Вікові особливості розвитку уваги у підлітків та шляхи її розвитку  

 

Вікові особливості розвитку уваги  у підлітків та шляхи її розвитку  

Зміст

 

Вступ 3

Розділ 1. Теоретичний аналіз поняття «увага» у психологічній літературі 6

1.1. Класичні теорії уваги та сучасні її дослідження 6

1.2. Механізми виникнення і розвитку уваги 15

1.3.  Види уваги 17

1.4. Розвиток уваги у підлітковому віці 20

Розділ 2. Методи та методика дослідження вікових особливостей уваги підлітків 23

2.1. Методи дослідження уваги у психології 23

2.2. Методика дослідження уваги підлітків 29

2.3. Результати дослідження вікових особливостей уваги підлітків 31

Розділ 3. Шляхи розвитку уваги підлітків 37

Висновок 44

Список використаних джерел 46

Додатки 48

 

Вступ

 

Актуальність теми курсової роботи обумовлюється тим, що основною суспільною вимогою, яка висувається до підлітків у контексті сучасної культури, - оволодіти певною сумою знань, вмінь та навичок, необхідних для входження в життя суспільства. Ця вимога, поєднуючись із загальною культурною традицією ставлення до освіти, робить проблему учіння і навчальних досягнень дуже важливою у підлітковому віці.

Підлітковий вік – надзвичайно складний етап психічного розвитку, характеризуючи його, слід мати на увазі ряд обставин. З одного боку, за рівнем та особливостями  свого психічного розвитку підлітки ще не повністю вийшли з дитинства; з другого – вони вже стоять на порозі дорослого життя, а в  їхній  поведінці реально виражається  спрямованість на дорослі форми  взаємин і ставлень.

Важливим  психічним новоутворенням підліткового віку є розвиток довільності всіх психічних процесів, спричинений  передусім новими, вищими вимогами до них з боку навчальної діяльності. Підліток вже в змозі самостійно організовувати свою увагу, пам'ять, мислення уяву, певною мірою регулювати власні емоційно-вольові процеси тощо.

Розвиток  уваги у цьому віці дуже суперечливий. Так зростає обсяг уваги, здатність  довго зберігати її інтенсивність  і переключати з одного об’єкта  на інший; при цьому зростає і  вибірковість уваги та її залежність від спрямованості інтересів, що зумовлює характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постійну розсіяність  уваги.   

Увага присутня в будь-якій навчальній діяльності. Із самих загальних уявлень про  роль уваги слідує, що успішність повинна  бути краща в дітей уважних.. Сприйняття навчального матеріалу, його осмислення і міцне засвоєння можливі  лише за умови уважного ставлення  учнів до своєї роботи і неможливі  без цілеспрямованої уваги. Як правило, у встигаючих школярів добре розвинуті основні властивості уваги, однак, нерідко зустрічаються і такі діти у яких властивості уваги бажають бути кращими, проте вони не менш успішно справляються з навчальною програмою. У деяких із них це відбувається за рахунок хорошого загального розвитку і чудової пам’яті. Проте є й інші: ці діти не відзначаються особливою ерудицією, пам'ять у них звичайна, мовленнєвий запас середній. За відгуками вчителів і спостереженнями психологів, такі діти володіють особливою уважністю.  

У літературі існують важливі теоретичні положення  про роль уваги у навчальній діяльності учнів. Теоретичні підходи до дослідження  уваги в процесі навчальної діяльності особистості розроблялися М.Ф.Добриніним, П.Я.Гальперіним та ін. М.Ф.Добринін виходив з того, що кожна свідома  діяльність особистості включає  два процеси: а) постановку мети, б) розгляд  засобів досягнення цієї мети. І  те й інше залежить від спрямованості  і зосередженості свідомості, тобто  від уваги. При цьому увага  відсіває всю непотрібну інформацію і дає змогу зосередитися на найбільш значимій.

Як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники виявляли вплив розвитку уваги на шкільну  успішність з навчальних дисциплін. У працях І.Л.Баскакової, В.А.Бодрова, Р.П.Лаптієвої, Г.М.Зараковського, Т.В.Мазур, Б.П.Невельського та ін. показана роль окремих властивостей уваги у  процесі навчання.

Об’єктом дослідження виступає підлітковий вік.

Предметом дослідження є особливості розвитку уваги у підлітковому віці.

Метою нашої роботи є дослідження вікових особливостей розвитку уваги у підлітковому віці.

Відповідно  до мети, вирішуватимемо наступні завдання:

1. Здійснити  теоретичний аналіз змісту та  особливостей формування поняття  «увага» у психологічній літературі.

2. Розкрити  особливості розвитку уваги у  підлітковому віці.

