Соматичні фразеологічні одиниці в англійській мові та їх українські відповідники

3. Калькування або дослівний  переклад. Не зважаючи на наявність  повного чи часткового еквівалента,  стійкі сполучення слів інколи  приходиться перекладати дослівно. Такий переклад особливо необхідний, коли образ, що міститься у  фразеологізмі є дуже важливим, а його заміна іншим образом  не дасть достатнього ефекту. Наприклад, the lion’s share – левова частка, crawl along like a turtle – повзти як черепаха. Дослівний переклад часто застосовується при наявності розширеної метафори, фразеологічних синонімів та гри слів. Калькуванню підлягають ряд приказок, що не мають підтексту: extremes meet. Також калькою можна передати й деякі стійкі порівняння, але лише при умові, що носії мови перекладу правильно їх зрозуміє: заяча душа, наприклад буде добре зрозуміла для тих народів, у яких заєць – символ боягузтва, але у індійців ця тваринка символізує мудрість, тому в Індії читач не зрозуміє такої кальки [7, с. 195].

4. Буквалізм. Калькування принципово  відрізняється від буквалізму  тим, що калькування – виправданий  дослівний переклад, а буквалізм  – дослівний переклад, що спотворює  зміст висловлювання. Наприклад, dog my cats! – чорт забирай; see the elephant – набути життєвого досвіду; to eat crow – признати свої помилки; to have butterflies in one’s stomach – нервувати від страху.

5. Обертональний переклад –  це своєрідний випадковий елемент,  що використовується для перекладу  фразеологізму лише в данному  контексті. І. Я. Рецкер називає  такий переклад “контекстуальною  заміною”. Варто враховувати, що  вживання данного еквіваленту  визначається виключно особливостями  контексту, і в іншому контексті  переклад може бути повним або частковим еквівалентом [20, с. 13].

6. Описовий переклад фразеологічної  одиниці зводиться, по суті, до  перекладу не власне фразеологізму,  а його тлумачення, що часто  трапляється з фразеологізмами,  що не мають еквівалентів у  мові перекладу. Це можуть бути  пояснення, порівняння, описи, тлумачення  – будь-які засоби, що максимально  яскраво і коротко передають  зміст фразеологічної одиниці.  Багато описових перекладів є  римованими: East or West, home is best – в гостях добре, а вдома краще.

Фразеологія як розділ мовознавства збагачує лексикологію інформацією про зміни, яким піддаються слова у складі фразеологічних одиниць, а лексичну стилістику – даними про узуальні і оказіональні стилістичні  особливості фразеологізмів, а також  дає допоміжну інформацію в інші розділи загального мовознавства.

Слово –  основний, але не єдиний засіб номінації  в системі мови. У мові йому властиво з'являтися в комбінаціях з іншими словами, і принцип організації їх у словосполучення регулюється синтаксичними нормами і правилами. Такі поєднання створюються за моделями, що існують у мові. Наприклад, модель А + N, відображаючи принципову можливість комбінації прикметника й іменника, може бути заповнена безліччю компонентів, що відповідають вимогам моделі, і результат такої операції досить передбачуваний: отримане поєднання позначатиме щось, що володіє певною ознакою. У схожих ситуаціях часто вживаються тотожні словосполучення: May I come in? Knock at the door, etc. Дана комбінація слів вживається зазвичай у фіксованій формі і відтворюється в мові готовим блоком. Такі поєднання є стійкими, але належать до загального, а не фразеологічного фонду лексики. Справа в тому, що в компонентах подібних поєднань немає семантичних змін; вони зберігають своє значення, інколи змінюючи лише функцію, як, наприклад, в стійкому виразі Good morning номінативна функція – опис часу доби – замінюється контактною – вітанням. Якщо ж стійкість виразу доповнюється семантичною зміною компонента або компонентів, ми маємо справу з фразеологічною одиницею. Не дивлячись на те, що фразеологічні одиниці є поєднаннями слів, вони розглядаються лінгвістами з позицій не синтаксису, як вільні поєднання, а лексикології. Цьому є декілька причин.

