Статистика сільского господаства

Одночасно відбулася  приватизація земельних ділянок  для ведення особистого селянського  та фермерського господарства, будівництво й обслуговування житлових будинків і господарських будівель (присадибних ділянок), садівництва, дачного та гаражного будівництва.

Здійснили приватизацію 11,6 млн. громадян (86,4% загальної кількості  осіб, які мають на те право). Загальна Площа приватизованих земельних ділянок становить 3,6 млн. га. Приватизація земельних ділянок громадянами здійснюється за рішенням органів місцевої влади.

Безперервне збільшення виробництва сільськогосподарських  продуктів з кожного гектара  При зменшенні затрат праці та засобів на одиницю продукції з одночасним збереженням і послідовним покращанням родючості ґрунтів є основним напрямом розвитку сучасного землеробства.

  Для подальшого  розвитку сільського господарства, підвищення його економічної ефективності, виконання державних планових завдань, більш повного задоволення зростаючих потреб населення в продуктах харчування, а промисловості - у сільськогосподарській сировині, велике значення має більш ефективне використання кожного гектара землі.

Землі  сільськогосподарського  призначення повинні раціонально  використовуватись  землекористувачами.   Сільськогосподарські підприємства зобов'язані впроваджувати прогресивні технології вирощування сільськогосподарських культур, вводити та освоювати більш ефективні сівозміни, залучати у сільськогосподарське виробництво не використовувані землі, приймати міри по запобіганню ерозії, заболочуванню ґрунтів. У кожному господарстві має бути розроблена і впроваджена науково обґрунтована система землеробства, тобто комплекс агротехнічних і організаційно-економічних   заходів,   які   визначають  порядок користування землею, прийоми збереження і підвищення її родючості та збільшення виробництва продукції сільського господарства у розрахунку на одиницю земельної площі.

    Земля є основним національним багатством, тобто всенародним надбанням, головним специфічним засобом виробництва в сільському господарстві та просторовим базисом розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства. Без продукції, яку отримують від землі, не було б можливе сільськогосподарське виробництво й узагалі життя людини на нашій планеті. Вирощування всіх сільськогосподарських культур безпосередньо пов'язане із землею, її найважливішими властивостями і в першу чергу з родючістю. Організація виробництва продукції землеробства також тісно пов'язана з використанням землі.

Земельний фонд країни включає землі сільськогосподарського призначення, землі під населеними пунктами, землі, зайняті різними галузями народного господарства (промисловістю, транспортом, зв'язком тощо), землі лісового і водного фонду, землі запасу, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення та ін.

Земля як головний засіб сільськогосподарського виробництва  відрізняється від усіх інших  засобів виробництва, що застосовується в сільському господарстві:

по-перше, всі засоби, що застосовуються в сільському господарстві (машини, обладнання, будівлі, споруди тощо), є результатом людської праці й можуть бути знову створені працею людини. Земля - дар природи, вона тільки після залучення її в процес виробництва стає засобом виробництва. Земля в сільському господарстві незамінна: її не можна замінити будь-яким іншим засобом виробництва;

по-друге, розмір землі обмежений, його не можна розширити за бажанням людей. Проте це не означає, що в даний час всі наявні землі використовуються в сільському господарстві;

по-третє, земля не переміщувана у просторі. Використовувати її можна лише там, де вона знаходиться;

по-четверте, земля на відміну від інших засобів виробництва не зношується і не вибуває з виробничого процесу, а навпаки при правильному її використанні підвищує свою родючість.

Під родючістю ґрунту розуміють його здатність безперервно забезпечувати потреби рослин протягом усього їх життя одночасно у воді, повітрі, теплі, елементах зольної поживи і зв'язуючому азоті й таким чином забезпечувати створення врожаю.

Розрізняють природну, штучну та економічну родючість землі. Природна родючість створюється внаслідок тривалого ґрунтотворного процесу без утручання людини. Природна родючість визначається кліматичними умовами, фізичними, хімічними і біологічними властивостями ґрунтів. Нею володіють усі ґрунти. Штучна родючість створюється працею людини. Економічна родючість - це результат дії природи і суспільної праці, сукупний вираз природної і штучної родючості. Рівень економічної родючості залежить від рівня розвитку продуктивних сил країни. Конкретним визначенням економічної родючості є рівень урожайності сільськогосподарських культур.

Вивченням землі  займається багато галузей знань як природничих, так і економічних. Особлива роль землі в сільськогосподарському виробництві визначає основні завдання статистики землекористування і земельних угідь.

Найважливішими  завданнями земельної статистики є:

• визначення загального розміру земельного фонду, його складу і розподілу за категоріями землевласників, землекористувачів і видів угідь як у цілому по країні, так і в розрізі окремих районів, адміністративних підрозділів, зон і виробничих типів господарств;

 

• вивчення стану, динаміки, структури земельного фонду за угіддями і зміни його складу в результаті трансформації земель (переведення одного виду угідь в інші), складання земельних балансів, облік корінних поліпшень земель;
• облік перерозподілу землі між землевласниками і землекористувачами, визначення розмірів землі вилученої із сільськогосподарського обороту, і збитків, які понесло сільське господарство в результаті цих операцій;
• визначення розмірів землі, закріпленої за окремими землекористувачами і середніх розмірів землекористувань;
• збирання, розробка й аналіз даних про зрошувальні й осушень землі, їх розміри, введення нових земель і ефективності їх використання;

  вчення й оцінка якості земельних угідь: механічного складу грунтів, забезпеченість поживними речовинами і облік інших показників, які характеризують родючість земель; економічна і грошова оцінка ґрунтів;

• розробка системи статистичних показників, які характеризують склад і ефективність використання земельного фонду;
• проведення економіко-статистичного аналізу ефективності використання окремих видів угідь і земельного фонду в цілому в різних зонах і виробничих типах господарств.

