Формування екологічної культури Засобами масової інформації

Для визначення характеру поширення екологічної освіти і культури необхідно користуватися теоретичною моделлю формування екологічної культури (рис. 3.2.). Подана модель містить наступні модулі: організаційно-функціональний, соціально-психологічний, інформаційний, управлінський. Вона діє на принципах загально системності, структурної єдності, повноти та циклічного саморегулювання.

Важлива роль відводиться організаційно-функціональному модулю, в якому передбачається:

• професійний підхід до висвітлення інформації з проблем екологічного виховання та освіти;
• виховання у населення культури поводження з відходами;
• проведення конкурсів екологічного малюнку та плакату (серед дітей, студентів, художників та ін), фотографій «В об'єктиві - навколишнє середовище», літературних творів (творів школярів, публікацій студентів та літераторів на екологічну тематику «Екожурналістіка»), відеофільмів, виробів з природних матеріалів, покази екологічної моди і дизайну та ін;
• створення телевізійних програм на всеукраїнських каналах, що розкривають взаємодії, взаємини, взаємовпливу природи і людини; зустрічі з вченими-екологами, спеціалістами природоохоронних служб, лідерами громадських організацій та ін;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.1.Організаційна структура всеукраїнської екологічної інформаційної служби.

 

 

 

 

   

 

 

 

   

 

  

 

 

 

Рис. 3.1. Теоретична модель формування екологічної культури.

 

• проведення заходів з патріотичного виховання підростаючого покоління під гаслом «Екологічна безпека - запорука національної безпеки України»;
• популяризація екологічних програм, проектів, заходів, що проводяться природоохоронними організаціями та Урядом України;
• реанімація процесу створення в освітніх установах куточків природи, ботанічних садів; створення умов для організації пришкільних територій освітніх установ;
• видання журналів, газет, буклетів, рекламної продукції екологічної проблематики та її поширення серед населення.

Соціально-психологічний  модуль охоплює ціннісно-мотиваційний компонент, що визначає суспільну активність, екологічну свідомість, інтерес громадськості до екологічних проблем та когнітивно-пізнавальний компонент формування екологічної культури дозволить виявити ерудицію, адекватність сприйняття,.

Впливовим регулятором  на сучасному етапі екологічної  освіти і виховання виступає інформаційний модуль, який передбачає:

• забезпечення відкритості та об’єктивності інформації про стан навколишнього середовища та можливих екологічних загроз;
• доступ громадян до екологічної інформації, життєво важливої для їхньої безпеки;
• створення інформаційного простору для здобуття екологічної освіти у системах дошкільної, шкільної, позашкільної, професійно-технічної, вищої освіти;
• видання щорічного аналітичного огляду щодо стану екологічної ситуації в різних регіонах країни, збірників нормативно-правових документів та інформаційних матеріалів;
• збільшення обсягів видання екологічної літератури, включаючи випуск оглядів з екологічну ситуацію у регіонах України, масових видань з питань охорони навколишнього середовища для населення, збірників нормативно-правових документів та інформаційних матеріалів;
• розвиток відеотеки екологічних фільмів і тематичних екологічних сайтів в Інтернеті;
• інформаційна підтримка всіх засобів масової інформації, що висвітлюють питання екологічної освіти і виховання;
• публічне інтернет-обговорення законодавствчих актів на сторінках сайтів, газет, журналів, теле- і радіопрограмах, а також проведення інтернет- конференцій, семінарів тощо з актуальних питань охорони навколишнього середовища.

Управлінсько-правовий модуль передбачає:

• створення банку даних, доступного для жителів країни, про керівників та фахівців, відповідальних за прийняття рішень в галузі охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки;
• залучення керівників галузевих і територіальних виконавчих органів державної влади, рядових співробітників до заходів з формування екологічної культури;
• посилення відповідальності керівників і фахівців за дії або бездіяльність, наслідком яких стало забруднення навколишнього середовища;
• впровадження системи показників як кількісних критеріїв ефективності проведеної роботи у напрямі охорони навколишнього середовища органами виконавчої влади та місцевого самоврядування ;
• ініціативну діяльність щодо прийняття керівниками та відповідними фахівцями рішень, пов'язаних із впливом на навколишнє середовище;
• фінансування державних цільових програм з формування екологічної культури;
• створення умов для стимулювання благодійництва у галузі екологічної культури.

