Засоби автоматизації ІАД. Засоби збору інформації

     Отже, для ефективного вирішення задач аналітичного опрацювання текстоснових джерел пропонується знання орієнтовании підхід, реалізація якого в повному обсязі, з одного боку,  дозволить значно підвищити якісний рівень існуючих систем автоматичної  обробки текстової інформації, з іншого боку, дозволить автоматизувати вирішення таких задач, які досі вирішувалися лише фахівцями-аналітиками, а саме: виявлення дезінформації та суперечливої інформації;  узагальнення, інформації за її змістом; стиснення інформації з урахуванням  цілісності її змісту;накопичення знань у певній предметній області за  сукупністю ПМ текстів; інтегрування знань у певній предметній області за  сукупністю різномовних ПМ текстових джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Пошук інформації

 

   Розумова  праця пов’язана з пошуком  інформації. Той факт, що пошук становиться  зараз все складнішим й складніший, доказів не потребує. Ускладнюється  сама система пошуку, поступово вона перетворюється в спеціальну галузь знань. Знання та навички в цій  галузі стають все більш обов’язковими  для будь-якого спеціаліста.

   Поняття підготовленості в цьому відношенні складається з таких основних елементів:

• чіткого уявлення про загальну систему науково-технічної інформації й тих можливостях, що дає використання інформаційних органів свої галузі;
• знання всіх можливих джерел інформації зі своєї спеціальності;
• вміння обрати найбільш раціональну схему пошуку відповідно до його завдань та умов;
• наявність навичок у використанні допоміжних бібліографічних та інформаційних матеріалів.

 

Документальні джерела інформації.

   Під “джерелом наукової інформації”  розуміється документ, що містить  якесь повідомлення, але зовсім не бібліотека чи інформаційний орган, звідки він отриманий. Це часто плутають. Документальні джерела містять  в собі основний обсяг відомостей, що використовуються у науковій, викладацькій та практичній діяльності ,и тому в  цьому розділі мова йде саме про  них.

   Характеризуючи  документальні джерела наукової інформації, необхідно перш за все  підкреслити їх  різноманітність. Усі документальні джерела наукової інформації поділяються перш за все  на первинні та вторинні. В первинних  документах та виданнях містяться ,як правило, нові наукові та спеціальні відомості, у вторинних – результати аналітико-синтетичної та логічної переробки первинних документів. Оцінка документальних джерел інформації включає такі критерії, як повнота та достовірність даних, строки їх опублікування, наявність теоретичних узагальнень та критичних матеріалів, реальність їх отримання.

   Відносно  до завдань конкретного пошуку кожне  з перелічених вище джерел має  свої переваги та недоліки. Не є виключенням  навіть такі основні їх види, як книги  та журнальні статті. В більшості  випадків будь-яка книга має, наприклад, той недолік, що за три-чотири роки, що потрібні на її підготовку та видання, дані, що містяться в ній, можуть якоюсь мірою зістаріти.

   Далеко  не ідеальним джерелом інформації може вважатися й наукових журнал. Яким би вузькоспеціалізованим він не був, тематика його значно ширша, ніж  конкретні інтереси того чи іншого спеціаліста, матеріали з теми будь-якого  твору завжди розсіяні по дуже великій  кількості журналів.

   Потрібно  пам’ятати о своєрідності такого джерела, як праці різноманітних  конференцій, що містять відомості  про провідні дослідницькі та дослідно-конструкторські  роботи, а також їх попередні результати.

   Потрібні  матеріали можуть міститься в  спеціальних технічних виданнях, причому деякі з них, наприклад, описи винаходів та авторські  свідоцтва, містять не тільки відомості  про певні технічні пристрої, але  можуть допомогти прослідкувати  історію того чи іншого винаходу чи відкриття й отримати уявлення про  сучасний напрямок науково-технічної  думки в конкретній галузі.

   Інформація, що міститься в неопублікованих  документах, як правило, новіша, ніж  у будь-яких публікаціях, і, що дуже важливо, завжди значно повніша, оскільки вона ще не підпала під “стискання”, що неминуче при підготовці до друку.

   Характеризуючи  окремі види вторинних документів та видань, також слід підкреслити, що всі вони різняться за змістом  та призначенням.

   Зі  сказаного не важко зробити висновок: наскільки важливо знати всі  документальні джерела інформації в галузі та вміти обрати ті з  них, в яких містяться необхідні  для роботи дані. 

   Організація довідково-інформаційної  діяльності.

   Починаючи пошук необхідних відомостей, слід чітко уявляти те, де їх можна  знайти та які можливості в цьому  відношенні мають ті організації ,які  існують для цієї мети, – бібліотеки та органи науково-технічної інформації.

   Бібліотеки. В першу чергу це бібліотеки наукові  та спеціальні, тобто ті, що слугують для обслуговування вчених, викладачів а спеціалістів різноманітного профілю. За своїми можливостями вони не рівні, але форми обслуговування читачів  в них в основному одні й  ті ж самі:

   довідково-бібліографічні;

   читальна  зала;

   абонемент;

   міжбібліотечний обмін;

   заочний абонемент;

   виготовлення  фото- та ксерокопій;

   мікрофільмування.

   Для довідково-бібліографічного обслуговування кожна бібліотека має спеціальний  відділ (бюро), в якому додатково  до системи каталогів та карток зібрані  всі довідкові видання, що наявні в бібліотеці та дозволяють відповісти на питання, які пов’язані з підбором літератури за певною тематикою, уточненням прізвищ авторів, назв творів тощо.

