Психолого-педагогічне консультування підлітків схильних до суїцидної поведінки

Чимала кількість  тих, хто вирішив поквитатися  із життям, залишають передсмертні записки. Мабуть, це спроба уникнути всезагального  осуду або хоча б пом'якшити про  себе суспільну думку, пояснивши свій вчинок. Психологи стверджують, що передсмертні записки пишуть майже кожен шостий суїцидент. Вони відрізняються між собою за змістом, зовнішнім виглядом, обсягом тексту, стилем викладу та ступенем освіченості автора. Деякі з них написані поспіхом, на клаптику аркуша записної книжки, на листках відривного календаря чи фотографії. Є й такі записки, які не є результатом раптової думки. Вони виважені. Частина послань адресована конкретним особам, найчастіше найближчим родичам, нареченим, знайомим, рідше - офіційним особам або ж взагалі не мають адресата. Найцінніше, що є у людини, - це її життя. І, можливо, доля багатьох справді склалася б по-іншому, якби у хвилини безвиході пригадали про те, що вона дається людині лише один раз. [17, 2;]

 

1. 2. 1. Індикатори суїцидальної поведінки  підлітків.

До індикаторів  суїцидального ризику відносять  особливості ситуації, яка склалася, настрій, когнітивна діяльность і висловлювання  людини, які є свідками завищеної  ступені суїцидального ризику.

1. Ситуаційні індикатори.

Будь -яка ситуація, яка сприймається людиною як криза, може рахуватися ситуаційним індикатором  суїцидального ризику: смерть дорогої  людини, самотність, переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим, реальна або уявна втрата батьківської уваги, нерозділене кохання, ревнощі, смертельні хвороби, недоліки фізичного розвитку і т. д.

2. Поведінкові  індикатори суїцидального ризику.

* Зловживання  психоактивними речовинами, алкоголем;

* Ескейб - реакції  (втеча з дому);

* Самоізоляція від інших юдей і життя;

* Зміна звичок;

* Вибір тем  розмови і читання, повязаних  з смертю і самовбивством;

* "приведення  справ в порядок";

* будь - які раптові  зміни в поведінці та настрої;

* придбання  засобів для здійснення суїциду.

3. Комунікативні індикатори

* прямі чи  опосередковані повідомлення про  суїцидальні наміри ("Хочу померти" - пряме повідомлення, "Дуже швидко  це все закінчиться" - опосередковане);

* жарти, іронічні  висловлювання про бажання померти;

* завірення  у безпорадності та залежності від інших;

* прощання;

* повідомлення  про конкретний план самогубства;

* самозвинувачення;

* повільна, маловиразна  мова.

4. Когнітивні  індикатори

* Негативна  оцінка своєї особистості, навколишнього  свту;

* Уявлення про  власну особистість, як ту, що немає право на життя;

* Уява про  світ як місце повних втрат  та розчарувань;

* Уява про  майбутнє як безперспективне,  безнадійне;

* Наявність  суїцидальних думок, намірів.

5. Емоційні індикатори

* Байджість  до своєї долі, безнадійність,  відчай;

* Переживання горя;

* Провина чи  почуття невдачі, поразки;

* Почуття своєї  молозначимості, нікчемності, непотрібності;

* Розсіяність;

* Ознаки депресії: приступи паніки, виражена тривога,  втрата мжливості відчувати задоволення;

* Незвична агресія  чи ненависть до себе: гнів, ворожість. [6, 697;]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Консультативна та терапевтична робота з підлітками- суїцидентами

2. 1. Консультативний  та терапевтичний етап допомоги  підліткам з суїцидальними тенденціями.

Люди з суїцидальними  намірами не уникають допомоги, а навпаки, часто бажають її в тому числі і консультування. Із тих, хто здійснював суїциди, майже 70% консультуються лікарями загального профілю за місяць, а 40% - протягом останньої неділі до здійснення фатального вчинку; 30% так чи інакше виявляють свої наміри, ставлячи до відома оточуючих [1, 77;] Консультування - це кваліфікована допомога особам, у яких є проблеми з метою їх соціалізації, установлення та оптимізації їх соціальних функцій, вироблення соціальних норм спілкування [4, 351;]

Сучасна суїцидологія пропонує такі три види втручання  в суїцидальну активність:

* Превенцію(  попереджувальні, профілактичні  заходи, розраховані на індивіда  або групу);

