Засоби соціально-педагогічной діяльності з молоддю групи ризику

Зміст

Вступ…С. 2-3

розділ 1. Теоретична розробка питання засобів соціально-педагогічної дія   льності з молодью «групи ризику»…С.3-13

1.1. Дослідження сутності понять: ″соціально-педагогічна діяльність″,″група ризику″,″молодь″ та″засоби соціально-педагогічної діяльність″…С.3-7 
1.2. Характеристика дієвих чинників, що мають негативний вплив на молодь «групи ризику»…С.7-10

1.3. Психологічний портрет та особливості соціалізації молоді «групи ризику»…С.10-13

Висновки до розділу 1

розділ 2. Теоретичний аналіз проблеми дітей «групи ризику» у роботі соціального педагога…С.13-54

2.1. Методичний матеріал з діагностування проблем дітей «групи ризику»…С.13-17 
2.2. Методика попередження негативних проявів поведінки дітей «групи ризику»…С.17-48 
2.3. Авторська методика розв’язання поставленої соціально-педагогічної проблеми…С.49-51

Висновки до розділу 2

Загальні  висновки…С.51-52

Список  літератури…С.52-54

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність. Незважаючи на те, що проблема молоді «групи ризику» не новоявлена і існує достатньо довно,  її актуальність досить велика. Більше того, социальні зміни, не в кращий бік, роблять цю проблему гострою і наполегливою . У галузі психології та соціальної педагогіки-питання роботи з дітьми даної категорії  розкриті в дослідженнях В.Г. Степанова, В.Е. Кагана, М. Раттер, М.А. Буянова; А.В.Мудрика, М.А. Галагузова, Т.І. Шульги, Л.Я. Олиференко, Є.І. Казакової,В.Е.Летуновой, А.Л Ліхтарнікова. Окрім цього проблема дітей «групи ризику» висвітлено в таких нормативно-правових документах :Закон України "Про зайнятість населення" [29] ; Закон України "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді України" [30]; "Державна програма зайнятості населення"1997-2000 рр [31]; Національної програми "Діти України" [32]; Указу Президента України від 06.10.1999 р. "Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді" [33]; "Про стан реалізації державної молодіжної політики" [34].

 Це дослідження дозволить зрозуміти причини цього явища, з'ясувати  видимі чинники сприяючі його динаміці, відшукати найбільш дієві засоби і методи протистояння проблемі.  

Проблема. Проблема дослідження полягає у виявленні найбільш видимих і суттєвих негативних чинників, що сприяють розвитку наявної проблеми, і з'ясуванні ефективності тих  або інших засобів по їх згладжуванню.

Протиріччя. Протиріччя полягає в наявності проблеми існування молоді «групи ризику» та недостатньої кількості дієвих засобів роботи з данною категорією населення.

Об'єкт дослідження. Молодь «групи ризику».

Предмет дослідження. Засоби роботи з молоддю «групи ризику».

Мета дослідження. Пошук найбільш дієвих і еффектіних засобів допомоги молоді «групи ризику».

 Завдання дослідження. Для досягнення заданой мети були намічені такі завдання:

−  дослідження сутності таких понять: ″соціально-педагогічна діяльність″,″група ризику″,″молодь″ та″засоби соціально-педагогічної діяльність″.

−  визначення сучасних засобів роботи з молодю «групи ризику»

−   виявлення найбільш дієвих чинників, що мають негативний вплив на молодь «групи ризику».

Гіпотеза. Дослідження вікових особливостей молоді групи ризику і факторів, що поглиблюють проблему допоможуть знайти оптимальні засоби і методи в боротьбі з проблемами даної категорії населення.

Практичне значення. Результати дослідження можуть як практикуючими фахівцями, які заняті в сфері соціальної роботи, так і тими, хто займається теоретичною разробкою даної проблеми. Дослідження може стати корисним для поглиблення теоретичних знань. Так само його результати послужать методологічним матеріалом для безпосередньої роботи з молоддю групи ризику.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА РОЗРОБКА ПИТАННЯ ЗАСОБІВ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З МОЛОДЬЮ «ГРУПИ РИЗИКУ»

1.1 ДОСЛІДЖЕННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТЬ: ″СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ″,″ГРУПА РИЗИКУ″,″МОЛОДЬ″ ТА″ЗАСОБИ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНІСТЬ″.

У сучасній літературі існують різні підходи то тлумачення поняття «соціально-педагогічна діяльність».

