Соціальна ситуація розвитку старшокласників

Розумовий розвиток старшокласників  заключається не стільки у зміні  окремих властивостей інтелекту, скільки  у формуванні індивідуального стилю  розумової діяльності. Це, за визначенням  Є.А. Клімова, індивідуально-своєрідна  система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно звертається  людина з метою врівноваження  своєї індивідуальності з предметними, зовнішніми умовами діяльності. У  пізнавальних процесах він виступає як стиль мислення, тобто стійка сукупність індивідуальних варіацій у  способах сприйняття, запам'ятовування та мислення, за якими стоять різноманітні шляхи отримання, накопичення, переробки  та використання інформації. Стиль  мислення старшокласника залежить від  типу його нервової системи, який впливає  і на успішність. Старшокласники з  інертною нервовою системою в умовах перевантаження учбовими завданнями вчаться  гірше, ніж учні з рухливим типом  нервової системи. Але ці недоліки компенсуються  стараннішим плануванням та контролем  своєї діяльності. Індивідуальний стиль  розумової діяльності старшокласника вимагає від вчителя індивідуалізації навчання та надання своєчасної допомоги у формуванні особистості.

Особливості розвитку особистості  у ранньому юнацькому віці

Розвиток особистості  у період дорослішання йде швидше поступово, ніж стрибками, підкреслює X. Ремштідт, зберігаючи свої відносно постійні важливі особливості та ознаки.

У ранній юності відбуваються зміни в мотивації, зокрема, в  потребах, інтересах. Деякі потреби  виникають вперше або змінюються. Передумовами для цього виступають біологічні та когнітивні зміни. Наприклад, потреба в сексуальному задоволенні  з'являється тільки після розвитку відповідних біологічних механізмів, а потреба в самореалізації —  тільки з певними когнітивними та соціальними передумовами.

А. Маслоу розробив ієрархічну класифікацію потреб, згідно з якою вищі потреби як ситуативно, так  і генетично виникають тільки після задоволення потреб попередніх рівнів.

Ця ієрархія має такий  вигляд:

1) фізіологічні потреби; 2) потреба у безпеці; 3) потреба  в коханні; 4) потреба у суспільному  статусі (повазі); 5) потреба у самореалізації  та індивідуальному розвиткові.

Спираючись на дану концепцію, можна описати сферу потреб старшокласника таким чином:

1. Фізіологічні потреби,  серед яких особливо виділяються  потяги до фізичної та сексуальної  активності, до високої оцінки  свого фізичного розвитку.

Старшокласникам властива хвороблива увага до уявлень про норму  у відношенні зростання тіла, його розміру, ваги, пропорцій, зачіски, обличчя, поведінки та рухів. Близько половини дівчат та третини юнаків, за даними І.С. Копа, X. Ремштідта, заклопотані  своїми розмірами тіла, фігурою та вагою. Юнацька тривога з приводу  свого зовнішнього вигляду нерідко  пов'язана з суб'єктивною конформністю, тобто бажанням виглядати адекватно  своїй статі. Юнаки рідко схвильовані  збільшенням ваги, а дівчата в  цьому віці вважають, що мають зайву  вагу, тому намагаються схуднути.

Громадська думка відносить  до ознак мужності фізичну силу, спортивні досягнення та струнку, підтягнуту фігуру. Ці фізичні дані дуже важливі  для юнака, в той час як для  дівчини вони є другорядними. Дівчата  звертають увагу на своє обличчя, фігуру та шкіру. Особливо сильні хвилювання випадають на долю хлопчиків, що пізно  розвиваються.

Вченими встановлений взаємозв'язок у обох статей між фізичним виглядом та Я-концепцією. Якщо старшокласниці вважають себе зовнішньо малопривабливими, то вони негативно оцінюють й інші риси свого "Я". Юнаки ж різко  розрізняють ці аспекти: вони можуть негативно оцінювати свою зовнішність, але високо оцінювати свої соціальні та інтелектуальні якості. Дівчатам притаманна занижена самооцінка. Старшокласниці схильні до негативних оцінок своїх теперішніх та майбутніх сексуальних ролей (наприклад, гарна дівчина, приваблива дівчина та ін.), надаючи надзвичайного значення жіночій красі та її канонам.

Потреба в безпеці у  ранньому юнацькому віці підсилюється і реалізується не тільки у групі  однолітків і в родині, але й  з дорослими за межами родини.

У старших класах виникає  особливий інтерес до спілкування  з дорослими. Емансипація від  родини завершується у ранній юності. При конструктивному стилі відношень  у родині після підліткового віку звичайно встановлюються довірливі  стосунки з батьками, до того ж на трохи вищому рівні старшокласники потребують життєвого досвіду та допомоги дорослих, тому сім'я стає тією малою соціальною групою, де вони відчувають себе спокійно та впевнено.