Перш  за все, у вільному, створюваному за моделлю словосполученні можлива  заміна будь-якого з компонентів  у межах цієї моделі. Так, прикметник red може вживатися у поєднанні з величезною кількістю іменників (red frock, red banner, red strip, red hair, etc.), зберігаючи своє значення кольору. Аналогічно будь-який іменник, що позначає предмет, потенційно здатний мати ознаку, за тією ж моделлю поєднуватиметься з безмежною кількістю прикметників, що передають цю ознаку (red frock, dirty frock, new frock, expensive frock, etc.). У фразеологічному ж сполученні зв'язок між компонентами тісніший і заміна будь-якого з них неможлива без руйнування змісту всієї одиниці. Наприклад, словосполучення black sheep (= the worst member), хоч воно й побудоване за регулярною моделлю А + N, не може бути відтворене з тим же значенням навіть при мінімальних в смисловому відношенні замінах (black ram або grey sheep). Формально відповідаючи мовній моделі, фразеологічні одиниці (ФО) немодельовані, тобто є одиничним використанням мовної моделі для передачі в постійному контексті якої-небудь смислової структури.

Інша  причина, через яку ФО відносять  до об'єктів лексикологічного дослідження, – наявність у такого поєднання  спільних із словом ознак. Як і слово, ФО не створюються в процесі мови з одиниць нижчого рівня, а  відтворюються готовим блоком. Ця ознака вказує на те, що у ФО, як і  в слові, є єдине лексичне значення; здатність співвідноситися з  якою-небудь частиною мови і виступати  в ролі єдиної для всього поєднання  члена речення сигналізує про  наявність у ФО значення граматичного. Так, в прикладі Instead of taking urgent measures the government chose sitting on the fence ФО sit on the fence володіє єдиним лексичним значенням waiting і виконує загальну граматичну функцію іменної частини складеного присудка (а не присудка і обставини місця, як це було б у разі вільного поєднання типу chose sitting in the pub).

Бувають випадки, коли, як і слово, ФО піддаються переосмисленню з подальшим розвитком  багатозначності. Прикладом такої  ФО може служити вираз to place oneself on record, що має два значення: to do smth noteworthy і to say smth in public. Здатність ФО до переосмислення відбивається і в стилістичному компоненті її значення. Наприклад, стійке поєднання wear and tear може бути застосоване як до опису фізичного зношення чого-небудь (breaking down), так і емоційного стану (overstrain). В останньому випадку вираз досить стійко закріплений за розмовним стилістичним пластом, тоді як перше значення може вживатися навіть у термінологічній функції.

Стійкість ФО дозволяє їй піддаватися словотворчим процесам, наприклад, афіксації. Так, від  ФО brain-trust додаванням суфікса -еr утворена одиниця brain-truster, а від single-rhyme – single-rhymer.

Проте на відміну від слова, ФО в мові може сильніше варіюватися, допускаючи граматичні зміни компонентів усередині  сталої форми. Особливо чітко це видно  за наявності у ФО дієслівного  компонента: I ground my teeth; he was grinding his teeth; let her grind her teeth then, etc. Зміни можливі і в компонентах-прикметниках, хоча вони зустрічаються рідше і привносять у ФО додаткову експресивність: You are the coolest cucumber I've ever met. Таким чином, ФО функціонально і семантично подібні до слова, хоча формально і є словосполученнями.

 

1.2. Соматизм як перекладацький феномен

 

Вперше  в перекладознавстві термін «соматичний» був введений у фіно-угроведенні Ф. Вакком, який, розглядаючи фразеологізми естонської мови з назвами частин людського тіла, назвав їх соматичними. Він зробив висновок про те, що вони є з якнайдавніших пластів фразеології і складають найбільш споживану частину фразеологізмів естонської мови [21, с 11].

