Соціальна ситуація розвитку старшокласників

Деякі особливості індивіда в ранній юності залежать від його когнітивного розвитку у цей період життя.

Розумовий розвиток у старшому шкільному віці

У ранньому юнацькому віці відбуваються якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою  становлення особистості

Значно складніших рівнів свого розвитку в ранній юності досягає  процес сприймання, що стає складним інтелектуальним  процесом. Це виявляється у довільних  його формах, в перцептивних діях планомірного спостереження за певними об'єктами; самоспостереження за своїми діями, актами поведінки, переживаннями, думками й іншими проявами психічного життя.

Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласників  досконалішої репродуктивної уяви, і  водночас, у них розвивається і  творча уява, що виявляється у різноманітних  видах творчої діяльності. Немає  старшокласника, який би не мріяв про  своє майбутнє. У старшокласників, порівняно  з підлітками, спостерігається набагато критичніше ставлення до витворів своєї  уяви. Вони співвідносять образи своєї  уяви з реальною дійсністю, зі своїми можливостями.

Пам'ять старшокласників  характеризується подальшим зростанням довільності та продуктивності логічного  запам'ятовування. Відбувається спеціалізація  пам'яті, пов'язана з провідними інтересами старшокласників та їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Помітно  зростає і продуктивність пам'яті  стосовно абстрактного матеріалу. Старшокласники переконуються, що запам'ятовування не зводиться до розуміння, що потрібні спеціальні прийоми запам'ятовування, збереження та відтворення. Вони прагнуть оволодіти своєю пам'яттю, керувати нею, збільшувати її продуктивність.

У ранньому юнацькому віці розвивається здатність тривало  зосереджуватись на пізнавальних об'єктах, переборювати дію сильних відволікаючих  подразників, розподіляти й переключати  увагу. Зростає роль післядовільної уваги, яка виявляється за умови, що учіння спонукається спеціальними інтересами. Для юнаків і дівчат, у яких склались такі інтереси, все,, що с об'єктом їхніх інтересів, стає й об'єктом їхньої уваги.

У старшому шкільному віці свідомо і цілеспрямовано формуються такі якості характеру, як сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль, обдуманість, критичність тощо. Але продуктивність зусиль молоді в ранньому юнацькому  віці залежить часто від настрою. Під час даного періоду декому важко переходити від неробочого стану до праці, дехто часто лінується, відволікається. Захоплення "надзвичайними  пригодами" призводить до ігнорування  повсякденних обов'язків, внаслідок  чого виникають конфлікти.

На думку Г.С. Костюка, важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому періоді є  інтенсивне інтелектуальне дозрівання.

Більшість сучасних робіт, присвячених  питанню розумового розвитку, спираються на ідеї. Піаже. Вчений виділив п'ять  стадій когнітивного розвитку, що відповідають певним віковим періодам (див. табл. 6.1). Кожна стадія спирається на результати попередньої та одночасно розвиває наявні здібності. Згідно з Піаже, інтелект однією з форм адаптації організму. Взаємодія індивіда та оточення представляє  собою єдність процесів асиміляції та акомодації.

Асиміляція — впорядкування  зовнішніх вражень та подій в  суб'єктивну систему зв'язків, а  під акомодацією вчений розумів  перетворення на "настройку" схем під впливом зовнішніх подій. Асиміляція та акомодація встановлюють рівновагу між великим світом та виробленими інтелектом "формами" його засвоєння та розуміння. Усі п'ять стадій когнітивного розвитку характеризують цей постійний пошук рівноваги, що веде до покращення здатності осмислювати та впорядковувати усе, іцо відбувається.

Необхідно зупинитися на двох акцентах стадіальності розвитку інтелекту, встановленого Ж. Піаже.

Таблиця 6.1. Схема когнітивного розвитку за Ж. Піаже

По-перше, оволодіння певними  розумовими операціями неможливо відділити  від процесу навчання. Визнаючи значення інтелектуальної стимуляції в дитинстві  для розвитку мислення, Піаже водночас зазначав, що підлітки засвоюють формальні  операції незалежно від шкільного  навчання.