3. Провести  дослідження особливостей розвитку  уваги у підлітковому віці  серед студентів-першокурсників  Коростишівського педагогічного  коледжу імені Івана Франка.

Гіпотеза дослідження - у підлітковому віці спостерігається розвиток обсягу уваги, підвищення стійкості уваги та розвиток здатності до переключення та розподілу уваги.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося серед підлітків-студентів І курсу Коростишівського педагогічного коледжу імені Івана Франка. У ньому взяли участь 7 дівчат та 3 хлопці віком 15 років.

Методи дослідження. Для дослідження я обрала наступні методики:

- методика  коректурної проби;

- методика  «Червоно-чорна таблиця»;

- методика  розподілу уваги;

- методика  «Таблиці Шульте».

Робота  складається із вступу, основної частини, висновків, списку використаної літератури та додатків.

 

 

 

 

Розділ 1. Теоретичний аналіз поняття «увага» у психологічній  літературі

1.1. Класичні теорії уваги та сучасні її дослідження

 

В психології розроблені засоби вивчення психічних  фактів і феноменів. До Них відносяться: спостереження, самоспостереження, експеримент (лабораторний, природний і експериментально-генетичний), засіб експертних оцінок, анкетування, інтерв'ю, тестів і т. п.

Головна вимога до засобів наукового дослідження  в психології: давати вірогідне знання, вести до об'єктивного відбивання психічних фактів і феноменів  оптимальним шляхом – відповідно закону оптимальності. Ті же вимоги стосуються і засобів практичної діяльності людини – вони закликані гармонізувати  психіку, дії, діяльність і творчість  – з мінімальними витратами енергії, часу і праці.

Здавна  добре відомі форми прояву уваги  та її значення для успішності всякої предметної діяльності. Але питання, що таке сама увага, до останнього часу викликає найрізноманітніші тлумачення й суперечки. М.М.Ланге в роботі “Теорія вольової уваги” (1893 р.) наводить огляд теорій уваги від Августина  до кінця XIX ст. Він розподіляє ці теорії на 8 груп:

1. Моторні  теорії уваги. Увага розглядається  як результат рухового пристосування,  що “миттєво” поліпшує сприймання  предмета чи розумовий розгляд  ідеї.

2. Увага  – результат обмеження обсягу  свідомості (І.Гербарт, В.Гамільтон). Увага пояснюється тим, що обсяг  свідомості обмежений і “сильні”  уявлення витісняють із неї  більш слабкі.

3. Увага  – результат емоцій. Явище уваги  є результат емоцій і окремого  процесу уваги не існує. Те, що привертає увагу, завжди  так чи інакше пов'язане з  інтересом, а інтерес – це  емоція, вона і надає об'єкту  сприймання або уявлення додаткової  інтенсивності, а з нею –  ясності, виразності й стійкрсті  у зміні асоціацій. 

4. Увага  – результат аперцепції, що розглядається  як первинна духовна здатність  (В.Вундт) чи внутрішня воля, автономна  первинна духовна сила (В.Джемс).

5. Увага  – результат посилення нервової  подразливості або додаткового  нервового подразнення, що виходить  від вищих нервових центрів  і веде до посилення образа  або поняття. 

6. Увага  – результат особливої активної  здатності духу (волі).

7. Увага  як діяльність розрізнення. Первинний  ефект уваги – не в посиленні  (підвищенні інтенсивності) уявлення, а в з'ясуванні (більшому розрізненні)  його.

8. Увага  як результат нервового придушення. Увага пояснюється антагоністичною  взаємодією нервових процесів: той  процес, що складає фізіологічну  основу об'єктів уваги, придушує  нервові процеси, що складають  основу інших уявлень, і тим  самим забезпечує “своєму уявленню”  панування та стійкість у полі  ясної свідомості [20].

Огляд теорій, запропонованих у минулому, дає підстави стверджувати:

1. Увага  завжди розглядається як прояв  чогось іншого.

2. Увага  не має свого окремого специфічного  продукту. Її результатом є поліпшення  всякої діяльності, до якої вона  приєднується, і це скоріше за  все говорить проти визначення  уваги як окремої форми психічної  діяльності.

Радянські психологи намагалися показати залежність уваги від суспільного досвіду  людини. Так, П.П.Блонський писав, що в основі уваги лежать життєві  інтереси людини. Він підкреслював, що вираження уваги і страху майже  однакове, тільки страх більш інтенсивно виражений. У своєму розвитку, на думку  П.П.Блонського, увага проходить  ряд ступенів [3]:

Примітивна  увага насамперед визначається почуттями, розвинута – думками. Далі розвиток уваги йде від ротової і  тактильної до слухової й оптичної, від уваги до власного тіла до уваги  стосовно зовнішніх стимулів, що за легкістю залучення уваги розташовуються в такий ряд: біль, їжа, запахи, звуки, видимий світ.

