Проблема спрямованості особистості

      І. Котляревській підкреслював, що головним мотивом діяльності педагога повинно  бути прагнення виховати почуття  щирої любові до народу, співчуття знедоленим. Також він закликав педагогів гуманно ставитися до дітей, розвивати їх природні здібності.

      На  думку М.Максимовича, душа людини наділена трьома основними способами виражати своє внутрішнє, особисте життя: в образах, в звуках, у слові.

      М.Гоголь - видатний український мислитель, письменник. Йому належать глибокі думки що до питань спрямованості особистості, мотивів, цілей людських. На його думку, світ мертвих душ ” є своєрідним “шифром”, до якого необхідно знайти ключ, щоб досягти світу душ  живих. Цей ключ треба шукати у  власній душі. Коли знайдеш цей  ключ до власної душі, тоді зможеш відкривати ним усі душі.

      Т. Шевченко – духовний батько українського народу, мислитель, філософ. Його праці - це багата науково - психологічна спадщина, що формує національні цінності, інтереси, переконання. Насамперед, любов до України, національну самосвідомість.

      У працях П.Юркевича серце та його значення в духовному житті людини ”, “Науки про людський дух ” він вважає, серце виступає як джерело емоційного життя людини і репрезентує глибинні рушійні сили поведінки. Воно безпосередньо  пов’язане з мотивацією дії і визначає іі.

      Основні дослідження О. Потебні були пов’язані  з мовленням. Він вважав, дійсність  пізнається через слово. Мовлення пов’язане  з думками, мотивами, цілями, цінностями особистості.

        І.Сікорський обстоював ідею всебічного  розвитку підростаючої особистості,  поєднання розвитку пізнавальних  процесів з емоційними.

        П. Мирний – український письменник, висловив ряд важливих положень  про зв’язок мови з “духом  або душею”, вищими почуттями  людини. “... Наша мова тож і є одежа нашого духу... Яскравий вираз всього того, що нас виражає, що ми почуваємо, про що ми думаємо - гадаємо. Того, що ми всі звемо духом або душею ”.

        І. Вернадський високо оцінював  роль психологічних знань у  питаннях спрямованості та становлення особистості.

        М. Бердяєву належать праці  з філософії, де порушуються  проблеми психології творчості  людини. Він зазначав, що глибинна  суть осмислення людиною світу  та власного “Я” полягає в  тому, що смисл речей відкривається  не входженням їх у людину при пасивній іі установці щодо речей, а творчою активністю людини ”.

        Також слід виділити праці  пов’язані з питаннями спрямованості  особистості таких українських  мислителів: Г. Ващенко, В. Липинський , І. Огієнко.

      Після жовтневого перевороту 1917 р. в галузі дослідження питань спрямованості  особистості плідно працювали С. Ананьін, П. Блонський, С. Рубінштейн. Багато концепцій та теоретичних питань, розроблених ними важливі і сьогодні в психологічній науці [22].

      На  початку двадцятого сторіччя в Харкові  була створена міцна українська педагогічна  школа.

      Нас особливо цікавлять роботи О. Леонтьєва. В Харкові під його керівництвом і за активної участі П. Гальперіна, О. Запорожця, П. Зінченка, та інших психологів провадилися дослідження психічного розвитку особистості. Усі ці дослідження були об’єднані загальнотеоретичною позицією, згідно з якою психічні процеси нерозривно пов’язані з практичною діяльністю людини. Особливе місце надавалося мотивам діяльності, зокрема їх впливу на особливості та продуктивність розвитку психічних процесів у людини. Теоретичним підґрунтям вчення про діяльність прислужилися позиції Гегеля і ранні ідеї К, Маркса щодо мотивів і операцій як структурних елементів діяльності. Теоретичні й експериментальні роботи, виконані у Харкові, справили значний вплив на подальший розвиток психологічних досліджень у Радянському Союзі.

      Л. Божович вивчала пізнавальні  інтереси школярів, здійснювала диференційний  підхід до виявлення мотивів навчальної діяльності та іх зв’язку з соціальними  мотивами.

      В. Аснін, Д. Ельконін– українські психологи  Харківської школи, що працювали  над питаннями спрямованості  особистості, мотивів діяльності, рухових навичок.

