Засоби автоматизації ІАД. Засоби збору інформації

   Організація систематичного каталогу. Прийнята в  даному каталозі класифікаційна система  відбиває за допомогою карток-покажчиків, на виступах яких пишуть індекси та назви відділів, підвідділів та рубрик від загальних понять до окремих  в порядку деталізації того чи іншого розділу класифікації. На полі картки-покажчика пишеться перелік  поділів, що розкриває зміст даного індексу.

   У кожній рубриці картки можуть бути розташовані або за алфавітом  прізвищ авторів або за роком  видання книги. В останньому випадку  зазвичай використовують зворотнохронологічне розташування, при якому спочатку  стоять книги, що видані пізніше.

   Предметний  каталог. Завданням цього каталогу, також як і систематичного, є групування літератури за її змістом. Однак, на відміну від систематичного каталогу, література з того чи іншого питання в ньому об’єднана єдиними рубриками не залежно від того, з яких позицій вони викладені. Тому в предметному каталозі в одному місці знаходяться матеріали, що у систематичному каталозі були б розташовані по різних ящиках. Рубрикація предметних каталогів відбувається відповідно з “рубрика торами”, що є у всіх галузях знань.

   Послідовність пошуку документальних джерел інформації.

   При описуванні каталогів, картотек, бібліографічних  покажчиків та інформаційних видань весь час підкреслювалось, наскільки  важливо мати вичерпне уявлення про  всі їх види та намагатися використовувати  їх якомога повніше. Однак не можна  розуміти це як універсальну пораду й  у будь-якому випадку звертатися до всіх бібліографічних джерел одночасно. При їх великій кількості та розмаїтті  справа це зовсім нереальна.

   Тому  у всіх керівництвах рекомендується обрати ті з них, що найбільшою мірою  відповідають конкретним завданням  пошуку. Така рекомендація правильна, але сам термін “обрати” потребує деякого уточнення. Про вибір  частіше за все говорять, коли справа стосується різноманітності чогось, в основному однорідного.

   Щодо  бібліографічних джерел, все значно складніше. Тут можна бачити не просте розмаїття, але наявність певної ієрархії за ступенем їх повноти та складності. Крім того, все вони певним чином взаємопов’язані. Не випадково  тому говориться про систему бібліотечних каталогів та бібліографічних покажчиків. Тут терміном «система» якраз й підкреслюється їх взаємозв’язок.

   Тому  природно припустити, що й використання їх також повинно бути підпорядковано якісь системі. Отже, правильно говорити не про вибір бібліографічних  посібників, а про ту послідовність, в якій повинен йти пошук документальних джерел інформації. На цій засаді припустимо вважати, що явно невірним є пошук, що ведеться шляхом “суцільного” огляду всіх наявних бібліографічних матеріалів. Практика повністю це підтверджує.

   Безсистемний  пошук завжди віднімає дуже багато часу й одночасно не гарантує його повноти. Між тим, як це не дивно, навіть досвідчені спеціалісти рідко замислюються над тим, наскільки раціональним є їх шлях в пошуку потрібної інформації.

   Мета  та умови пошуку документальних джерел інформації настільки різноманітні, що ніякої єдиної схеми бути не може. Необхідність своєї схеми пошуку наочна вже при одному переліченні  тих цілей, що при цьому можуть переслідуватися: в одному випадку  потрібно встановити повний перелік  літератури з певної теми; в іншому – тільки найбільш сучасні та головні  публікації з тієї чи іншої проблеми; для одних робіт потрібно дістатись  первинних джерел інформації, для  інших – досить інформації, що міститься  у вторинних документах, тощо

   Робота  з книгою.

   Вміння  працювати з книгою – це вміння правильно оцінити твір, швидко розібратися  в його структурі, взяти та зафіксувати  у зручній формі все, що в ньому  виявилося цінним та потрібним.