   Завданням бібліографічних відділів є також  навчання читачів правил користування бібліографічними каталогами та бібліографічними покажчиками. Наукова та спеціальна література видається, як правило, порівняно  обмеженими накладами.

   Тому  у більшості наукових та спеціальних  бібліотек основною формою обслуговування є не абонемент ,а читальна зала.

   Користуючись  нею та абонементом ,кожен повинен  пам’ятати, що у великих книгосховищах, де наявні сотні тисяч томів, підбір книг – складний та трудомісткий процес. Він значно облегшується та прискорюється, якщо в замовленні чітко вказані всі дані про книгу та її шифр, особливо важливий шифр, що вказує місце її зберігання.

Для прискорення  підбору літератури в більшості  бібліотек практикується система  відкритого доступу до полиць, при  цьому економиться час, з’являється  можливість ознайомлення з широким  колом літератури з питання, що цікавить.        Реферативні журнали (РЖ) – основне інформаційне видання, що містить переважно реферати, іноді анотації та бібліографічні описи літератури, що являє найбільший інтерес для науки та практики.

   Бюлетені  сигнальної інформації (БСІ) – містять бібліографічний опис літератури, що виходить по певних галузях знань. Основне їх завдання – оперативне інформування про всі наукові та технічні новинки.

   Експрес-інформація (ЕІ) – інформаційні видання, що містять розширені реферати статей, описів винаходів та інших публікацій, що дозволяють не звертатися до першоджерела.

   Аналітичні  огляди (АО) – інформаційні видання, що дають уявлення про стан та тенденції розвитку певної галузі (розділу, проблеми) науки або техніки.

   Реферативні огляди (РО) – в цілому переслідують ту ж мету, що й аналітичні, але на відміну від них мають більш описовий характер, без оцінки відомостей, що містяться в огляді.

   Друковані бібліографічні картки – містять  повний бібліографічний опис джерела  інформації.

   Анотовані друковані бібліографічні картки.

   Реферати  на картах (у тому числі на перфокартах).

   Фактографічна інформація на картах.

   Копії змістів поточних (іноземних) журналів, що дозволяють скласти уявлення про  зміст номеру.

   Відповідно  до них формується довідково-інформаційний  фонд (ДІФ), що складається з масиву інформаційних документів та довідково-пошукового апарату, який містить окрім традиційних  покажчиків та каталогів, різноманітні картотеки: звітів про виконання  наукових дослідів, проектної документації, авторських свідоцтв та патентів, стандартів та нормалей, видань, що випускаються ,матеріалів, комплектувальних деталей, вузлів та апаратури, перекладів, мікрофільмів тощо.

   Каталоги  та картотеки – це приналежність будь-якої бібліотеки та довідково-інформаційних фондів бюро науково-технічної інформації. Під каталогом розуміють перелік документальних джерел інформації, що наявні у фонді даної бібліотеки чи бюро НТІ. Картотека – перелік усіх матеріалів з певної тематики. Їх, як правило, декілька. Й мова зазвичай йде не просто про каталоги а картотеки ,а про систему каталогів та картотек, де вони взаємопов’язані та взаємодоповнюють один одного.

   Послідовність розташування карток систематичного каталогу завжди відповідає певній бібліографічній  класифікації. В країні використовуються дві такі класифікації: Універсальна десятинна класифікація (УДК); Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК).

   Універсальна  десятинна класифікація (УДК). В основу цієї міжнародної класифікації покладений десятинний принцип, відповідно до якого вся сукупність знань та напрямків діяльності умовно поділена в таблицях УДК на десять відділів, кожен з яких поділяється на десять підвідділів, а ті в свою чергу – на десять підрозділів тощо. При цьому кожне поняття отримує свій цифровий індекс.

   Теоретично  такій поділ можна проводити  безкінечно, створюючи індекси для  більш вузьких питань.

   Індекси, що складені за основними таблицями  УДК, мають назву прості. Для зручності  вимови кожні три цифри в них, рахуючи зліва, відокремлюють від  наступних крапкою (наприклад, 533.76).

   Бібліотечно-бібліографічна класифікація для  наукових бібліотек (ББК). В цій класифікації науки розташовуються в послідовності, що об’єктивно має місце у всіх явищах зовнішнього світу. Класифікація починається з суспільних наук.

   В подальшому науки розташовуються в  послідовності вивчаємих ними об’єктів – спочатку ті, що вивчають природу, потім ті, що вивчають суспільство  та мислення. Прикладні науки –  технічні. сільськогосподарські, медичні, що вивчають закони та засоби впливу людини на природу – розташовані поміж  природничими науками.

   Індекс  основних поділів класифікації складається  з великих букв російського алфавіту.

   А. Суспільні науки.

   Б. Природничі науки.

   В. Фізико-математичні науки.

   Г. Хімічні науки.

   Д. Науки про Землю.

   Е. Біологічні науки тощо.

   Таким же чином ,як і в десятинній системі, основні таблиці ББК відбивають поділ цілого на частини, родових  понять – на видові, структури –  на складові її елементи. Індекси при  цьому отримують цифрове позначення. Наприклад:

   Е. Біологічні науки.

   Е5. Ботаніка.

   Е59. Систематика рослин.

   Е592. Вищі рослини.

   Крім  основних, класифікація містить систему  типових допоміжних поділів: загальних, територіальних та інших. Буквені та цифрові індекси приєднуються до основного тексту галузі або теми без будь-якого знаку.