Стає очевидним, що на сьогодні недостатньо дієвими  є заходи, що проводяться органами державної влади щодо формування екологічної культури і свідомості населення.Регулятори цих процесів необхідно спрямовувати на надання  переваг соціально-моральним цінностям, сучасним інформаційним механізмам формування екологічного світогляду на засадах відкритості, доступності та об’єктивності, взаємодії суспільства і влади для вирішення актуальних проблем охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки населення.

Отже, розроблена у роботі організаційна структура  вдосконалення механізму формування екологічної культури засобами ЗМІ, в основу якої покладено теоретичну модель формування екологічної  культури, сприятиме налагодженню взаємодії суспільства і влади щодо вирішення важливих екологічних проблем, виробленню нової екологічної політики. Лише за таких умов можливе вирішення першочергових екологічних проблем українського суспільства та Східноєвропейського регіону.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

У дипломній  роботі викладено характеристику засобів масової інформації та їх роль у розповсюдженні екологічних знань серед населення, формування об'єктивної професійної точки зору на глобальні проблеми стійкого розвитку цивілізації, залучення уваги громадськості до питань екології та екологічної культури.

Одержані результати дозволили зробити такі висновки:

1.        Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють поширенню здорового способу життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища.

Важливим принципом екологічної культури є відмова від безпосереднього «наївного» антропоцентризму та перехід до системи поглядів, яка будується на біосфероцентризмі. У той же час кінцевою метою такого підходу все ж є людина, але як складова біосфери, що повинна прийняти на себе відповідальність за підтримання її основних функціональних характеристик за, врешті-решт, збереження природи придатною для життя і здоров'я людини.

2. Головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та специфічним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації.
3. Вирішення екологічних проблем можливе лише в тому випадку, якщо підтримка з боку засобів масової інформації буде подаватися в рамках екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації та гармонізації системи «суспільство-природа». Важливою складовою повинна бути екологічна освіченість спеціалістів ЗМІ. Адже екологічно грамотними повинні бути насамперед ті, хто робить спроби донести до людей поняття екологічноі культури, свідомості та освіти, тобто бути “екологічно компетентними». Це досягається лише за умов, коли екологічна складова є дійсною, а не показною. Екологічна культура виступає регулятором екологічної діяльності.
4. Враховуючи високий ступінь соціальної відповідальності ЗМІ за процеси формування громадської думки, зокрема в питаннях екології і природоохоронної діяльності, а також відзначаючи, що ЗМІ є не тільки самостійним суб'єктом, але й виконують функцію суспільного посередника між представниками державної влади, бізнес-структурами, суспільними організаціями і населенням.
5. У результаті здійсненого аналізу висвітлення засобами масової інформації питань екологічної культури  виявлено наступне:

- телебачення  і друк відводить проблемам  екології помітне місце, однак потенціал їх впливу на громадську думку незначний.

- відсутня системність екологічної інформації;

- недостатнє висвітлення активної ролі громадян в екологічних процессах, що набагато поступається показу діяльності представників влади. Такий дисбаланс не сприяє перерозподілу екологічної відповідальності в суспільній свідомості;

- екологічна  інформація, що висвітлюють ЗМІ, поєднує позитивні, нейтральні і негативні матеріали з домінуванням останнього.

6. Зусиллями засобів масової інформації і екологів в свідомість людей і в державну практику України впроваджуюється поняття екологічної безпеки як елемента державної і особистої безпеки. Важливе місце в програмі дій в області екорозвитку займає загальна екологічна освіта, побутова і виробнича екологічна культура. Як показали результати проведеного нами анкетування, екологічні проблеми турбують не тільки екологів, але й рядових громадян України і люди впевнені що саме об'єднаними діями ЗМІ та влади можна буде досягти високих результатів у захисті навколишнього середовища.

7. В умовах соціоекологічних трансформацій важливими шляхами формування екологічної культури є: екологічне спрямування освіти, політико-правова трансформація у суспільному контролі за станом навколишнього середовища, створення інститутів екології, активна діяльність ЗМІ у висвітленні важливих екологічних питань та інтенсивна модернізація виробництва з упровадженням нових енергозбережних технологій та збільшення частки альтернативних джерел енергії.

8. З метою підвищення рівня екологічної культури та свідомості населення України запропоновані організаційна структура управління екологічною інформацією та теоретична модель формування екологічної культури, що передбачає створення нової структурної одиниці - Координаційної громадської ради з питань екологічної освіти і формування екологічної культури.

