Соціальна ситуація розвитку старшокласників

Формування несприятливої "Я-концепції" призводить у подальшому до різноманітних порушень поведінки. Розглянемо деякі з них.

Зниження рівня самоповаги. І як наслідок — соціальна дезінтеграція, агресивність, злочинність.

Стимуляція конформістських  реакцій у складних випадках. Такі юнаки та дівчата легко піддаються впливу групи, стають учасниками злочинних  дій.

Глибока зміна сприймання. Наприклад, молоді люди з негативною самооцінкою нерідко з труднощами усвідомлюють, що здійснюють гарні  вчинки, тому що вважають себе нездатними до них.

При досягненні ідеального образу у старшокласника і з'явиться  потяг до самовиховання, що перетворює самопізнання у свідоме формування нових, бажаних елементів поведінки. Незважаючи на різноманітні варіанти особистісного розвитку старшокласників, можна говорити про загальну стабілізацію особистості в цей період.

Старшокласники у більшій  мірі, ніж підлітки, сприймають самих  себе, їх самоповага вище, а саморегуляція  розвивається інтенсивніше. Настрій  у них стає значно стійкішим та усвідомленішим. Незалежно від темпераменту, старшокласники виглядають стриманішими, врівноваженішими. У період ранньої  юності відбувається становлення моральної самосвідомості, яка характеризується переходом на новий рівень — конвенційний та постконвенційний (за Л. Кольбергом).

Загальну теорію морального розвитку особистості розробив американський  психолог Л. Кольберг, який вважав, що еволюція моральної свідомості дитини йде  паралельно її розумовому розвитку. Він  виділяв три рівні морального розвитку: доморальний (доконвенційний), конвенційний (рольовий конформізм) та постконвенційний (автономної моралі, власних моральних суджень, принципів). Кожний рівень включає по два ступені.

Доморальний рівень (4—10 років) — вчинки визначаються зовнішніми обставинами, а їхня мотивація конформна  — уникнути покарання і отримати нагороду.

На першому ступені (гетерономна  мораль) судження про вчинок залежить від тієї нагороди або покарання, які можуть статися за даним вчинком.

На другому ступені (індивідуалізм) — судження про вчинок виноситься у відповідності з тією користю, яку з нього можна отримати.

Конвенційний рівень (10—13 років) — людина дотримується умовної  ролі, орієнтуючись при цьому на принципи інших людей.

На третьому ступені (конформність у міжособистісних відношеннях) судження грунтуються на тому, чи отримає  вчинок схвалення інших людей. Дана ситуація "гарного хлопчика і  гарної дівчинки" визначається золотим  правилом: "Не роби іншим того, чого б не бажав самому собі".

На четвертому ступені  судження виносяться у відповідності  з встановленим порядком, повагою  до влади та встановлених нею заходів.

Постконвенційний рівень (приблизно 13 років) — людина розглядає  поведінку, виходячи з власних критеріїв, "автономної моралі", що передбачає і високий рівень розумової діяльності. Справжня моральність досягається  лише на цьому рівні розвитку і  не раніше 20 років.

На п я тій стадії (суспільний договір та індивідуальні  права) виправдання вчинку засновується на повазі демократично прийнятого рішення  або взагалі на повазі прав людини, наприклад, свобода повинна захищатися незалежно від думки більшості.

На шостій стадії (універсальних  стійких моральних принципів) вчинок кваліфікується як правильний, якщо він  продиктований совістю, незалежно  від його законності. Визначається рівність людей та повага до людської гідності. Тут відбувається відмова  від егоцентризму. X. Ремшмідт вказує, що звільнення від егоцентризму означає  формування таких особливих моральних  здібностей, як застосування до самого себе тих же критеріїв оцінки, що й до інших; використання загальних принципів як основи моральної поведінки та оцінка за ними як себе, так і інших; здатність враховувати потреби оточуючих тією ж мірою, як і свої власні.

У юності починається поступовий перехід до "автономної моралі" (3 рівень), хоча менше 10% юнаків старше 16 років, на думку Кольберга, досягають  шостої стадії. Більшість людей, на думку цього психолога, так ніколи і не переходять четверту стадію. Встановлені  міжстатеві розбіжності (відмінності) у моральному розвитку: дівчата досягають  четвертого ступеня (конформної поведінки) швидше, ніж хлопці та затримуються на ньому довше. Ці відмінності пов'язані  з особливостями соціалізації дівчат. Сучасному поколінню старшокласників  притаманний більш тверезий, розумно-практичний погляд на життя, значно більша незалежність, ніж юнакам, що жили кілька десятків років тому.

