Характеристика стилів спілкування дітей молодшого шкільного віку з однолітками

    З часом ведуча роль переходить від  спілкування до предметної діяльності.

    Предметна діяльність реалізує таке відношення світу, яке виключає розуміння, піклування або любов зі сторони об’єкту діяльності. Об’єкт діяльності – річ неістотна, він байдужий до бажань дитини, до її існування и існує незалежно від дитини.

    Для того, щоб використати предмет  або уберегтись від небезпеки, пов’язаної з ним, необхідно вивчити йог. Це вивчення відбувається шляхом дії на предмет. Якщо при спілкуванні найбільш сильним бажанням була демонстрація бажання, то відтепер прояв бажання не лише втрачає сенс (предмет не сприймає бажання), але й може, навіть, зашкодити вивченню. Чим неупередженіше буде дослідження, тим краще виявиться власна природа предмета. Таким чином, предметна діяльність формує у дитини об’єктивне відношення до світу. Але предметне, об’єктивне відношення до світу не витісняє відношення до світу як суб’єкта.

    Рушійною  силою дитячого розвитку є протиріччя між двома відношеннями дитини до світу між формою спілкування, яку  вона може, хоче, або має здійснювати, і формою предметної діяльності, яка  їй доступна або яка їй або від неї вимагається.

    Народившись, будь-яка людина попадає не лише в певний природний світ, але і  в світ вже встановлених людських взаємовідносин. Вступаючи в контакти, деяку частину цих відносин вона більш або менш активно перетворює у відповідності зі своїми особовими особливостями. В залежності від ступеня власної залученості людини в перетворення відносин, в які вона вступає, можливо умовно виділити три рівні спілкування: соціально-рольовий, діловий і інтимно-особовий [4; 65].

    В книзі “Вихователю про психологію і психологію спілкування”, А.Б. Добрович вводить поняття і аналізує сім рівні спілкування: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, конвенціональний, ігровий, діловий і духовний. На наш погляд, подані форми відношень точніше було б назвати рівнями мистецтва спілкування. Але зміст і стиль спілкування залежать не лише від того, наскільки людина оволоділа цим мистецтвом. Багато що визначається характером відносин, в яких вона знаходиться зі співрозмовником. 

    1.2. Аналіз стилів спілкування молодших школярів

    Окремі  аспекти спілкування розглядаються  як діяльність. У вітчизняній психологічній  літературі є фундаментальні роботи по формуванню індивідуального стилю  діяльності. Індивідуальний стиль розглядається  як властива даній людині система  психологічних засобів і прийомів діяльності з урахуванням природних, індивідуальних і особистих характеристик. Ця система використовується людиною стихійно або свідомо з метою ефективного пристосування до існуючих умов і дозволяє компенсувати особливості особи, які заважають успіху діяльності.

    Стиль спілкування – це індивідуальна  стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка виявляється  в будь-яких умовах взаємодії: в ділових  і особистих стосунках, в стилі  керівництва і виховних бесідах  з дітьми, в засобах прийняття і здійснення рішень, в обираємих засобах психологічного впливу на людей, в методах розв’язання і передбачення міжособових і ділових конфліктів. Сформований стійкий індивідуальний стиль спілкування говорить про досягнутий даною людиною рівень комунікативної майстерності. Він припускає подальше засвоєння нових умінь і навичок спілкування, засобам дії і впливу на людей, способам зняття напруженості і пристосування, адаптації, переборення складнощів. Особливу увагу на стиль спілкування людини накладає її професійна діяльність, яка потребує інтенсивного і різнопланового спілкування [2; 125].

    Стиль спілкування має зовнішні (експресивні) і інтенсивні характеристики, своєрідне  емоційно-вольове забарвлення, яка  визначається темпераментом, психологічними і особовими особливостями дитини молодшого шкільного віку, арсеналом використовуваних нею вербальних і невербальних засобів. Він має також змістовні характеристики, в яких відображаються:

    а) домінуюча мотивація особистості (потреба в досягненні, в емоційній підтримці, в самозатвердженні);

    б) спеціальні здібності до співчуття  і розумінню інших дітей (м’якість, доброзичливість, терпимість і жорсткість, раціоналізм, егоцентризм, приписування недоліків, упередженість);

      в) вираження рівня власної  гідності (нав’язування своїх думок, нав’язливе і публічне самооправдання або природність і спонтанність; визнання своїх помилок і недоліків або амбіція);

      г) спрямованість особистості  і у зв’язку з цим обираємий  характер впливу на людей (маніпулятивний, місіонерський, демократичний тощо).

