Особенности направленности личности и статусного положения в группе

1.5 Взаємодія в групі.

Однієї  із загальних форм соціальної взаємодії  виступає соціальна група, у якій поводження й соціальний статус кожного  члена у відчутному ступені обумовлені діяльністю й існуванням інших членів.

Взаємозалежність  сторін у процесі взаємодії може бути рівної або одна зі сторін може сильніше впливати на іншу - отже, можна виділити одне- і двосторонню интеракцию. Интеракция може охоплювати як всі сфери людської життєдіяльності (тотальна интеракция), так і тільки якусь одну специфічну форму або «сектор» діяльності. У незалежних секторах люди можуть не робити ніякого впливу один на одного.

Інтенсивність взаємодії характеризує ступінь  залежності життєдіяльності від  взаємин: вона може коливатися від максимальної до мінімальної величини. Чим більше екстенсивні або інтенсивні сектори интеракции, тим більше залежні життя, поводження, психологія взаємодіючих сторін.

Початком  будь-який интеракции є виникнення впливу однієї сторони на поводження й психологію іншої. Интеракция триває доти, поки цей вплив існує, при цьому неважливо - зустрічаються чи індивіди ні. Тільки коли сама пам'ять або думка про існування однієї сторони перестає впливати на поводження або психологію інший, тільки коли процес можна вважати закінченим.

Напрямок  взаємин може бути солідарним, антагоністичним або змішаним. При солідарної интеракции прагнення й зусилля сторін збігаються. Якщо бажання й зусилля сторін перебувають у конфлікті, то це - антагоністична форма интеракции, якщо вони збігаються тільки почасти - це змішаний тип напрямку взаємодії.

Можна виділити організовані й неорганізовані взаємодії: интеракция організована, якщо відносини сторін, їхні дії зложилися  в певну структуру прав, обов'язків, функцій й опираються на якусь  систему цінностей. 

Неорганізовані интеракции - коли відносини й цінності перебувають в аморфному стані, тому права, обов'язку, функції, соціальні позиції не визначені.

Виділяють наступні типи соціальної взаємодії: організовано-антагоністична система интеракции, заснована на примусі; організовано-солідарна система интеракции, заснована на добровільному членстві; организованно-смешанная, солідарна-антагоністична система. Яка частково управляється примусом, а частково - добровільною підтримкою устояної системи взаємин і цінностей. більшість організованих соціально-інтерактивних систем від родини до церкви й держави належить до типу организованно-смешанных. Також можуть бути неорганізований-антагоністичний; неорганізований-солідарний; неорганизованно-смешанный тип интеракций.

У довгостроково існуючих організованих групах виділяють три типи взаємин: сімейний тип (интеракции тотальні, екстенсивні, інтенсивні, солідарні по напрямку й тривала, характерно внутрішня єдність членів групи), договірний тип (обмеженість за часом дії сторін, взаємодіючих у рамках договірного сектора, солідарність відносин егоїстична й спрямована на одержання взаємної вигоди, задоволення або навіть на одержання «як можна більшого за менше», при цьому інша сторона розглядається не як союзник, а як якийсь «інструмент», що може зробити послугу, принести прибуток і т.п.); примусовий тип (антагонізм відносин, різні форми примуса: психологічний примус, економічне, фізичне, ідеологічне, військове).

Перехід від одного типу до іншого може відбуватися  плавно й непередбачено. Часто спостерігаються  змішані типи соціальних взаємодій - частково договірні, сімейні, примусові.

Соціальні взаємодії виступають як социокультурные: одночасно протікають три процеси: взаємодія норм, цінностей, стандартів, що втримуються у свідомості людини й групи; взаємодія конкретних людей  і груп; взаємодія матеріалізованих цінностей громадського життя. 

Залежно від об'єднуючих цінностей можна  виділити наступні групи6

-«однобічні»  групи, побудовані на одному  ряді основних цінностей;

- «багатобічні»  групи, побудовані навколо комбінації  декількох рядів цінностей: родина, громада, нації, соціальний клас.