   Робота  з книгою – процес складний. Обумовлено це перш за все тим, що читання науково-літературних творів завжди пов’язано з необхідністю засвоєння якихось нових понять. Складно це і тому, що практично  кожна книга оригінальна за своєю  композицією та потрібні певні зусилля, щоб зрозуміти хід думки автора.

   Вмінням працювати з літературою володіють  далеко не всі. Найчастіші помилки –  відсутність належної цілеспрямованості  при читанні, недостатнє використання довідкового апарату, нераціональна  форма запису прочитаного. Все це знижує ефективність розумової праці, призводить до невиробничих витрат часу.

   Техніка читання.

   Однією  з особливостей читання спеціальної  літератури є те, що воно протікає в  певній послідовності: спочатку попереднє  ознайомлення з книгою й тільки після  цього її ретельне опрацювання.

   Попереднє ознайомлення з книгою. Цінність кожного наукового твору коливається у досить великих межах. Адже не будь-яку книги слід читати повністю, в деяких випадках потрібні лише її частини.

   Тому  для економії часу й з тим, щоб  визначити цілі та підходи до читання  книги, рекомендується починати з попереднього ознайомлення з нею задля загального уявлення про твір та його структуру, організації довідково-бібліографічного апарату.

   Читання книги. Існує два підходи до читання науково-літературного твору: швидкий огляд його змісту та ретельна обробка твору в цілому або окремих його частин.

   Швидкий огляд змісту книги необхідний в  тих випадках ,коли попереднє ознайомлення з нею не дозволяє визначити, наскільки  вона цінна та корисна, й для того, щоб бути в курсі літератури, що наявна з потрібного питання. Буває  й таке, що стає очевидним –в роботі містяться потрібні матеріали, й  потрібний її повний огляд, щоб їх знайти. Швидкий огляд книги –  за суттю – “пошукове” читання.

   Записи  при читанні.

   Читання наукової та спеціальної літератури, як правило, повинно супроводжуватися веденням записів. Це обов’язкова умова, а не питання смаку або звички. Необхідність ведення записів в  процесі читання суцільна з сутністю використання книги в роботі, чи то наука, чи то практика.

   Не  випадково завжди говориться про  необхідність читання “з олівцем  в руці”. Ведення записів сприяє кращому засвоєнню прочитаного, дозволяє зберегти потрібні матеріали  в зручному для використанні вигляді, допомагає закріпити їх у пам’яті, дозволяє скоротити час на пошук при повторному зверненні до даного джерела.

   Ведення записів – обов’язковий елемент  роботи над книгою, що не відокремлюється  від процесу читання и тому не можна його відкладати “на потім”.

   Слід  виробити в собі вміння читати та вести  записи в будь-яких умовах. Особливо важливо бути дисциплінованим  щодо негайного та обов’язкового запису оригінальних думок, що з’являються  в процесі читання. Треба пам’ятати, що вони є результатом асоціацій, що в інших умовах можуть й не виникнути.

   Записи  повинні біти досить  повними. Це, як правило, займає менше часу, ніж  повторне звертання до книги. Необхідно  передбачати й майбутню потребу  в матеріалі, що міститься у книзі, й в межах припустимого взяти  з неї все, що тільки можливо.

   Виписки. За характером вони настільки різноманітні, що вважалося б, що між ними немає нічого спільного. Тим не менш і у відношення їх слід сказати про певні вимоги. Перш за все – ретельність записів. Будь-яка неохайність у виписці даних з книги зазвичай обертається значними втратами часу на їх уточнення або повторний пошук.

   Винятком  є лише текстові виписки-цитати. Тет, дійсно, доцільно попередити про надмірне прагнення виписувати все дослівно. Часто буває, що та чи інша думка  без будь-якої втрати може бути передана своїми словами. Дослівно виписувати слід лише те, що обов’язково повинно  бут передано саме і тій формі, в якій було у автора книги.

   Словник термінів та понять. Не випадково належить до групи записів, що пов’язані з необхідністю аналітичного опрацювання тексту. Скласти для себе такий словник й дати точне тлумачення всім спеціальним термінам та поняттям – справа далеко не механічна.