* Інтервенцію  (безпосереднє втручання в суїцидальну  активність);

* Поственцію (реабілітація людини, яка скоїла спробу самогубства, або

близьких того, хто здійснив завершений суїцид. [1, 78;]

Суїцидальна поведінка  є динамічним цесом, який складається  з наступних етапів:

1. Етап суїцидальних  тенденцій. Вони є прямими або  опосередкованими симптомами, які засвідчують про зниження цінності особистого життя, втраті її сенсу чи небажання жити. Суїцидальні тенденції виявляються в думках, намірах почуттях чи погрозах. На цьому етапі здійснюється превенція суїциду, тобто його запобігання на основі розпізнання психологічних чи соціальних предвісників. Головна мета превентивних мір полягає в тому, щоб переконати суспільство, що суїцидальні думки психологічно зрозумілі і самі по собі не є хворобою, тому що представляють природню частину людськоо існування; що суїцидальна поведінка доступна рішенню, а тому запобіжна, якщо у навколишніх буде бажання вислухати іншу людину і допомогти їй.

2. Етап суїцидальних  дій. Він починається, коли  тенденції переходять в конкретні  вчинки. Під суїцидальною спробою  слід розуміти свідоме намагання позбавити себе життя, яке в не залежності від людини обставинам ( своєчасна допомога, успішна реанімація) не було доведено до кінця. Самопошкодження впряму не направлене на самознищення, яке має характер демонстративних дій (шантаж, самопошкодження, які направлені на надання психологічного чи морального тиску на оточуючих для дістання конкретних вигод мають назву парасуїцид. Парасуїциди зазвичай не передбачують смертельного кінця, але є випадки, коли людина гине, тому, що "переграла". Суїцидальні тенденції можуть також призвести до завершеного суїциду, результатом якого є смерть.

На цьому  етапі здійснюється процедура інтервенції. Вона являє собою процес втручання  в протікаючий суїцид для запобігання  акту саморозрушення, яке  полягає  в контакті з пригніченою людиною і надання їй емоційної ппідтримки і співчуття в кризі, яку вона переживає. Головна мета інтервенції полягає в тому, щоб переробити структуру особистості чи вилікувати її нервово-психологічні розлади. Це найважливіша умова, без якої інші зусилля психотерапії і методи надання допомоги є бездіяльними.

3. Етап постсуїцидальної  кризи. Він продовжується від  моменту здійснення суїцидальної  спроби до повного зникнення  суїцидальних тенденцій, іноді  вони характеризуються циклічними  проявами. Цей етап охоплює стан психологічного кризису суїидента, симптоми якого (соматичне, психологічне чи психопатологічне) і їх вираження можуть бути різними. На цьому етапі здійснюється поственція і вторинна превенція суїцидальної поведінки.

Поственція - це зусилля по запобіганню повторення акту аутоагресії, а також попередження розвитку посттравматичних стресових  розладів. Завдання поственції полягають  в полегшенні процесу адаптації  до реальності у переживаючих труднощі, зменшенні ступені зараження суїцидальною поведінкою, а також в оцінці і ідентифікації факторів ризику повторного суїциду.

Для здійснення превенції сомовбивств ВОЗ пропонує використання трьох концептуальних моделей:

Медична модель превенції розглядає спробу суїциду  перш за все, як крик про допомогу, до якого призводять емоційні розлади і психологічний кризис. Консультування, медикаментозне і психотерапевтичне лікування, які знижують рівень аутоагресії, і є основними завданнями цієї моделі.

Соціологічна  модель орієнтована на ідентифікацію факторів і груп ризику з метою адекватного контролю за суїцидальними тенденціями.

Екологічна  модель досліджує звязки суїцида  з факторами внутрішнього оточення в конкретному соціокультурному контексті. [6,   701;]

Уявлення про  суїцид в нашій культурі оточене великою кількістю міфів. Усідомлення їх може стримати консультанта від багатьох помилок.

Міфи і факти  про суїцид

1. Міф: говорячи  про бажання покінчити життям, людина просто прагне привернути  до себе увагу.

Люди, які говорять про самовбивство чи здійснюють суїцидальну спробу, відчувають сильну душевну біль. Вони намагаються поставити інших людей довідома про це. Ніколи не ігноруйте погрозу здійснити самовбивство і не уникайте можливості обговорити труднощі, які виникли.

2. Міф: людина  здійснює самогубство без попередження.