З батьками вони обговорюють  життєві перспективи, особливо професійні. Життєві плани обмірковують і  з учителями, і зі своїми дорослими  знайомими, чия думка для них  важлива. Але відношення з дорослими  зберігають певну дистанцію, а спілкування "на рівних" реалізується тільки з однолітками.

Потреба в незалежності у  молодих людей усвідомлюється завдяки  зростанню когнітивних здібностей, настанню фізіологічної зрілості та вимогам з боку суспільства. Відбуваються зіткнення з батьківськими бажаннями, внаслідок чого виникає багато сімейних конфліктів як протидія нав'язаних думок, заперечення авторитетів, сумніву  щодо соціальних норм.

Спілкування з однолітками  найповніше реалізує потребу в коханні, тому що спілкування з друзями  стає інтимно-особистісним (дружба, кохання). Старшокласник прилучає однолітка  до свого внутрішнього світу; з другом обговорюються розчарування, взаємини з однолітками протилежної статі. Змістом спілкування стає реальне  життя, а інформація, що передасться  другу, — секретною.

Юнаки та дівчата знаходяться  у постійному очікуванні спілкування, і цей душевний стан змушує їх активно  шукати спішування з однолітками, яке  відрізняється особливою довірою, інтенсивністю, відповідальністю. Тому стає зрозумілим, чому так важко  переживаються невдачі. Як з'ясувалось  при опитуванні, тільки 33% хлопців  з випускних класів вважають, що справжня дружба серед однолітків їхнього  віку зустрічається часто. Юнацька  дружба — перша самостійно обрана прив'язаність, яка передує коханню  з притаманною йому високою емоційністю  та безкомпромісністю.

Передумовою дружби стає усвідомлена  потреба в ній, обумовлена відчуттям  самотності та дефіцитом емоційного тепла; а іноді дружба поступово  виростає з товариських відносин.

Основою для вибору друга  є відображення неусвідомлених потреб старшокласника, підтвердження свого "Я" у друзях, ідентифікація  з другом, іноді аж до втрати власної  індивідуальності, підтвердження в друзях свого доповнення; пошуки психологічного захисту, зразків для наслідування та ін. Вибір друзів, характер взаємовідносин з ними залежать від цих неусвідомлених психологічних потреб. У справжньої дружби є одна незвичайна ознака — ніколи не виникає бажання переробити, перевиховати іншу людину. Друг допомагає бути справедливим у ставленні до власного "Я", власної позиції.

Пробачення до кінця —  це також властивість справжньої дружби, це прояв безмежної довіри до іншої людини. Іноді втрачена довіра в дружбі не відновлюється. Моральна природа дружби заключається у її безкорисливості. Друзі оцінюють одне одного за моральними законами, тому що в основі дружби є свобода. Дружба не може існувати без моральних взаємовідносин; вона заснована на справедливості, вона не потребує від людини неможливого. Від друга чекають розуміння, другу дають розуміння. Друг стверджує  реальність існування "Я" іншої  людини. Юнацьке кохання передбачає більшу міру інтимності, ніж дружба, і вона ніби включає в себе дружбу, а також потребу людської близькості, пов'язану з фізіологічним дорослішанням.

Юнацька сексуальність відрізняється  від сексуальності дорослої людини, у якої гармонійно виражена єдність  чуттєво-сексуального і духовного. Ці два потяги дозрівають не одночасно, до того ж по-різному у юнаків і дівчат. Дівчата раніше дозрівають фізіологічно, але потреба у ніжності, розумінні у них сильніша, ніж  бажання фізіологічної близькості. У юнаків же все навпаки. Як пише І.С. Кон, юнак не кохає жінку, яку  жадає, але він відчуває потяг  до неї. Юнаки перебільшують фізичні  аспекти сексуальності, а іноді  намагаються від них відмежуватися, тоді "включається" психологічний  захист — аскетизм (зневажати тому, що це тваринні імпульси), інтелектуалізм (зневажати тому, що чуттєвість примітивна). Дівчата вважають, що кохання може бути тільки платонічним, чистим.

У зв'язку з різноманітними особливостями сексуального дозрівання дівчат та юнаків можуть виникнути  взаємні непорозуміння, даремні  ілюзії, а згодом і розчарування. Кохання в юності повинне назавжди залишатися для людини найсвітлішим, найнедоторканішим. Старшокласники повинні  навчитися контролювати прояви своєї  чуттєвості, сформувати ставлення до кохання — це та пристрасть, яка  вища слави і нагород.

Юнацька дружба і кохання  визначають моральну свідомість особистості  і те, кого і як буде любити вже  доросла людина.

Потреба в повазі, досяганні  — це прагнення до успіху в діяльності. Реалізується вона старшокласниками по-різному: як бажання перевірити нові когнітивні здібності, добитися поваги та високої  соціальної оцінки, намагання показати себе з кращого боку перед представниками іншої статі та ін. Дана потреба  визначається попереднім досвідом. В  юності вона домінує у тих, хто  ще в дошкільному віці звик добиватися успіху, а у віці 8—10 років не відчував жорсткого зовнішнього контролю.

