Характеристика стилів спілкування дітей молодшого шкільного віку з однолітками

    “всезнайки”, які вважають себе вище інших, тому що вони, як вони самі вважають, знають все на світі; при цьому вони можуть діяти як “бульдозери”, які розштовхують всіх на своєму шляху. Вони можуть також вести себе як “пузирі”, переповнені всезнанням і відчуттям власної важливості. Часто з’ясовується, що вони помиляються, оскільки, в основному вони тільки грають свою роль;

    нерішучі, або “ступори” – це діти молодшого шкільного віку, які не намагаються прийняти те або інше рішення, тому що бояться помилитись. Вони тягнуть і тягнуть, поки це рішення не буде прийняте без їх або поки необхідність прийняття рішення відпаде взагалі;

    “максималісти”, які бажають чогось прямо зараз, навіть якщо в цьому немає необхідності;

    “приховані”, які тримають все в собі, не говорячи про свої кривди, а потім зненацька  кидаються на вас, коли ви вважаєте, що все йде нормально;

    “невинні  брехуни”, які замітають “сліди”  брехнею і серією обманів, так що ви перестаєте розуміти у що вірите, а у що ні;

    “брехливі альтруїсти”, які ніби то роблять  вам добро, але в глибині душі жаліють про це. Ви можете відчувати  це в інших обставинах або це може зненацька з’явитись в вигляді  саботажу, вимоги подарованого або вимоги компенсації [14; 53].

    Зустрічаються “гравці” різних типів, наприклад, такі діти, які говорять і діють в стилі “так, але…”, описані Еріком Берном в книзі “Ігри, в які грають люди”. Ззовні вони поступають так, а думають зовсім інакше. Ви не будете знати, що відбувається, поки не попадете в їх пастку.

    В Основу класифікації Братченко покладено  три критерії:

    1) співвідношення позицій співрозмовників; 

    2) рівень взаємопорозуміння; 

    3) розвиток особистості і творчості.

      На основі цих критеріїв від виділив шість стилів спілкування.

    Діалогічний стиль спілкування – між співрозмовником  виникає взаємне самовираження, розвиток. Спілкування побудоване на рівноправ’ї.

    Авторитетний  – неповага співрозмовника, прагнення  до лідерства в спілкуванні. Повна сконцентрованість на своєму “Я”.

    Маніпулятивний  стиль – використання в своїх  цілях співрозмовника. Отримання  потрібної для себе інформації обманливим шляхом, самому при цьому не повністю розкриваючись.

    Альтероцентристський  – повна байдужість до себе, орієнтація лише на задоволення цілей співбесідника.

    Конформний  – імітація співбесідника в усьому. Згода і небажання не бути зрозумілим, не зрозуміти співрозмовника.

    Індиферентний – спілкування як такого не існує, воно побудоване на розв’язанні лише ділових питань. 

    1.3. Особливості стилей спілкування дітей молодшого шкільного віку

    У кожної дитини складаються певні стереотипи взаємодії з іншими дітьми, які й визначають її стиль спілкування. Відома низка досліджень, в яких вказується на певний зв'язок між стилем спілкування, типом поведінки дитини, її ставленням до діяльності та соціокультурними особливостями взаємодії:

    • стиль відображає усталені способи діяльності певного типу дитини молодшого шкільного віку; він тісно пов'язаний з психологічними особливостями її мислення, прийняття рішень, прояву комунікативних властивостей тощо;

    • стиль спілкування не є вродженою  якістю, а формується в процесі  взаємодії і змінюється, отже його можна коригувати й розвивати;

    • опис та класифікація стилів спілкування певною мірою відтворюють змістові характеристики навчальної сфери: специфіка поставлених завдань, стосунків тощо;

    • соціально-економічні, політичні, соціально-психологічні та інші зовнішні чинники впливають  на характер формування стилю спілкування;

    • стиль спілкування зумовлений культурними  цінностями найближчого середовища, його традиціями, усталеними нормами  поведінки тощо.

    Щодо  останньої особливості, то тут ідеться  про зв'язок стилю спілкування  з національною культурою. Практика міжособистісної взаємодії показує, що стилі спілкування, які є ефективними  в одній культурі, можуть не спрацьовувати  в іншій [18; 126].