Дослідження показали, що людина дає багато попереджаючих  знаків і "ключів" до розгадки його плану. Приблизно 8 із 10, які задумали самовбивство натякають оточуючим  про це.

3. Міф: схильність  до самовбивства спадкове.

Схильність до самогубства не передається генетично.

4. Міф: самовбивства  є тільки на верхніх суспільства  - серед політиків, пиьменників,  артистів.

Відомо, що суїцид здійснюють люди всіх соціальних груп. Кількість самовбивств на всіх рівнях суспільства приблизно однакова.

5. Міф: всі  суїцидальні особистості страждають  психічними розладами.

Не всі люди, здійснюють суїцид, психологічно хворими. [7, 354;]

Коли звертається  суїцидальний клієнт спочатку завдання консультанта зводитиметься до того, щоб "потягнути час" і дочекатися закінчення небезпечного періоду. Терапевт може, викликати у суїцидента яке - небуть питання і відреагувати на нього приблизно так: " Ви зачепили дуже цікаву тему. У мене є деякі думки з цього приводу, але я розповім вам про них на наступній зустрічі. Можливо і ви коротко запишете, що ви думаєте з цього приводу?"

На першій зустрічі терапевт переслідує декілька цілей:

* Встановити  емпатичний контакт з суїцидентом;

* Викликати  надію на поліпшення, що, безумовно,  є вкрай важливим в кризовій  інтервенції;

* Дістати від  нього таку інформацію, яка дозволила  б зробити висновок про ступінь  суїцидального ризку в теперішній  час і в блищому майбутньому.

Пошук альтернатив  повинні проводитися разом з  суїцидентом. Завданням номер один буде розробка конкретного плану дій. Особливо важливо обговорити, чим людина буде зайнята в найблищі години і дні, з ким і де проводитиме час.

Перед консультантом  лежить завдання зрозуміти, якими мотивами керується клієнт.

Депресивні  суїциденти найчастіше зводять свої суїцидальні бажання двома категоріями мотивів. Одні йдуть на самовбивство, бажанням покласти край своїм стражданням. Вони зазвичай говорять про " беззмістовність" життя. Інші суїциденти зізнаються, що пішли на цей крок в надії домогтися бажаного від оточуючих.

До особливостей суїцидальної поведінки у молодому віці відносять:

1) Недостатньо  адекватна оцінка наслідків аутоагресивних  дій. Поняття "смерть" в цьому  віці зазвичай сприймається досить  абстрактно, як щось тимчасове,  схоже на сон, не завжди повязане  з своєю особистістю. Навідміну від дорослих, у підлітків відсутні чіткі границі між істинною суїцидальною спробою і демонстративно - шантажуючим аутоагресивним вчинком.

2) Несерйозність  і незначимість (з точки зору  дорослих) мотивів, якими підлітки  пояснюють спроби самовбивства.

3) В підлітковому  віці виникненню суїцидальної  поведінки передують депресивні  стани, які проявляються інакше  ніж у дорослих.

Ознаки депресії у підлітків: почуття нудьги, втоми, порушення сну, замкнутість, агресивна  поведінка, схильність до бунту, пропуски в школі.

Що потрібно робити консультанту в роботі з уцілівшими після суїциду:

- бути приймаючим  і турботливим;

- давати можливість  знову повертатися до обговорення  трагічних подій;

- підкреслювати,  що переживання є природніми;

- інформувати  про системи підтримки особистості, наприклад про групи самодопомоги.

Не потрібно:

- не потрібно  приймати прохання, які ви не  можете виконати;

- раціоналізувати  події;

- давати неможливі  обіцянки;

- робити зауваження  типа:  "Це була воля Бога", "Не потрібно говорити про це", "Це і без того тисне на вас".

Підтримка для  кгнсультанта.

Необхідно зрозуміти, що ті, хто вирішив надати підтримку, під час роботи можуть виникати емоційні реакції, які ускладнюють ситуацію, такі як:

а) паніка ( "Я  невзмозі чим - небуть допомогти" ), яку слід подолати, тому що клієнт шукає, з ким би поговорити і кому б довірити свої проблеми;

б) страх ( "Що, якщо я навіть допоможу чимось, а  він всерівно зробить це" ), говорять про небажання вести розмову; кожна людина, в тому числі і  клієнт, відповідальний за зроблений ним вибір, але консультант має реальну можливість допомогти;