Статистика сільского господаства

Сільськогосподарське  виробництво розміщено на великій  території країни в різних ґрунтово-кліматичних умовах, що мають зональний характер. При цьому, наприклад, одні зони сприятливі для виробництва зернових культур, цукрового буряку, соняшнику, інші - картоплі, льону-довгунця, хмелю. Зональні ґрунтово-кліматичні відмінності є основою для розміщення сільськогосподарського виробництва, вони значною мірою визначають спеціалізацію сільськогосподарських підприємств.

Важлива особливість  сільського господарства полягає у  тому, що процес спеціалізації і  суспільного поділу праці в ньому протікає не так як в інших галузях матеріального виробництва. Необхідність комбінування галузей рослинництва і тваринництва визначається особливостями використання землі як головного засобу виробництва й особливістю біологічного розвитку рослин і тварин.

На умови  і результати відтворення у сільському господарстві значний вплив спричинюють кліматичні умови, які мають циклічний характер розвитку, що склався в тій або іншій місцевості. Відмінності між земельними масивами, різноманітність вирощуваних рослин і тварин, диференціація кліматичних умов на тій або іншій території обумовлюють комплексну основу поділу суспільної праці в сільському господарстві. Залежністю від кліматичних умов значною мірою пояснюється велика різноманітність вирощуваних у країні сільськогосподарських рослин і тварин.

Наявність рослин і тварин породжує дві взаємопов'язані  комплексні галузі сільського господарства - рослинництво і тваринництво, між якими існує виробничий взаємозв'язок (тварини використовують рослини в якості корму, рослини утилізують продукти життєдіяльності тварин). За даними міжгалузевих балансів виробництва і розподілу продукції, внутрішньогалузевий оборот у сільському господарстві становить понад 20%.

Сполучення  розміщення, спеціалізації, різних умов виробництва призводить до формування сільськогосподарських зон і територіально-виробничих комплексів, а також виробничих типів господарств зі своєю досить специфічною системою показників.

1.2. Метод  сільськогосподарської статистики

Для вивчення свого предмета - кількісної сторони масових суспільних явищ - статистична наука розробила низку своїх особливих прийомів, способів, правил і методів дослідження, які в сукупності складають статистичну методологію.

Під терміном «метод» (від грець. теthodos - шлях дослідження або пізнання, теорія, наука) розуміють сукупність прийомів або теоретичного опанування дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання. У філософському значенні під методом розуміють засіб пізнання, як певну сукупність або систему прийомів, спосіб з метою уявного відтворення предмета, що вивчається.

Загальним методом  пізнання для всіх наук, у тому числі  статистики, є діалектичний метод. Відповідно до основоположних принципів і законів діалектики всі суспільні явища і процеси статистикою вивчаються в постійному русі і розвитку, не ізольовано одне від одного, а у взаємозв'язку і взаємозалежності, що дуже важливо при вивченні причинно-наслідкових взаємозв'язків між явищами.

В аналітичній  роботі потрібно розглядати статистичні  показники в їх взаємозв'язку, динаміці й розвитку. Неможливо пізнати стан суспільства ізольовано, вихоплюючи окремі його ознаки, оскільки їх роль і значення в різних умовах можуть змінюватися.

Спираючись  на принципи діалектики, статистика вивчає різні типи й форми соціально-економічних явищ і процесів, досліджує їх особливості й оцінює вплив комплексу факторів, які формують варіацію і динаміку явищ, виявляє тенденції і закономірності їх розвитку.

При статистичному  вивченні суспільних явищ керуються  також діалектичним законом про перехід кількісних змін в якісні. Це має важливе значення при вивченні якісних змін у масових соціально-економічних явищах. Статистика спирається на діалектичні категорії випадкового і необхідного, одиничного і масового, індивідуального і загального.

Загальні принципи і методи наукового пізнання, розроблені в діалектиці, є фундаментом для  розуміння і правильного використання статистичної методології.

Статистика  сільського господарства враховує закони діалектики, пристосовуючи їх до свого предмета.

На основі діалектичного  методу статистика розробила свої специфічні методи дослідження. До них відносяться: статистичне спостереження, зведення і групування даних, абсолютні і відносні показники, середні величини і показники варіації, ряди динаміки, індексний, вибірковий, дисперсійний, кореляційний, табличний і графічний методи та ін.

