Порівняльний аналіз української та американської моделей рекордингової індустрії в системі національного шоу-бізнесу (структура, суб’єк

5. Супутникове радіо.

6. Підкастинг - звуковий журнал, непрофесійне веб-радіо, мовлення на портативних аудіоплеєрах, яке здійснюється шляхом розміщення звукозаписів, які надсилаються всіма бажаючими, на визначених веб-сайтах та їх подальше автоматизоване розсилання.

7. Електронні кіоски та термінали звукозапису є інновацією у рекординговій індустрії. З'являється ще одна інновація - термінали звукозапису. Вони також розміщуватимуться у магазинах, але будуть передавати музичний матеріал прямо на Ipod (MP3 плеєр). Вони працюватимуть за принципом терміналів оплати послуг та поповнення мобільних та інших рахунків.

Цифрові канали розповсюдження набирають дедалі більшої актуальності та стрімко зростаючого попиту. Вони є дешевим засобом продажу музики, оскільки не потребують вибудови стандартної дистрибуційної мережі, оренди приміщень, плати персоналу тощо. На сьогодні - це ще не повністю зайнята ніша на рекординговому ринку, яка відкриває нові джерела отримання прибутку. В Україні цифрові канали розповсюдження ще не є сформованими а ті, що налагоджені - у власності іноземних компаній, таких як Apple, Yahoo, MSN тощо. Отже, на ринку рекордингу з'являються інновації, які дають змогу для отримання додаткових прибутків від їх впровадження. Для українських рекордингових компаній - це є влучна можливість для утримання на ринку та подалання кризових економічних явищ.

2.5. Механізми діяльності видавничого бізнесу США та України, типи видавців та механізми прибутку.

Музична видавнича діяльність заключається у керуванні бізнесом осіб, які створюють пісні. Автор музики або композитор, та автор текстів до пісні передають авторське право видавничій компанії, яка в свою чергу займається комерціалізацією цієї композиції та всіма бізнес-аспектами стосовно неї.

Адміністратівні права - це право пошуку видавничою компанією користувачів музичного матеріалу, право видання ліцензії на неї та право отримання прибутку від цього та його перерозподілу. Коли видавець укладає з автором пісні стандартну угоду, він бере на себе зобов'язання виконувати вищезазначені положення, таким чином вести адміністрування композиції.

У США традиційно видавець поділяє весь прибуток 50/50 з автором (за виключенням гонорарів на виконання та публікацію музики у вигляді нот). 50% видавничого прибутку включають в себе також накладні витрати (оренда приміщення - офісу, заробітна плата персоналу, тощо). Прибуток, який отримує видавець від використання композиції називається часткою видавця, аналогічно частка автора - той прибуток, який отримує автор.

У видавничих компаніях США менше складових, ніж у рекордингових компаніях. У штаб видавничої компанії входять наступні працівники:

Адміністратор, "пісенний агент", менеджер (займається пошуком авторів, працює над їх матеріалом, зводить їх з іншими авторами). Трапляється, що видавнича компанія не має контрактів з авторами на поставку нових пісень, а лише займається адміністрацією вже існуючих пісень.

Таким чином, на відміну від рекордингового бізнесу, видавництво не потребує великих капіталовкладень. Видавцю не потрібний велий штат працівників, не має необхідності у великій дистрибуційній мережі, не потрібні складьські приміщення, інвентар, необхідний для записів.

Через вищезазначені причини у видавничому бізнесі багато невеликих компаній, напротивагу бізнесу звукозапису, в якому є великі транснаціональні компанії.

Великі видавничі компанії - більшість з них є філіалами звукозаписуючих компаній або кінокомпаній. Наприклад Warner Brothers/Chappel, EMI, Universal, BMG, Sony/ATV, Famous Music/Paramount Communications та інші.

Крупні філії - незалежні видавничі компанії з повним штатом працівників, якими керують великі рекордингові компанії. Належність філії до великої рекордингової компанії може розповсюджуватися як на весь світ, так і на окремі території. Так видавець може бути філією компаній США, але мати контракти з іншими видавцями на інших територіях.

Автономні компанії, які не є філією великих компаній, а самі ведуть свій бізнес. Компанії такого типу самі ведуть розрахунки, перерозподіл прибутку, однак за кордоном вони можуть працювати під керівництвом великих компаній. Приклад автономних компаній - Perr та Bug.

Автори-видавці - це власні видавничі компанії відомих авторів, які мають власну клієнтську базу.

Перевага залежних від великих рекордингових компаній видавців є в тому, що велика рекордингова компанія буде менше піклуватися про твори незалежних авторів, які пишуть для її артистів, аніж про твори своїх авторів. Але великі видавничі компанії мають тисячі авторських прав, та не завжди можуть однаково якісно керувати усіма.