На думку А. В. Мудрика, у старшокласників, у яких особливо розвинена ця потреба, слабше виражена потреба у спілкуванні. До того ж, потреба в досягненні в юності може бути спрямована на досягнення успіху у тій чи іншій сфері спіч кування.

Потреба у самореалізації та розвиткові власного "Я" означає  прояв своїх здібностей та їх подальше удосконалення. Вона пов'язана з  мотивацією досягнення та перегукується  з потребою у визнанні та прийнятті  як члена суспільства. Юнацький вік, як вважає Г.С. Абрамова, —.це вік зростання  сили "Я", його здатності не втратити, зберегти своє "Я" та проявити свою індивідуальність в умовах групової діяльності та інтимної близькості, дружби. Дійсно, така загроза існує, коли самореалізація старшокласника підміняється юнацькою субкультурою.

Виявлення вищезазначених потреб залежить від статі. Наприклад, у  дівчат сильніше виражена потреба у  безпеці Юнаки більше спрямовані на успіх і здатні підкорятися  правилам жорстко організованої  малої групи. Хоча ці відмінності  пов'язані із статевими стереотипами. Дівчата менше впевнені в собі, частіше чекають невдач і не прагнуть до високих досягнень. Можливо, високі досягнення та успіх вважаються нежіночою  справою, і це змушує дівчину або  подобатися хлопцям, бути гарною ученицею. "Боязнь успіху" юнакам не властива. Дівчина ж, як того вимагає громадська думка, повинна відмовитися або  приховати своє прагнення до індивідуального  успіху; від неї чекають, як пише М. Кле, відмови від самореалізації або зменшення своєї амбіції  заради свого призначення — стати  жінкою та матір 'ю.

Проблема жіночої самореалізації — одна з основних тем диференціальної  психології. Пишуть на цю тему переважно  чоловіки, думку яких узагальнив М. Кле таким чином. Дівчата переконуються, шо краше не йти занадто далеко, що змагання агресивне і нежіноче і що відхилення від західних стандартів загрожує гетеросексуальним відношенням.

Однак лише 20% чоловіків та жінок бачать себе як маскулінних  чи фемінних. Переважна більшість  включає до своєї статтєвої ідентичності риси протилежної статі та поєднує  у собі такі особливості поведінки  особистості, що виходять за рамки "класичних" статевих ролей. Так, наприклад, юнак може виявляти емоційність, не ставлячи під  сумнів свою мужність, а дівчина  — бути спрямована на успіх, не сумніваючись у своїй жіночності.

В останні десятиліття  у сучасному світі намітилась і явно прогресує тенденція, коли сім'я і домашнє господарство для жінки втрачає абсолютний характер. До того ж, подвійна орієнтація (на професію і на сім'ю) потребує балансу  обох орієнтацій у повсякденному  житті і в планах на майбутнє, а дівчата у цьому віці недостатньо  готові до вирішення таких проблем. Реалізація основних потреб у ранній юності призводить до становлення якісно нової самосвідомості або "Я- концепції". За визначенням Р. Бернса, цілісна "Я-концепція" — це сукупність всіх уявлень індивіда про себе, поєднання з їх оцінкою. Даний автор виділяє у "Я-концепції".такі 3 складові:

"Я-образ" — уявлення  індивіда про самого себе (когнітивний  компонент);

Самооцінка — емоційна оцінка цього уявлення (афективний компонент);

Потенційна поведінкова  реакція, тобто можливі дії, викликані "Я"-образом та самооцінкою (поведінковий компонент).

Старшокласник хоче знати, хто  він такий, на що він здатний, співставляючи  рівень своїх домагань з досягнутими  результатами. Але обмеженість соціального  досвіду у цьому віці ускладнює  таку поведінку, і тоді різні витівки, нерідко ганебні вчинки диктуються саме бажанням самоперевірки своєї  рішучості, мужності, дорослості. При  самооцінці старшокласники співставляють  думки оточуючих про себе, роблять  вибір. Наприклад, вчинок, сміливий з  точки зору однокласників (за розбиту  шибку відповідає один), вчитель  називає псевдо дружбою. Пошуки себе для старшокласників завершуються формуванням "Я-концепції", яка  поділяється на "Я-реальне" та "Я-ідеальне". Між "Я-ідеальним" та "Я-реальним" існує істотна  різниця: якщо у старшокласника високий  рівень домагань і недостатньо усвідомлені  можливості, то це призводить до невпевненості  у собі, що зовні може виражатися в агресії, роздратованості. І.С. Кон  пише, що різноманітні "Я" у різних людей або на різних етапах в однієї людини можуть розрізнятися за змістом, спрямованістю (негативна, позитивна, амбівалентна); інтенсивністю (глибиною почуттів); контрастністю (значимістю для самооцінки); послідовністю; якістю тощо. Вчені розрізняють такі "Я-образи": "теперішнє Я", "майбутнє Я", "бажане Я", "фантастичне Я", "зображуване Я", "ідеалізоване Я".