Виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським

      "Дитина не тільки об'єкт, але і суб'єкт виховання" [5]. Це важлива, прогресивна думка, свого часу вона прозвучала революційно. Але якщо слідувати ідеї Іванова, то можна сказати: дитина повністю суб'єкт, діяч, але не виховання, а перебудови життя. Не виховання для життя, не спочатку виховання, потім життя, а "сплав життя і виховання", говорить професор

      І.П. Іванов. Він не нав'язує життя свої схеми, а услід за класиками досліджує її, розкриває не підвладні нам її закони. Небезпечно повертати річки назад і марно, небезпечно йти проти природи виховного процесу, яка полягає в тому, що, виховуючись, людина впливає на світ, а не навпаки.

      У житті, і у вихованні - усюди одне: де діти з дорослими роблять загальну справу на користь і радість людям, там, і лише там, все виходить.

      Усюди, де "виховують", де опіка, виховання не відбувається. Але у кожного хорошого вчителя, і що не чув про І.П. Іванова, і в кожній сім'ї, де не знають ніяких педагогічних теорій, але де реально прагнуть за допомогою дітей поліпшити загальне життя, поліпшуються і діти. Звичайно ж, і удома, і в школі, і батьки, і вчителі і прямо, і сторонніми шляхами передають дітям готовий, віковічний досвід гуманізму, дають дітям книги, розмовляють, учать любити людей; але знання своїх сил, але кругозір, але здібності, але розум, але воля даються дитині не дією на нього, а власною дією.

      В.О. Сухомлинський, коли ми читаємо його, змінює наше особисте, суб'єктивне відношення до дитини. І.П. Іванов, коли ми розуміємо його, міняє наші погляди, об'єктивні відносини з дітьми. В.О. Сухомлинський стверджував, що без прагнення дитини стати краще виховання неможливе. І.П. Іванов стверджує, що без прагнення дитини поліпшити світ вихованням неможливо. Ці думки, зливаючись в одну, і пояснюють природу виховання.

      Як  можуть діти покращувати оточуюче життя? У цьому вся справа. Іванов знайшов несподіване рішення задачі.

      Щоб змінилася позиція, повинна змінитися  мета педагогічних дій - предмет педагогічних турбот, повинно було з'явитися щось, в чому діти і старші дійсно можуть співробітничати, бути рівними. У більшості з нас виникають асоціації з суспільно корисною роботою: діти своєю працею допомагають старшим. Це дуже важливо, але ж і в найсприятливіших обставинах суспільні роботи займають лише частину часу, а виховання повинне йти завжди. За І.П. Івановим, навколишнє життя - не поза школою, не зовні, а в школі, удома, в компанії однолітків, в грі, усюди. Вона оточує дитину з усіх боків. Це не те життя, в яке дитину виводять, як на екскурсію, а та, в яку він завжди занурений. Все життя дитини і підлітка корисне для суспільства. Вся вона повинна бути прийнята ідеєю поліпшення.

      Покращувати життя - означає, що кожна життєва справа, окрім зовсім вже механічних, прагне провести не так, як раніше, а з напругою розуму, хоч би з не великим винаходом - тобто трохи краще, тобто творчо. Виховання - не тільки в поліпшенні життя, тільки в творчості. Ідея творчості, яка раніше здавалася лише бажаною, стає обов'язковою, необхідною. Дитину виховує не дія на нього і навіть не власна дія, а лише творча його дія - поліпшення життя. Тут і пояснення, чому в одних і тих же класах одні діти розвиваються, виховуються, а інших щодня, проведений в школі, як би відкидає назад, діти виховуються не в тому напрямі, в якому хотіли б ми, і не в тому, в якому вони діють по вказівці старших, а лише в тому, в якому вони самі творчо діють на життя.

      Але ж від природи не всі діти однаково здібні до творчості, а тим більше до суспільного, організаторського, не у всіх розвинена фантазія. Необхідний був педагогічний винахід, і І.П. Іванов зробив його. Він відкрив механізм, при якому суспільна творчість, постійне поліпшення загального життя стала необхідністю для кожної дитини і стала можливою, - навіть якщо природа обділила його здібностями.

      Тут зерно, тут рішення, без якого  головна ідея "не світ впливає на дитину, а дитина на світ" залишається за бортом педагогіки. Необхідність все робити творчо І.П. Іванов створив тим, що розробив велику серію так званих колективних творчих справ - пізнавальних, трудових, естетичних, спортивних, ігрових, причому кожне з них є змаганням в творчості - саме в творчості, а не в чому-небудь іншому.

