Організація відносин внутрішніх підрозділів сільськогосподарського підприємства

В основі організаційної структури невеликих  господарств (до 1,5 тис. га сільськогосподарських угідь) більш дієвою організаційною структурою виявилася тракторна бригада, розміщена, як правило, в окремому населеному пункті господарства, всередині якої за циклами робіт створюються тимчасові загони або ланки, до яких входять і працівники кінно-ручних робіт, або ж створюються постійні ланки кінно-ручних робіт на виробництві плодо-овочевої продукції, у поліській зоні, вирощуванні льону, хмелю та інших трудомістких культур.

На збиральних роботах – заготівля кормів, збирання зернових, цукрових буряків та інших культур – найефективнішою організаційною структурою були тимчасові внутрішньогосподарські комплексні загони, які проводять збиральні роботи за принципами поточної технології та групової роботи агрегатів. Формування таких загонів здійснюється на загальногосподарському (міжгосподарському) рівні, комплектування їх технікою, оптимізованою за суміжними операціями збирання врожаю, його транспортування, збирання післяжнивних решток, післязбирального обробітку ґрунту, забезпечує комплекс повним ремонтно-технологічним і побутовим обслуговуванням безпосередньо на робочих місцях. При нестачі окремих агрегатів для виконання взаємозалежних операцій на договірній основі залучають машинно_технологічні станції (МТС). Черговість збирання врожаю окремих культур і ділянок визначають заздалегідь, фіксуючи це у відповідних графіках, які узгоджують між підрозділами та партнерами, особливо якщо формується міжгосподарський загін.

При цьому  досить важливою умовою є те, що виробничо-збиральний комплекс постійно супроводжується ланками транспортного забезпечення, технічного та побутового обслуговування, збирання незернової частини врожаю з поля та після збирального обробітку ґрунту, що створює найсприятливіші умови для подальшого обробітку й використання ріллі, боротьби з бур’янами за допомогою не хімічних засобів, а своєчасним механічним обробітком, який сприяє виробництву екологічно чистої продукції.

Розрахунок  кількості збиральних комбайнів у межах 4–5 одиниць забезпечує протягом роботи одного світлового дня збирання 100–120 га площі зернових культур з виконанням усього комплексу післязбиральних робіт, є можливість організації двозмінної роботи механізаторів і водіїв автомобілів, або організації робіт, особливо у спекотні дні, вахтовим методом за графіком чергування по 3–4 години роботи та відпочинок. Концентрація сільськогосподарської техніки в таких комплексах і загонах створює найкращі умови для використання механізмів дії організаційних принципів і забезпечення технологічних вимог вирощування сільськогосподарських культур. [10, 204]

Досліджуючи організаційні форми внутрішньогосподарських підрозділів великих приватних підприємств, які функціонують на колективній праці, обґрунтовано, що за таких умов, враховуючи високе зношування та недостатню кількість технічних засобів механізації, комплектування внутрішньогосподарських загонів і комплексів для поточного виконання робіт із залученням відсутніх у господарстві машин на договірній основі з МТС, є найефективнішою внутрішньогосподарською організаційною структурою. Це дає змогу виконувати основні цикли робіт (сівба, садіння, заготівля кормів, збирання врожаю) за системою поточної технології та групової роботи агрегатів, використовуючи переваги цієї організаційної форми. Щодо черговості робіт на різних дільницях і культурах, то це встановлює господар (його менеджер) відповідно до умов, які виникають у тому чи іншому випадку.

Узагальнення  наукових досліджень і монографічні обстеження окремих беззбиткових підприємств  показали, що саме ці заходи створювали умови для своєчасного виконання технологічних операцій (особливо зменшувалися втрати на збиранні врожаю), що забезпечувало сприятливе середовище на вирощуванні сільськогосподарських культур.

2.3.       Методика визначення  оптимального кількісного і якісного  складу внутрішньогосподарських  трудових колективів

Методика визначення кількісного  та кваліфікаційного складу робітників, що залежить від видів діяльності та сезонності виробництва, може бути багатоваріантною, але за будь-яких умов в основу її покладені обсяги робіт – середньорічні або (в напружені періоди) й нормативи затрат праці на їх виконання за відповідними категоріями робітників. При застосуванні варіанта в напружений період визначають обсяги робіт у цей період в людино-годинах для окремих категорій. Дані беруть з технологічних карт у галузі рослинництва і з нормативів затрат праці (норм обслуговування) в інших галузях та виробництвах. Такі розрахунки можна провести, користуючись формулою:

r = (t ¸ Ф) × S

де r — кількість робітників певної категорії в напружений період, чол.;

t – затрати праці на 1000 га сівозмінної площі, тис. людино-годин;

Ф – фонд робочого часу одного робітника в напружену декаду року, людино-годин; S – сівозмінна площа, га.

