Особенности направленности личности и статусного положения в группе

      Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб й устремлінь, що орієнтують людини на певні поводження й діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей.

Спрямованість завжди соціально обумовлена й формується в онтогенезі в процесі навчання й виховання, виступає як властивість особистості, що проявляється у світоглядній, професійній спрямованості, у діяльності, пов'язаної з особистим захопленням, заняттям чим-небудь у вільне від основної діяльності час (наприклад, образотворчою творчістю, фізичними вправами, риболовлею, спортом й ін.).

У всіх цих видах людської активності спрямованість  проявляється в особливостях інтересів  особистості: цілях, які ставить  перед собою людина, потребах, пристрастях  й установках, здійснюваних у потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах й ін.:

- потяг  - недостатньо повне усвідомлене  прагнення до досягнення чого-небудь. Нерідко в основі потяга лежать  біологічні потреби індивіда;

- схильність - прояв потребностно-мотивационной  сфери особистості, що виражається  в емоційній перевазі того або іншого виду діяльності або цінності;

- ідеал  (від греч. ідея, прототип) - образ,  що є втіленням досконалості  й зразком вищої мети в прагненнях  індивіда. Ідеалом може бути особистість  ученого, письменника, спортсмена, політика, а також морфологічні характеристики конкретної людини або риси його особистості;

- світогляд  - система поглядів і подань  про світ, на відношення людини  до суспільства, природі, самому  собі. Світогляд кожної людини  визначається його суспільним  буттям й оцінюється в порівняльному зіставленні моральних поглядів й ідеологічних поглядів, прийнятих у суспільстві.

Сполучення  мислення й волі, що проявляють у  поводженні й діях людини, приводить  до переходу світогляду в переконання:

- переконання  - вища форма спрямованості особистості, що проявляється в усвідомленій потребі діяти у відповідності зі своїми ціннісними ориентациями на тлі емоційних переживань і вольових устремлінь;

- установка  - готовність індивіда до певної  діяльності, актуализирующаяся в  ситуації, що створилася. Вона проявляється в стійкій схильності до певного сприйняття, осмисленню й поводженню індивіда. Установка виражає позицію людини, його погляди, ціннісні орієнтації стосовно різних фактів побуту, громадському життю й професійній діяльності. Вона може бути позитивної, негативної або нейтральної. При позитивній установці явища, події й властивості предметів сприймаються доброзичливо й з довірою. При негативної - ці ж ознаки сприймаються перекручено, з недовірою або як далекі, шкідливої й неприйнятні для даної людини.

Установка опосредует вплив зовнішніх впливів  і врівноважує особистість із середовищем, а знання нею змісту цих впливів дозволяє з певним ступенем вірогідності прогнозувати поводження у відповідних ситуаціях;

- позиція  - стійка система відносин людини до певних сторін дійсності, що проявляється у відповідному поводженні. Вона містить у собі сукупність мотивів, потреб, поглядів й установок, якими індивід керується у своїх діях. У систему факторів, що визначають конкретну позицію людини, включаються також його домагання на певне положення в соціальній і професійній ієрархії ролей і ступінь його задоволення в цій системі відносин;

- ціль - бажаний і представля результат,  що, конкретної діяльності людини  або групи людей. Вона може  бути близької, ситуаційної або віддаленої, суспільно коштовної або шкідливої, альтруїстичної або егоїстичної. Особистість або група людей ставлять перед собою ціль на основі потреб, інтересів і можливостей її досягнення.

У целеполагании  важливу роль грають інформація про  стан питання, розумові процеси, емоційний стан і мотиви передбачуваної активності. Целевыполнение складається із системи дій, спрямованих на досягнення передбачуваного результату.

Спрямованість формується в онтогенезі, у процесі  навчання й виховання молодих людей, при підготовці їх до життя, професійної й суспільно корисної діяльності, служінню своїй Батьківщині. Тут важливо, щоб підростаюче покоління засвоїло, що їх особисте, сімейне благополуччя, досягнення в різних сферах діяльності й соціальний статус взаємозалежні охоче до служіння своєму народу й державі, у якому вони живуть.

      Виділяють три основних види спрямованості  особистості: особиста, колективістична  й ділова.

Особиста  спрямованість - створюється перевагою  мотивів власного благополуччя, прагненням до особистої першості, престижу. Така людина найчастіше буває, зайнятий самим собою, своїми почуттями й переживаннями й мало реагує, на потребі навколишніх його людей: ігнорує інтереси співробітників або роботу, що повинен виконувати. У роботі бачить, насамперед, можливість задовольнити свої домагання поза залежністю від інтересів інших співробітників.

Спрямованість на взаємні дії - має місце тоді, коли вчинки людини визначається потребою в спілкуванні, прагненням підтримувати гарні відносини з товаришами по роботі, навчанню. Така людина виявляє цікавість до спільної діяльності, хоча може й не сприяти успішному виконанню завдання, нерідко його дії навіть утрудняють виконання групового завдання і його фактична допомога може бути мінімальної.

