Статистика сільского господаства

Вступ

Перед статистикою  поставлені важливі завдання щодо подальшого вдосконалення системи статистичних показників, прийомів збирання, обробки та аналізу масових статистичних даних, забезпечення усіх рівнів управління народним господарством вичерпною, вірогідною і точною інформацією.

Невід'ємною  частиною економічної освіти спеціалістів вищої кваліфікації у галузі суспільних наук взагалі, і економістів-аграрників зокрема є статистична підготовка, вміння користуватися статистичними матеріалами дослідження, які дають змогу виявити тенденції і закономірності розвитку соціально-економічних явищ. Тому покращання економічної освіти передбачає обов'язкове підвищення статистичної підготовки спеціалістів у різних галузях знань. У зв'язку з цим особливе значення набуває вивчення у вищих навчальних закладах статистичної науки. Щодо підготовки економістів у вищих аграрних навчальних закладах це означає підвищення рівня статистичної освіти, зокрема з питань теорії статистики і сільськогосподарської статистики.

Важлива роль економістів-аграрників усіх спеціальностей передусім належить сільськогосподарській статистиці, перед якою в період переходу до ринкової економіки і розвитку різноманітних форм господарювання поставлені завдання щодо подальшого вдосконалення системи статистичних показників у сільському господарстві, забезпечення усіх рівнів управління агропромисловим комплексом України вичерпною і достовірною статистичною інформацією.

Вивчення сільськогосподарської  статистики має важливе значення в підготовці висококваліфікованих економістів-аграрників, оскільки для всебічного вивчення тенденцій і закономірностей явищ і процесів, що відбуваються в сільськогосподарському виробництві, необхідно вміти їх аналізувати прийомами, способами і методами, які розробила статистична наука. Тільки за допомогою комплексу статистичних методів можна вивчити стан, рівень, динаміку і тенденції розвитку сільського господарства.

Застосування  статистичних методів у аналізі  сільськогосподарського виробництва дає змогу всебічно вивчити явища, встановити залежність результативних показників від комплексу факторів, виявити закономірності досліджуваних явищ і прогнозувати їх розвиток.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Предмет і метод сільськогосподарської статистики

1.1. Предмет сільськогосподарської статистики

У соціально-економічному розвитку країни сільське господарство посідає особливе місце. Це одна з головних галузей національної економіки України. Сільське господарство - складний і різноманітний об'єкт, який складається з комплексу взаємопов'язаних галузей. Основне завдання сільського господарства як галузі матеріального виробництва - надійне забезпечення потреб населення в продовольстві, а промисловості - в сільськогосподарській сировині.

За останні  роки частка сільського господарства у виробництві валового внутрішнього продукту в середньому становила 15%, а в національному доході - понад 20%. У цій галузі працює біля 20% населення, зайнятого у народному господарстві. Продукти народного споживання, що виробляються з сільськогосподарської сировини, майже на 75% покриваються за рахунок цієї галузі матеріального виробництва.

Від розвитку сільського господарства значною мірою залежить життєвий рівень населення і продовольча безпека країни.

Сільське господарство - це галузь народного господарства, де працею робітників з використанням специфічних засобів виробництва - землі, рослин і тварин - виробляються нові матеріальні блага у вигляді продуктів рослинництва і тваринництва. Сільське господарство є також провідною галуззю агропромислового комплексу (АПК) країни - сукупності галузей, що забезпечують виробництво, зберігання, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції для кінцевого споживання. Слід зазначити, що весь процес відтворення в сільському господарстві в сучасних умовах здійснюється в рамках агропромислового комплексу, в складі якого виділяють чотири основні сфери:

• перша - галузі промисловості, які поставляють сільському господарству основні засоби виробництва (машини, обладнання, будівлі тощо) і предмети праці (паливо, енергія, мінеральні добрива тощо), а також галузі, зайняті виробничо-технічним обслуговуванням сільського виробництва;

• друга - власне сільське господарство;
• третя - галузі, що забезпечують доведення сільськогосподарської продукції до споживача (заготівля, переробка, зберігання, транспортування, реалізація);
• четверта - виробнича і соціальна інфраструктура, що забезпечує загальні умови виробництва продукції, а також життєдіяльності людей - дорожньо-транспортне господарство, зв'язок, матеріально-технічне обслуговування, складське і тарне господарство, галузі нематеріальної сфери тощо.

Слід підкреслити, що кожне робоче місце, створене в  сільському господарстві, обумовлює створення кількох робочих місць у суміжних галузях, і насамперед у переробній промисловості, а будь-які структурні зрушення в аграрному секторі неминуче спричинять відповідні зрушення в усій системі агропромислового комплексу.