Терміни «соматизм», «соматичний» має різні  тлумачення. Згідно широкому тлумаченню, соматизми, соматичний (від грецького soma (somatos) – тіло), – це засоби позначення явищ, що відносяться до сфери тілесності. У вужчому сенсі, соматизм – це будь-яка значуща ознака, положення або рух особи і всього тіла людини (Е.М. Верещагін, В.Г. Костомаров), тобто термін, що охоплює всі форми однієї з невербальних мов - соматичної мови, що включає жести, міміку, пози, вирази осіб і різноманітні симптоми душевних рухів і станів.

Термін  «соматичний» використовується в біології і медицині в значенні «пов'язаний з тілом людини, тілесний» і протиставляється поняттю "психічний". У мовознавстві він починає активно застосовуватися з другої половини 20-го століття в дослідженнях, що відображають в своїй семантиці все те, що відноситься до сфери тілесності [2, с.101].

Автори  робіт з культурології і соціолінгвістиці (М. М. Бахтін, І. З. Кон, М. Фуко і ін.) відзначають ті історичні зміни, які відбувалися в свідомості людей і в суспільстві по відношенню до ціннісної сторони сфери тілесності: від відкритого визнання культу краси людського тіла в античну епоху, через табуювання тілесності в період раннього середньовіччя, вироблення нового суперечливого канону тілесності в епоху Відродження, посилювання тілесної дисципліни в період зародження капіталізму, що досяг піку у вікторіанську епоху, до реабілітації людського тіла і зняття існуючих заборон на прояви тілесності в сучасній культурі. Дискурсивні практики, що знайшли віддзеркалення в створених в різні історичні епохи текстах, красномовно свідчать про еволюцію поглядів на тілесність.

Назви частин тіла – як найдавніший пласт лексики, що безпосередньо пов'язаний з функціонально-плотськими сторонами людського буття і відображає культурно-антропологічні особливості індивідів, що належать до тих або інших мовних співтовариств. Така лексика називається соматичною, тобто позначає частини тіла людини і прояву його організму, і є однією з цікавих лексико-семантичних груп. Ця група відноситься до основного словарного фонду, який складався протягом багатьох тисячоліть і який відображає не тільки знання носіїв мови про навколишній світ, але і їх уявлення про себе і про свій організм [13, с. 8].

Група соматизмів, як один із самих архаїчних і стійких  до змін компонентів лексичної системи, завжди використовувалася і використовується при вирішенні багатьох важливих проблем історії мови, зокрема  для встановлення спорідненості мов [1, с. 50].

Ця лексико-семантична група найнаочніше демонструє процес утворення вторинних значень, семантичний  зміст яких зв'язаний з людською діяльністю.

Тема  людського чинника в мові останнім часом набуває великої актуальності, що свідчить про важливе методологічне  зрушення, що намітилося в сучасному  мовознавстві. Антропоцентрична парадигма, що припускає звернення до аналізу  семантичних і понятійних категорій  егоцентричної спрямованості, набуває, таким чином, домінуючого значення в сучасних лінгвістичних дослідженнях. Лексико-семантичне поле "частини  тіла" відноситься до такої категорії  егоцентричної спрямованості і  включає безліч концептів, що синтезуються за допомогою ментально-когнітивних операцій носіїв мови [22, с. 10].

 

1.3. Лексико-семантичні групи та  розряди соматизмів 

 

У дисертаційному дослідженні А.М.Кочеваткіна, яке присвячене лінгво-географічному аналізу соматичної лексики у діалектах ерзянської мови вся соматична лексика залежно від характеру об'єкту номінації вся соматична лексика розподілена по наступних групах та розрядах [4, c. 8].