Введення в  практику господарювання Державного земельного кадастру, що містить сукупність необхідних відомостей Щодо природного, господарського, правового положення земель ставить перед земельною статистикою нові завдання: розробити систему показників для економічної оцінки земель, систематизувати весь обліково-статистичний матеріал, всебічно характеризуючий земельний фонд країни, використовуючи при цьому основні прийоми і методи теорії статистики.

Загальна площа  землі, включаючи землі під водою, що знаходяться в межах всієї країни або будь-якого територіального підрозділу (країни, республіки, області, району, окремого господарства), називається земельним фондом. Земельний фонд України включає всі землі в межах її території (державного кордону) незалежно від цільового призначення та господарського використання. На 1 січня 2005 року його площа становить 60,4 млн. га. В розрахунку на одного жителя України в 2004 р. припадало 0,89 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,69 га

ріллі.

За своїм  складом, призначенням, використанням  і природними особливостями земельний фонд неоднорідний. Він складається з різних угідь. Земельним угіддям називається ділянка землі, яка має певне виробниче призначення. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеним щодо неї правами.

Суб'єктами земельних відносин в Україні є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі земельні частки (паї).

Згідно зі статтею 7.8 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Усі форми власності є рівноправними. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Під час аналізу  розмірів і складу земельного фонду  вивчають їх розподіл за формами власності, цільовим призначенням, землекористувачами та видами угідь.

За формами  власності, що визначаються чинним законодавством, виділяють землі, які знаходяться у приватній, комунальній і державній власності.

Землі України  за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

1. землі сільськогосподарського призначення;
2. землі житлової та громадської забудови;
3. землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
4. землі оздоровчого призначення;
5. землі рекреаційного призначення;
6. землі історико-культурного призначення;
7. землі лісового фонду;
8. землі водного фонду;
9. землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

    Земельні  ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність  або користування громадян чи  юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

зег

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Ці землі функціонують у процесі сільськогосподарського виробництва. Вони є головним засобом виробництва сільського господарства і являють собою найважливішу категорію земель у складі єдиного земельного фонду країни. Землі несільськогосподарського призначення слугують лише простором для розміщення і розвитку всіх галузей народного господарства.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, 
що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими 
будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність  та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та 
навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних 
цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям_л релігійним організаціям і об'єднанням громадян - 
для ведення підсобного господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність .іноземним громадянам, .особам без громадянства іноземним юридичним особам та іноземним державам.

 

 

 

 

 

 

2.2. Зміст і завдання статистики посівних площ

Посівна площа  є одним з найважливіших статистичних показників, що характеризують ефективність використання головного засобу сільськогосподарського виробництва - землі взагалі і ріллі зокрема, рівень концентрації і спеціалізації сільського господарства, стан і рівень розвитку галузі рослинництва. Від розміру посівних площ і врожайності сільськогосподарських культур залежить валове виробництво того чи іншого виду продукції рослинництва, оскільки остання безпосередньо визначається як добуток цих двох показників. У зв'язку з цим дані про розмір, склад, стан і рух посівної площі широко використовуються для розрахунку очікуваного і фактичного валового збору і врожайності сільськогосподарських культур, а також визначення витрат насіннєвого і посадкового матеріалу, праці та коштів на обробіток, догляд і збирання посівів, розрахунку потреби в робочій силі й техніці, грошових надходжень, доходів тощо.

Статистика  посівних площ вивчає розмір, склад, стан, рух і якість посівів у розрізі категорій землевласників, землекористувачів, виробничих типів підприємств, природних зон і підзон. Поряд з вивченням розмірів і структури посівів на всіх землях статистика досліджує розміри і структуру посівних площ на зрошуваних і осушених землях.

Структура посівних площ повинна відповідати прийнятій  системі ведення господарства, його виробничому напряму, забезпечувати найбільш ефективне використання орних земель в певних ґрунтово-кліматичних і економічних умовах. Оптимізація структури посівних площ є одним з важливих резервів підвищення ефективності рослинництва і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції.

Велика різноманітність  ґрунтово-кліматичних умов нашої  країни створює в окремих її природних зонах сприятливі умови для вирощування певних сільськогосподарських культур. Склад сільськогосподарських культур, вирощуваних в Україні, різноманітний, при цьому більшість з них значно відрізняється одна від одної своїми біологічними особливостями (тривалість життя, вимоги до ґрунту, клімату та ін.), способами вирощування та господарського використання. В зв'язку з цим статистика посівних площ не обмежується обліком площі всіх сільськогосподарських культур у цілому або обліком їх однорідних груп, а обліковує їх також і у розрізі окремих культур.