За роки незалежності в сільському господарстві України  відбулися кардинальні зміни. Змінились  відносини власності і господарювання, економічні реформи дали змогу сформувати основи багатоукладної економіки, реформувати економічні відносини в АПК, удосконалити його господарський механізм на основі переходу до ринкових відносин, здійснити земельні перетворення, сільськогосподарські виробники стали вільними у виборі форм і методів ведення господарства, самостійно розпоряджаються виготовленою продукцією і одержаними доходами. У той самий час цей період характеризується безпрецедентним спадом сільськогосподарського виробництва, його інтенсифікації, механізації і доходності, рівня життя сільського населення, споживанням продуктів харчування міським населенням, зростанням безробіття сільського населення тощо.

Стрімкий спад сільськогосподарського виробництва  обумовлений цілою низкою причин, серед яких головними є: відсутність достатніх інвестицій у сільське господарство, недостатня державна підтримка вітчизняного товаровиробника, диспаритет цін на сільськогосподарську продукцію та послуги суміжних галузей економіки, і передусім промисловості, будівництва, транспорту, значне скорочення парку сільськогосподарських машин і збільшення ступеня їх зносу, значне скорочення поставок мінеральних добрив на ін.

Сільське господарство є об’єктом вивчення агрономічних, зоотехнічних, економічних та інших наук. Серед суспільних наук важлива роль у вивченні сільського господарства належить статистиці, яка має багатовікову історію свого розвитку і становлення. Вона розвивалась паралельно із статистичною наукою, коли поряд із вивченням розмірів території держав, чисельності населення, платників податків вивчались розміри земельних угідь, тваринництво, доходи селян та ін.

    Статистика сільського господарства є однією з галузей економічної статистики. Об'єктом вивчення економічної статистики є суспільне виробництво в цілому. Сільськогосподарська статистика є суспільною наукою. Об'єктом її вивчення є масові явища і процеси сільського господарства - його умови, розвиток, результати. Сільськогосподарське виробництво здійснюється в різних організаційно-правових формах підприємств: приватних, господарських товариствах (відкриті й закриті акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю), державних об'єднаннях (асоціації, корпорації, консорціуми тощо), кооперативних, орендних, спільних та колективних підприємствах, заснованих на власності об'єднання громадян, фермерських, особистих підсобних господарствах населення тощо. Тому сільськогосподарська статистика вивчає й аналізує діяльність усіх цих підприємств і їх зв'язки з підприємствами інших галузей агропромислового комплексу і народного господарства в цілому.

Вивчаючи сільське господарство як одну з найважливіших  галузей народного господарства, сільськогосподарська статистика, спираючись на загальні принципи і методи статистичної науки, розробляє систему об'єктивних статистичних показників, які характеризують обсяг сільськогосподарського виробництва, його галузеву структуру, характер розміщення, що склався, темпи зростання, досягнутий рівень розвитку й умови, в яких воно протікає, функціонування і розвиток сільськогосподарських підприємств з урахуванням специфіки й особливостей сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, предметом  сільськогосподарської статистики є система об'єктивних статистичних показників, які характеризують стан і розвиток сільськогосподарського виробництва. Кількісну сторону об'єктивних статистичних показників статистика сільського господарства вивчає у нерозривному зв'язку з їх якісною стороною, досліджує кількісне вираження закономірностей розвитку масових явищ і процесів сільськогосподарського виробництва в конкретних умовах місця і часу.

Теоретичною і  методологічною основою сільськогосподарської  статистики є філософія й економічна теорія (політекономія, макро і мікроекономіка). Спираючись на закони цих наук, сільськогосподарська статистика виявляє кількісні та якісні закономірності масових суспільних явищ і процесів у сільському господарстві.

Сільське господарство як галузь матеріального виробництва  має багато спільних рис з іншими галузями матеріального виробництва, в ньому діють загальні економічні закони. Наприклад, сільськогосподарське виробництво, як і будь-яке інше суспільне виробництво, являє собою діалектичне поєднання двох його сторін - продуктивних сил і виробничих відносин. У результаті доцільної взаємодії робочої сили і засобів виробництва в сільському господарстві, як і в інших галузях матеріального виробництва, створюється готовий продукт, який підлягає розподілу, споживанню і реалізації, створюючи тим самим основу для нового циклу виробництва, тобто відтворення.

Наявність загальних  економічних явищ, рис і ознак, притаманних виробництву взагалі, означає відповідну схожість за змістом значної частини статистичних показників сільського господарства з показниками економічної статистики, складовою частиною якої вони є. Разом з тим показники сільськогосподарської статистики мають значну специфіку в зв'язку з особливостями самого сільського господарства, які полягають у такому.