Застосування  у статистичному дослідженні  конкретних методів визначається поставленими при цьому завданнями, суттю й особливостями досліджуваного явища і залежить від характеру вихідної інформації.

Метод сільськогосподарської статистики є статистичний метод у конкретному застосуванні до вивчення сільськогосподарського виробництва. Практичне застосування статистичних методів у сільському господарстві показало, що при вивченні цієї галузі матеріального виробництва потрібно враховувати її особливості, які проявляються передусім у множині програм і форм спостереження. Це пов'язано із різноманіттям вирощуваних сільськогосподарських культур і домашніх тварин, великою кількістю застосовуваних при цьому виробничих процесів (від сівби до одержання готової продукції), що потребує зміни програм спостереження по періодах і фазах розвитку вирощуваних культур або утримання тварин у різні періоди року при зміні їхнього віку і стану.

Для дослідження  свого предмета - системи об'єктивних статистичних показників, які характеризують стан і розвиток сільськогосподарського виробництва, - статистика сільського господарства використовує усі перелічені вище статистичні методи.

Спираючись  на загальні принципи діалектичного  методу, сільськогосподарська статистика вивчає явища і процеси у русі, розвитку, взаємозв'язку і взаємообумовленості, виділяє різні типи і форми  соціально-економічних явищ і процесів, вивчає їх особливості й досліджує вплив комплексу факторів, які формують рівень і динаміку сільськогосподарського виробництва, виявляє тенденції та закономірності його розвитку.

Статистичне спостереження  в сільському господарстві завжди масове. Це пояснюється тим, що статистика вивчає закономірності, які проявляються у масових явищах під дією закону великих чисел.

Дослідження одиничних  або невеликої кількості фактів в силу дії випадкових відхилень  не дає змоги виявити дійсні закономірності. В масовому спостереженні вплив випадкових причин в силу дії закону великих чисел взаємно погашається і проявляється закономірність, зумовлена загальними причинами. Наприклад, відомо, що із збільшенням доз мінеральних добрив і поліпшенням їх структури (співвідношення), як правило, врожайність сільськогосподарських культур підвищується, але добре відомо, що приріст урожайності у кожному окремому випадку буде різним за однакових норм внесення добрив. Крім того, одні й ті самі норми добрив навіть за дуже вирівняних умов часто по-різному впливають на врожайність. Крім самих добрив, на величину формування врожайності впливають також й інші фактори, насамперед такі, як якість ґрунту, опади, строки і способи сівби та збирання тощо. Відома закономірність між урожайністю і добривами проявиться при досить великій кількості спостережень і при порівнянні досить великої кількості середніх значень результативної і факторної ознак.

1.3. Система статистичних показників  у сільському господарстві

Вивчаючи сільське господарство як одну з найважливіших  галузей матеріального виробництва, сільськогосподарська статистика розробляє науково обґрунтовану систему статистичних показників, які об'єктивно характеризують обсяги сільськогосподарського виробництва, його галузеву структуру, характер розміщення, що склався, темпи зростання, досягнутий рівень розвитку й умови, в яких воно протікає.

За допомогою  системи статистичних показників характеризуються також розміри земельного фонду й ефективність його використання; розмір і структура посівних площ; ефективність вирощування окремих сільськогосподарських культур, їх урожайність і валові збори; чисельність і структура стада, його продуктивність; стан кормової бази і забезпечення тварин кормами; наявність використання основних і оборотних фондів, сільськогосподарської техніки; рівень механізації та електрифікації сільського господарства; наявність і використання робочої сили, зайнятої в сільському господарстві; продуктивність і оплата праці; собівартість і рентабельність виробництва продукції; структура валової і товарної продукції сільського господарства тощо.

 Система статистичних показників - це сукупність пов'язаних між собою і розташованих у логічній послідовності показників.

Вищезазначені особливості сільського господарства як складного матеріального процесу визначають систему об'єктивних статистичних показників, специфічних за формою і змістом, а також прийоми і методи їх обчислення й аналізу.