Ділова  спрямованість - відбиває перевагу мотивів породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорислива прагнення до пізнання, оволодінню новими навичками й уміннями. Звичайно така людина прагне до співробітництва й домагається найбільшої продуктивності групи, а тому намагається довести точку зору, що вважає корисної для виконання поставленого завдання

      Установлено що особи зі спрямованістю на себе мають такі риси характеру:

• більше зайняті собою й своїми почуттями, проблемами
• роблять необґрунтовані й поспішні висновки й припущення про інших людей, також поводяться в дискусіях
• намагаються нав'язати свою волю групі
• навколишні в їхній присутності не почувають себе вільно

Люди  зі спрямованістю на взаємні дії:

• уникають прямого рішення проблеми
• уступають тиску групи
• не висловлюють оригінальних ідей і не легко зрозуміти, що така людина хоче виразити
• не приймають на себе керівництво, коли мова йде про вибір завдань

Люди  з діловою спрямованістю:

• допомагають окремим членам групи виражати свої думки
• підтримують групу, щоб вона досягла поставленої мети
• легко й доступно викладають свої думки й міркування
• беруть у свої руки керівництво, коли мова йде про вибір завдання
• не ухиляються від безпосереднього рішення проблеми

Спрямованість особистості, її роль у життєдіяльності людини

У психіці  людини існує й така сукупність стійких  істотних властивостей, що проявляється у всіх видах діяльності.

Характер - придбані в конкретних соціальних умовах загальні способи взаємодії  особистості із середовищем, що становлять тип її життєдіяльності.

Своєрідність  характеру кожної людини визначається його спрямованістю (стійкою мотиваційною сферою особистості) і особливостями  здійснення діяльності - вольовими  якостями.

Діяльність  і поводження людини направляються  стійкою системою відносин. Якщо у тварин мотивація поводження постійно змінюється залежно від стану організму й зовнішніх умов, то діяльність людини направляється стійкою системою відносин. Тому риси характеру визначаються й класифікуються, насамперед, залежно від спрямованості особистості, від системи стійких відносин людини до різних явищ дійсності.

Ця сфера  особистості поєднує в собі домінуючі  в даної особистості потреби, почуття, установки, потяги, інтереси, бажання, ідеали, переконання й світогляд. Система відносин особистості є  основною її якістю. Фундаментом, на якому надбудовується система відносин людини, є потреби.

Вся система  відносин особистості, її спрямованість  є мотивационно-регуляционной підструктурою  особистості, що визначає загальні особливості  її поводження.

Система стійких відносин особистості підрозділяється на наступні групи:

1. Відношення  людини до суспільства, мікросередовищу,  до окремих людей. 

2. Відношення  людини до самої себе - його  самосвідомість.

Самосвідомість  має свою структуру - систему самовідносин, що визначається здатністю особистості до самопізнання.

3. Відношення  до праці й інших видів діяльності.

4. Відношення  до речей як продуктам людської  праці.

Поряд з вищевказаним підрозділом відносин особистості по змісту розрізняються  властивості цих відносин, які також проявляються у вигляді окремих якостей характеру особистості.

Розрізняються наступні властивості відносин особистості.

1. Соціальна  значимість відносин людини, рівень  їхньої суспільної цінності, що  визначає моральні якості людини, моральність його повсякденного поводження, відповідність спрямованості особистості прогресивним соціальним ідеям.

2. Розмаїтість  потреб особистості, широта її  інтересів й усвідомлення центральних  стрижневих інтересів, які визначають  цілеспрямованість особистості.

3. Ступінь стійкості відносин, що визначає послідовність і наполегливість особистості в досягненні мети - цілісність характеру.

Широка  система поглядів, подань і понять про навколишню дійсність, знання основних її взаємозв'язків являє собою  вищу мотивационно-ориентировочную основу поводження особистості - її світогляд. Особливостями світогляду як найважливішого характерологического властивості особистості є ступінь його осознаваемости, цілісність і науковість. Розвинений світогляд - показник зрілості особистості.

Зі світоглядом  зв'язане формування системи переконань - стійкого мотиваційного утворення, у якому знання синтезуються з  почуттями, із глибокою вірою в них. Переконання - це знання, що стали принципом  діяльності.

Відносини особистості формуються на основі її знань, подань, життєвого досвіду. Таким чином, досвід особистості, система її знань є найважливішою підструктурою характеру.

Іншою підструктурою характеру є різноманітні узагальнені навички поводження й діяльності.

Риси  й типи характеру. Характер є індивідуально-типологічним сполученням ціннісних ориентаций і регуляционных особливостей особистості.

Розрізняються риси характеру й типи характерів. Риси характеру виражаються в  окремих загальних особливостях поводження, а тип характеру - у  загальних способах взаємодії із середовищем. Різноманітні риси характеру поєднуються в наступні групи.

1. Вольові  риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні  особливості свідомої, поняттєво-опосередкованої  регуляції діяльності й поводження. До них ставляться: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість й ін.

2. Емоційні  риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні  особливості безпосереднього, спонтанного  регулювання поводження.

3. Інтелектуальні  риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні  особливості розумових здатностей.

Характер  кожної людини являє собою найбагатшу палітру фарб, тонів і півтонів, неповторна, унікальна своєрідність.

Але головне  в людині - це його центральні життєві  устремління й здатності до їхньої реалізації.

Отже, характер складається із двох груп властивостей - мотиваційних і виконавських. Стійкі мотиваційні властивості, тобто спрямованість особистості, є показником рівня розвитку особистості. Ця сфера особистості в найбільшій мері пов'язана з інтелектом, емоціями й почуттями.

Виконавська ж сфера особистості - особливості  її свідомої саморегуляції, визначаються вольовими якостями особистості. Але  різні вольові якості особистості  можуть бути розвинені в неоднаковому ступені. Так, більша сила характеру  може сполучатися з деякою його неврівноваженістю, твердість характеру - з недостатньою його цілеспрямованістю й т.д. Це залежить від обставин життя, від тих вимог, які переважно пред'являлися до людини на його життєвому шляху.

Поряд з окремими рисами характеру можна  виділити загальний спосіб адаптації особистості до дійсності - тип характеру людини. При визначенні типу характеру виділяється те істотно загальне в характерах окремих груп людей, що визначає стиль їхньої життєдіяльності, спосіб адаптації до навколишнього середовища.