Отже, виявлені шляхи вдосконалення  екологічної культури засобами масової  інформації дозволить підвищити рівень екологічної освіти населення, що неодмінно сприятиме поширенню здорового способу життя, стійкому соціально економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини.

 

.

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Авдєєва О. Масова інформація і суспільна думка молоді. – К.: Б.в., 1999. – 125с.
2. Адаменко О.М. Соціальна екологія. – Івано-Франківськ, 1999. – 191 с.
3. Білявський Г.О. Основи екології: підручник / Г. О. Білявський, Р.С. Фурдуй, І.Ю. Костіков. – К. : Либідь, 2004. – 408 с.
4. Богомолова Н. Н. Масова комунікація і спілкування. – М. : Знання, 2000  – 125 с.
5. Бойчук Ю.Д. Основи екології та екологічного права: навчальний посібник / Ю.Д. Бойчук, М.В. Шульга, Д.С. Цалін, В.І. Дем’яненко. – Суми : Університетська книга, 2004. – 352 с., с. 305.
6. Бондар, О М. Екологічна культура: Теоретико-методологічний аналіз. – К. : Б.в., 2007 —15 с.
7. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Соціальна педагогіка. – М.: Вища школа, 1999. - 440 с., с.8
8. Вербицкий А.А. Основы концепции непрерывного экологического образования / А.А. Вербицкий. – М. : Педагогика., 1997. – № 6. -180 с., с.31–36.
9. Вернадский В.И.  Размышления натуралиста: В 2-х кн. – Кн.2: Научная мысль как планетарное явление. – М. : Наука, 1977. – 191с.
10.   Волков Г.М. Етнопедагогіка. - М. : Вища школа, 1999. – 258с.,  с. 9
11. Ворошилов В.В. Журналистика : изд 2-е.— Спб. :Изд-во Михайлова. -2002. – 496 с.
12. Гегель Г.В. Философия Духа : энциклопедия филос. наук. – М.: Мысль, 1977, Т.3.– 471 с.
13.   Дерябо С.Д., Ясвін В.П..Екологічна педагогіка та психологія. – Ростов-на-Дону.: Фенікс, 1996. – 408 с.
14. Екологія і культура. / В.С.Крисаченко, С.Б.Кримський, М.А.Голубець та ін. Відп.ред. В.С.Крисаченко, В.Л.Храмова. – К.: Наукова думка, 1991. – 260 с.
15. Зайцева В. Ефективність засобів масової інформації. Х.: Б.в., 2001. – 145с., с.81
16. Засоби масової інформації: поняттєвий апарат / За ред. А.3. Москаленка. – К. : Б. в, 1997. – 170 с.
17. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. – К. : Наукова думка, 1993. – 128 с.
18. Злобін Ю.А. Основи екології: Підручник. - К.: Лібра, 1998. - 248 с., с.13
19. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. Пер. з нім.. – К. : Лібра. 2001. – 400 с.
20.   Кант И. Наблюдения над чувством прекрасного и возвышенного / Соч. в 8 т., т.8. – М.: ЧОРО, 1994. – 718 с.
21.   Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. – М. : ГУ ВЩЭ, –  2000.– 608 с., с. 247-349.
22.   Киселов М.М., Деркач В Л., ТолстоуховА.В. та ін. Концептуальні виміри екологічної свідомості. - К. : Парапан, 2003. – 312 с., с.70-156.
23.    Киселъов М.М., Канак ФМ. Національне буття серед екологічних реалій. - К. : Б.в., 2000. – 320с.
24. Князева М.Л. «Черная культура» и светлый человек // Педагогика. – 2001. – №3. – с. 101
25.     Кравцов М.І. Лазутін С.Г. Російська усна народна творчість. - М.: Вища школа, 1983. –120с., с.12
26.    Крисаченко В.С. Екологічна культура. Теорія і практика : навч. посіб. /