Але дослідження психологів П.Я. Гальперіна та В.В. Давидова довели, що при спеціальному навчанні третьокласники здатні вирішувати абстрактні задачі. М. Кле, аналізуючи дану проблему, підкреслює, що соціальне походження, попередні  досягнення та якість освіти — все  це здійснює безпосередній вплив  на розвиток формальних когнітивних  структур. По-друге, значна частина  психологів вважає, що якісний розвиток інтелекту не може завершитися до початку юності, формальне мислення тільки з'являється в юнацькому  віці. Ж. Піаже стверджував, що кожна  нормальна людина може досягнути  стадії формальних операцій за умови, що його соціальне оточення й отриманий  досвід "дають живлення" його розуму. За стадією рішення проблем, якою завершується модель Піаже, йде стадія уміння знаходити і формулювати  проблеми. Суттєвими ознаками цієї фази розвитку інтелекту є нестандартний  підхід до вже відомих проблем, вміння включати часткові проблеми в більш  загальні тощо.

Таким чином, старшокласники переходять до вищих рівнів абстрагуючого  та узагальнюючого мислення. Учні цього  віку більш усвідомлено і міцно  оволодівають логічними операціями. Розрізнені знання перетворюються в  систему знань, яка є основою формування наукового світогляду, зокрема, переконань. Актуальною стає потреба в науковому обґрунтуванні, пошуку теоретичних пояснень явиш дійсності, логічному доказі.

Завдяки цьому процес міркування стає економнішим і продуктивнішим; формується система взаємопов'язаних узагальнених і образних операцій. Мислення стає дедуктивно-гіпотетичним завдяки перетворенню конкретних мислительних операцій на формальні, які включаються  в єдину, цілісну систему.

За даними Піаже, основна  особливість розвитку логічного  мислення (у віці від 12 до 18 років) полягає  в новому орієнтуванні суб'єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально  існуючого і потенційно можливого. Це дає можливість фундаментально переорієнтуватися  суб'єктові в його ставленні до пізнавальних завдань. Учень прагне розкрити реальне  в можливому через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки  або доведення. Гіпотези, які не підтверджуються  фактами, відкидаються; гіпотези, які  підтверджуються, набувають статусу  наукового відкриття чи наукової теорії.

Поява формального мислення означає узагальнення їх як суб'єктів  пізнання, новий підхід до розв'язання задач, який полягає у спрямованості  на організацію фактів (комбінаторний  аналіз), на виділення й контроль змінних величин, формування гіпотез  та їх логічне обґрунтування й  доведення.

Незадоволення світом дорослих та бунт проти нього — це результат  нової здібності оперувати ідеальним. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму.

Старшокласники критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих. Вони схильні  до постановки проблем, до диспутів і  філософствування.

Здатність до інтроспекції (самоспостереження) проявляється через  здатність розрізняти протиріччя між  думками, словами та вчинками. Мислительний процес використовує нові можливості для створення ідеалів, які не обов'язково виголошувати або втілювати  в життя.

У ці роки думка остаточно  поєднується зі словом, внаслідок  чого утворюється внутрішнє мовлення як основний засіб організації мислення та регуляції інших пізнавальних процесів. Інтелект стає мовленнєвим, а мовлення інтелектуалізованим. Виникає  повноцінне теоретичне мислення.

Інтелектуальний розвиток старшокласників  можна прискорити, вдосконалюючи  понятійну форму мислення, мовленнєвий  інтелект та внутрішній план дій.

Вони не існують незалежно  одне від одного, і формувати кожен  з них окремо, без зв'язку з  іншими, неможливо.

У сучасній школі недостатньо  уваги приділяється розвитку внутрішнього плану дії (заважають калькулятори, готові програми та ін.). Необхідні спеціальні вправи, спрямовані на те, щоб одні і  ті самі дії якомога частіше виконувалися не з реальними, а з уявними  предметами, тобто в думках. До тих  пір, поки рішення до кінця не продумано  в голові, доки не складений план включених до нього дій і поки він не вивірений на логічність, до практичного здійснення рішення  не варто приступати. Цими правилами  можна користуватися на заняттях з усіх шкільних предметів. Необхідно  зауважити, що усю роботу з інтелектуального розвитку старшокласників необхідно  проводити комплексно, застосовуючи вправи так, щоб вони розвивали інтелект за усіма напрямками.