Основна відмінність  сільського господарства від промисловості та інших галузей народного господарства полягає у тому, що тут у процес економічного відтворення включаються процеси природного відтворення. Ця відмінність виявляється в наступному.

   В сільському господарстві у створенні продукції, крім робочої сили і засобів виробництва, беруть участь здатні до природного відтворення живі організми - рослини і тварини, розвиток яких визначається біологічними закономірностями. На відтворення рослин і тварин (в особливості перших) великий вплив спричиняють природні та кліматичні умови (родючість ґрунтів і наявність в них поживних речовин, води, температурний режим повітря і ґрунту, кількість опадів і характер їх розподілу протягом року, сонячне освітлення тощо). Поєднання економічних, біологічних і природно-кліматичних факторів у сільському господарстві породжує складну систему їх взаємодії, яка має бути розкрита відповідною системою статистичних показників. Ця система розширюється за рахунок показників, які характеризують ефективність використання таких специфічних засобів виробництва сільського господарства, як земля, рослини і тварини.

Тісне переплетення природних і економічних процесів у сільському господарстві призводить до того, що тут період виробництва не співпадає з робочим періодом. Період виробництва - час, протягом якого продукт знаходиться в процесі виробництва. Робочий період - час, протягом якого продукт підлягає впливу праці. Період виробництва в сільському господарстві, як правило, більше робочого періоду. Найбільш чітко неспівпадаyня робочого періоду і часу виробництва виявляється в рослинництві. Так, при вирощуванні сільськогосподарських культур робочий період визначається часом, витраченим на підготовку ґрунту, насіння, внесення добрив, посів, догляд за посівами і збирання врожаю, а час виробництва містить у собі, крім робочого періоду, також час, пов'язаний з природним ростом і дозріванням рослин. Наприклад, для вирощування озимих жита і пшениці потрібно 300-320 днів, а робочий період не перевищує 30-35 днів. Соняшник виростає за 80-100 днів, а робочий же період становить 5-8 днів тощо.

Незбіжність робочого періоду з часом виробництва, а також сезонна зміна кліматичних умов є основною причиною сезонності сільськогосподарського виробництва, особливо у землеробстві. Сезонний характер сільського господарства в свою чергу впливає на організацію виробництва і використання трудових і виробничих ресурсів (землі, основних і оборотних фондів). Наприклад, у період збирання врожаю потреба в робочій силі й сільськогосподарській техніці зростає, а в зимові місяці зменшується. Сезонність сільськогосподарського виробництва, різноманітність технологічних операцій, пов'язаних з підготовкою ґрунту, сівбою, доглядом за рослинами, збиранням при неспівпаданні робочого періоду і періоду виробництва, коли виникають періодичні перериви у використанні праці, призводить до різкого збільшення потреби в основних засобах для виконання усіх операцій в оптимальні строки.

 

Сезонність  сільськогосподарського виробництва  обумовлює нерівномірність надходження продукції протягом року. Так, наприклад, збирання врожаю проводиться, як правило, один раз на рік. Тому продукція землеробства, а також значна частина продукції тваринництва може бути повністю облікована лише після завершення всього річного циклу сільськогосподарських робіт і підрахунку його результатів. Усі ці особливості сільського господарства визначають специфіку визначення статистичних показників продуктивності окремих його галузей, продуктивності праці, собівартості сільськогосподарської продукції.

До числа  відмінних особливостей сільськогосподарського виробництва насамперед відноситься особлива роль землі як засобу виробництва. У промисловості, транспорті та інших галузях матеріального виробництва земля у створенні продукції безпосередньо не бере участі, а є лише простором для розміщення підприємств.

У сільськогосподарському ж виробництві земля виступає як один з найважливіших засобів виробництва, бо вона є джерелом елементів живлення, які йдуть на будову рослин і формування кінцевого продукту. Через ці особливості земля є предметом праці (люди обробляють землю для вирощування сільськогосподарських культур і одержання продукції землеробства) і одночасно засобом праці (родючість ґрунту люди використовують для виробництва сільськогосподарських продуктів). На відміну від інших засобів виробництва земля не зношується фізично і при правильному (раціональному) використанні покращує свої властивості (родючість). Такою виключною властивістю не володіє жодний інший предмет або знаряддя праці. Але земля діє не сама по собі, а у взаємодії з іншими засобами виробництва (машинами, добривами тощо). Тому можливості землі розкриваються тим повніше, чим ефективніше засоби, з якими вона взаємодіє.