      Перші українські психологи Харківської  школи теж працювали над проблемою  спрямованості, ще раз доводячи її актуальність і важливість[18].

      В повоєнні часи найвідомішим психологом був Г.Костюк. Деякий час він очолював кафедру психології в університеті ім. М. П. Драгоманова. Його роботи про комплексне дослідження розумового розвитку були відзначені на європейському рівні. Він творче працював також над проблемами розвитку та спрямованості особистості.

      Другим  завідувачем кафедри був професор Д. Ф. Ніколенко. Йому належать ряд навчальних і методичних посібників із загальної  та вікової психології.

      Слід  відмітити також наукове надбання, внесок у психологію професора Л.Долинськоі, М. Левченка, О. Скрипченка, Н. Чепелєвої [2].

      Отже,  питання спрямованості особистості  великі українські мислителі та філософи почали досліджувати ще у  XVIII ст., висуваючи свої унікальні теорії, які і досі не втратили своєї актуальності, тема спрямованості особистості відіграла важливу роль у розвитку психологічної думки в Україні наприкінці вісімнадцятого – початку двадцятого сторіччя і психологи сучасності продовжують працювати над питанням спрямованості особистості, відкриваючи все нові і нові її сторони і особливості. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.3   Сучасні теорії, які можна покласти в основу вивчення формування спрямованості особистості

     Розгляд різних підходів до особистості викликає необхідність зупинитися на сучасних теоріях, які можна покласти в  основу вивчення і організації виховання  і розвитку особистості, формування її спрямованості. В даний час  у психолого-педагогічній науці  існує кілька теорій розвитку особистості.

     Психологічна  теорія розвитку особистості (теорія рис). Вона зв'язується з формуванням внутрішньої  структури особистості, її базисних рис: екстраверсії, інтроверсії, тривожності, стильових рис, мотиваційних, інструментальних (що виступають як засіб для діяльності).

     Соціальна теорія розвитку особистості включає  в себе формування зовнішньої поведінки, готовність виконувати певні соціальні функції, громадські ролі, тобто створювати відповідний статус, мати спрямованість.

     Теорія  соціального навчання пов'язана з набуттям особистістю умінь, навичок, звичок, спілкування з людьми на основі відповідного підкріплення, оволодінням знаннями, досвідом, здобутими попередніми поколіннями.

     Інтеракціоністська теорія (теорія взаємодії) розвитку особистості ґрунтується на базі двох факторів - спадковості і середовища, останні забезпечують формування нових особистісних рис, які не відносяться тільки до внутрішніх або зовнішніх проявів.

     Гуманістична  теорія розвитку особистості включає  в себе духовне вдосконалення, розвиток мотиваційно-споживчої сфери особистості, систему стійких ціннісних орієнтацій і моральних установок.

     Отже, на даний час у психолого-педагогічній науці існує кілька теорій розвитку особистості та її спрямованості. Кожна з цих теорій відображає ту чи іншу сторону розвитку особи, тому має право на своє існування. Особистість розвивається, відзначав К.К. Платонов, як у процесі історії людства, так і в системі індивідуального розвитку [21].  

    РОЗДІЛ II. Теоретичне дослідження проблеми спрямованості особистості

    2.1 Поняття спрямованості особистості, її роль у життєдіяльності людини

     Спрямованість особистості — це інтегративна якість, яка визначає сукупність стійких  мотивів, що орієнтують життєдіяльність особистості.

     Спрямованість особистості характеризується її потребами, потягами, бажаннями, інтересами, схильностями, ідеалами, цінностями, світоглядом, переконаннями та мораллю. Сутність спрямованості полягає в тому, що вона дає відповіді на питання не стільки про те, чого хоче людина, скільки про те, чому вона цього хоче, а відтак визначає її поведінку, діяльність.

     Загальну  характеристику спрямованості особистості  можна викласти лише спостерігаючи за життєдіяльністю людини [17].

     Наприклад, спрямованість особистості є  складовою “карти особистості” і визначається в процесі дослідження структури особистості. За цією методикою, спрямованість характеризується рівнем, широтою, інтенсивністю та дієвістю, професійною спрямованістю.