Примітивна  увага найтісніше пов'язана з  життєвими інтересами і викликає найбільшу мускульну діяльність. Це практична увага, у той час  як більш розвинута – споглядальна. Примітивна увага більш емоційна й менш диференційована, найбільше  розвинута увага активна, довільна.

“Основний корінь уваги” – життєві інтереси, потреби. Але це лише “корінь”, а  не сама увага. Щоб увага розвинулася, потрібна певна потужність організму  і достатня диференційованість аналізаторів. За своїм походженням увага –  підкірковий, а за самою своєю  сутністю в розвинутому вигляді  – кортикальний процес.

М.Ф.Добринін у 50-х рр. ХХ ст. висловив думку про  залежність уваги від вимог, що їх висувають людині соціальні умови. У його роботах намітився підхід до уваги з боку психології особистості, яка здійснює вибіркову поведінку [13].

“Увага... являє собою спрямованість і  зосередженість психічної діяльності особистості. Під спрямованістю  розуміється вибірковий характер цієї діяльності і збереження цієї обраної  діяльності, під зосередженням –  заглиблення в дану діяльність і  відволікання від іншого” [13].

З цього  визначення випливає, що увага являє  собою не самостійний процес, а  лише характеристику інших психічних  процесів (сприймання, пам'яті, мислення тощо). Усі вони спрямовані на свій об'єкт  і тією чи іншою мірою зосереджені  на ньому. Не можна запам'ятовувати  без уваги, сприймати без уваги. Увага зливається з іншими психічними процесами, вона складає їх характеристику, але не має самостійного змісту.

Пізніше (1957 р.) М.Ф.Добринін уводить поняття  значимості, і визначення набуває  такого вигляду: увага – це спрямованість  психічної діяльності і зосередженість її на об'єкті, який має для особистості  певну значимість (стійку чи ситуативну).

С.Л.Рубінштейн, погоджуючись із тим, що увага позбавлена самостійного змісту, відзначає, що характеристика уваги як вибіркової спрямованості  на певний об'єкт є її феноменологічна  характеристика, джерела уваги при цьому не розкриваються. Головним є те, що увага найтісніше пов'язана з діяльністю. Увага – це внутрішня діяльність під покривом зовнішнього спокою [20].

Представники  англійської асоціативної психології поняття «увага» не включали в  систему психології як науки. Зосередженість вони тлумачили як асоціацію уявлень.

Представники  інтроспективної психології (Гербарт, Вундт, Тітченер вивчали тільки внутрішній суб´єктивний аспект уваги як явища. Увага, на їхній погляд, - це стан свідомості, який характеризується ясністю, чіткістю, інтенсивністю наявного в ній  змісту або перебігу процесів.

В. Вундт, наприклад, обстоював апперцептивно-волюнтаристську  теорію уваги, розглядаючи її як фіксовану  точку свідомості, найчіткіше її поле діяльності, зумовлене переходом  змісту свідомості із зони перцепції  до зони апперцепції, яка являє собою  особливу психологічну активність, що є виявом невідомої нам внутрішньої  сили [20].

Американський психолог Е. Тітченер розумів увагу  як сенсорну якість, яка визначає особливий  стан відчуття у свідомості. Яскравіше  відчуття панує над іншими й набуває  самостійності, виокремлюється серед  них, підпорядковуючи собі менш яскраві  відчуття. Він вважав, що яскравість відчуття зумовлюють нервові схильності, але не розкривав, що вони становлять собою [17, с. 83].

Представник фізіологічного напряму в психології Т. Ціген пояснював увагу не суб´єктивними  станами, а боротьбою відчуттів  і неусвідомлених уявлень за фіксовану  точку свідомості. Уявлення, яке  перемагає, стає усвідомленим, домінуючим.

Французький психолог Т. Рібо, слідом за І.М. Сєченовим, вважав, що уваги без її фізичного  виявлення не існує. У зв´язку  з цим він висунув теорію рухової  уваги. Увага, стверджував він, це не духовний акт, що діє таємничо, її механізм - руховий, тобто такий, котрий впливає  на м´язи у формі затримки. На думку Т. Рібо, людина, яка не вміє керувати м´язами, не здатна зосереджувати увагу.

Представники  біхевіоризму, розглядаючи психологію як науку про поведінку, у своїй  психологічній системі визначають увагу лише як орієнтацію поведінки, як установку організму щодо зовнішніх  стимулів.