В.С. Крисаченко. – К. : Заповіт, 1996. – 352 с., с. 9-16

27.   Компьютерная газета, №18. – К., 2002.
28.   Копиленко О.Л. Влада інформації. – К. : Україна, 1991.– 108 с.
29. Корконосенко С.Г. Основы журналистики. – М. : Аспект Пресс, 2001. – 208 с.
30. Королько В. Основи паблік рілейшнз. – К.: Ваклер, 2000. – 528 с.
31.     Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: Парапан, 2003. – 240с., с. 58
32. Культура : Філософський словник соціальних термінів. – 3-тє вид., доп. – Х. : Р. И. Ф., 2005. – 627 с., с. 386–387.
33.    Культурология в вопросах и ответах / под ред. Драча Г.Ц. – Р-на-Д.: Феникс. 1997. – 608с., с. 185
34. Культурологія : Історія світової культури. / Під ред. Маркової О.М.  - М.: Імпульс, 2000. – 350 с., с.25
35. Леопольд О. Календаpь песчаного гpафства. – М.: Миp,1980. – 216с.
36. Лобанова А.С. Экологическая культура населения индустриально-промышленных регионов: поиск эффективных путей её совершенствования / А.С. Лобанова, Я. Руг. – Кривой Рог : Б. и., 2008. — 280 с., с. 30-106.
37. Малюга Ю.Я. Культурологія. - М. : Инфра-М, 2000.– 333с., с.14
38.     Маркарян Э.С. Теория культуры и современная наука – М.,1993
39.     Матвієнко В.Я. Соціальні технології. – К.: Українські пропілеї, 2001. – 474с., с. 234
40. Медоуз Д.Х., Медоуз Д.Л., Рандерс Й. За пределами роста. – М.: Прогресс, «Пангея», 1994. – 304 с.
41. Мыслитель планетарного масштаба.- М. : МНЭПУ. - 2000. – 78 с., с. 21
42. Моль А. Социодинамика культуры. – М. : Прогресс. – 1973. – 787с., с. 120
43. Москаленко А.З. Два кити: Журналістика як система засобів масової інформації. Журналістика перехідного періоду. – К.: Школяр, 1997. – 360с., с. 3
44. Мусієнко М.М. Екологія. Охорона природи: словник-довідник / М.М.    Мусієнко, В.В. Серебряков / К. : Знання, КОО, 2007. – 624с., с. 255.
45. Никитин Е.П. Духовный мир: органический космос или разбегающаяся вселенная? // Вопросы философии. – 1991. – № 8. с. 4
46.      Олешко В. Ф. Інформаційна діяльність ЗМІ. – Х. : Б.в., 2001 – 227с., с. 132
47. Основи екологічних знань./За ред. В.І.Поліщука, Л.П.Царика. – Тернопіль, 1994. – 208 с., с. 143-147.
48. Основи соціоекології. / За ред. Г.О. Бачинського. – К. : Вища шк., 1995. – 235 с.
49. Печчеи А. Человеческие качества. – М.: Мир, 1985. – 312 с.
50. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. – М. : Изд-во МГУ, 1989. – 189с.
51. Проблеми екології та екологічної освіти : матер. VII Міжнар. наук.-практ. конф. – Кривий Ріг : Видав. дім, 2008. – 298 с.
52. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник для студентов высш. учеб. заведений. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Аспект Пресс, 1997. – 447 с. 357-411
53. Рациональность на перепутье.: Кн.1. –М. : Интерреклама. – 1999. – 575с., с. 11
54. Реймерс Н.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды / Н.Ф. Реймерс. – М. : Просвещение, 1992. – 320 с.
55. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія. Наукові, етичні та філософські ракурси: Навч. посібник. – К. : Парапан, 2002. – 150 с., с.134-141.
56. Сітарова В.А., Пустовойтов В.В. Соціальна екологія. - М.: Вища школа, 2000. – 280с.
57. Стегний А. Тенденции развития асоциативных групп интерессов (на примере экологического движения в Украине) / А. Стегний / Социология: теория, методы, маркетинг. – 2006. – №3. – С. 222–235.
58. Тарасенко Н.Ф. Природа, технология, культура. – К. : Наук. думка, 1985. –255 с., с. 154-168
59. Тоффлер Е. Третя хвиля. – К.: Вид. дім «Всесвіт», 2000. – 480 с.
60. Туроу Л. Будущее капитализма. –Новосибирск: Сибирский хронограф. 1999. – 432 с., с. 105
61. Федоренко О.І. Основи екології : підруч. / О.І. Федоренко, О.І.Бондар,
62. Фромм Э. Иметь или быть? – М. : Прогресс. - 1990 – 331с., с. 202
63. Чачановский А.А. Инстанция истины: СМИ и жизнь: возможность, поиск, ответственность. – М.: Политиздат, 1987. – 421 с.. с. 7
64. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. – К. : Лібра, 1999. – 488 с., с. 275
65. Телепрограмма каналов Украины – www. tvprog.a.ua
66. Вікипедія. Вільна енциклопедія. – стаття: Засоби масової інформації. –www. uk.wikipedia.org
67. Інститут екології економіки і права. – Архів новин. – www. ieep.org.ua