Отже, група  представлена як сукупність людей, які  певним чином взаємодіють один з  одним, усвідомлюють свою приналежність  до даної групи й сприймаються її членами з погляду інших  людей. Група має свою ідентичність із погляду сторонніх.

Первинні групи складаються з невеликого числа людей, між якими встановлюються стійкі емоційні відносини, особисті взаємозв'язки, засновані на їхніх індивідуальних особливостях. Вторинні групи утворяться з людей, між якими майже відсутні емоційні відносини, їхня взаємодія обумовлена прагненням до досягнення певних цілей, їхні соціальні ролі, ділові відносини й способи комунікації чітко визначені. У критичних й аварійних ситуаціях люди віддають перевагу первинній групі, проявляють відданість членам первинної групи.

Люди вступають у групи з ряду причин:

група виступає як засіб біологічного виживання;

як засіб  соціалізації й формування психіки  людини;

як спосіб виконання певної роботи, що неможливо  виконати одній людині;

як засіб  задоволення потреби людини в  спілкуванні, у ласкавому й доброзичливому відношенні до себе, в одержанні соціального схвалення, поваги, визнання, довіри;

як засіб  ослаблення неприємних почуттів страху, тривоги;

як засіб  інформаційного, матеріального й  іншого обміну.

Спілкування, взаємодія людей відбувається в різноманітних групах. Під групою розуміється сукупність елементів, що мають щось загальне. 
 
 

1.6 Соціальні роль  і статус

У повсякденному  житті часто ототожнюють такі поняття, як «людина», «індивід», «особистість». Але в соціології дані поняття не розглядаються як синоніми й досить чітко розрізняються при всій їхній близькості й взаємозв'язку. І для того щоб зрозуміти, що таке особистість, необхідно в першу чергу провести розмежування цих понять.

Поняття «людин» уживається для характеристики загальним, властивим всім людям якостей і здатностей тоді, коли важливо відзначити приналежність особи до чело-веческому роду. А коли необхідно підкреслити, що мова йде не про все людство, а про окремого представника людства, конкретному носії всіх соціальних і психологічних рис людини (розуму, волі, інтересів, потреб і т.д.), те вживають поняття «індивід». У цьому випадку поняття «індивід» означає «конкретна людина».

Поняття «особистість», як відзначає відомий  російський соціолог И.С.Кін, дуже многообразно. У своїй роботі «Соціологія особистості» (М., 1967) він підкреслює, що, «з одного боку, воно позначає конкретного індивіда (особа) як суб'єкта діяльності, у єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) і його соціальних ролей (загальне). З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально значимих рис, що утворилися в процесі прямої або непрямої взаємодії даної особи з іншими людьми й делающих його, у свою чергу, суб'єктом праці, пізнання й спілкування. Цей другий аспект поняття найбільш важливий з погляду соціології, що окрема людина цікавить не сам по собі, а як член певного суспільства, класу, соціальної групи, що втілює в собі деякі соціально типові риси» .Таким чином, дане поняття вживають у двох змістах. У першому випадку під особистістю розуміється людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності (тобто особа в широкому змісті слова), а в другому - стійка система соціально значимих рис й якостей, що характеризують індивіда як члена певного суспільства або спільності . 

Особистість є об'єктом вивчення ряду гуманітарних наук, насамперед філософії, психології й соціології. Філософію проблема особистості цікавить у широкому історику- теоретичному плані. Вона намічає  підходи до рішення існуючих «вічних» питань. Філософія займається дослідженням сенсу життя, сутності людини, а також загальних закономірностей його розвитку як біологічного, так і соціальної істоти (мети, ідеали, шляхи їхнього досягнення). Таким чином, філософію цікавить особистість із погляду її положення у світі як суб'єкта діяльності, пізнання й творчості.

Психологія  під особистістю найчастіше має  на увазі суб'єкт свідомої діяльності в мотиваційній сфері, вивчає особистість  як стійка цілісність. Як відзначає  Г.М.Андрєєва: «Для соціальної психології головним орієнтиром у дослідженні особистості є взаимоотношение особистості із групою (не просто особистість у групі, а саме результат, що виходить від взаємини особистості з конкретною групою)». У зв'язку із цим головна проблема аналізу особистості в соціальній психології полягає у виявленні того, яким образом суспільство впливає на особистість, яку роль у процесі формування особистості грає мікро- і макросередовище.

