Проблема спрямованості особистості

      Ціль(мета) - бажаний і уявний майбутній результат конкретної діяльності людини або групи людей. Вона може бути близькою, ситуативною чи віддаленою, суспільно цінною або шкідливою, альтруїстичною або егоїстичною. Особистість або група людей ставлять перед собою мету на основі потреб, інтересів і можливостей її досягнення.

    У встановленні цілі важливу роль відіграють інформація про стан питання, розумові процеси, емоційний стан і мотиви передбачуваної активності. Втілення мети складається з системи дій, спрямованих на досягнення передбачуваного результату[24;с 393-394].

    Людина  обирає мету, яка відповідає рівневі  її домагань, стратегію її реалізації й виконує відповідні дії. Результат  своїх дій (успішних чи неуспішних) людина оцінює шляхом зіставлення з  рівнем домагань. Результат може негативно  чи позитивно впливати на самооцінку.

    Відповідна  атрибуція (пояснення причин результату) є компенсаційним механізмом, що дає  змогу послаблювати негативний чи посилювати позитивний вплив на самооцінку.

    Коли  ситуація досягнення не може реалізуватися  одномоментно, а потребує значних  зусиль упродовж тривалого часу (наприклад, зростання професійних досягнень), кожний окремий результат людина оцінює з погляду наближення до остаточної мети.

    Під інтересами розуміють мотиви, в яких втілюються емоційно забарвлені пізнавальні  потреби особистості.

    Інтерес - це емоційно забарвлена вибіркова спрямованість особистості, яка виражається переважно в її вибірковому ставленні до тих чи інших явищ, предметів чи відповідної діяльності. В інтересі поєднуються емоційне та раціональне.

    Співвідношення  вказаних компонентів дає змогу  виокремлювати безпосередні та опосередковані інтереси. Безпосередні інтереси пов’язані  передусім з емоційною привабливістю  діяльності, спрямованої на відповідний  об’єкт. Опосередковані інтереси стосуються результату діяльності. У них переважає  компонент розуму. Безпосередні та опосередковані інтереси тісно пов’язані  між собою.

    Кількісними характеристиками інтересів є їх широта, глибина та стійкість.

    Широту  інтересів визначають кількість об’єктів, сфер дійсності, які мають для особистості стійку значущість. Розпорошеність інтересів у поєднанні з поверховістю є негативною рисою особистості. Широта інтересів є необхідною, але недостатньою умовою гармонійного розвитку особистості.

    Глибина інтересів показує ступінь проникнення  особистості у зміст пізнаваного об’єкта. Іноді глибина інтересів негативно корелює з їх широтою, і тоді про людину кажуть, що вона має уявлення про все потроху. Поверхові знання з багатьох галузей дійсності призводять до дилетантства.

    Стійкість інтересів виражається у тривалості збереження відносно інтенсивного інтересу. Стійкими є інтереси, які найповніше відповідають основним потребам особистості  й тому стають істотними рисами її психологічного складу. [24;с 188-189].

     Ідеал (від грец. - першообраз) - образ, який є втіленням досконалості і зразком вищої мети в прагненнях індивіда. Ідеалом може бути особа вченого, письменника, спортсмена, політика, а також морфологічні характеристики конкретної людини або риси його особистості [24;с 178-179].

    Переконання - це система мотивів особистості, що спонукає її діяти відповідно до своїх поглядів і принципів, вища форма спрямованості особистості, що виявляється в усвідомленій потребі діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань і вольових стремлінь , система знань, розпущених через почуття.

    Переконана  та людина , в якої ідеї поєдналися з  почуттям і волею. Вона не здатна на вчинок, що суперечить іі принципам. Переконання  мають велике значення в соціальній характеристиці особистості. Буває, що людина когось критикує, а поводиться так само. Це свідчить, що іі переконання  не є керівництвом до дії. Виходить, що між знаннями і переконаннями  існує складна єдність. Якщо знання й переконання утворюють упорядковану й внутрішньо організовану систему  поглядів, вони становлять світогляд  особистості.

    Підґрунтя переконань становлять знання, які  є для людини істинними, незаперечними, в яких вона абсолютно впевнена. Переконання становлять основу соціогенних  мотивів і втілюють усвідомлені  потреби особистості діяти відповідно до своєї внутрішньої позиції, поглядів, теоретичних принципів [27;с 62-63].

    Отже, структура спрямованості особистості надзвичайно складна і багатоаспектна. У її структуру входять, передусім, усвідомлені мотиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості. 