    В стилі спілкування багато що визначається природженими особливостями дитини молодшого шкільного віку, такими як темперамент, неординарність, діяльність ендокринної, гуморальної, кровотворної систем. Розглянемо, який відтиск на стиль спілкування завдає темперамент.

    Стиль спілкування в спільній діяльності є вираженням індивідуального стилю  діяльності даної дитини молодшого шкільного віку.

    В спільній діяльності можливе декілька різних тактик, яких притримуються учні. Тактика, як правило, визначається спрямованістю інтересів дитини молодшого шкільного віку на себе або на партнера.

    Розглянемо  стилі спілкування, які розроблені К. Томасом. Типові для дитини молодшого шкільного віку засоби реагування на конфліктні ситуації.

    Стиль конкуренції – дитина, яка віддає перевагу даному стилю, досить активна і не намагається йти до розв’язання конфлікту власним шляхом. Вона, як правило, здатна до вольових рішень і терміновим діям. Намагається в першу чергу задовольнити власні інтереси, домогтись результату, який здається їй найкращим, вона ігнорує інтереси і думки інших дітей. При жорсткому користуванні  стилем конкуренції такі загальнолюдські якості, як гуманізм, рефлексія, емпатія, якщо починають заважати справі, відкидаються як незначні [15; 163].

      Стиль ухилення - відмова від термінового рішення виниклого конфлікту. Дитина молодшого шкільного віку, яка ухиляється, не лише не відстоює своїх прав, але й відмовляється від взаємодії з іншими дітьми з метою розв’язання проблеми. Захід ухилення корисний, коли перед вами стоїть задача знайти якийсь вихід з ситуації, яка склалась, але ви ще не знаєте, що заподіяти, у вас не хватає необхідної інформації і відповідної підготовки, та і приймати рішення терміново немає гострої необхідності. Переважання тенденцій ухилення в життєвій стратегії приводить до самовиправдовування власної бездіяльності, зниженню соціальної активності, посиленню психологічного захисту, який обгрунотовує власну пасивність.

      Стиль компромісу – кожний  з партнерів дещо знижує свої  вимоги, уступає в своїх інтересах, щоб задовольнити їх хоча б частково. В результаті зустрічного руху, кожна зі сторін досягає часткового задоволення свого бажання і часткового виконання бажання іншої сторони. Такий рух здійснюється пошагово, шляхом постійного зважування всіх обставин для розробки компромісного рішення, яке влаштовувало б обох. Компромісних рішень досягають, як правило шляхом переговорів висування власних і вислуховування зустрічних вимог окреслювання області сумісних інтересів, обговорення форм уступок, які прийнятні для партнерів тощо.

    В основі стиля співробітництва лежить повне прийняття протилежної  сторони як рівноправного, рівнозацікавленого в розв’язанні проблеми партнера, надання йому допомоги і сприяння при досягненні бажаного результату. Таким чином, щоб одночасно досягнути аналогічного результату і для себе. Тут увага взаємодіючих сторін звернена не на зовнішній “малюнок” ситуації, а не на ті приховані потреби, турботи, інтереси, які є і у них самих, і у їх партнерів. Процедура розширення проблеми здійснюється шляхом пошуку загальновигідного результату і задоволення інтересів всіх учасників ситуації. Саме співробітництво є найбільш мудрим підходом до розв’язання задачі визначення і задоволення інтересів обох сторін [7; 103].

    Виділяють також інші стилі спілкування в сумісній діяльності, О. Добрович називає їх рівнями спілкування. Конвенціональний рівень спілкування можна вважати оптимальних для розв’язання особистих і міжособових проблем в людських контактах. Вміння “тримати” діалог на цьому рівні, а тим більше, “приводити” його до такого рівня можна уподібнитись складному мистецтву, для оволодіння яким іншій людині приходиться роками працювати над собою. Самий низький рівень спілкування ми будемо називати “примітивним”. Між примітивним і конвенційним рівнями є ще два: “маніпулятивний” і “стандартизований”.

    Самим високим рівнем спілкування здавна вважається “духовний” між духовним і конвенційним рівнями лежать ще два: “ігровий” і “діловий”.