Наприклад, потреба в механізаторах  на збиранні зернових культур при сівозмінній площі 1200 га, десятигодинному робочому дні та десятиденному терміні виконання робіт при обсязі робіт у цей період 2,3 тис. Людино-годин (дані технологічних карт), а одного механізатора 100 годин (10 днів × на 10 год.) дорівнює 28 чол. (r = [2300 : 100] × 1,2).

Потребу у тракторах визначають залежно від обсягів механізованих робіт, змінної норми виробітку, коефіцієнта змінності, коефіцієнта технічної готовності, довготривалості напруженого періоду:

Ктp = О ¸ (Wзм× Кзм× Д × Кm )

де Ктp – кількість потрібних тракторів, од.; О – обсяг робіт, ум. га;

Wзм –змінна норма виробітку на еталонний трактор, ум. га;

Кзм – коефіцієнт змінності; Д – довготривалість напруженого періоду, днів; Кm – коефіцієнт технічної готовності. За умов, що змінна норма виробітку складатиме на один трактор 7 ум. га, при обсязі робіт у напружений період 1260 ум. га, коефіцієнті змінності 1,3, коефіцієнті технічної готовності 0,8 потреба в еталонних тракторах становитиме 17 од.

Ктp = 1260 ¸ ( 7 × 1,3 × 10 × 0,8)

Визначення марочного  складу тракторів здійснюється, виходячи з обсягу робіт, відображених у технологічних картах, і норм виробітку для тракторів різних марок у напружений період, або беруть загальний обсяг робіт за умов, що в напружений період встановлять двозмінну роботу.

Кількісний склад механізаторів  з урахуванням суміщення робіт у напружений період (основних робочих функцій з допоміжними) коригується за коефіцієнтом суміщення, що розраховують як співвідношення вільного від основної роботи часу впродовж зміни до загального часу зміни, помноженого на 100 (щоб отримати дані у відсотках). На такий самий розмір відсотка зменшується і колектив, призначений для виконання цих робіт.

Перехід на орендні відносини  у виробничих підрозділах об’єктивно зумовлює необхідність у переході на такі ж відносини господарювання допоміжних та обслуговуючих підрозділів, використовуючи при цьому такі ж принципи взаємовідносин, якими користуються виробничі підрозділи, а саме орендно-договірні як з власником майна, так і між внутрішньогосподарськими орендними формуваннями. [11, 165]

Так як підприємство надає  послуги, то розглянемо орендні відносини  на прикладі автопаку.

Автопарк. В основу орендних відносин в автопарку, як в інших підрозділах, покладений принцип купівлі-продажу матеріальних ресурсів і надання послуг, відображених у договорі орендодавця і орендаря. Договір, як правило, складається з усім колективом автопарку, а всередині нього – з метою ліквідації знеосіблення у виконанні перевезень і оплаті праці водіїв залежно від трудового внеску кожного — автомобілі передаються в індивідуальну оренду на строк, визначений договором. Краще, якщо цей строк дорівнює амортизаційному строку експлуатації автомобіля.

У двосторонньому підрядному договорі колективу орендарів і орендодавця відображають: кількість і якість засобів, що передаються в оренду (автомобілі за марками, будівлі, обладнання тощо), їх залишкова – на дату передачі – балансова вартість; обсяг перевезень; нормативна кількість експлуатаційних ресурсів (пальне, запчастини, гума, енергозабезпечення);

норми амортизаційних відрахувань; порядок розподілу госпрозрахункового доходу; розмір орендної плати.

Відображаються зобов’язання сторін: орендодавця – своєчасне забезпечення орендарів експлуатаційними ресурсами; орендаря – своєчасне й якісне перевезення вантажів відповідно до технологічних вимог їх перевезення. Встановлюється відповідальність сторін за порушення договірних зобов’язань і відповідні штрафні санкції.