    Діти молодшого шкільного віку, виховані в різних національних традиціях і умовах, дотримуються й різних думок щодо поведінки й налагодження соціальних контактів.

    Стиль спілкування має як об'єктивну, так  і суб'єктивну основу. З одного боку, він залежить від моральних норм, соціокультурних, соціально-економічних і політичних чинників, усталеної системи стосунків, а з іншого, — від особистісних особливостей дитини. У сфері управління на сьогодні діє кілька підходів до аналізу стилів керівництва, а звідси — і стилів спілкування, пов'язаних з певним співвідношенням суб'єктивного і об'єктивного в процесі встановлення контактів. Щодо першого підходу, то він спирається переважно на структуру особистісно-ділових якостей учня молодшого шкільного віку. Тобто кожний учень являє собою індивідуальність у тому розумінні, що має неповторне поєднання прояву окремих структурних компонентів особистісно-ділових якостей.Стосовно другого підходу, то він спирається на об'єктивні чинники в навчанні, у зв'язку з чим розрізняють діловий, компанійський і кабінетний стилі.

    Залежно від спрямованості особистості  стилі спілкування поділяються  на: виконавчий (орієнтація учня на офіційну субординацію й міжособистісні контакти) та ініціативний (орієнтація дитини на себе). Коли співрозмовник прагне досягти успіху у спілкуванні та діяльності, контролюючи інших, його стиль називають агресивним. Якщо в розмові учень молодшого шкільного віку зберігає емоційну дистанцію, незалежність у спілкуванні, його стиль характеризують як відчужений.

    Вирізняють  також альтруїстичний (бажання допомогти іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети), місіонерський (обережний вплив на іншого) стилі спілкування.

    За  умов, коли партнер зі спілкування  проявляє увагу до іншого партнера, його стиль вважають уважним. Уважний стиль спілкування може мати такі ознаки: висловлювання подяки іншому в тактовній формі, прояв уваги до особистісних проблем співрозмовника, вміння вислухати партнера й поспівчувати йому, готовність прийти на допомогу тощо.

    В сучасній освітній сфері спілкування дістав поширення так званий трансформаційний стиль. Учні молодшого шкільного віку, що сповідують цей стиль, звертаються до ідеалів і моральних цінностей співрозмовників, спонукуючи їх змінювати попередні цілі, потреби й намагання [6; 82].

    В цілому стиль спілкування зазвичай залишається постійним за певних ситуацій, проте якщо змінюються обставини, то можливі адаптація, вдавання до іншого стилю або комбінація стилів. Більшість дітей молодшого шкільного віку має якийсь превалюючий стиль, а також один або кілька запасних, які виявляються тоді, коли неможливо застосувати основний. Водночас жоден із названих тут стилів спілкування не є універсальним. В одних випадках ефективним може бути альтруїзм, консультування чи маніпулювання, за інших обставин — делегування, відчуження чи авторитаризм.

     
 
 
 

Розділ 2. Дослідженя стилів спілкування дітей  молодшого шкільного віку з однолітками

2.1. Опис  методик дослідження

    Для експериментального дослідження взаємозв’язку  соціометричного статусу переважаючим стилем спілкування учнів молодшого шкільного віку ми обрали такі методики:

    Методика  “Спрямованість особистості в спілкуванні (СОС)”.

    Методика  “Соціометрія”.

    В наших дослідженнях взяли участь 27 обстежуваних. Робота була проведена на базі середньої школи №25 м. Рівне у 2008 р. в 4-х класах.

    Методика  “Спрямованість особистості в спілкуванні (СОС)”.

    Автор методики – Братченко.

    Методика  признаена для вивчення спрямованості  особистості в спілкуванні, що розуміється  як сукупність більш-менш усвідомлених особистісних значеннєвих установок в ціннісних орієнтаціях в сфері міжособистого спілкування, як індивідуальна “комунікативна парадигма”, що включає уявлення про зміст спілкування, його цілі, засоби, бажані і припустимі способи поведінки в спілкуванні і т.д.

    Методика  “СОС” відноситься до проективних, в її основі – метод незакінчених пропозицій. За її допомогою можуть вивчатись індивідуальні особливості комунікативної компетентності, етичної свідомості, важливі аспекти професійної свідомості представників комунікативно насичених професій (педагогів, керівників, і т.п.) [17; 214].