I. Сомонімічна  лексика. Сомонімія є найкрупнішим  розділом соматичної лексики  багатьох мов. Вона служить  для позначення частин і областей  людського тіла. Вся сукупність  сомонімічної лексики залежно  від приналежності до відповідної  сфери об'єктів, що позначаються, розподіляється таким чином [11, c. 93]:

1. Назви,  що є загальносистемними позначеннями: лексеми, що позначають тіло  людини.

2. Назви  голови і її частин.

3. Назви  шиї і тулуба людини.

4. Назви  верхніх кінцівок.

5. Назви  нижніх кінцівок.

II. Остеонімічна  лексика. Остеонімічна лексика  служить для номінації кісток  людського тіла і їх з'єднань. Залежно від приналежності до  відповідної сфери об'єктів, що  позначаються, її можна розподілити  таким чином:

1. Назви  кісткової системи людського  організму в цілому.

2. Назви  кісток голови.

3. Назви  кісток тулуба.

4. Назви  кісток верхніх кінцівок.

5. Назви  кісток нижніх кінцівок.

III. Спланхнонімічна лексика. Спланхнонімічна лексика служить для найменування внутрішніх органів людського організму. Вся сукупність спланхнонімічної лексики залежно від приналежності до відповідної сфери об'єктів, що позначаються, розподіляється так:

1. Назви  внутрішніх органів в цілому.

2. Назви  травних органів.

3. Назви  дихальних органів.

4. Назви  сечостатевих органів.

IV. Антионімічна лексика. Антионімічна лексика служить для найменування кровоносної системи людського організму. Дана лексико-тематична група складає саму нечисленну частину в системі соматичної лексики багатьох мов.

V. Сенсонімічна  лексика. Сенсонімічна лексика  служить для позначення органів  чуття людського організму. Разом з антионімічною сенсонімічна лексика складає одну з нечисленних груп в системі мов і залежно від приналежності до відповідної денотативної сфери об'єктів, що позначаються, розподіляється таким чином:

1. Назви  органів зору.

2. Назви  органів слуху.

3. Назви  органів нюху і органів смаку.

4. Назви  органів дотику.

VI. Лексика,  що позначає хвороби, недуги  і прояви людського організму.

1. Назви  хвороб і недуг людини.

2. Назви  проявів людського організму.

Таким чином, соматична лексика є цілісною системою, яка має постійну кількість  об'єктів номінацій і призначений  для їх позначення конкретний склад  лексичних одиниць. Якщо перший показник не залежить від своєї мовної приналежності  і може повністю співпадати в різних мовах, то другою знаходиться в прямій залежності від індивідуальних особливостей конкретної мови і розрізняється  як в кількісному, так і в якісному відношенні.

За семантичними ознаками виділяються десять лексико-семантичних груп соматизмів: характер, фізичний стан, відчуття-стан, відчуття-відношення, якісна характеристика людини, розумова діяльність, портрет, дії і вчинки людини, соціальне положення, ступінь віддаленості від об'єкту. Виділені лексико-семантичні групи дозволяють диференціювати як загальні риси, властиві всьому мовному колективу, так і специфічні особливості фразеологізмів-соматизмів в різних мовах [13, c. 12].

Ю. Д. Апресян  и В. Ю. Апресян виділяють сім  систем, функціонування яких відбувається за участю якого-небудь органу або органів [11, c. 13]:

1) сприйняття (органи тіла «сприймати»);

2) фізіологія (тіло в цілому, «відчувати»);

3) моторика (частини тіла, «робити»);

4) бажання  (воля, «хотіти»);

5) інтелект (розум, «думати про»);

6) емоції (душа, «відчувати»);

7) мова (мова, «говорити»).

Автори  відзначають специфіку взаємодії  вказаних систем, яка виявляється  в тому, що: а) вони утворюють послідовність  систем, що ускладнюється (від сприйняття до мови); б) найскладнішою системою є емоції, оскільки будь-яке душевне  переживання активує всі інші системи людини; у) один і той же орган може обслуговувати ряд  систем.