Сертифікація швейної продукції

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький Національний університет

Гуманітарно-педагогічний факультет

                                                                   Кафедра теорії та методики

                                                              трудового та професійного

                              навчання

РЕФЕРАТ

на тему:

«Сертифікація швейної продукції»

                                                                                        Виконала: ст. гр. ПО-07-1

                                                                  Гурман М. С.

                                                                                Перевірила: викладач

                                                                    Міщенко О. В.

Хмельницький - 2011

План

Вступ………………………………………………………………………..3

1. Сертифікація та оцінювання відповідності систем якості та продукції …...4

2. Українська державна система сертифікації продукції та систем якості…..18

3. Оцінювання відповідності продукції………………………………………...24

Висновки………………………………………………………………….29

Література………………………………………………………………..30

Вступ

В умовах розвитку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, успіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому і внутрішньому ринках повністю залежить від того, наскільки їх продукція або послуги відповідають стандартам якості. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі залежить успіх і ефективність національної економіки. При цьому необхідно враховувати те, що підвищення якості продукції — задача довгострокова і безперервна. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними до тих пір, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі, що обумовлено науково-технічним прогресом в науці і техніці. Але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення.

З розвитком науково-технічного прогресу проблема якості не спрощується, а, навпаки, стає складнішою. Тому вирішувати її традиційними методами, тобто лише шляхом контролю якості готової продукції, практично неможливо. Повинен бути комплексний, системний підхід, реалізація якого можлива лише в рамках системи управління якістю. Відомий американський спеціаліст Едвард Демінг ще в 1950 році писав, що на 85 відсотків вирішення проблеми якості залежить не від людей, а від системи управління якістю.

1. Сертифікація та оцінювання відповідності систем якості та продукції

Підвищення вимог до якості продукції, процесів і послуг в умовах гострої конкуренції зумовило потребу у перевірці та підтвердженні відповідності якості продукції або послуг нормативним документам. Одним із ефективних методів, який застосовується у світовій практиці для проведення робіт у цьому напрямку, є сертифікація. Вона дозволяє на основі випробувань продукції в спеціалізованих лабораторіях (центрах) забезпечити захист прав споживачів цієї продукції шляхом отримання ними вірогідної та об'єктивної інформації про її властивості, характеристики та відповідність нормативній документації, незалежно від того, коли, ким і де вона виготовлена. Мета сертифікації - захист споживачів від неякісної продукції. При цьому, стимулюючи виробника до задоволення вимог споживача і ринку щодо якості продукції, сертифікація сприяє підвищенню організаційно-технічного рівня виробництва, що в свою чергу створює умови для випуску конкурентоспроможної продукції та для розширення ринку збуту. Крім того, будучи інструментом експертизи якості, сертифікація переросла у норму торговельних взаємин будь-якого рівня й стала могутнім засобом управління як у міжнародній, так і внутрішній торгівлі.

У виробничій та комерційній діяльності термін «сертифікація» набув поширення за останнє десятиріччя XX століття. Але сертифікація як процедура застосовується досить давно і термін «сертифікат» відомий             з XIX століття. Так, у словнику іноземних слів, що увійшли до складу російської мови, виданому у 1902 році під редакцією А. Н. Чудинова, дається визначення слова «сертифікат» (франц. certificat, від лат. certus - вірний           і facio - роблю) як посвідчення, письмове свідоцтво. У фінансовій сфері поняття «сертифікат» трактують в одних випадках як грошеве свідоцтво на визначену суму, в інших - як облігацію спеціального державного займу.

Понад 100 років термін «сертифікат» використовується у міжнародній метрологічній практиці. Так, супровідний документ до отриманого Росією у 1979 році прототипу кілограма мав наступну назву: «Міжнародний комітет мір та вагів. Сертифікат міжнародного бюро мір та вагів для прототипу кілограма № 12, який переданий Міністерству фінансів Російської Імперії». Крім того, діяльність з офіційної повірки та таврування (або пломбування) засобів вимірювання розглядається як сертифікація.

