Особенности направленности личности и статусного положения в группе

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Января 2011 в 08:51, курсовая работа

Описание

Ціль дослідження:
Визначити особливості спрямованості особистості й статусу в системі міжособистісних відносин.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати наукову літературу по проблемі впливу, спрямованості особистості на міжособистісні відносини в колективі
2. Розглянути теоретичні основи проблеми спрямованості особистості якостей і соціального статусу в міжособистісних відносинах
3. Визначити особливості міжособистісних відносин у колективі.
4. Визначити характер сприйняття індивідом групи.

Содержание

Вступ …………………………………………………………………………….. 3
1. Аналіз теоретичної проблеми особливостей
спрямованості особистості й соціального статусу…………………………….6
1.1.Проблема особистості в соціальній психології……………………………..6
1.2.Спрямованість особистості…………………………………………………. 9
1.3. Міжособистісні відносини………………………………………………… 17
1.4 Структура міжособистісних відносин……………………………………. 21
1.5.Взаємодія в групі…………………………………………………………... 23
1.6. Соціальна роль і статус. ………………………………………………….. 26
1.7. Поняття социометрического статусу……………………………………. 31
2. Дослідження спрямованності особистості
та статусу у міжгрупових відносинах………………………………………..34
2.1.Загальна характеристика методів і груп випробуваних………………….34
2.2. Особливості спрямованості особистості й соціального статусу……… 38
Висновок……………………………………………………………………… 42
Список використаних джерел. ……………………………………………….44
Додатки…………………………………………………………………………45

Работа состоит из  1 файл

курсова!2!! .doc

— 361.00 Кб (Скачать документ)

Типи характеру:

1. Гармонічно  цілісний тип, добре адаптируемый  у різних ситуаціях. Цей тип  характеру відрізняється стійкістю  відносин й у той же час  високою пристосовністю до навколишнього  середовища. У людини з таким  типом характеру відсутні внутрішні  конфлікти, його бажання збігаються з тим, що він робить. Це товариська, вольова, принципова людина.

2. Внутрішньо  конфліктний тип, але зовні  погоджений із середовищем. Цей  тип характеру відрізняється  суперечливістю між внутрішніми  спонуканнями й зовнішнім поводженням, що, согласуясь із вимогами середовища, здійснюється з більшою напругою.

3. Конфліктний  тип зі зниженою адаптацією. Цей  тип характеру відрізняється  конфликтностью між емоційними  спонуканнями й соціальними обов'язками, імпульсивністю, перевагою негативних емоцій, нерозвиненістю комунікативних властивостей.

4. Варіативний  тип, що адаптується до будь-яких  умов у результаті нестійкості  позицій, безпринципності. Цей  тип характеру свідчить про  низький рівень розвитку особистості,  про відсутність стійкого загального способу поводження. Безхарактерність, постійне пристосовництво до зовнішніх обставин є сурогатом пластичності поводження; її не слід змішувати зі справжньою пластичністю поводження, зі здатністю враховувати обставини. Для досягнення своїх основних цілей, не відступаючи при цьому від соціально позитивних норм і вимог.

Отже, характер - це загальна регулятивна особливість  особистості, що формується у відповідних  умовах життя. Основою виховання  характеру є система впливів  на спрямованість особистості й відповідна організація способів життєдіяльності людини. 

1.3 Міжособистісні відносини.

Довічна залежність людей друг від друга  поміщає проблему людських взаємин  у саму серцевину існування людини. Люди мають найсильнішу потребу  в присоединенности: входити з іншими людьми в тривалі тісні взаємини, що гарантують позитивні переживання й результати.

Ця потреба, будучи обумовлена біологічно-соціальними  причинами, сприяє виживанню людини:

- наші  предки були зв'язані круговою  порукою, що забезпечувала групове  виживання (і на полюванні, і при зведенні жител десять рук краще однієї);

- соціальна  зв'язаність дітей і воспитывающих  їх дорослих обопільно підвищує  їхня життєздатність;

- знайшовши  родинну душу - людини, що підтримує  нас й  якому ми можемо  довіритися, ми почуваємо себе щасливими, захищеними, життєстійкими;

- втративши  родинну душу, дорослі почувають  ревнощі, самітність, розпач, біль, гнів, замкнутість у собі, знедоленість. 

Людина - справді суспільна, соціальна істота, що живе в умовах взаємодії й спілкування з людьми.

Можна виділити різноманітні форми міжособистісної  взаємодії: прихильність, дружба, любов, змагання, відхід, времяпровождение, операція, гра, соціальний вплив, підпорядкування, конфлікти, ритуальна взаємодія  й ін. Різні  форми взаємодії  людей характеризуються специфічними позиціями.