Сільське господарство, що є самостійною галуззю матеріального виробництва, в той самий час бере участь у створенні валового внутрішнього продукту і національного доходу країни. Тому сільськогосподарська статистика пов'язана з економічною статистикою загальною системою показників, які мають синтетичне або загальноекономічне значення (показники національного багатства, валового внутрішнього і валового національного продукту, національного доходу тощо). Система показників економічної статистики охоплює всі галузі народного господарства і характеризує кількісну сторону та якісні зрушення процесу відтворення в усьому народному господарстві, в той самий час як сільськогосподарська статистика об'єктом свого дослідження має тільки одну галузь - сільське господарство.

Система статистичних показників сільськогосподарської  статистики визначається змістом процесу  відтворення і особливостями сільського господарства і покликана дати всебічну характеристику масштабів сільськогосподарського виробництва, його соціальної, галузевої та міжгалузевої структури, характеру розміщення, що склався, темпів зростання, досягнутих результатів, умов, у яких воно протікає, економічної ефективності використання факторів і результатів виробничої діяльності галузей і підприємств.

Курс сільськогосподарської  статистики і відповідно система  її показників будуються у такій  послідовності. Спочатку вивчаються показники, що характеризують склад і особливості галузей сільського господарства (статистика земельного фонду, рослинництва і тваринництва). Потім вивчаються показники, що характеризують фактори (ресурси) сільського господарства і загальні результати виробництва (статистика основних і оборотних фондів, механізації і електрифікації сільського господарства, трудових ресурсів і продуктивності праці, собівартості продукції, економічної ефективності сільськогосподарського виробництва).

Для функціонування будь-якого матеріального виробництва  потрібна наявність певних ресурсів (факторів). Тому вихідним пунктом сільського господарства як складного матеріального процесу є наявність певних факторів виробництва, певних продуктивних сил. Результатом матеріального виробництва, яке є взаємодією його факторів, є різноманітна готова сільськогосподарська продукція, що складає в сукупності валову продукцію. Поновлення цього виробництва (відтворення) передбачає ряд проміжних ланок - реалізацію продукції, матеріально-технічне постачання, споживання і т.д.

Комплексний аналіз стану і розвитку сільського господарства як галузі матеріального виробництва передбачає обчислення статистичних показників не тільки в цілому по країні, а й у галузевому, територіальному і соціальному розрізах.

Сільське господарство залежно від характеру виробництва, виду і призначення продукції складається з низки взаємопов'язаних галузей, тому воно має бути вивчене не тільки в цілому, а й у розрізі всіх його галузей і видів продукції. У складі сільського господарства передусім виділяють дві комплексні галузі: рослинництво і тваринництво, показники яких входять до складу системи показників економічної статистики. У свою чергу кожна галузь поділяється на підгалузі різного порядку.

У складі галузей рослинництва виділяють рільництво, у тому числі зернове господарство, яке є основою всього сільськогосподарського виробництва, картоплярство, овочівництво, льонарство, буряківництво, луківництво, польове кормовиробництво, садівництво, виноградарство, виробництво різних олійних, ефіроолійних і лікарських культур та ін.

Сільське господарство ведеться в різноманітних природних  і економічних умовах. Тому організація, рівень і структура сільськогосподарського виробництва різних зон (Полісся, Лісостеп, Степ) і економічних районів країни суттєво відрізняються. Щоб правильно охарактеризувати стан і розвиток сільського господарства, потрібно вивчити спільність і особливості цих зон і районів. При цьому підприємства кожної зони і кожного району відрізняються за рівнем продуктивності землеробства і тваринництва, тому потрібно охарактеризувати особливості цих виробничих типів господарств.

Сільськогосподарське виробництво, як і будь-яке інше суспільне виробництво, ведеться в різних соціально-економічних категоріях господарств, які відрізняються формою власності й організаційно-правовими формами (виробничі кооперативи, ТОВ, СТОВ, АТ, ЗАТ, фермерські господарства, особисті підсобні господарства населення тощо). В зв'язку з цим виникає потреба вивчення стану, розвитку й ефективності цих категорій господарств. Усі перелічені вище підрозділи мають бути вивчені у русі, в процесі виробництва і відтворення. Тому слід розглянути об'єктивні ознаки, а відповідно і об'єктивні статистичні показники сільськогосподарського виробництва як матеріального процесу.

Найважливішими  факторами сільськогосподарського виробництва є засоби виробництва і трудові ресурси.

До засобів  виробництва в сільському господарстві належать земля і створені попередньою  працею людини засоби виробництва (засоби праці, предмети праці та допоміжні матеріали).