рівному положенні, а коли ухвалювалося рішення, воно було законом для всіх. Порушувати його не мали права і дорослі. Жодної проблеми двох моралей не існувало і існувати не могло, оскільки мораль була єдиною для всіх. Саме у цих умовах колектив набуває величезної сили і стає вихователем кожного його члена. У співпраці підлітків один з одним і з дорослими у В.О. Сухомлинського, по-перше, визначалися цілі, завдання і позиція колективу в різних питаннях, по-друге, протікала вся практична діяльність і конкретні відносини, самостійність підлітків існувала у вигляді колективної і особистої суспільно-корисної діяльності, результати якої були в однаковій мірі необхідні всім і кожному. Саме це забезпечувало інтенсивний розвиток соціально-моральної дорослості підлітків в суспільно правильному напрямі.

      Джерело величезного особистого авторитету В.О. Сухомлинського - пошана особи і колективу. Через систему перспективних цілей він прагнув зробити життя учнів сьогодні, завтра і в майбутньому суспільно корисною, цікавою, радісною і вірив в бажання в уміння підлітків допомогти йому в цьому. Їх сьогодення було спрямоване в майбутнє, а необхідна для майбутнього соціальна дорослість формувалася в сьогоденні через дорослі способи соціальної взаємодії підлітків з людьми і на основі соціально моральних цінностей, специфічних для радянського суспільства. Система виховання В.О. Сухомлинського, є по її принциповій суті демократичною не тільки завдяки високим цілям, але і етичному стрижню - пошані особи. Це - головне, що потрібне підліткові.

      Виховання особи в колективі, через колектив і для колективу обов'язкова і  необхідна умова розвитку соціально-моральної  дорослості підлітка в суспільно  правильному і цінному напрямі. Чим багатше колективні зв'язки підлітка і ширше його співпраця з однолітками і дорослими в різних видах суспільно корисній діяльності, тим більша кількість соціальна значущих цінностей він засвоюватиме, тим багатше буде його особа.

      Величезна роль в колективному вихованні підлітків належить піонерській організації. Сила її виховної дії багато в чому залежить від того, наскільки успішно вирішено дві основні проблеми:

      1) зміст діяльності для підлітків і 2) побудови взаємин, з одного боку, дорослих і підлітків, а з іншої - їх власних взаємин, а також з молодшими учнями.

      Завдання  організації колективного життя  полягає в тому, щоб залучати підлітків  життя суспільства, створювати у  них різноманітний досвід суспільно  корисної діяльності і колективних  способів роботи з більш старшими і більш молодшими за віком учнями [8].

2.3 В.О. Сухомлинський про типові помилки дорослих у взаємовідносинах з підлітками

      Становлення нового типу взаємин, претензії підлітка на нові права перш за все розповсюджуються на всю сферу відносин з дорослими. Підліток починає чинити опір вимогам, які раніше охоче виконував; він ображається і протестує, коли обмежують його самостійність і взагалі, як "маленького", опікають, направляють, контролюють, вимагають слухняності, карають, не зважають на його інтереси, відносини, думку і т.п. У підлітка з'являється загострене почуття власної гідності, він усвідомлює себе людиною, якої не можна пригнічувати, принижувати, позбавляти права на самостійність. Тип відносин, що існував в дитинстві, з дорослими (що відображає нерівноправне положення дитини в світі дорослих) стає для нього неприйнятним, не відповідним його уявленню про рівень власної дорослості. Має рацію дорослих він обмежує, а свої розширює і претендує на пошану його особистості і людської гідності, на довіру і розширення самостійності, тобто на відоме рівноправ'я з дорослими, і прагне добитися визнання ними цього. Різні форми протесту і не підпорядкування підлітка - засіб змінити колишній тип відносин дорослими на новий, специфічний для спілкування дорослих. Виникнення у підлітка відчуття власної дорослості і потреби в її визнанні оточують народжує абсолютно нову проблему, проблему, що має рацію дорослого і підлітка у відносинах один з одним.

      Важливість  і особливе місце підліткового періоду  визначаються тим, що саме в цьому  періоді відбувається перехід від характерного для дитинства типу відносин дорослого і дитини до якісно новому, специфічному для спілкування дорослих людей. Цей перехід існує як процес становлення нових способів соціальної взаємодії підлітка і дорослого. Старі способи поступово витісняються новими, але вони одночасно і співіснують. Це створює великі труднощі і для дорослих, і для підлітка. Нові норми, що опосередковує поведінку підлітка, його самооцінку і оцінку відношення дорослих до нього, є основою того, що формується етичного світогляду [1].