Ритуальна взаємодія - одна з розповсюджених форм взаємодії, що будується за певними  правилами, символічно виражаючи реальні  соціальні відносини й статус людини в групі й суспільстві. Ритуал виступає як спеціальна форма взаємодії, придумана людьми для задоволення потреби у визнанні. Ритуальна взаємодія йде з позиції «батько-батько». Ритуал виявляє цінності групи, люди виражають ритуалом те, що найбільше торкає їх, що становить їх соціальні ціннісні орієнтації.

Ритуальні дії важливі для здійснення наступності між різними поколіннями в тій або іншій організації, для підтримки традицій і передачі накопиченого досвіду через символи. Ритуальна взаємодія - це й своєрідне свято, що робить глибокий емоційний вплив на людей, і потужний засіб підтримки стабільності, міцності, наступності соціальних зв'язків, механізм зімкнення людей, підвищення їхньої солідарності. Ритуали, обряди, звичаї здатні запам'ятовуватися на підсвідомому рівні людей, забезпечуючи глибоке проникнення певних цінностей у групову й індивідуальну свідомість, у родову й особисту пам'ять.

У наступному виді взаємодії - операціях - трансакція здійснюється з позицій «Дорослі-Дорослу-доросле-доросла-дорослий-дорослий». З операціями ми зустрічаємося щодня: це насамперед взаємодії на роботі, навчанні, а також готування їжі, ремонт квартири й ін. Успішно провівши операцію, людина підтверджує свою компетентність й одержує підтвердження навколишніх. 

Трудова взаємодія, розподіл і виконання  професійних, сімейних функцій, уміле й ефективне здійснення цих обов'язків - от ті операції, які заповнюють життя.

Змагання - форма соціальної взаємодії, при  якій є чітко певна мета, що повинна  бути досягнута, всі дії різних людей  співвіднесені один з одним з  урахуванням цієї мети таким чином, що вони не вступають у конфлікт; при цьому й самій людині не вступає в конфлікт із самим собою, дотримуючись установки іншого гравця команди, але проте людині властив бажання домогтися кращих результатів, чим інші члени команди. Оскільки людина приймає установки інших людей і дозволяє цій установці інших визначати, що він зробить у наступний момент, з обліком якоїсь загальної мети, оскільки він стає  органічним членом своєї групи, суспільства, приймаючи мораль цього суспільства й стаючи значимим його членом.

У ряді випадків людина, перебуваючи з іншими людьми в одному приміщенні й виконуючи  начебто б спільну діяльність, подумки перебуває в зовсім іншому місці, подумки розмовляє з уявлюваним співрозмовниками, мріє об своєму- таку специфічну взаємодію називають відходом. Відхід - досить звичайна й природна форма взаємодії, але все-таки частіше до неї прибігають люди із проблемами в області міжособистісних потреб. Якщо в людини не залишається інших форм взаємодії, крім відходу, то це вже психоз^-психоз-патологія-психоз.

Наступний тип схвалюваних фіксованих взаємодій - времяпрепровождение, що забезпечують хоча б мінімум приємних відчуттів, знаків уваги, «поглаживания» між взаємодіючими  людьми. Времяпрепровождение - фіксована  форма трансакцій, Покликана задовольняти потреба людей у визнанні. Під час подібних времяпрепровождений відбувається оцінювання партнерів і перспектив розвитку відносин з ними.

Стійка  взаємодія людей може бути обумовлено появою взаємної симпатії - атракції. Тісні  взаємини, що забезпечують дружню підтримку й почуття, пов'язані з відчуттям щастя. Дослідження показали, що тісні позитивні взаємини поліпшують здоров'я, зменшують імовірність передчасної смерті.

Якщо  двох і більше людей багато чого зв'язує, формується фактор близькості, якщо їхні зв'язки поліпшуються, вони роблять друг для друга приємне - формується симпатія; якщо вони бачать друг у другу достоїнства, визнають право за собою й іншими бути такими, які вони є, - формується повага. Такі форми взаємодії, як дружба й любов, задовольняють потреба людей у прийнятті. Дружба й любов зовні схожі на времяпровождение, однак тут завжди є присутнім чітко фіксований партнер, стосовно якого випробовується симпатія. Дружба включає фактор симпатії й поваги, любов відрізняється від дружби посиленим сексуальним компонентом.

Гра - це перекручений спосіб взаємодії, тому що всі міжособистісні потреби людини перетворяться в одну - у потребу  контролю, і тоді людина прибігає до сили, якщо хоче визнання, прибігає до сили, якщо хоче прийняття. Незалежно  від виду потреби й життєвої ситуації гра пропонує тільки силовий варіант рішення. Ігри - це стереотипизированная серія взаємодій, що приводять до заздалегідь передбачуваного визначеного результату, це серія маніпуляцій, які покликані змінити поводження іншої людини в потрібну для ініціатора трансакцій сторону без обліку бажань цього іншого. Гри, на відміну від всіх інших видів взаємодій - нечесні взаємодії, оскільки включають пастки, підбивання, розплати.