Соціологія, на відміну від інших наук, при  вивченні особистості виділяє соціально^-типове. Ключовим питанням соціології є з'ясування, чи є кожна людина чи особистістю ні? І якщо так, те що із цього треба для нього самого й для суспільства? .Соціологічну теорію особистості цікавить процес формування особистості й розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних відносин, вивчення закономірного зв'язку особистості й суспільства, особистості й групи, регуляція й саморегуляція соціального поводження особистості. Деякі проблеми є загальними для соціології й соціальної психології, тому границя між ними в значній мірі умовна.

У сучасній науці, як відзначає ЕА.Ануфриев, можна  виділити два підходи до визначення особистості: формально-логічний і  діалектико-логічний. Перший підхід розділяють психологи й педагоги, він як би опирається на «здоровий глузд». При цьому підході поняття особистість визначається через підведення його під більше широке, родове поняття людини, а після цього вказуються його видові відмінності, Т.е. перераховуються ознаки, наявність яких відрізняє особистість від людини взагалі. Дані ознаки включають різні позитивні характеристики. У зв'язку із цим прихильники першого підходу визнають особистістю не всіх людей, а тільки тих, хто має певні позитивні якості. Процес соціалізації, у цьому випадку, буде полягати в придбанні необхідного набору позитивних якостей. Незважаючи на раціональність свого змісту, даному підходу все-таки властива певна обмеженість - кого конкретно й чому не можна вважати особистістю, наприклад, якщо дитини, то до якого віку, якщо злочинця, то за який злочин, і т.д.

Другий  підхід дозволяє уникнути вищевказані  протиріччя. Особистість у цьому  випадку визначається через діалектику одиничного й загального, як щось особливе, розглянуте в соціальному аспекті. Для всіх людей властиве володіння поруч певних загальних рис, як біологічних, так і соціальних. Але в той же час кожній людині властиве щось своє, особливе (своя біографія, своя професії й т.д.). Сукупність загальних характеристик людини з його індивідуальними особливостями й буде створювати особливе - особистість. Таким чином, прихильники даного підходу вважають, що поняття особистості застосовне до всіх людей без винятку. Т.к. кожна людина володіє й загальними, і індивідуальними ознаками. Особистість - як унікальна сукупність - буде вимагати ряду додаткових характеристик, що вказують, яка саме особистість мається на увазі (розвинена або нерозвинена, свідома або несвідома). Слід зазначити, що дані підходи не взаимоисключают один одного, вони становлять єдність, що обов'язково необхідно враховувати в соціології особистості.

Центральною проблемою всіх соціологічних досліджень виступає проблема взаємини суспільства  й особистості. У центрі уваги  соціолога, як указував А.Г.Здравомыслов, постійно перебуває складна взаємодія суспільства й особистих інтересів. Для соціолога суспільний інтерес виступає не у вигляді якогось загального поняття, а в конкретній формі ~ у вигляді інтересів тих або інших суспільних організмів, інститутів, соціальних систем.

На даній  схемі конкретизується положення К.Маркса про те, що людина є «сукупність всіх суспільних відносин» .Суспільство є результатом взаємодії трьох головних систем: політики, економіки й духовного життя суспільства. А соціологія саме й з'ясовує, яким образом людин бере участь у цих важливих сферах громадського життя. Хоча економіка й відіграє вирішальну роль при поясненні історичного розвитку людського суспільства в цілому, того, як і чому відбувається зміна суспільних формацій, але вона не в змозі пояснити, як відбувається формування особистості, тому що не тільки економіка впливає на це.

Не можна, розглядаючи зв'язку людини із суспільством говорити про особистості взагалі  й про суспільство взагалі, тому що кожна людина належить до певної соціальної спільності (нації, місто, клас і т.д.). Все це істотно впливає на структуру спілкування між людьми. Наприклад, спосіб життя жителів міста і їхніх відносин відрізняються від способу життя й відносин жителів села, і вони мають більше можливостей для подальшого розвитку й твердження особистості.