Поняття «сертифікація» вперше було визначене комітетом з питань сертифікації SERTICO (начасі CASCO) при Раді ISO і сформульоване в Настановах ISO 2 таким чином: «Сертифікація відповідності являє собою дію, яка свідчить за допомогою сертифіката відповідності чи знака відповідності, що виріб або послуга відповідають конкретним стандартам чи іншому нормативному документу». При цьому «відповідність» визначена як «дотримання усіх установлених вимог до продукції, процесу чи послуги».

Начасі сертифікація визначається як «процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління довкілля, персоналу встановленим законодавством вимогам» [Закон України «Про підтвердження відповідності»].

Сертифікація продукції базується на таких діях:

- випробування зразків продукції;

- оцінка умов виробництва продукції;

- подальший нагляд (інспекційний контроль) за якістю продукції та виробництвом.

Крім сертифікації продукції значної актуальності набуває сертифікація системи управління якістю. Сертифікована система управління якістю дає найбільшу впевненість у стабільності виробництва. Перевага сертифікованої системи управління якістю полягає у тому, що в деяких випадках вона є основою для сертифікації продукції або замінює у визначених ситуаціях необхідність сертифікації продукції. Сертифікація систем управління якістю опирається на міжнародні стандарти ISO серії 9000, які ввібрали в себе позитивний досвід, нагромаджений економічно розвиненими країнами.

Сертифікат відповідності - документ, виданий згідно із правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що потрібним чином ідентифікована продукція, процес чи послуга відповідають вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа.

Знак відповідності (в галузі сертифікації) - захищений в установленому порядку знак, використовуваний або виданий згідно із правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість у тому, що дана продукція, процес чи послуга відповідають вимогам конкретного стандарту чи іншого нормативного документа.

Залежно від змісту сертифікації, обсягу заходів із забезпечення якості продукції, участі (або неучасті) в них сторонніх організацій розрізняють самосертифікацію або декларування відповідності та сертифікацію третьою стороною.

При самосертифікації виробник (постачальник) засвідчує відповідність продукції встановленим вимогам (нормативним документам) у формі декларації про відповідність, яка являє собою документально оформлену в установленому порядку заяву виробника або уповноваженої ним особи, де дається гарантія відповідності продукції цим вимогам. Це означає, що виробник повинен сам пересвідчитись у відповідності продукції встановленим вимогам, тобто самостійно провести необхідні процедури оцінки відповідності. Підприємства-виробники (постачальники) несуть юридичну відповідальність за вірогідність наданої письмової гарантії. Термін «постачальник» означає будь-яку організацію, яка постачає продукцію або надає послугу, - це може бути підприємство-виробник, підприємство-продавець, розповсюджувач-імпортер, сервісна фірма тощо.

Умови самосертифікації такі:

- наявність обґрунтованої номенклатури показників, за якими визначається якість продукції;

- впровадження на підприємстві високоефективних систем управління якістю, які забезпечують високий рівень організації контролю якості;

- повне усвідомлення підприємствами-виробниками усієї повноти відповідальності за декларацію про відповідність виготовленої продукції вимогам нормативної документації.

З метою усунення плутанини між поняттями сертифікація і са-мосертифікація наразі рекомендується уникати вживання останнього та застосовувати термін «декларування відповідності виробником (постачальником)» [ДСТУ EN 45014-2001].

Практика декларування про відповідність успішно діє в економічно розвинених країнах, де законодавством передбачені положення щодо відповідальності за надання невірогідної інформації у декларації про відповідність, тобто виробник має постати перед судом, а це - колосальні штрафи, вилучення продукції як з виробництва, так із обігу, а то й ув'язнення. Крім того, береться до уваги заповнення товарами сучасного ринку настільки, що вихід з нього конкретного учасника на ринку ніяк не позначиться, в той час як підприємство-порушник закону навряд чи зможе швидко повернутися на ринок. Тому виробники не зацікавлені в наданні неправдивих данних.

Сертифікація третьою стороною передбачає участь сторонніх організацій, які випробовують зразки, стежать за станом технологічних процесів та систем якості, оцінюють і підтверджують правильність запроваджуваних заходів. Під «третьою стороною» маються на увазі «особа чи орган, які визнаються незалежними від сторін, що беруть участь у розгляді певного питання». При цьому, як правило, сторони репрезентують інтереси постачальників (перша сторона) і покупців (друга сторона), а третя сторона правочинна дати гарантію, що з адекватним ступенем вірогідності продукція, технологічний процес чи послуга відповідають встановленим вимогам або конкретним нормативним документам.