    2.3 Основні типи спрямованості особистості

      У різних джерелах зустрічаються доволі різноманітні класифікації типів спрямованості. Ми обрали найбільш доцільну і повну , на наш погляд , класифікацію, що допоможе зрозуміти і виявити свою спрямованість.

     Виділяють наступні типи спрямованості особистості:

     1. Побутовий тип (реально-звичне, реально-практичне функціонування). Для людей із цим типом спрямованості особистості значущими є побутова дійсність, повсякденний звичний спосіб життя. Тут вони повністю реалізують себе, отримують більше задоволення. Сфера їхнього існування - світ звичних предметів, практичних дій, знайомих ситуацій, найближчого інтимного оточення. Саме в цьому світі вони почуваються впевнено, у ньому вони ініціативні й успішні, домагаючись гарних результатів у різних видах практичної діяльності. Словниковий запас обмежений шаблонною побутовою лексикою. Люди спираються на власний конкретно-чуттєвий, предметний і практичний досвід і зовнішній наочний зразок. У навчальній діяльності вони орієнтовані на продукт діяльності. Розумові операції у внутрішньому плані для них важкі, тому опанування абстрактних відносин, правил, загальних закономірностей дається їм важче, ніж іншим.

     2. Тип тих, хто живе за правилами. Для цих людей дуже важливі правила, соціальні норми, вимоги дорослих, на які вони орієнтуються. Чинити “правильно”, “як треба” - ось що головне. Для них важливим є зразок, але не стільки як наочний еталон, скільки як еталон дії. Характерною є вибірковість дій, і важливими є якість та результат дії. Вони добре засвоюють формальні вимоги, формально-логічні схеми знань і поведінку, чітко відтворюють соціальні ролі. Рівень розвитку мовлення, мислення, внутрішнього плану дій у них - середній, словник - шаблонний. Вони активні в межах норми поведінки, що задається, уникають прояву власної ініціативи, але завжди із задоволенням виконують доручення. Добре розвинутий самоконтроль. Люди орієнтуються на зразок, співвідносять з ним свою роботу, дотримуються правил і виправляють помилки. Ними легко керувати і легко навчати. Але згодом орієнтація на формальні ознаки, вимоги й відносини стає гальмом, перешкодою для розвитку власних творчих можливостей.

     3. Тип людей, які орієнтуються на взаємовідносини. Найбільш значущою для особистостей цієї групи є сфера людських взаємин, тобто в центрі об'єктивної дійсності поміщена людина з її переживаннями та взаємодією з іншими людьми. Предмети, дії, події одержують свою оцінку і значення через емоційне ставлення до них, через чуттєве переживання. Зовні це виражається в тему, що найчастіше такі люди емоційно виразні та експансивні, дуже упереджені у своєму оцінюванні навколишнього світу. При цьому найважливішою для них є оцінка їхніх особистих якостей і її відповідність власному уявленню про себе. Суб'єктивно вони уявляються як ‘я - гарний”. Такі люди занурені у світ чуттєвих переживань. Інтенсивність переживань іноді приховує об'єктивну дійсність, заважає її адекватному оцінюванню та пристосуванню до неї. Зате в них добре розвинута інтуїція. Висока емоційна чутливість і диференційованість вражень у сфері людських взаємин роблять їх вразливими до змін. Добре розвинуті інтелект, мовлення та здатність до рефлексії допомагають їм успішно вчитися. Тому успішність у них вища за середній показник. Даний тип спрямованості сприятливий для розвитку творчих здібностей у художній сфері. Однак надмірна заглибленість у світ емоційних переживань іноді веде до соціальних конфліктів, порушує адекватність оцінювання, перешкоджає реальним досягненням у практичній діяльності, підвищує рівень тривожності.

