Особенности направленности личности и статусного положения в группе

     План:

Вступ …………………………………………………………………………….. 3

1. Аналіз теоретичної проблеми  особливостей

 спрямованості  особистості й соціального статусу…………………………….6

1.1.Проблема особистості в соціальній психології……………………………..6

1.2.Спрямованість особистості…………………………………………………. 9

1.3. Міжособистісні відносини………………………………………………… 17

1.4 Структура  міжособистісних відносин……………………………………. 21

1.5.Взаємодія в групі…………………………………………………………... 23

1.6. Соціальна роль і статус. ………………………………………………….. 26

1.7. Поняття социометрического статусу……………………………………. 31

2. Дослідження спрямованності особистості

 та  статусу у міжгрупових відносинах………………………………………..34

2.1.Загальна характеристика методів і груп випробуваних………………….34

2.2. Особливості спрямованості особистості й соціального статусу……… 38

Висновок………………………………………………………………………  42

Список  використаних джерел. ……………………………………………….44

Додатки…………………………………………………………………………45 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

  Більшу частину свого життя особистість проводить у групі. І велике значення займаного в групі положення. Становлення особистості індивіда не може розглядатися у відриві від суспільства, у якому він живе, від системи відносин, у які він включається. За словами К. Маркса, суспільство "не складається з індивідів, а виражає суму тих зв'язків і відносин, у яких ці індивіди перебувають друг до друга".

     Характерна  для перших десятиліть ХХ століття популярність проблематики малих груп була зв'язана, звичайно, з розвитком  самої соціальної психології як системи  наукового знання. Впровадження експериментального методу в соціальну психологію закономірно обумовило лідируючу роль малої групи як об'єкта наукових досліджень. Однак вирішальним фактором фокусування соціальної психології на проблемі малих груп виступили не внутрінаукові, а соціально-практичні обставини, обумовлені значимістю, що збільшилася, малих груп у більших соціальних процесах (виробництво, виховання, керування й т.п.). Дослідження малих груп у великій мері пов'язані з тією теоретичною моделлю, якої дотримуються автори того, або іншого напрямку. Г.М. Андрєєва визначає три таких основних напрямки в західній психології: социометрическое, соціологічне й школа «групової динаміки». Більше розгорнутою класифікацією можна вважати виділення наступних теоретичних ориентаций дослідження малих груп: теорія підкріплення, интеракционизм, теорія поля, психоаналітична орієнтація, социометрический підхід, організаційний підхід, деятельностный підхід, параметричний підхід, теорія систем. У вітчизняній психології існують свої традиції дослідження малої групи. Так, основна маса прикладних досліджень, виконаних в 60-70-і роки в нашій країні, концентрувалася навколо двох головних проблем: колектив - особистість і мала група - особистість.

     Чим порозумівається постійний інтерес  до малої групи? По-перше, мала група  виступає найважливішим фактором вивчення в психології особистості, по-друге, дослідження малої групи дають можливості в постановці строго контрольованого експерименту, по-третє, вивчення малої групи дозволяє зрозуміти процеси, що протікають у більших соціальних общностях, по-четверте, запити практики пов'язані з колективним характером людської діяльності. Психологія малих груп у даний момент являє собою розроблену область наукового знання, що включає в себе різні феноменологические, динамічні й структурні аспекти. Соціальні групи не існують поза часом і простором.

     Природа міжособистісних відносин у будь-яких общностях досить складна. У них  проявляються як сугубо індивідуальні  якості особистості - її емоційні й  вольові властивості, інтелектуальні можливості, так і засвоєні особистістю норми й цінності суспільства.

     Актуальність  теми дослідження

     На  нашу думку, ця тема - тема першорядної  важливості в соціальній психології тому що її актуальність для сучасників велика. Якщо особистість зможе адаптуватися в колективі, якщо кожний знайде «ключі до успіху», у світі стане на порядок менше депресій, стресів і розчарувань. Це оздоровить кожні нації окремо й населення Землі в цілому.

     Ціль  дослідження:

     Визначити особливості спрямованості особистості  й статусу в системі міжособистісних  відносин.

     Завдання  дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу по проблемі впливу, спрямованості особистості на міжособистісні відносини в колективі
2. Розглянути теоретичні основи проблеми спрямованості особистості якостей і соціального статусу в міжособистісних відносинах
3. Визначити особливості міжособистісних відносин у колективі.
4. Визначити характер сприйняття індивідом групи.