Джерела прибутку

Більшість джерел прибутку видавничі компанії отримують від механічних гонорарів (механічні роялті) - це кошти, що виплачуються рекординговою компанією за право використання пісні у записах. Видавець надає рекординговому лейблу ліцензію, за якою за кожну записану пісню рекордингова компанія виплачуватиме гонорар у певному обсязі. У США цей гонорар прив'язаний до законного тарифу. Отже, якщо зростає цей тариф, зростає і обсяг гонорару.

Фіксований гонорар може повністю відповідати тарифу встановленого законом, але також може бути вираженим у відсотках від нього. Якщо він виражений у відсотках він називається ставкою, тобто механічний гонорар менше тарифу за законом. Звукозаписуючі компанії просять ставку (зазвичай 75% тарифу за законом) на записи що продаються за середньою ціною, або на збірки. Звукозаписуючі компанії часто вимагають ставку 50-66% на бюджетні записи. Артисти просять ставку, якщо у них дуже багато пісень в альбомі, щоб платити повну вартість.

Щодо музичних збірок звукозаписуюча компанія просить ставку, коли вона може запропонувати виплату частки гонорару авансом, тобто видавець отримує менше, але швидше. Наприклад звукозаписуюча компанія може запропонувати виплату авансу за 50 тис. копій за умови, що видавець погоджується на 75% тарифу за законом. У залежності від рівня відомості артиста, звукозаписуюча компанія пропонує їм ставки. Так артисти середнього рівня та маловідомі погоджуються на ставки нижчі тарифу за законом, однак суперзірки не йдуть на умови рекордингової компанії, а можуть самі втановлювати їх.

Для прикладу діяльності української видавничої компанії розлянемо фірму «Comp Music Паблішинг». Компанія «Comp Music Паблішинг» є музичним видавництвом та займається збором авторської винагороди за використання творів як на механічних носіях, так і за публічне виконання або сповіщення цих творів. Також «Comp Music Паблішинг» видає ліцензії на використання творів у:

- кінофільмах;

- рекламних роликах;

- видавництві творів у нотному вигляді;

- у якості мелодій дзвінків для мобільних телефонів;

- похідних творах (так званих кавер-версіях).

Маючи ексклюзивну угоду з найвідомішим музичним видавництвом EMI Music Publishing представляє великий каталог музичних творів на території України: приблизно 1 500 000 творів та 65 000 авторів. Серед них Sting, Queen, Roxette, Kurt Cobain, Toni Braxton, Celin Dion, Sugababes, Whitney Houston.

Компанія була заснована в 2003 році. Того ж року у травні було підписано угоду з музичним видавництвом EMI Music Publishing. Таким чином, компанія «Comp Music Паблішинг» стала ліцензіатом EMI.

Щодо компанії EMI Music Publishing, вона є транснаціональною. До складу EMI Music Publishing входять багато музичних видавництв, котрі мають потужні каталоги творів у різних жанрах музики.

До числа найвідоміших авторів з каталогу EMI Music Publishing входять: Sting, Mick Hucknall (Simply Red), Jay Kay (Jamiroquai), гурт Queen у повному складі, автор групи Roxette – Per Gessle, Kurt Cobain, відома автор багатьох поп-пісень (таких виконавців як Toni Braxton, Celin Dion, Sugababes, Whitney Houston та інші) Diane Warrren та багато інших.

Окрім іноземного каталогу компанія «Comp Music Паблішинг» представляє відомих українських авторів, таких як Руслана Лижичко, Вадим Красноокий (лідер та автор пісень гурту MAD HEADS), Юлія Міщенко (гурт «Таліта Кум»), гурт «Гайдамаки» у повному складі, Сергій Міхалок та Олександр Хацкевич (загально відомі як «Саша і Сірожа») та багато інших авторів.

Ціль музичного видавництва не тільки збирати та розподіляти роялті для авторів, але і просувати твори своїх авторів на нові ринки. Для цього у «Comp Music Паблішинг» існують договори та домовленості з EMI Music Publishing на адміністрування локального каталогу «Comp Music Паблішинг» у інших країнах світу.

Отже, основні економічні відношення української рекордингової індустрії та рекордингової індустрії США, можна порівняти за такими параметрами:

- розміри, частка національного ринку у міжнародному ринку рекордингової індустрії, особливості внутрішнього ринку, можливості та загрози.

- інвестиції у рекордингову індустрію (в Україні домінує не інвестиційна, а спонсорська форма підтримки шоу-бізнесу, натомість у США– інвестиційна).