      Вирішення проблеми про здібності до творчості  лежало в слові "колективне". Не кожна дитина здатна придумати нове, але якщо зібратися утрьох-учотирьох, та ще разом з дорослим, то хоч яка-небудь думка народиться, це вже обов'язково; хоч яке-небудь поліпшення буде придумано. Причому і той, хто реально придумував, і той, хто лише піддакував або виражав сумнів, - всі відчувають себе співавторами, всі говорять: "Це ми придумали". Якщо ж такі справи стали звичайними, то через декілька років навіть самі нетворчі діти починають пропонувати ідеї. Дух творчого колективізму наповнює все дитяче життя, і стає зрозуміло, чому ж колектив необхідний.

      Адже  якщо виховання - дія на дитину, то колектив - лише додаткове навантаження на вчителя, і в багатьох школах саме так і відносяться до ідеї виховного колективу. Іншим же здається, ніби колектив потрібний для посилення тієї ж самої дії, і так з'являється ідея постійного, на рік або на багато років вибраного дитячого активу, що прагне догодити і одноліткам, і дорослим.

      Коли  в колективі дітей не заохочується творчість, немає сумісного породження ідей, спільної організаторської роботи, сумісної оцінки її, то він приносить  більше шкоди, чим користі.

      Людина  виховується, покращуючи навколишнє життя. Така природа виховання. Вихователі повинні не опікати, не передавати готовий досвід, а діти повинні не споживати зусилля вихователів; ні, вони разом повинні покращувати навколишнє життя. Тільки тоді йде виховання. Навколишнє життя - все життя навколо дитини у всіх її проявах. Щоб учити дітей творчому підходу до життя, треба організувати колективну творчу і колективну організаторську діяльність - в ній-то і розвиваються здібності дітей і підлітків.

      Ось така логіка шикується. Тепер ми можемо відповісти на питання про роль старшого, про роль вчителя і вихователя. Його робота міняє напрям. Якщо зазвичай велику частину зусиль доводиться витрачати на організацію життю хлоп'ят і підтримку дисципліни, то в логіці Іванова майже все, якщо не всі зусилля старшого прямують на творчу сторону справи - нові ідеї, на спонуку до творчості, на уміння аналізувати колективне життя. І ось що найцікавіше: виявилось, що всупереч всім очікуванням дорослий при цьому не обов'язково повинен бути особливо творчою людиною, здатною фонтанувати ідея мі, - зовсім немає! Цілком достатньо, якщо у нього є звичайні педагогічні здібності підтримувати думку дитини і радіти, якщо вона хоч трохи успіху.

      Ні  єдиного рецепту немає в роботах  І.П. Іванова; ви не знайдете в них відповіді, що робити, якщо дитина вкрала, лінується, якщо у нього погані схильності. Нічого цього немає, але є ідеї, які, коли їх утілюють в життя, призводять до того, що з дітьми нічого поганого і не відбувається, а проблема дисципліни практично знімається. Адже якщо дитина вкрала, то немає "правильної" педагогічної реакції, - покарати його буде так само невірно, як і не карати. Треба побудувати таке дитяче життя, щоб нічого поганого з дітьми і не траплялося, не могло трапитися, треба займатися дітьми до того, як вони стануть не виховуваними, - турбота про здоров'я завжди ефективніша за лікування. Ось це і робить І.П. Іванов. Його ідеї зростають з глибин теоретичних підстав, що пояснюють саморух виховання, і піднімаються до найбуденніших практичних проблем. [10]

1.2.2 Використання виховного потенціалу дитячого колективу за А.С. Макаренком

      Якнайглибший  сенс виховної роботи, полягає у  відборі і вихованню людських потреб, в приведенні їх до тієї моральної  висоти, яка можлива тільки в безкласовому суспільстві і яка тільки і  може спонукати людину до боротьби за подальше вдосконалення. У творах Макаренко міститься широка і смілива програма вивчення рушійних сил розвитку людської особи, де їх головна роль відводиться вихованню потреб колективу.

      Головними засобами педагогічної теорії А.С. Макаренка виступають принципи паралельної дії. „Моїм основним принципом... завжди було: як можна більше вимоги до людини, але разом з тим і як можна більше поваги до неї”. Ним підказані і методичні розв’язки цієї формули: виховання працею і довір’ям, організація сьогоднішньої і завтрашньої радості дітей, педагогіка паралельної дії, принцип мажору і традиції у життєдіяльності колективу, формування активу і здорової громадської думки і багато ін. Слід підкреслити, що формуючий колектив і виховуючі відносини у ньому він вимагав „індивідуального корективу”, який розумів, як встановлення кожної окремої індивідуальності, що є важливим аспектом особистісно-орієнтованого виховання.