Автор	Визначення
Гриньова В.М., Яресько К.В.  [1,с. 1]	Соціально-педагогічна діяльність − це діяльність, що спрямована на здійснення допомоги людям, які її потребують, бо не здатні самостійно вирішити життєві проблеми: діти, пенсіонери, інваліди, хворі, біженці, безробітні і т.ін.
Коваль Л.Г., Звєрєва  І.Д., Хлєбік С.Р. [2,с.2-3]	Соціально-педагогічна  діяльність − специфічна діяльність уповноважених органів держави та об'єднань громадян, спрямована на соціальне обслуговування, в тому числі соціальне страхування, надання соціальних послуг, соціальної допомоги громадянам, а також здійснення соціальної профілактики і соціальної реабілітації з метою реалізації та захисту еко-номічних, соціальних, екологічних прав, духовних і культурних запитів людини.
Малько А.О. [3,с.20-21]	Соціально-педагогічна  діяльність — вид професійної, або  волонтерської виховної діяльності, спрямований на створення умов у  соціумі для духовного розвитку людини, групи, суспільства, гуманізації  їх відносин.
Галагузова М.А., Галагузова Ю.Н., Штинова Г.Н., Тищенко  Е.Я., Дьяконов Б.П. [4,с. 42-43]	Соціально-педагогічна діяльність - це різновид професійної діяльності, спрямованана надання допомоги дитині в процесі її соціалізації, освоєння нею соціокультурногодосвіду і на створення умов для її самореалізації в суспільстві.
Бонцьо У.Л. [5,с.1]	Соціально-педагогічна  діяльність — це цілеспрямовані послідовні дії соціального педагога, якi забезпечують найбільш оптимальне досягнення певної соціально-педагогічної мети в соціальному  розвитку, вихованні (перевихованні, виправленні), оволодінні вміннями й навичками  в самообслуговуванні, навчанні й  професійній підготовці об'єкта.
Коджаспирова Г.М., Коджаспирова А.Ю [6,с.318-319]	Соціально-педагогічна діяльність − педагогічна діяльність спрямована на соціальний захист дитини (підлітка) та надання йому допомоги в організації себе, свого психологічног остану, на встановлення нормальних відносин в сім′ї, в школі, в суспільстві; на організацію його освіти, соціалізацію та адаптацію.

 

 

Таким чином ми з′ясували, що різні автори автори дають відмінна, а то і принципово різні визначення данного поняття. Це можно пояснити їх приналежністью до певної сфери діяльності і характерними для неї специфічними ознаками, які відображені у запропонованих визначеннях. Тепер нам потрібно визначити сутність поняття «група ризику», яке також наведене у сучасній літературі.

Автор	Визначення
Коджаспирова Г.М., Коджаспирова А.Ю [6,с.58-59]	Група ризику – це категорія, яка більш за інших схильна скоювати девіантні або делінквентні вчинки (які відхиляються від норми або кримінально карані)
Н.Д. Творогова [7,с.109-110]	Група ризику - умовна група з високою ймовірністю виникнення в ній захворювань, травм та інших порушень здоров'я. Для членів цієї групи характерні ті чи інші факториризику.
Шевченко Е.П.	Група ризику - це категорія дітей, яка в силу певних обставин свого життя більше за інших категорій схильна до негативних зовнішніх впливів з боку суспільства.

Після того, як ми зрозуміли, що ховається за цим поняттям, потрібно з′ясувати сутність поняття «молодь».

ЗУ «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»  [8,ст.1]	Молодь,  молоді громадяни - громадяни України віком  від 14 до   35  років
Мала соціально педагогічна енцеклопедія [47,ст.52-53]	Молодь – це диференційована соціально група, яка набуває рис соціальної спільноти та має специфічні соціально-психологічні, соціальні, культурні та інші особливості, у тому числі й способу життя, перебуває у процесі соціалізації, має свій соціальний вік і відповідно до потреб часу має бути творцем або зачинателем нової соціальної і культурної реальності.
Головатий М.Ф.  [10,с.157]	Молодь – це соціально-демографічна група, що переживає період становлення соціальної зрілості, адаптації до світу дорослих і майбутні зміни.
Велика Радянська Енциклопедія [11,с.478]	Молодь соціально – демографічна група, що вирізняється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану і зумовлених тими чи іншими соціально-психологічними якостями»

 Можемо сказати, що більшість авторів погоджуються у змісті поняття «молодь».  Таким чином поєднавши поняття «група ризику» та «молодь» , ми з′ясуемое, що молодь групи ризику − це категорія людей, яка в силу певних обставин свого життя більше за інших категорій схильна до негативних зовнішніх впливів з боку суспільства.

Автор	Визначення
Дмитренко Т.О., Яресько К. В. [12,с.8]	Засобами соціально-педагогічної діяльності є способи догляду за дітьми (вони є різними для різних вікових груп), методи навчання, виховання, розвитку дітей, способи спілкування з ними через ігри, спорт, книги, журнали, газети тощо.
Коджаспирова Г.М., Коджаспирова А.Ю. [6,с.322-323]	Засоби соціально-педагогічної діяльності – це матеріальні об′єкти і предмети духовної культури, призначені для організації й реалізації соціально-педагогічного процесу й виконуючи функції ризвитку учнів.