- установка та репродукування національних цінностей в продукті масової культури (в Україні такої установки з боку впливових економічних та політичних кіл немає, у США вона дуже потужна).

- щодо державної політики, то в США спостерігається позитивна державна стратегія як щодо культури, так і щодо музичної індустрії вцілому. В Україні такої стратегії немає, законодавча база є недосконально розробленою та майже недієвою.

Розділ 3: Основні проблеми рекордингової індустрії в США та Україні.

3.1. Проблема захисту прав інтелектуальної власності та можливі шляхи її  вирішення.

Аудіоринок завжди був ареною драматичної конкурентної боротьби. Вже Берлінер довелося судитися з компанією Едісона з приводу авторських прав на свій грамофон. Відстоюючи сам апарат, Берлінер забув запатентувати свій головний винахід - спосіб запису на диск. Проте це не забув зробити один із співробітників його фірми, щоб тут же продати запатентовані права фірмі "Columbia Broadcoast System". Коли ж винахідник грамофона нарешті виграв довгу судову тяганину, то виявив, що окрім його фірми з виробництва платівок - "Victor", в США з'явилася ще одна - CBS. Через якийсь час з'явилися й інші: у Франції - "Pathe", у Великобританії - "His Master's Voice", в Італії - "La Voce del Pardon" та ін..

На сьогодні також існує багато проблем у сфері рекордингової індустрії з приводу захисту прав інтелектуальної власності. З таких проблем найбільш значними та великими є проблема, пов’язана з незаконним оборотом музичних файлів в інтернеті.

Стурбовані цим представники рекордингових лейблів направили петицію до Конгресу США з проханням до законодавців як найшвидше прийняти закони, що захистили б рекординговую індустрію від мережевих піратів. На сьогоднішній день лейбли бачать два варіанти виходу із ситуації: відстеження скачувания неліцензійних файлів і насичення Інтернету пустишками — файлами-принадами, що не містять музики, але включають спеціальні позначки, по яких можна відстежити порушників. Після закриття Napster це стає проблематичнішим, тому що адміністрація подібних сервірів, навчена гірким досвідом своїх колег, переносить свої сервера за межі США і проводить децентралізацію архівів і командних серверів, що унеможливлює закриття ресурсу ззовні.

«Насправді ми не збираємося боротись з кожним несвідомим користувачем окремо, разом з тим уламуватися до нього в комп'ютер, щоб з'ясувати, чи зберігає він на своєму комп'ютері що-небудь заборонене». — говорить глава Асоціації Звукозаписуючої Промисловості США (RIAA) Хіларі Розен.

Однак на будь яку дію існує протидія. MediaDefender Inc пропонує скористатися новою технологією компанії, яка запускає в мережу файли-пустишки з позначками, які потім можна відстежити. Але, як вже було зазначено, існує і протидія: програмісти сервісів Kazaa і Morpheus вже створили нові оболонки, які дозволяють користувачам відрізняти фальшиві файли від дійсних.

«Чим займатися такою дурницею, краще б розглянули закон про абонентську плату, — говорить глава Morpheus Стів Гріффін.  Потрібно установити прийнятні розцінки за скачування кожного треку, та засобу відрахування власникам авторських прав. Це принесе набагато більше користі, ніж технологічна війна між рекординговими лейблами і вільними мережними сервісами. Неможливо стерти всі нагромаджувачі твердих дисків по всій Америці».

3.2. Ситуація та проблеми захисту авторських прав на території України.

Афанасьєва К.О. в своєї книжці «Захист інтелектуальної власності у сфері шоу-бізнесу» говорить, що «законодавча база, що стосується авторського права, в україні практично сформована». І ця законодавча база є цілісною системою, а не розрізненою сукупністю нормативно-правових актів. «Нормативні акти нижчого рангу суголосні та не суперечать актам вищого рангу, що мають більшу юридичну силу» - Афанасьєва К.О.

Авторське право в Україні регулюється наступними нормативно-правовими актами:

      Конституція України

      Міжнародні угоди

      Закони України

      Цивільній і Кримінальний кодекс України

      Підзаконні акти

Також Україна приєдналась до наступних міжнародних конвенцій та договорів, таких як: Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів, Всесвітня конвенція про авторське право, Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Договір ВІОВ про авторське право, Договір ВІОВ про виконання і фонограми та ін..

Я повністю згодна з авторитетною для мене людиною, Афанас’євою Е.О., що в Україні розвинена законодавча база, але головна проблема в тому, що держава не може виконувати всі закони та не завжди притримується умов договорів, які вона підписує. Але не можна сказати, що уряд нічого не робить.

Наприклад, за даними IFPI, у 2000 р. в Україні піратство в сфері дисків для лазерних систем зчитування складало 95 %.