Складнощі та протиріччя життя  актуалізують проблему вибору, вміння активно шукати сенс свого життя. Старшокласники мають більш відкритий  і сміливий погляд на світ, включаючи  проблеми морально-етичного характеру. Переважна більшість сучасних старшокласників  трактують принцип справедливості таким чином: "Від кожного по можливості, кожному - за його справами та реальним внеском у загальний  добробут людей".

Релятивістська моральна позиція сучасної шкільної молоді не є моделлю вседозволеності та моральної розпусти (анархії"), а  с скоріше більш глибоким поглядом на моральні проблеми. Закінчуючи школу, більшість старшокласників —  це молоді люди, практично морально сформовані, із зрілою та достатньо  стійкою мораллю. Становлення особистості, самовизначення в ранній юності пов'язані  з формуванням світогляду — системи  узагальнених поглядів, знань, переконань, уявлень, цінностей, ідеалів тощо.

Світоглядні позиції в  ранній юності будуються на інтелектуальному розвитку, інтересі до особистості, рефлексії, що веде до формування власних переконань. Старшокласники, пізнаючи світ, повертаються до власного "я", вирішуючи світоглядне  питання: "А що я значу в цьому  світі?" Вони шукають відповіді  на всі запитання; вони категоричні  в своїх поглядах, що засвідчує  максималізм. Картина світу в  ранній юності може бути матеріалістичною чи ідеалістичною, релігійною чи науковою. Безумовно, стаючи дорослішою, молода людина буде повертатися до світоглядних проблем, але вже на вищому рівні. Для світогляду старшокласників  характерне усвідомлення соціальної перспективи, яка виражається в діалектиці минулого-теперішнього-майбутнього "я". Критичність по відношенню до минулого дитинства супроводжується відносно високою самооцінкою та спрямованістю  життєвих перспектив у майбутнє. Таким  чином, у ранньому юнацькому віці, у порівнянні з підлітковим, відбувається часткова гармонізація особистості, її подальше становлення.

Для юності характерна вікова інтровертованість, коли самотність дає  можливість реалізувати здібності (музичні, художні, літературні, технічні). На думку А.В. Мудрика, ця особливість  юнацького віку має відмінність  від усамітнення дорослих. Дорослі  наодинці з собою відкидають ті ролі, які вони грають в житті, стають самими собою. Юнаки, навпаки, наодинці програють ролі, які їм не доступні у реальному житті. Але моральна самотність, як вважає Е. Фромм, так само важко переноситься, як і фізична; більше того, фізична самотність стає нестерпною лише в тому випадку, якщо веде за собою і самотність моральну. При встановленні гарних особистісних контактів з людьми у старшокласників самотність швидко зникає.

Таким чином, старшокласники, опинившись на порозі дорослості, спрямовані у майбутнє. Реалізація основних потреб цього віку призводить до відносної  стабілізації особистості, формування "Я-концепції", світогляду. Центральним  новоутворенням стає самовизначення —  професійне та особистісне. Саме в період ранньої юності виявляється свідоме  позитивне ставлення до навчання. Все це дає можливість в цей  віковий період здійснювати пошуки сенсу життя.

 Проблема сенсу життя  в ранньому юнацькому віці

Кожна молода людина раніше чи пізніше вирішує проблему власної  оцінки свого існування. У період старшого шкільного віку відбувається рефлексія власного життєвого шляху, з'являється потреба реалізувати  себе, тобто стати людиною, яка  зробила саму себе. К. Обуховський  пише, що так само як властивістю  птаха є потреба літати, так  властивістю дорослої людини є потреба  знайти сенс життя.

Потреба у сенсі життя  проявляється у тому, що без появи  у старшокласника цінностей, які  визначають сенс існування, його життєдіяльність  не відповідає власним можливостям, не спрямована в майбутнє і негативно  ним оцінюється.

Нереалізована потреба пошуку сенсу життя проявляється у станах напруги і може призвести до виражених  нервових розладів. "...Таємниця буття  людського,— читаємо в романі Ф. Достоєвського "Брати Карамазови",—  не в тому, щоб тільки жити, а в  тому, для чого жити. Без твердого уявлення собі, для чого їй жити, людина не погоджується жити і швидше знищить  себе, ніж залишиться на землі, хоча б навколо неї все були хліби".

В.Франкл у своїх дослідженнях показав, що відсутність сенсу життя  породжує вже в юності стан "ноогенного неврозу"— відчуття пустоти, що призводить до виникнення думок про самогубство  або до самого самогубства (аутоагресія).

Деякі психологи, наприклад  А. Маслоу, вважають, що задоволення-вищих  потреб, їх виникнення пов'язане з  задоволенням нижчих та є можливим лише за цієї умови.

В. Франкл дотримується іншої  точки зору. Потреба в самоактуалізації, яка виражається в формі пошуків  людиною сенсу життя, виступає на перший план, незважаючи на те, чи задоволені "нижчі" потреби. Потяг до пошуку та реалізації людиною смислу життя  В. Франкл розглядає як природжену потребу, притаманну всім людям, як основний двигун поведінки та розвитку особистості. В. Франкл узагальнив основні шляхи, з допомогою яких людина може зробити  своє життя осмисленим: по-перше, це те, що людина дає світу (творчість  та її результати); по-друге, це те, що людина бере від світу (переживання цінностей); по-третє, позиції, які людина обирає відносно того, що вона не в змозі змінити, а може лише оцінити.

Відповідно до цього відокремлюють 3 групи смисложиттсвих цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення. Сутність цінностей  творчості становить праця, яка  є внеском у суспільство, а  не просто виконання певних функцій. Тобто, не від нашої професії, а  від нас самих залежить, чи самореапізуємося ми на роботі.

Серед цінностей переживання  В. Франкл особливо виділяє кохання, яке, на його думку, не осліплює, а навпаки, робить людину зрячою. Кохання дозволяє побачити те, що є лише можливістю. Третя  група цінностей стосується ставлення  людини до свого життя. Те, як вона сприймає тягар долі, мужність, яку виявляє  у стражданнях та випробуваннях. Отже, людина завжди в змозі віднайти смисл свого буття за будь-яких обставин.

Те, що кожна людина вільна у виборі позиції не тільки стосовно своєї фізичної, але й психічної  природи, найяскравіше та найдраматичніше  проявляється у тих випадках, коли необхідно обирати позицію по відношенню до своєї нездорової психіки.

Одна жінка десятиліттями  страждала галюцинаціями. Вона постійно чула жахливі голоси, які насміхалися  над усім, що вона робила. Якось її спитали, яким чином їй вдалося зберегти присутність духу. Вона відповіла: "А  я просто думаю: чути такі голоси значно краще, ніж бути зовсім глухою". Як відважно мирилася жінка з симптомами шизофренії, не втрачаючи здатність  володіти собою. У цій жартівливій, але мудрій відповіді схована  свобода духу.

В. Франкл започаткував новий  напрямок у психотерапії, гак звану "логотерапію", яка нині дуже популярна  в західних країнах і виконує  завдання корекції смисложиттєвих уявлень  людини. Причому йдеться не про  те, щоб дати людині конкретні вказівки, як і для чого їй жити, а про  те, як допомогти їй віднайти свою власну мету, шлях, життєве завдання, відповідні її індивідуальності та унікальним обставинам життя, допомогти зрозуміти, що життя  ніколи, навіть перед смертю, не буває  безнадійним та безглуздим.

У служінні справі, або в  коханні до іншої людини, або у  відношенні до власної долі існує  сама людина, сенс її буття. "Двері" до щастя відкриваються "ззовні".

Старшокласники активно  засвоюють дані положення, вивчаючи різноманітні предмети, відвідуючи театри, беручи участь у диспутах.

Якщо у людини немає  сенсу в житті, наявність якого  зробило б її щасливою, вона намагається  здобути відчуття щастя, насолоди, відкидаючи необхідність сенсу життя, і робить страшну помилку. Чим сильніше людина відчуває потяг до насолоди, тим  швидше вона від неї тікає. В нормі  насолода ніколи не являється метою  людських прагнень. Вона є побічним ефектом досягнення мети-цінності. Якщо людина робить щастя предметом своїх прагнень, вона втрачає з поля зору причини для щастя, і щастя зникає. Говорячи про самознищення, яке сховане в прагненнях до насолоди, щастя, згадується історія про те, як Господь запропонував Соломону загадати бажання. Трохи подумавши, Соломон сказав, що хоче стати мудрим суддею свого народу. Тоді Господь сказав: "Добре, Соломон, я виконаю твоє бажання і зроблю тебе наймудрішим за усіх людей, що колись жили на землі. Оскільки ти не думав про довге життя, здоров'я, багатство та владу, я дарую тобі їх на додаток до того, що ти попросив, і зроблю тебе не тільки наймудрішим, але й наймогутнішим за усіх царів". Таким чином, Соломон отримав ті дари, які він не намагався отримати спеціально. Тобто, втілюючи смисл свого життя, людина реалізує сама себе, стає зрілою. Смисли не можуть даватися готовими, вони повинні знаходитися старшокласниками в результаті власних пошуків. Справді, жити легше, коли нічого не треба обирати й додумувати самому, коли тебе заздалегідь навчено до чого прагнути, що й як робити. От тільки людина, разом з тягарем свободи вибору, втрачає радість власного існування. Більше того: який власний смисл може бути в житті, коли воно — лише такий от відробіток чиїхось задумів.