Ігри  відрізняються від інших способів структурування часу двома параметрами: 1) схованими мотивами, 2) наявністю виграшу.

Соціальний  вплив має місце в тому випадку, якщо в результаті взаємодії повторна відповідь людини на якусь проблему більше зближається з відповіддю іншої людини, чим із власною первісною  відповіддю, тобто поводження однієї людини стає подібно поводженню інших людей.

У зв'язку із проблемою соціального впливу варто розрізняти конформность і  сугестивність. Конформность - схильність людини груповому тиску, зміна його поводження під впливом інших  осіб, свідома поступливість людини думці більшості груп для запобігання конфлікту з нею. Сугестивність, або сугестія, - мимовільна піддатливість людини думці інших осіб або групи.

Розповсюджена форма соціального впливу - покора, підпорядкування авторитету, схильність людини впливу особи з більше високим соціальним статусом. Така внутрішня позиція людини приводить до некритичного, беззастережного підпорядкування авторитету осіб, що мають більше високий соціальний статус, навіть вказівки цих «високопоставлених осіб» суперечать вимогам закону, моральності, та й самим поглядам, установкам конкретної людини.

1.4 Структура міжособистісних  відносин

Сформована  соціальна група майже завжди належить більше широкій соціальній організації, і це породжує так називану систему офіційних відносин. Активно діючими елементами цієї системи є члени групи, чиї ролі задані відносинами влади й підпорядкування, запропонованими на формальному рівні (начальник, завідувач, староста, капітан і т.д.). Звичайно відносини в цій системі диктуються структурою ієрархії й пов'язані з обов'язками й правами учасників соціальної діяльності.

     Функціонально - рольові відносини виступають при  вивченні "ділового"спілкування  й спільної діяльності, що дозволяє відповісти на питання: "якої конкретної діяльності розвертаються ці відносини?" й "що вони відбивають?". Дорослий санкціонує ті або інші зразки поводження: черговий повинен бути акуратним і виконавчим; під час самостійної роботи на уроці не можна дивитися в зошит сусіда й т.д. Функціонально - рольові відносини, що проявляються в ігровій діяльності, у значній мірі самостійні й вільні від безпосереднього контролю з боку дорослого.

     Експериментальне  дослідження функціонально - рольових відносин представлено багатьма традиційними прийомами: опросниками, бесідою, спостереженням, інтерв'ю й ін. Емоційно - оцінні відносини виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відбиваючи систему їхніх переваг. Відносно повну картину цих відносин дає социометрический опитування в різних його модифікаціях. Личностно - значеннєві відносини являють собою складні в спільній діяльності необхідні зв'язки, які в ній реалізуються. При цьому мотивом дії кожного учасника таких відносин стає інша людина, той, заради якого, в остаточному підсумку, здійснюється спільна діяльність. Потреба в придбанні й підтримці статусу - одна з важливих соціальних потреб. Неможливість зайняти певне положення в структурі групових відносин або погроза втрати наявного статусу може викликати стан "афекту неадекватності". Афект неадекватності в подібних ситуаціях спостерігається в школярів всіх вікових груп, як у встигаючих, так й у слабких учнів. Пережите ними почуття незадоволеності проявляється в агресії, у відмові виконувати вимоги вчителя, у демонстративному порушенні дисципліни. Протягом всього життя індивід виявляється включеним у різні соціальні групи, у яких відбувається його полова соціалізація. Важливим інструментом полової соціалізації є група однолітків, що пізніше всіх "підключається" до цього процесу, але значення, який важко переоцінити. У цих групах спільна діяльність і спілкування "на рівних" сприяють об'єднанню дітей. Одночасно відбувається протиставлення своєї полової приналежності протилежній підлозі. Ця опозиція виникає, затверджується й відстоюється в спільній діяльності, структура якої змінюється з віком. Такий різкий поділ дітей у процесі спільної діяльності й спілкування на одностатеві об'єднання одержало назви "полової сегрегації". Співтовариства дітей і підлітків, засновані на "полової сегрегації", виникають на певному етапі розвитку суспільства, будучи реальними половозрастными об'єднаннями, регламентованими соціальною структурою суспільства. Стихійна "сегрегація" торкати переважно неофіційної структури дитячої групи, відбиваючи виборчий характер дитячих симпатій й антипатій, дружби й прихильностей.  
 
 

Информация о работе Особенности направленности личности и статусного положения в группе