     Об'єкт  даного дослідження – є міжособистісні відносини.

     Предмет -особливості спрямованості особистості й соціального статусу.

     Методологічна основа дослідження:

Дослідження базується на наукових працях: Андрєєвій, Г.М.; Божович, Л.И.; Бодалева А.А.; Робера М. А. 

 Методи дослідження засновані на вивченні й конструктивному аналізі наукової літератури по проблемі курсової роботи. У роботі були застосовані:

     а) Методика социометрического виміру

     б) Методика  спрямованості особистості (Басс).

     3. Методи математичної й статистичної  обробки даних:

     Критерій  Фишера.

     Дослідження особливості спрямованості особистості з її статусом у системі міжособистісних відносин курсантському колективі. У дослідженні взяли участь 22 чоловік із групи ИПТ 07-5. У складі групи переважна більшість дівчин (19 чоловік),група характеризується начальством з позитивної сторони.Має високий рівень успішності й достатній рівень дисципліни.Вік учасників дослідження від 19 до 23 років. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Аналіз теоретичної проблеми  особливостей спрямованості особистості й соціального статусу.

1.1 Проблема особистості  в соціальній психології

Проблема  предмета й об'єкта соціально-психологічного вивчення особистості дотепер коштує перед психологами досить гостро, тому що від її дозволу залежить, що і як буде досліджувати соціальний психолог, і яка орієнтація (специфіка) одержуваних результатів стосовно до теорії галузі.

Аналізуючи  проблему дослідження особистості в соціальній психології, Г.М. Андрєєва, розділяє одну з основних позицій К.К. Платонова в дискусії про предмет соціальної психології й розуміє під завданням психології саме дослідження особистості. При цьому, природно, акцентуються социально-обусловленные характеристики особистості, формування в ній певних якостей у результаті соціального впливу й, звичайно ж, соціалізації. Разом з тим К.К. Платонов досить чітко відзначив, що особистість - це лише один з об'єктів соціальної психології. Специфіка соціально-психологічного дослідження особистості, по К.К. Платонову, може складатися у вивченні взаємодії явища, позначуваного терміном “особистість” з іншими явищами, досліджуваними соціальною психологією.

Е.С. Кузьмін  уважав, що специфіка соціально-психологічних явищ, у тому числі й особистості, може бути зрозуміла через соціальну детермінацію досить високого рівня. Їм розглядаються три рівні соціальної детермінації. На першому рівні соціальне лише коректує природне й біологічне; на другому - історичні умови носять загальнолюдський соціально-демографічний характер; і на третьому - соціально-економічні й політичні умови стають вирішальними причинами соціалізації особистості, формування її найближчого оточення й включення її в більше широкі спільності. Істотне місце в соціально психологічних явищах приділяється пов'язаним з особистістю диспозиционной структурі, відносинам, ціннісним ориентациям, ролям, сприйняттю й розумінню людьми один одного. 

В основі соціально-психологічного вивчення особистості, по Е.В. Шороховой, лежить характеристика соціального типу особистості як специфічного утворення, продукту соціальних обставин, її структури, сукупності рольових функцій особистості, їхнього впливу на громадське життя. При цьому основними завданнями є дослідження соціальної детермінації психічного складу особистості; соціальна мотивація поводження; класові, національні, професійні особливості особистості, проблеми внутрішньої суперечливості особистості й шляхи її подолання, самовиховання й т.д.

У цей  час у соціальній психології чітко виділяється ідея з'єднання соціологічного й загальпсихологічного підходів до розгляду особистості (Б.Д. Парыгин, В.А. Отрут, С. Московичи й ін.), з одного боку, і є спроба визначення властиво соціально-психологічного підходу (Г.М. Андрєєва, В.А. Лабунская, В.Н. Куницына, Е.В. Шорохова, А.В. Петровский й др.) - з іншої.

Разом з тим розпалюються суперечки  щодо розуміння як самих цих підходів, так й “питомої ваги” їхнього  включення в соціально-психологічний.