В умовах переходу до ринкових відносин значення практичного інтелекту  старшокласників особливо зростає. У структуру практичного інтелекту  входять такі якості розуму як діловитість, економність, обачливість, вміння швидко вирішувати задачі, що виникають. Діловитість  виявляється в тому, що людина може відшукати оптимальне рішення у  будь-якій складній ситуації. Економність  виявляється у тому, що людина здатна знайти спосіб дії з найменшими витратами, що веде до потрібного результату. Обачливість, як якість практичного мислення,—  вміння передбачити наслідки тих  чи інших рішень. Вміння оперативно вирішувати задачі проявляється у кількості  часу, який минає з моменту виникнення задачі до її практичного вирішення.

Розвиненим можна вважати  таке практичне мислення старшокласника, якому притаманні усі вказані  властивості. Його необхідно формувати  в учнів, починаючи з перших років  навчання як у школі, так і вдома.

Ранній юнацький вік сензитивний  для формування професійно орієнтованих знань, умінь та навичок. В інших  вікових періодах вони не розвиваються з такою швидкістю і так  надовго не закріплюються у досвіді, як у ці шкільні роки. Ті учні, які  в старших класах школи не виявляли лінгвістичних, музичних, математичних, фізичних, художніх здібностей, майже  ніколи не стають видатними філологами, математиками, фізиками, художниками, хоча трапляються і винятки. Так, Ейнштейн мав погані оцінки з фізики, юний Гегель — посередні оцінки з філософії, а Верді був відрахований з консерваторії.

Характерним для інтелекту  старшокласника є розвиток творчих  здібностей, це виявляється в інтелектуальній  ініціативі та створенні чогось нового. Ж. Піаже вважав, що виявити розумовий  потенціал особистості можливо, з'ясувавши її інтереси, де максимально  розвиваються здібності.

Існує три загальних підходи  до вивчення вікових закономірностей  творчості. Перший підхід акцентує увагу  на зв'язок максимальної продуктивності з віком, аналізуючи результати діяльності людини. Найпродуктивнішим періодом життя с період від 20 до 40 років  зі значними варіаціями по професіях. Існують і інші точки зору. Так, італійський психолог Антонів Менегетті  стверджує, що цей вік — 45 років.

Другий підхід — особистісний, коли порівнюючи якості людей, відомих  творчими досягненнями, з якостями менш креативних людей, психологи намагаються  виявити найважливіші риси творчих  особистостей.

Третій підхід передбачає аналіз мислительних процесів, які, як припускають психологи, виділяють  творчу особистість серед нетворчих. Цей підхід найближчий до вивчення власне інтелекта. (Інтелект — це сукупність найзагальніших розумових здібностей).

Психологи Ліндсей, Норман вважають, що творчому мисленню заважають такі особливості особистості, як тривожність, конформізм, високий рівень критичності. Американський психолог Дж. Гілфорд, автор розширеної концепції інтелекту, зазаначас, що творче мислення пов'язане  з домінуванням у ньому чотирьох особливостей: оригінальності, гнучкості, образності та спонтанності. Він виділяє  два типи мислення: конвергентне, необхідне  для знаходження єдино творчого розв'язання задачі, і дивергентне, яке передбачає, що на одне і те ж  запитання може бути велика кількість  однаково правильних відповідей.

Конкретні особистісні якості творчих юнаків різноманітні, тому що залежать як від основної сфери  діяльності людини, так і від виховання.

Наприклад, наукова творчість, звичайно, поєднується з високими загальними показниками інтелекту, здатністю до абстрактно-логічного  мислення, що зовсім не обов'язково для  художників. Багато залежить від виховання: обдарований старшокласник, самовираженню  якого щось перешкоджає, часто виявляє  риси тривожності, які відсутні у  того, кому родина та школа дають  можливість реалізувати свої здібності. Оригінальність мислення іноді легко  сплутати з "оригінальніченням" як засобом самоствердження, а потяг  до самостійності — з негативізмом. Вчителю важливо своєчасно з'ясувати  сферу творчої спрямованості  старшокласника та стимулювати її розвиток у бажаному напрямку.