      Колектив, на думку А.С. Макаренка, - стале об’єднання дітей, яке має суспільно-значущу мету, спільну діяльність, спрямоване на реалізацію цієї мети і характеризується стосунками взаємовідповідальності. Великого значення

      А.С. Макаренко надавав традиціям, святам, символіці та атрибутиці в житті колективу. Свята і традиції, вважав він, збагачують духовне життя вихованців, роблять його радісним і щасливим.

      За  А.С. Макаренком ознаки колективу такі: суспільно-цінна мета, спільна діяльність, відносини взаємної відповідальності, наявність органів самоврядування, єдність з іншими колективами, чітка структура, постійна динамічність. Стадії розвитку: створення, наявність активу, розквіт, підкорення соціальним вимогам. Шляхи формування: налагодженість роботи активом, звітність у зробленому, колектив не може розвиватись без перспектив.

      Великого  значення А.С. Макаренко надавав вихованню почуття обов’язку, відповідальності і дисципліні у колективі. А.С. Макаренко вважав, що дисциплінованість виховується правильною організацією всього життя вихованця. У ній проявляють вольові якості, здатність до гальмування, стриманість, витримка. Колоністи оволодівали саморегулюванням поведінки, гальмуванням бурхливих проявів негативних емоцій, підтримували порядок у всьому.

      Теорія  Макаренка врахувала індивідуальний підхід до особистості в процесі  колективного виховання. Педагогічні переконання А.С. Макаренка (1888-1939) складаються впродовж 20-х - 30-х років минулого сторіччя про особу дитини і її розвиток, що є вченням про формування особи в колективі. Учення А.С. Макаренко узагальнило його багатющий педагогічний досвід і стало основою для подальшої роботи в області колективного виховання.

      У науковій концепції Макаренка розвитку особи в середовищі колективу розглядалася в багатьох аспектах (взаємини особи і колективу, перспективні лінії розвитку особи, формування мотиваційної сфери особи, становлення характеру і ін.).

      Відносини особи і колективу, являє собою те, що колектив - це сукупність індивідів, що однаково реагують на ті або інші подразники, викликали протест Макаренка, який розглядав колектив як цілеспрямований комплекс організованих осіб. А там, де є організація колективу, там є органи колективу, там є організація уповноважених осіб, довірених колективу, і питання відношення товариша до товариша - це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідальної залежності. Така постановка питання давала Макаренку можливість, змінюючи положення особи в колективі, робити на неї істотний формуючий вплив. Причому сам вихованець і не підозрював, що був об'єктом виховання (принцип паралельної дії).

Розділ ІІ. Теоретичні основи виховання дитячого колективу за В.О. Сухомлинським

2.1 В. О Сухомлинський про особливості функціонування колективу

      Щоб уміло здійснювати педагогічно  продуманий навчально-виховний процес у колективі, кожному вчителеві слід мати чіткі уявлення про основу функціонування дитячого колективу. Основою існування дитячого колективу є декілька їх особливостей та принципів.

      1. Багатство відносин між учнями та педагогами. Спільність, багатогранне переплетення інтересів вихователів та вихованців, спільне задоволення духовних потреб, взаємне збагачення і постійна передача духовних багатств - ось неодмінні риси дитячого колективу. Не забуваймо, що в школі дитина не тільки вчиться, в школі вона живе. Там, де вихователі забувають цю істину, навчання стає для школяра тяжким тягарем. Там, де воно виступає частиною багатогранного життя - бажане й захоплююче. Колектив живе багатим, повноцінним духовним життям тоді, коли в ньому є ідейні, громадські, інтелектуальні, трудові, естетичні відносини. Це означає, що сфера спілкування людини з людиною обіймає багатогранність інтересів особистості.

      2. Взаємовідносини поза школою. Учитель та учень мають діяти разом і як двоє громадян - лише за цієї умови вони зможуть бути в повному розумінні між вихователем і вихованцем. Шкільне життя має бути таким, щоб у ньому завжди діяла радість за суспільство. Людина - колектив - суспільство - ось та система взаємовідносин, завдяки якій колектив стає силою, що виховує активного громадянина.