    Таким ми чином ми з′ясували сутність цікавлячих нас понять, що дає змогу сформувати певне увлення про їм місце ца роль у соціально-педагогічній системі. Різні існуючі проблеми потребують прилучення відповідних засобів, і чим більш визначена, конкретизована проблема та об′єкт спрямованої діяльності тим максимально дієві та ефективні засоби ми маємо змогу використовувати.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЄВИХ ЧИННИКІВ, ЩО МАЮТЬ НЕГАТИВНИЙ ВПЛИВ НА МОЛОДЬ «ГРУПИ РИЗИКУ».

Різні вчені (Є.І. Казакова, В.Є. Летунова, Л.Я. Олиференко, Т.І. Шульга, І.Ф. Дементьєва) виділяють  різні групи факторів, що дозволяють віднести дітей та підлітків до даної  категорії. Так, на думку Є.І. Казакової, можна назвати три основні групи факторів ризику, які створюють вірогідну небезпека для дитини: психофізичні, соціальні та педагогічні (як особливий вид соціальних). 
Близький до цього підхід Ліхтарніков А.Л., який виділяє наступні групи факторів ризику: 
медико-біологічні (група здоров'я, спадкові причини, вроджені властивості, порушення в психічному і фізичному розвитку, умови народження дитини, захворювання матері і її спосіб життя, травми внутрішньоутробного розвитку і т.д.); 
соціально-економічні (багатодітні та неповні сім'ї, неповнолітні батьки, безробітні сім'ї, сім'ї ведуть аморальний спосіб життя; непристосованість до життя в суспільстві: втеча, бродяжництво, неробство, крадіжки, шахрайство, бійки, вбивства, спроби суїциду, агресивна поведінка, вживання спиртних напоїв , наркотиків і т.д.); 
психологічні (відчуження від соціального середовища, неприйняття себе, невротичні реакції, порушення спілкування з оточуючими, емоційна нестійкість, неуспіх у діяльності, неуспіх у соціальній адаптації, труднощі спілкування, взаємодії з однолітками і дорослими і т.д.) 
педагогічні (невідповідність змісту програм освітнього закладу та умов навчання дітей їх психофізіологічних особливостей, темпу психічного розвитку дітей та темпу навчання, переважання негативних оцінок, невпевненість у діяльності, відсутність інтересу до навчання, закритість для позитивного досвіду, невідповідність образу школяра і т.д.) [18, с.103-112].

Результати соціологічного дослідження, проведеного серед  дитячого населення, що знаходиться  у важкій життєвій ситуації, показали, що більшість безпритульних дітей не розривали зв'язки з родиною і в 48,3% ночували вдома. Ця категорія дітей характеризується тим, що значну частину часу діти проводять на вулиці, повертаючись, додому тільки ночувати. Основна частина з них вже давно кинули заняття в школі, перебували на обліку в міліції (ПДН) або комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав (КДН і ЗП). За даними нашого дослідження 19,5% дітей ночували на вулиці і 34,1% - проживали в дитячому будинку. [25, с.173-179]. 
 
Наркотичні речовини (в основному інгалянти - клей, бензин, алкоголь і нікотин) вживали 92,8% безпритульних дітей. Це вимагає особливого розуміння при складанні програми соціально-педагогічної та медичної реабілітації. Викликає особливу тривогу початок вживання наркотичних речовин ще в умовах проживання в сім'ї (70,3%).[25, с.180-185]. 
 
Практично кожен четвертий підліток починав вживати наркотичні речовини після відходу з будинку. Дана ситуація свідчить про те, що діти долучалися до наркотичних речовин ще до того, як потрапляли на вулицю. За результатами соціологічного дослідження, очевидно, що витоки неблагополуччя, перш за все, належать родині.Приміром, у досліджуваній групі з 320 школярів більшість (85,5%) рідко відвідували заняття у школі. При цьому 79,1% дітей не втрачали зв'язку з будинком і періодично відвідували школу. [25, с.211-216]. 
 
Отже, на даному етапі ще був шанс повернення значної частини дітей до повноцінного життя за спільної участі сім'ї та соціальних інститутів, в тому числі і установ освіти. 
 
Інший значущою причиною відходу з родини для 40,5% підлітків стало вживання батьками наркотичних речовин, що створювало несприятливий мікроклімат у родині.Догляд на вулицю для даної групи дітей ставав останнім засобом самозахисту. У переважній більшості випадків відхід з будинку представляв своєрідна відповідь дитини на дії батьків, і діти сподівалися, що життя на вулиці буде краще, але нерідко вуличні умови виявлялися гірше сімейних.  
 