     4. Тип людей, спрямованих на спілкування (1), багато в чому в зовнішніх проявах схожий із типом людей, спрямованих на взаємовідносини (2) . У осіб цього типу в центрі уваги також знаходиться сфера людських взаємин. Головна відмінність цих типів полягає в тому, що в людей типу (1) у центрі уваги - людина з її переживаннями й особистими якостями, а в людей типу (2) - спільна діяльність, партнерство, обмін інформацією. При цьому досить часто реальна діяльність підмінюється комунікацією, тобто замість діяльності наявне розмірковування з її приводу. Широкий обмін інформацією з дорослими й однолітками, різноманітні контакти, у які охоче й активно вступають особи, значно збагачують їх загальними знаннями про світ, видами діяльності та способи дій. У особистостей цього типу виразні міміка, пластика, вони динамічні, мають широке коло інтересів (особливо у сфері соціального життя). У них добре розвинуте мовлення, логічне мислення, вони мають багатий словниковий запас. Іноді вони занадто балакучі і нав'язливі у своєму прагненні до спілкування, хоча при цьому виявляють чималі знання. Форми поведінки й діяльності, що вимагають від них самообмеження, самоконтролю (хоча рефлексія в них розвинута), більшої самодисципліни, їм важче опанувати. Як правило, вони входять до групи кращих студентів, мають гарну успішність, але їхня дисципліна не найкраща. Особливість цього типу спрямованості полягає в тому, що мовна, знакова, символічна сфера дійсності яка є найближчою таким людям, може замінити їм реальний предметний світ, світ конкретних чуттєвих ознак. Тому, хоч вони й добре мислять узагалі, їм часто важко дібрати, використати конкретні деталі для аргументації своїх висловлювань

     5. Пізнавальний тип спрямованості. Найбільш цінною та значущою є змістовна інтелектуальна діяльність, що полягає у відкритті для себе навколишнього світу предметів та ідей. Просування у світі не з досить високим емоційним тлом різноманітних переживань з цього приводу. Суб'єктивно вони уявляються як “Я-знаючий”. Зрозуміло, що такі люди добре вчаться і є розумово розвинутими (“здібні”). Вони демонструють глибокі знання в різних сферах навколишньої дійсності. У них добре розвинуті мовлення й мислення. Вони легко виділяють і узагальнюють важливі ознаки, здійснюють перехід від часткового до загального і від загального до часткового, виконують логічні операції, подумки оперують абстрактними поняттями, аналізують поставлені перед ними завдання. У них добре розвинута рефлексія. Вони більше орієнтовані на самостійне поглиблення знань, на розв'язання інтелектуальних завдань. Їх особливо цікавить нове, незрозуміле, незвичайне. Від розумової діяльності, розв'язання дедалі складніших завдань вони отримують задоволення.

     6. Ігровий тип спрямованості. Найбільш значущими є ігрові ситуації та предмети. Причому гра існує як мінімум у двох формах: гра-маніпуляція (яка до старшого віку зникає або, можливо перероджується у змагально-авантюрні види діяльності — спорт тощо) і гра-драматизація (рольові ігри переростають у художньо-образотворче мистецтво). Цим людям властиво всі справи перетворювати на гру. Така самоцінність гри може стати серйозною перешкодою для навчання, праці і стає зоною конфліктів між людьми.

     7. Егоцентричний тип –це тип спрямованості, при якому цілі, інтереси, потреби особистості носять переважно егоїстичний характер.  Спілкування з іншими людьми має, як правило, маніпулятивний і споживчий відтінок, характеризується відсутністю щирого, природного інтересу до співрозмовника. Егоїсти центровані на своїх особистих переживаннях, не здатні вийти за їхні межі.

      8. Гуманістичний тип –це такий тип спрямованості, при якому цілі, інтереси і потреби інших людей здобувають провідне значення. У спілкуванні такі люди толерантні, автентичні, емпатійні.

      9. Екзистенціальний тип –це спрямованість, при якій домінуючою потребою виступає потреба у внутрішній діяльності, що характеризується високим рівнем самоаналізу, прагненням до самовдосконалення і самореалізації.

      10. Прагматичний тип –це такий тип спрямованості, при якому основу домінуючих потреб складають плани й успіхи людини у виконуваній діяльності, інакше кажучи, особистість орієнтується на конкретні результати своєї діяльності, які, у свою чергу, мають провідну особистісну цінність і значимість [12]. 
 

      Отже, серед дуже великого арсеналу класифікацій спрямованості ми навели приклад найповнішої і найцікавішої. Знаючи тип спрямованості особистості ми можемо дати повну характеристику людині. Ціннісно-змістові утворення задають цілісність особистості, і кожна окрема властивість отримує в ній обумовлений цією цілісністю зміст. Те саме можна сказати про будь-які інші індивідуальні особливості. Крім того, знаючи тип спрямованості, ми можемо впливати на сенситивний простір значущих змістів, розширюючи коло інтересів і можливостей людей та мобілізуючи їхній потенціал. Завдяки цьому виникають нові й більш продуктивні можливості для реалізації індивідуального підходу в навчанні