     Рівень  спрямованості характеризує соціальну зрілість особистості, ступінь її свідомості і моральності (від повної узгодженості до заперечення).

     Широта  спрямованості засвідчує коло інтересів особистості (найвища оцінка — професійні, мистецькі, художні, спортивні та інші інтереси, а найнижча — відсутність інтересів).

     Інтенсивність спрямованості пов'язується з емоційним забарвленням життєдіяльності і може змінюватися від нечітких потягів через усвідомлене бажання й активне прагнення до повного переконання.

     Стійкість спрямованості характеризується її часом: не змінюється з юнацтва — змінюється декілька разів — повна нестійкість мотивів цінностей.

     Дієвість  спрямованості — це активність реалізації цілей у діяльності: всі переконання і прагнення реалізуються, здійснюється їх більша (менша) частина, реалізуються лише ті, які легко здійснити, або повна пасивність.

     Професійну  спрямованість може охарактеризувати таке коло питань: професія обрана за бажанням, щоб її отримати — долалися перешкоди і є повне задоволення [23].

    Практично ніхто з дослідників не заперечує  того, що провідним компонентом структури особистості, її системоутворюючою властивістю (ознакою, якістю) є спрямованість – система стійких мотивів(домінуючих потреб, інтересів, схильностей, переконань, ідеалів, світогляду тощо), яка визначає поведінку особистості в зовнішніх умовах,що змінюються.

Спрямованість не тільки організуюче впливає на компоненти структури особистості (наприклад, на небажані межі темпераменту) і на психічні стани (наприклад, подолання негативних психічних станів за допомогою позитивно домінуючої мотивації), і на пізнавальні, емоційні, вольові психічні процеси (зокрема, висока мотивація в розвитку процесів мислення має не менше значення, ніж здібності).

    Спрямованість нарівні з домінуючими мотивами має і інші форми протікання: ціннісні орієнтації, прихильність, симпатії (антипатії), смаки, схильності та інші. Вона виявляється не тільки в різних формах, але і в різних сферах життєдіяльності людини. Наприклад, можна говорити про спрямованість морально-політичну (ліберальну або консервативну), професійну (“гуманітарну” або “технічну”) і побутову (людина для будинку, для сім’ї або “для друзів і подруг”) [8].

     Отже, спрямованість особистості - це вибіркове ставлення людини до дійсності. Складові якості цієї підструктури особистості не є природженими і відображають індивідуальне суспільне мислення. Формується спрямованість особистості в процесі виховання. Виділена окремо в психологічній структурі особистості спрямованість, у свою чергу, включає систему взаємопов'язаних компонентів: інтереси, бажання, прагнення, ідеали, світогляд, переконання. Вказані компоненти спрямованості характеризують ставлення особистості, її матеріальні й духовні потреби, моральні якості. Оскільки ставлення є не тільки якістю особистості, а насамперед елементом свідомості, що впливає на прояви її активності, то активність спрямованості здебільшого виявляється через переконання - свідомі потреби людини, які спонукають її діяти відповідно до ціннісних орієнтацій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2 Головні компоненти спрямованості особистості, їх характеристика

    У структуру спрямованості входять, передусім, усвідомлені мотиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання  особистості. Їхня стійка ієрархія дає  змогу в певних межах передбачити  загальну спрямованість особистості, її вчинків. Проте на поведінку людини впливають не тільки усвідомлені, а  й малоусвідомлені мотиви. Їхнє співвідношення визначає поведінку людини в новій  ситуації.

    Більшість людей рухається в соціальному  просторі й часі спрямовано. До руху, активності їх спонукають поставлені потреби, цілі та інші чинники. Але не кожна мета, яка виникає перед  людиною, стає тим, що підштовхує до дії. Лише мета, яка має для людини привабливу силу, може впродовж певного  відрізку життя спрямовувати її психічну активність, роздуми, думки. У людини з’являється досить сильна внутрішня потреба в дії, виникає могутнє спонукання, яке штовхає її до відповідного вчинку. Отже, спрямованість особистості зумовлена низкою відповідних мотивів. Розглянемо деякі аспекти мотивації.