Так, по В.А. Ядову, соціологія досліджує особистість із позицій її деиндивидуализированных, деперсонифицированных властивостей у якості певного социотипа - те загальне, що прив'язує особистість до соціальної групи, а не особливе, тобто як суб'єкта історичного соціально-економічного процесу (Отрут, 1969. С. 79). Це відмінно від специфіки загальпсихологічного вивчення особистості (по Е.В. Шороховой) - як носія сукупності психологічних властивостей й якостей, що визначають социально-значимые форми діяльності й поводження.

В.А. Отрут пропонує визначити предмет соціальної психології особистості як конкретно-історичне дослідження особливостей психічних властивостей і внутрішньої структури особистості як суб'єкта соціальних відносин, узятого в певних соціально-конкретних обставинах. Конкретизуючи внутрішні психологічні структури, він говорить про мотивації, ціннісних ориентациях, соціальній установці й інших “диспозиционных” утвореннях. 

З погляду  Г.М. Андрєєвій розглянута специфіка  полягає в тім, що “...соціальна  психологія ... з'ясовує, яким образом, тобто, насамперед, у яких конкретних групах, особистість, з одного боку, засвоює соціальні впливи (через яку із систем діяльності), а з іншого боку - яким образом, у яких конкретних групах вона реалізує свою соціальну сутність (через які конкретні види спільної діяльності)” (Андрєєва, 1998. С. 110). Відмінність від соціологічного підходу нею бачиться в тім, що вона виявляє, яким образом сформувалися соціально-типові риси, а від загальпсихологічного - у тім, що розглядає поводження й діяльність “социально-детерминированной особистості” у конкретних реальних соціальних групах, індивідуальний внесок кожної особистості в діяльність групи, причини (які може бути два роди - коренящихся в характері й рівні розвитку груп, у яких особистість діє, і перебувають у самій особистості), від яких залежить величина цього внеску в загальну діяльність. Однак не цілком зрозумілим виявляється місце відносин у позиції автора, включаючи й суб'єктивні.

На думку  Б.Д. Парыгина, специфіка соціально-психологічного вивчення особистості складається в розкритті всієї структурної складності особистості, що є одночасно як об'єктом, так і суб'єктом суспільних відносин. Таке розуміння специфіки соціально-психологічного аналізу особистості є, на наш погляд, цілком адекватним й “предусматривающим” досить широке “поле діяльності” для соціального психолога. Разом з тим цей підхід виявляє чимало критики. Так, Г.М. Андрєєва думає, що він неправомірний остільки, оскільки ця ідея не може бути втілена тільки в соціально-психологічному підході до особистості. Тобто, у процес такого вивчення можуть бути включені й загальна психологія, і інші галузі. Тим часом до вивчення проблематики соціальної психології особистості потрібен комплексний підхід. 

Специфіка соціально-психологічного вивчення особистості, по В.В. Новикову, складається в розгляді социально-детерминированной особистості, де головним орієнтиром є взаимоотношение особистості із групою, вивчення суспільно обумовленої структури особистості, значення суспільних ситуацій для прояву її спрямованості.

Таким чином, у розумінні предмета думки  дослідників помітно розходяться, і питання залишається відкритим. Разом з тим зрозуміло, що соціально-психологічне вивчення особистості припускає  насамперед дослідження того, як відбувається соціалізація особистості, і як вона об'єктивує свою сутність.

Говорячи  про методологічні проблеми соціальної психології, дослідники найчастіше акцентують увагу на зв'язку із загальпсихологічною  методологією й специфікою соціально-психологічного дослідження. Так, крім загальних принципів і підходів (комплексний, системний, особистісний), у неї включаються категорії, що мають методологічне значення (суспільні відносини, спосіб життя, спілкування, діяльність) і принципи “суспільного руху”.

Традиційно  в соціально-психологічну проблематику особистості включають проблеми соціалізації і її інститутів, тобто за допомогою яких груп здійснюється вплив суспільства на особистість, проблеми соціальної установки, соціально-психологічних якостей особистості. 

1.2  Поняття й сутність спрямованості особистості, основні складові спрямованості, їхня характеристика

Сьогодні  питання про спрямованість особистості, її потребах, мотивах,           інтересах недарма ставиться  на перше місце. Замислюючись над  особливостями свого внутрішнього миру, ми вільно або мимоволі прагнемо усвідомити свої потреби й бажання, свої здатності й характер. Удивляючись в іншу людину, намагаючись зрозуміти його, ми також як би запитуємо: «Чого ти хочеш?», «Що ти можеш?», «Що ти є?».