   Дуже  часто вона пов’язана з необхідністю тривалого пошуку в довідниках та керівництвах. Ведення пов’язують з процесом навчання читанню професійної  літератури. Це невірно. При тій складності, що зараз характерна для спеціальної термінології, за відсутності єдності в ній, при частих змінах, а також при величезній кількості скорочень вести такий словник обов’язково для фахівці будь-якого рівня підготовки. Він може значно облегшити роботу з джерелом інформації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Джерела інформації

 

    Для рішення будь-якої проблеми потрібна оптимальна інформація. Однак те, що комусь представляється інформацією, іншими може сприйматися як нікчемний і таки пересічний шум.

  Інформацію  прийнято вважати коштовної лише тоді, коли її можна використовувати, причому корисність інформації сильно залежить від її повноти, точності й  своєчасності.

  Конфіденційну інформацію вдається одержувати з досить різноманітних джерел, більшу частину  яких недосвідчена людина попросту не бере до уваги. Варто враховувати  самі неймовірні можливості, якими  б нереалістичними вони не здалися, тому що в ланцюжку проходження інформації інший раз трапляється знайти разюче коштовне джерело.

  Головними носіями перспективних матеріалів завжди є:

  - знаючі люди,

  - документи,

  - засобу бездротового й дротового  зв'язку (телефони, телефакси, радіостанції),

  - електронні системи обробки інформації (комп'ютери, електричні друкарські  машинки),

  - різні фактори, що відслідковуються (поводження, розмови, результати дій)

  Вийшовши  на те або інше джерело інформації, чітко прорахуйте

  - його наявні й потенційні можливості,

  - припустимі межі використання,

  - ступінь його надійності

  Знаючими  особами, зокрема, уважаються ті, хто  безперечно володіє (або може володіти) потрібною інформацією. До них ставляться:

    Експерт. Це - індивід, чиї професійні  знання й контакти забезпечують  першокласну орієнтацію в розроблювальному  питанні Він дозволить вам  по-новому глянути на існуючу  проблему, видасть базові матеріали,  виведе на невідомі джерела інформації Загальна надійність одержуваних при цьому даних найчастіше вища

    Внутрішній інформатор. Це - людина  з угруповання супротивника, завербована  та надає фактуру по матеріальним, моральним і іншій вагомим для нього причинам Цінність надаваних їм даних істотно залежить від його можливостей і мотивів видавати потрібні відомості, вірність якихось при відповідному контролі може бути таки високої

    «Гарячий» інформатор. Це - будь-яка  тямуща людина із прихильників  супротивника або його контактерів, що проговорює інформацію під впливом активних методик впливу в стилі твердого форсованого допиту, катування, гіпнозу, шантажу й т.д.

    Впроваджене джерело. Це - своя  людина, тим або іншим чином  потрапивша в оточення об'єкта  Цінність даних, що поставляються їм, по суті, залежить від його індивідуальних якостей і досягнутого рівня впровадження.

    Легковажний інформатор («базіка»). Це - людина супротивника, контактер  або будь-яка інформована особа,  що проговорює цікаві факти  в діловій, дружній, компанійській  або інтимній бесіді. випадкове  повідомлення.

    Союзник. У цьому випадку мається  на увазі людина або якась  - суспільна, державна, кримінальна... - структура, що виступає як  супротивник або «наглядач» об'єкта. Рівень і надійність одержанних  тут матеріалів залежать від  насущних інтересів, особистих  взаємин і пізнань джерела.  Крім зовсім нової, він здатний  передати й підтверджувальну  інформацію.

    Випадкове джерело. Іноді буває,  що якийсь індивід, що підкрутився  вам,, зовсім не розглянутий як  потенційний інформатор, раптом  виявляється носієм унікальної  фактури. Інший раз так може  виявитися й раніше невідомий  контактер або союзник. Через  явну непередбачуваність на таку  людину не дуже розраховують, але випадково зачепивши - розробляють  до межі.