    Базова  форма методики не має професійної  специфікації і може біти використана  для одержання загальних характеристик  спрямованості в спілкуванні.

    При визначенні модифікації методика “СОС”  може бути орієнтована на вивчення комунікативної спрямованості в конкретній сфері.

    Теоретичною основою методики є концепція  діалогу (М.М. Бахтін, М. Бубер, А.У. Хараш  та ін.), на базі якої автором у спеціальному дослідженні були виділені шість  основних видів СОС: діалогічна, комунікативна спрямованість (Д-СОС), авторитарна (АВ-СОС), маніпулятивна (М-СОС), альтероцентристська (АЛ-СОС), конформна (К-СОС), індиферентна (І-СОС). Ці види комунікативної спрямованості характеризується наступними ознаками (які служать одночасно і критеріями для оцінки проектного матеріалу):

    Д-СОС  – орієнтація на рівноправне спілкування, засноване на взаємній повазі і довірі, орієнтація на взаємопорозуміння, взаємну  відкритість і комунікативне  співробітництво, прагнення до взаємного  самовираження, розвитку, співтворчості.

    АВ-СОС  – орієнтація на домінування в  спілкуванні, прагнення “придушити”  особистість співрозмовника, підкорити  його собі, “комунікативна агресія”, когнітивний егоцентризм, вимога бути зрозумілим (а точніше – вимога згоди з власною позицією) і небажання розуміти співрозмовника, неповага до чужої точки зору, орієнтація на стереотипне “спілкування-функціонування”, комунікативна ригідність.

    М-СОС  – орієнтація на використання співрозмовника і всього спілкування в своїх  цілях, для одержання різного роду вигоди, відношення до співрозмовника як до засобу, об’єкту своїх маніпуляцій, прагнення зрозуміти (“обчислити”) співрозмовника, щоб одержати потрібну інформацію у комплексі з власною скритністю, нещирістю, орієнтація на розвиток і навіть “творчість” (хитрість) у спілкуванні, але однобічна – тільки для себе за рахунок іншого.

    АЛ-СОС  – добровільна “центрація” на співрозмовника, орієнтація на його меті, потребі і т.п. і безкорисливе жертвування своїми інтересами, цілями, прагнення зрозуміти запити іншого з метою їх найбільш повного задоволення, але байдужість до розуміння себе з його боку, прагнення сприяти розвитку співрозмовника навіть на шкоду власному розвитку і добробуту.

    К-СОС  – відновлення від рівноправності в спілкуванні на користь співрозмовника, орієнтація на підпорядкування сили авторитету, на "об’єктну“ позицію для себе, орієнтація на некритичну “згоду” (відхід від протидії), відсутність прагнення до дійсного розуміння і бажання бути зрозумілим, спрямованість на наслідування, реактивне спілкування, готовність “підстроїтись” під співрозмовника [20; 146].

    І-СОС  – таке відношення до спілкування, при якому ігнорується воно саме з усіма його проблемами, домінування  орієнтації на “сугубо ділові”  питання, “відхід” від спілкування  як такого.

    На  виявлення ступеня виразності у респондента кожного з цих шести видів СОС і спрямована методика.

    Методика  “СОС” пройшла відповідні психометричні  процедури і показала достатню ретестову  надійність і конструктивну валідність.

    “Стимульний матеріал” методики “СОС” являє собою набір незакінчених пропозицій – стемів. Даний варіант методики містить  30 стемів.

    В ході роботи піддослідному потрібно було продовжити кожен стем таким чином, щоб вийшла закінчена фраза, це завершення розглядається як відповідь піддослідного (проективний матеріал).

    Стеми надавалися піддослідному на слух, а “відповідав” він письмово. Також можливе групове проведення дослідження.

    Перед проведенням методики обстежуваним зачитувалась інструкція:

    “Уявіть, будь ласка, що Вам необхідно обговорити з добре знайомою людиною важливу для Вас проблему. Пропоновані незакінчені фрази необхідно завершити таким чином, щоб вони відповідали Вашим уявам про те, як буде відбуватись це спілкування. Намагайтесь відповідати швидко, пам’ятаючи, що немає “гарних” чи “поганих” відповідей – важливо, щоб вони відображали Вашу думку. Відповідати потрібно суворо в порядку пред’явлення речень, додавати чи виправляти “відповіді” після ознайомлення з наступними фразами не можна.”