Слід зазначити, що більшість підлітків (84,1%) як причину відходу з родини на вулицю пояснюють відсутність взаєморозуміння з батьками або вихователями. Відомо, що прагнення втекти з дому в знак «протесту» найбільш часто проявляється у віці 10-13 років. У цей період розвитку особистості психологічний клімат сім'ї має для дитини велике значення. Дискомфорт у відносинах з батьками сприймається особливо гостро. [25, с.240-248]. 
 
Для підлітків типово прагнення протиставити свої думки і смаки батьківським судженням і пріоритетам. Зазвичай це обмежувалося розбіжністю «музичних та галантерейних» пристрастей, але нерідкі і більш гострі конфлікти, і тоді догляд був, маніфестних виразом дитини свого рішення. Втечі з зовні благополучних сімей можуть бути пов'язані також з неправильною батьківського позицією щодо труднощів в навчання.  
 
За даними нашого дослідження, кожен десятий підліток йшов з дому у зв'язку з бажанням помандрувати, що найчастіше були обумовлені генетичними причинами або психічної дезадаптацією. 
 
Іноді основним мотивом відходу з родини у підлітків була потреба в безлічі яскравих і нових вражень. Такого роду бродяжництва піддавалися інфантильні діти, схильні до невгамовному фантазування і авантюр. Часом власні фантазії захоплювали їх настільки, що діти втрачали почуття міри і відповідальності, легко переходячи межі, що відокремлюють гру від реальності. [27, с.70-78]. 
 
Звертає увагу, що практично кожен четвертий підліток (26,1%) пішов з дому на «заробітки», так як батьки відчували матеріальну скруту, кожна третя дитина - бажаючи «бути незалежним і самостійним». Серед респондентів, які опинилися на вулиці, перший відхід з будинку був у 18,1% підлітків, періодично йшли 68,2% і практично не проживали вдома - 18,6% дітей. На запитання «Ти повертаєшся в свою сім'ю для того, щоб ...» відповіді різнилися: 23,8% підлітків відповіли, що поверталися для того, щоб поїсти, 76,0% - переночувати, 24,1% - тяга до батьків, 42, 4% - до молодших братів і сестер. 
 
При вивченні характеристики сімей, які покинули підлітки, було відзначено, що 38,3% склали багатодітні семи, 18,2% - неповні при (відсутність батька), 17,1% - діти перебували в родині, де батьків замінювали бабусі й дідусі. Результати дослідження підтвердили, що найбільш уразливі і готові до беспрізорнічеству діти з дисфункційних сімей. Таким чином, більше половини дітей йде з дому через жорстоке поводження батьків, більшість йшли з дому неодноразово, але на момент анкетування проживали будинку. 
 
Вуличні діти не мали особливих відмінностей від звичайних дітей. Їхні потреби полягали у пошуку безпеки, любові, розумінні і т.д. Вони такі ж, що й «домашні» діти.Різниця полягає лише в тому, що ці потреби у вуличних дітей задоволені в меншому ступені. Догляд на вулицю частіше був викликаний, пошуком незадоволених потреб: бажанням знайти те середовище, де безпечно, де його зрозуміють таким, яким він є, вислухають, допоможуть. На запитання «Що ти вважаєш головним у житті ...» відповіді також різнилися: бути коханим (49,1%), мати дружну сім'ю (60,1%), мати багато грошей (85,0%), бути незалежним (40,1 %). На запитання «Чи хотів що - щось змінити в своєму житті» всі діти відповіли задовільно. [25, с.278-287]. 
 
Як показали результати дослідження, діти-безпритульники потребують заходах, що стосуються залучення різних державних структур та інститутів, що мають на меті повернути дитину в сім'ю, до активного життя в суспільстві і до суспільно-корисної праці.  
 
При визначенні емоційної стійкості, індивідуально-психологічної орієнтації підлітків - безпритульників на світ зовнішніх об'єктів (екстроверсія) або на внутрішній суб'єктивний світ (інтроверсія) було відзначено, що 75,0% безпритульних дітей були емоційно нестійкі і тільки кожен четвертий підліток (25,0% ) був емоційно стійкий. У дітей-безпритульників в більшості випадків зустрічалася емоційна нестійкість, яка, ймовірно, була однією з причин відходу з родини, що вимагає особливої ​​уваги при соціально-педагогічної та медичної реабілітації дітей. [26, с.345-357]. 
    Ми бачемо, що існуючі чинники, що породжують проблеми є результатом інших чинників, що потребують усунення. Також звертає на себе увагу кількість існуючих чинників, що само по собі поглиблює проюдему боротьби з ними. Тому робота повинна проводитись комплексно та поетапно, виходячи с розуміння логічних зв′язків між чинниками.