    Примітивний рівень. Загальна характеристика того, хто знижується до примітивного рівня в контакті, така: для нього співрозмовник не партнер, а предмет, потрібний або заважаючий. Якщо потрібний, потрібно їм оволодіти, якщо заважаючий, потрібно його відштовхнути. Примітивний партнер спілкування в відомому сенсі негативний, реагувати на нього настільки ж примітивно означає розписатись у власній негативності.

    Маніпулятивний  рівень. Цей рівень спілкування займає проміжний стан між примітивним  і конвенційним. Характеристика суб’єкта, який обирає партнерство на цьому  рівні, така: для нього партнер – суперник у грі, яку обов’язково потрібно вигравати. Психологічна ж “вигідність”, з точки зору маніпулятора, полягає в тому, щоб надійно пристосуватись до партнера “зверху” і мати можливість безнаказано завдавати йому “укол” [21; 26].

    Стандартизований  рівень. Як видно із самої назви  його рівня, спілкування тут основується  на деяких стандартах, а не на взаємному  захваті партнерами актуальних ролей  одне одним і поступовому розгортанні  кожним із них свого рольового  “віяла”. Іншою назвою такої форми спілкування може бути “контакт масок”.

    Ігровий рівень. В спілкуванні на ігровому рівні партнери “грають одне з  одним”, “відображуються одне в  одному” подібно відмінним акторам. В їх контакті обов’язково виникає  “другий план” – те, що відчувається, але не називається словами, або виразити це словами може лише поет. Взагалі, можна сказати так: в ігровому спілкуванні присутній дух музики, музикальної драматургії.

    Діловий рівень. На увазі мається не лише “ділові якості” як рід людських занять. Реальні ділові контакти зовсім не обов’язково протікають на “діловому рівні”, вони нерідко виглядають як спілкування на маніпулятивному або стандартизованому рівні.

    Духовний  рівень. Це найвищий рівень людського  спілкування. Партнер сприймається як носій духовного початку, і цей початок будить в нас відчуття, яке дорівнює благоговінню. Духовність забезпечуються не відбором тем, а глибиною “діалогічного” проникнення “людей одне в одного”.

    Стиль спілкування в професійній діяльності може біти розглянутий  як рухлива, ситуативно змінювана система використовуваних засобів спілкування. Стиль спілкування в діяльності, яка передбачає інтенсивний вплив і контакти дітей, пов’язаний з продуктивністю цієї діяльності, психологічним кліматом в навчальному колективі, задоволеністю стосунками, індивідуальною психологічною витривалістю.

    Т. Є. Аргентова виділила три стилі спілкування: гнучкий, ригідний і перехідний (проміжний). Гнучкий стиль  спілкування відрізняється швидкою орієнтацією в ситуації взаємодії, розуміння підтексту спілкування, вмінням управляти своїм емоційним станом і ситуацією спілкування. Ригідний стан спілкування характеризується нехваткою аналізу своєї поведінки і поведінки партнера, поганим самовладанням, неадекватною самооцінкою. Дитині молодшого шкільного віку з ригідним стилем спілкування складно знайти потрібний тон. Як з’ясувалось, для успіху спільної діяльності показана сполука неоднакових стилів; це підвищує як продуктивність діяльності, так і задоволеність міжособових стосунків в групі [10; 85].

    М. Бремсон розрізнює дітей, стиль спілкування яких ускладнює стосунки з іншими дітьми. Їх можна класифікувати наступним чином:

    агресивісти – це учні молодщого шкільного  віку, які задирають інших, говорять колкості і дратуються, якщо їх не слухають;

    жалібщики. Як правило, вони нічого не роблять для вирішення проблеми, оскільки вважають себе не здатними ні на що, або не хочуть брати на себе відповідальність;

    мовчуни. Ви не знаєте, про що вони в дійсності  думають або чого бажають;

    надпокладність, які скажуть вам “так” з будь-якого приводу і пообіцяють підтримку. Тим не менш слова в таких дітей розходяться з ділом: вони не виконують своїх обіцянок і не оправдовують покладених на них надій;

    вічні песимісти, які завжди передбачають невдачі, оскільки вважають, що все рівно нічого не вийде. Такі діти завжди намагаються сказати “ні” або постійно відчувають збентеження, сказавши “так”;