Діяльність, наслідком якої є гарантування, що продукція, система управління якістю, система управління довкіллям, персонал відповідають установленим законодавством вимогам, називається підтвердженням відповідності. До документів, що засвідчують таку відповідність, відносяться декларація про відповідність та сертифікат відповідності. Забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності, а також правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції визначає Закон України «Про підтвердження відповідності» (№ 2406-НІ від 17.05.2001 p.).

Важливою особливістю сертифікації є те, що всі операції здійснюються в межах конкретної системи, яка має чіткі правила щодо їх виконання та функціонує під керівництвом спеціально уповноваженого органу. Цей орган, як третя сторона, здійснює керівництво організацією і функціонуванням системи сертифікації відповідно до чинного законодавства і нормативних актів країни. Його офіційна назва – «орган із сертифікації», а визначення – «орган, який здійснює сертифікацію відповідності» [ДСТУ 2462-94]. Орган з сертифікації може сам проводити випробування та контроль за випробуваннями або здійснювати нагляд за цією діяльністю, якщо вона проводиться за його дорученням іншими органами. Вимірювання значень показників та оцінка рівня якості зразків продукції може проводитися у випробувальній лабораторії, яка отримала на це певні повноваження. Надання таких повноважень базується на визнанні незалежності лабораторії від виробників і споживачів продукції, тобто на визнанні її «третьою стороною», чи визнанні при дотриманні певних умов об'єктивності, незалежності результатів випробувань.

Офіційне визнання правочинності та компетентності органу з оцінки відповідності (орган із сертифікації, випробувальна лабораторія, орган із контролю) називається акредитацією. Правові, організаційні та економічні засади акредитації органів з оцінки відповідності в Україні визначені Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» (№ 2407-ИІ від 17.05.2001 p.).

Акредитовані органи з сертифікації продукції, випробувальні лабораторії (центри), сертифіковані або оцінені системи управління якістю, атестовані виробництва реєструються з метою обліку та надання юридичної сили документам, що їх посвідчують, а також для інформації щодо діяльності з сертифікації, атестації, акредитації та визнання результатів цих робіт. Машинний носій для запису наведених об'єктів має назву Реєстр Системи.

У країнах ЄС для оцінки «третьою стороною» використовують нотифіковані органи. Оцінка органу, який бажає стати нотифікованим, проводиться за критеріями технічної компетентності і рівня незалежності та об'єктивності. Нотифікації підлягають органи з сертифікації, випробувальні лабораторії та інспекційні органи. Процедура нотифікації (передачі повноважень) здійснюється під егідою Європейської комісії (European Commission), а перелік нотифікованих органів по конкретним видам продукції (по кожній директиві) друкується в Офіційному журналі Європейського Союзу (Official Journal of European Communities). Кожному нотифікованому органу надається унікальний номер.

Для проведення робіт із сертифікації залучають аудиторів. Аудитор сертифікації - це особа, що має відповідну кваліфікацію, теоретичну і практичну підготовку, необхідну для проведення робіт у галузі сертифікації, атестована і занесена до Реєстру системи сертифікації.

Сертифікація продукції може бути обов'язковою та добровільною. Крім того, існує специфічний різновид перевірки якості продукції, який проводиться товариствами споживачів та називається ними «споживча сертифікація».

За визначенням ISO/IEC 2 обов'язкова сертифікація проводиться «на відповідність вимогам, які віднесені нормативним документом до обов'язкових для виконання». Обов'язкова сертифікація, як правило, вводиться державою на об'єкти, що мають загальнодержавне значення, і, в першу чергу, на продукцію потенційно небезпечну для людей та довкілля.

Безпечність товару визначається як «відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виконання і утилізації товару» [Закон України «Про захист прав споживачів»] або «відсутність недопустимого ризику, який пов'язаний з можливістю нанесення шкоди» [Настанови ISO/I EC 2].