В індивідуальному договорі з водієм зазначаються ті ж показники, що і з колективом. Для оперативного керівництва орендним колективом на його загальних зборах обирається рада орендарів, яка розподіляє між водіями номенклатуру вантажів, обсяги, строки перевезень, а також контролює хід її виконання. Встановлюються показники штрафних санкцій за порушення договірних зобов’язань і заохочення за якісне й дострокове виконання перевезень, заощадливу експлуатацію машин, економію експлуатаційних ресурсів.

Оплата праці водіїв залежить від доходу, який визначається як різниця між сумою витрат і надходжень за надані послуги. Для встановлення суми доходу по кожному автомобілю визначають розрахункову ціну за 1 т перевезеного вантажу і 1 км пробігу (годину роботи) за окремими марками машин. Норматив часу водія на лінії встановлюють з урахуванням часу на підготовчо-заключні роботи. Нормативний коефіцієнт використання пробігу визначають за даними аналізу використання автопарку за попередній рік диференційовано за марками машин з урахуванням заходів орендного колективу для його підвищення.

Основою розрахункової ціни за транспортні послуги є сукупні  витрати на експлуатацію машин, їх профілактику та ремонт, амортизацію й оплату праці з урахуванням витрат на утримання гаража та його обслуговуючого персоналу. Визначена таким чином сума збільшується на коефіцієнт середньої прибутковості по господарству для отримання госпрозрахункового прибутку по гаражу.

Нормативи витрат на експлуатацію автомобілів розраховують на 100 км пробігу відовідно до марок машин, що є найбільш доцільним і прийнятним. Оскільки на даному етапі функціонування сільськогосподарських підприємств ціни нестабільні і постійно змінюються, потрібно повсякчасно враховувати змінювані витрати за окремими статтями на дату зміни ціни на ті чи інші ресурси, використовуючи коефіцієнти збільшення (зменшення) ціни. Із зміною ціни на певні експлуатаційні ресурси змінюється і ціна послуг, тобто вона динамічна. Найдоцільніше таке коригування проводити за допомогою комп’ютера, в який вводять первинні дані, і упроваджені коефіцієнти змін на зазначені ресурси дозволяють за лічені хвилини прокоригувати розрахункову ціну на послуги.[12, 264]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення економічних  взаємовідносин внутрішньогосподарських  колективів досліджуваного підприємства

 

3.1.      Обгрунтування оптимальної організаційної  структури сільськогосподарського  підприємства

 

Отже, виходячи з попереднього розділу та спираючись на наукові  праці можна висунути таку організаційну структуру ТОВ «Тур».

У різниих умовах працівники апарату управління можуть працювати з різною мірою інтенсивності і виконувати різні обсяги роботи по управлінню та проведенню всіх етапів виробництва.

Виникає потреба підвищення продуктивності праці у сфері управління виробництвом, і доцільно підвищувати кваліфікацію керівників і спеціалістів.

Дедалі більше уваги має  приділятися вдосконаленню стилю, і методам роботи у відповідність зі зміненими умовами агропромислового виробництва, у забезпеченні ресурсами.

Значний досвід минулого і  дані наукових досліджень дає підстави визначити такі основні напрями  вдосконалення організації управлінської  праці на об'єктах управління, що в майбутньому підвищать  продуктивність  спеціалістів:

• Вдосконалення організаційного устрою об'єкта управління.
• Поділ і кооперація роботи з розробкою більш досконалої організаційної структури управління і підготовкою відповідних тих нормативних документів: положень, статутів, посадових інструкцій.
• Удосконалення системи та технології управлінських робіт: планування роботи, поліпшення інформації та діловодства, нормування управлінської праці, вдосконалення техніки і технології управлінських робіт з регламентацією їх, підвищення оперативності з урахуванням диспечеризации.
• Систематичне професійне навчання кадрів з оволодінням передових стилів і методів управління орієнтації їх у комплексне використання ресурсів у залежність від конкретних умов, причому пріоритет мають віддавати економічним методам господарювання.
• Творіння необхідних умов праці кожному за керівника й справжнього фахівця, забезпечення матеріальною та моральною зацікавленості і відповідальності гілок за доручену справу, раціональна організація робочих місць апарату управління.
• Підбір, розстановка, виховання кадрів здійснення постійного контролю над результатами своєї діяльності.

Визначальне значення має  тут наукова організація управлінської  праці. Вона передбачає з урахуванням  новітніх досягнень науки управління нової організаційної техніки і найпередовішій практики управління: