Соціальна ситуація розвитку старшокласників

Соціальна ситуація розвитку старшокласників

Новий віковий період —  рання юність (15—17 років) — вважають третім світом, що існує між дитинством та дорослістю. У цей час старшокласник  опиняється на порозі реального дорослого  життя і дивиться на теперішнє  з позиції майбутнього, шукає  смисл свого життя. Якщо розглядати розвиток тільки як зміну психічних  функцій, то всі основні новоутворення  вже закінчились у підлітковому віці, закріплюючись та удосконалюючись  у старшокласника. Тому деякі автори розглядають ранню юність як період завершення новоутворень, що виникли  у підлітковому віці. 1 цей період з 11— 12 до 17—18 років називають підлітковим.

Але розглядати розвиток старшокласника таким чином було б помилково. Кожен віковий період важливий сам  по собі у житті окремої людини. Незалежно від зв'язку з іншими віковими періодами. Адже тільки з притаманною  цьому віку соціальною ситуацією  розвитку відбуваються досить істотні  зміни особистості.

Нова соціальна позиція  старшокласника змінює для нього  значущість учіння. У порівнянні з  підлітками інтерес до навчання у  них підвищується. Це пов'язано з  тим, що складається нова мотиваційна  структура учіння. Домінуюче місце  займають мотиви, пов'язані з самовизначенням  та підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви отримують особистісний смисл  та стають дійовими. Старшокласники, для  яких головною є навчально-професійна діяльність, починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Саме у старшому шкільному віці проявляється свідоме  позитивне відношення до навчання. їх цікавлять переважно ті предмети, які будуть потрібні у подальшому житті, їх знову починає хвилювати  успішність навчання. Звідси і недостатня увага до "непотрібних" предметів, відмова від зневажливого ставлення  до оцінок, що властива підліткам.

Закінчуючи школу, старшокласники повинні бути психологічно готовими до дорослого життя. Поняття "психологічної  готовності" передбачає у даному випадку наявність потреб та здібностей, що дозволяють випускнику школи найповніше реалізувати себе у професійній  діяльності, громадському житті, майбутньому  сімейному житті. Передусім, це потреба  у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати, по-друге, вміння теоретично мислити, орієнтуватися  у різноманітних подіях, що відбуваються у сучасному світі, що виступає у  формі наукового, теоретичного світогляду, по-третє, наявність розвиненої рефлексії, за допомогою якої забезпечується свідоме  та критичне ставлення до себе.

Сформувавшись, ці якості утворюють  психологічну базу для соціального  та особистісного самовизначення школярів — центрального новоутворення раннього юнацького віку.

Головною ознакою цього  періоду є потреба юнака зайняти  внутрішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити себе членом суспільства, виробити світогляд, вибрати свій життєвий шлях.

Самовизначення означає  не автономію від дорослих, а чітку  орієнтацію та визначення свого місця  у дорослому світі.

Поняття "самовизначення", яке використовується у вітчизняній  психології, подібне до поняття "ідентичність", розробленого американським вченим Е. Еріксоном.

Ідентичність — психосоціальна тотожність — дозволяє особистості  усвідомлювати себе у всьому багатстві  своїх ставлень до навколишнього  світу та визначає її систему цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами  поведінки.

Ідентичність — умова  психічного здоров'я, і якщо вона не сформується, то людина не знаходить  себе, свого місця у суспільстві, почувається "втраченою".

Канадський психолог Ж. Марша  встановив чотири типових варіанти формування ідентичності:

1. Невизначену, ще не сформовану, "дифузну" ідентичність.
2. Наперед зумовлений, "приречений варіант розвитку".
3. Проба ролей або "мораторій" у спроб] виробити ідентичність.
4. Реалізована або "зріла ідентичність".

Перший варіант означає, що молода людина не пройшла через  випробування, пов'язані з самовизначенням; другий варіант передбачає, що індивід  раніше визначеного терміну включився  у "дорослу" систему взаємин, зробивши це під чужим впливом,— це розцінюється як несприятливий фактор для формування його особистісної зрілості. У третьому випадку юнак знаходиться у процесі  інтенсивного пошуку себе; "зріла  ідентичність" свідчить про те, що криза пройшла, відчуття самоідентичності, тобто власної визначеності, сформовано, і молода людина перейшла до самореалізації. Вказані варіанти формування ідентичності виступають в двох своїх значеннях: це етапи розвитку особистості і  одночасно її типи. Пройшовши стадію невизначеної ідентичності, юнак може підійти до інтенсивного випробування різноманітних ролей, але може залишитися й на початковому рівні, так і  не переживши усіх труднощів та радощів  процесу самовизначення.

Дифузна ідентичність пов'язана  з інфантильним бажанням якомога  довше не вступати у доросле життя, з стійким станом тривоги, почуттям ізоляції та спустошення. Дифузна ідентичність може виявлятися у відкритому несприйнятті соціальних ролей, бажаних для сім'ї  та найближчого оточення, у неповазі до всього вітчизняного та переоцінці закордонного, у прагненні стати "нічим" (якщо це єдиний спосіб самоствердження, що залишився).

Тільки реалізована, сформована ідентичність особистості (довіра до світу, самостійність, ініціативність, компетентність) дозволяє старшокласнику вирішити, головне  завдання,* яке ставить перед ним  суспільство, — завдання самовизначення, вміння розробити свій життєвий план.

Життєвий план — явище  одночасно соціального та етичного порядку, тобто, ким бути (професійне самовизначення) та яким бути (моральне самовизначення). Життєвий план виникає, на думку І.С. Кона, тільки тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат, але Й способи  його досягнення, шлях, яким збирається йти людина, ті об'єктивні та суб'єктивні  ресурси, які йому для цього знадобляться.

Життєвий план —- це план діяльності, тому він "заземлюються", в першу чергу, на вибір професії.

У професійному самовизначенні у віковій психології розрізняють  ряд етапів.

Перший етап — дитяча гра, протягом якої дитина приймає на себе різні професійні ролі, "програючи" окремі елементи пов'язаної з ними поведінки.

Другий етап — підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у  мріях представником тієї чи іншої  привабливої для нього професії.

Третій етап, який охоплює  весь підлітковий та більшу частину  юнацького віку,— попередній вибір  професії. Різні види діяльності сортуються та оцінюються спочатку з точки зору інтересів підлітка ("Я люблю  читати художню літературу", "Стану  філологом"), потім — з точки  зору його здібностей ("В мене гарні  справи з математикою; може, зайнятися  нею?") і, нарешті, з точки зору його системи цінностей ("Хочу допомагати людям, стану юристом").

Четвертий етап — практичне  прийняття рішення, власне вибір  професії включає в себе два головних компоненти: визначення рівня кваліфікації майбутньої діяльності, обсягу та часу підготовки до неї, вибір конкретної спеціальності. Вибір спеціальності  — багатоступеневий процес. Вже  до кінця IX класу школярі повинні  зробити вибір між трьома соціальними  орієнтаціями: на загальну освіту (вступ  у X клас), на професійну освіту (вступ  в ПТУ або технікум), безпосередньо  на роботу (з наступним завершенням  або не завершенням освіти). Крім інтересів, здібностей та ціннісних  орієнтацій, важливу роль у прийнятті  рішення має оцінка своїх об'єктивних можливостей — матеріальних умов сім'ї, рівня навчальної підготовки, стану здоров'я і т.д. Той, хто  вибирає професійну освіту або роботу, повинен відразу ж доповнити  соціальну орієнтацію професійною  — куди саме поступити та що робити. У інших таке рішення відкладається  до закінчення XI класу, до того ж у  одинадцятикласників, як і у дев'ятикласників, вибору професії передує більш широка соціальна орієнтація: установка  на вуз, спеціальну професійну освіту або роботу.

Вибір професії передбачає наявність у школярів інформації двоякого роду: про світ професій (в  цілому) взагалі та можливості і  вимоги кожної з них; про себе, свої здібності та інтереси. І такої  інформації старшокласнику не вистачає. В основі ставлення до світу професій лежить запозичений досвід — відомості, отримані від батьків, знайомих, друзів, однолітків, з книжок, кінофільмів, телепередач. Досвід цей звичайно абстрактний, тому що не пережитий, не вистражданий людиною. Переважна більшість старшокласників  обирає професію більш-менш стихійно. Суттєві фактори професійного самовизначення — це віковий період, в якому здійснюється вибір професії, рівень інформованості і рівень домагань старшокласників.

Вибір професії — складний та довгий процес, під час якого  існує певна небезпека. Наприклад: відкладання у часі професійного самовизначення у зв'язку з відсутністю  стійких інтересів (це відповідає етапу  дифузної ідентичності по Ж. Марша).

Звичайно, невизначене майбутнє не дає можливості йти до нього. Спроби батьків прискорити цей процес за допомогою прямого психологічного впливу, як правило, дають негативні  результати, викликаючи у старшокласників  зростання тривожності, а іноді  і відмову від будь-якого самовизначення, небажання взагалі щось вибирати (що відповідає стадії "приречення" або "дифузії" ідентичності за Ж. Марша).

Раннє самовизначення вважається позитивним, хоча теж має свої недоліки. Підліткові захоплення нерідко обумовлені випадковими факторами. Категоричність вибору та небажання розглянути інші варіанти часто служить психологічним  захисним механізмом, засобом втечі  від сумнівів. У майбутньому це може призвести до розчарування. Іноді  рання професіоналізація пов'язана  з несприятливими сімейними умовами, низькою успішністю та іншими негативними  факторами, які знижують рівень свідомого  та добровільного вибору.

Важливий також і рівень інформованості старшокласників як про майбутню професію, так і про  самих себе. Юнаки та дівчата погано знають конкретні особливості кожної професії, що робить їх вибір переважно  випадковим. У виборі професії велике значення має професійна консультація, яка є у багатьох містах нашої  країни.

Вибір професії відображає певний рівень особистісних домагань. Він включає оцінку своїх об'єктивних можливостей (людині, яка у дитинстві  не вчилася музиці, важко поступити  в консерваторію) та оцінку своїх  здібностей. На старшокласника впливає  суб'єктивний рівень вимог, які пред'являються  ним до професії, він часто завищений. Найчастіше це стимулює людину до подолання  труднощів. Гірше, якщо рівень запитів  занижений, і юнак ні до чого не спрямований.

Підготовка молоді до праці  і вибір професії— важлива  держав- насправа. Необхідно забезпечити  зв'язок загального та трудового виховання, організувати участь старшокласників  у суспільно корисній праці, забезпечуючи свідомий вибір професійної підготовки.

Професійна орієнтація —  частина соціального самовизначення особистості. Вибір професії по-справжньому  вдалий тільки тоді, коли він пов'язаний з соціально-моральним вибором, з  роздумами про смисл життя.

Старший шкільний вік —  початкова стадія фізичної зрілості та одночасно стадія завершення статевого  розвитку.

У фізичному відношенні це період спокійного розвитку. Зростання  ваги тіла стає більшим відносно збільшення росту. Зникають диспропорції окремих  частин тіла та підліткова непевність рухів. Інтенсивно йде розвиток мускулатури (ріст м'язів у довжину та ширину). Продовжується розвиток мозку, проходять  процеси внутрішньоклітинного ускладнення  та розвитку відповідних функцій.

Все це визначає готовність старшого школяра до фізичних та розумових  навантажень. Фізичний розвиток впливає  і на розвиток деяких якостей особистості.

Серед старшокласників, як і  серед людей будь-якого віку, розрізняються  три головні типи побудови тіла: екдоморфний (з надлишком ваги), мезоморфний (стрункий, мускулистий), ентоморфний (худий, кістлявий). Важливо враховувати  належність юнака чи дівчини до того чи іншого типу, оскільки цінність їх в  очах однолітків неоднакова (перевага серед них віддасться мезоморфному типу), відповідно і їх вплив на становлення  особистості теж різний.

Старшокласники ендоморфного типу часто не мають симпатії серед  однолітків, це ускладнює їх входження  в малу групу, їм частіше, ніж іншим, необхідна підтримка. І навпаки, юнаки і дівчата з мезоморфним  типом побудови тіла знаходяться  завжди в центрі уваги, адже зі струнким тілом асоціюються якості ватажка, спортивність, енергійність.

Але вплив типу будови тіла на особистість не однозначний і  не фатальний. Багато залежить від самосвідомості старшокласника. Один, усвідомивши  свою фізичну слабкість, пасивно  підкоряється або починає відчувати  себе неповноцінним. Інший компенсує  недолік досягненнями в іншій  сфері (наприклад, в навчанні). Третій намагається виправити фізичний недолік (наприклад, заняттями спортом). Вибір цих варіантів обумовлений  як особистісною позицією старшокласника, так і позицією дорослих, що його оточують.

Разом з тим, статева зрілість старшокласника ще не означає зрілості соціальної. Юність — це перехід  від фізіологічної зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення  старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм та правил, які  існують у суспільстві. Соціальна  зрілість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти.