Злочини проти встановленого порядку несення військової служби

У деяких випадках пояснення щодо такого підходу випливають також із відповідних норм самого КК або інших законів України.

Так, за змістом Закону України  «Про загальний військовий обов’язок  і військову службу» поняття  «проходження військової служби» не охоплює собою поняття «проходження зборів», а останнє є лише видом виконання військового обов’язку в запасі. Тому військовозобов’язані можуть виконувати лише окремі обов’язки військової служби і не несуть відповідальність за злочини проти порядку проходження військової служби (ст. ст. 407–409). Військовозобов’язані не можуть нести відповідальність за дезертирство (ст. 408) і тому, що вони фактично не можуть ухилитися від військової служби (тим більше – назавжди). За цими ж причинами військовозобов’язані не несуть відповідальність за ухилення від військової служби шляхом самокалічення або симуляції хвороби, підроблення документів чи іншого обману, а також за відмову від несення обов’язків військової служби (ст. 409). Терміни проходження зборів військовозобов’язаними звичайно не є тривалими: термін навчальних зборів для військовозобов’язаних першого розряду не перевищує двох місяців, а для військовозобов’язаних другого розряду – одного місяця, термін перевірних зборів для усіх військовозобов’язаних не перевищує десяти днів, а термін спеціальних зборів – двох місяців. Тому військовозобов’язані зазвичай і не вчинюють цих злочинів, а частіше ухиляються від проходження зборів взагалі, за що несуть відповідальність за ч. 2 ст. 337 КК [12].

Подібними причинами пояснюється  і відсутність відповідальності військовозобов’язаних за марнотратство, а також втрату або зіпсування виданих для особистого користування предметів обмундирування або спорядження внаслідок порушення правил їх зберігання (ч. 1 ст. 413): проходження військовозобов’язаними зборів не є тривалим, кількість вказаних предметів та їх загальна вартість звичайно є незначними, і, крім того, військовозобов’язані (як і військовослужбовці) за вчинення зазначеного діяння несуть матеріальну відповідальність у повному кратному розмірі.

Нарешті, практично неможливим є вчинення військовозобов’язаними будь-яких військових злочинів в умовах воєнного стану, у тому числі злочинів, передбачених ст. ст. 427, 429–435, оскільки з початком воєнних дій усі військовозобов’язані призиваються на військову службу по мобілізації і стають, таким чином, військовослужбовцями.

За викрадення (шляхом крадіжки, грабежу), розбій, привласнення, вимагання військового майна, заволодіння  ним шляхом шахрайства чи зловживання  службовим становищем військовозобов’язані несуть відповідальність за відповідними статтями розділу VI Особливої частини, а за зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади чи службових повноважень, бездіяльність влади, недбале ставлення до служби – за статтями розділу XVII Особливої частини КК [12].

За таким підходом загальне положення ст. 401 про те, що військовими злочинами визнаються передбачені вказаним розділом злочини  проти встановленого законодавством порядку несення або проходження  військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження останніми навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів, не порушується. Адже за багатьма іншими статтями цього розділу, крім ст. ст. 407-–410, ч. 1 ст. 413, ст. ст. 427, 429–435, військовозобов’язані дійсно несуть відповідальність нарівні з військовослужбовцями.

Слід також зазначити, що до військовозобов’язаних, як це випливає із ст. 58, ч. 2 ст. 60 і ст. 62, не можуть бути застосовані таки види покарань, як службові обмеження і тримання в  дисциплінарному батальйоні. Крім того, арешт вони не можуть відбувати на гауптвахті. Разом з тим, до них, на відміну від військовослужбовців строкової служби, можуть бути застосовані громадські роботи і обмеження волі, а також, на відміну від усіх військовослужбовців – виправні роботи.

До інших осіб, визначених законом, треба відносити:

а) військовослужбовців  військових прокуратур і відповідного управління Генеральної прокуратури  України, військових судів і військової палати Верховного Суду України, військових комісаріатів, а також службових осіб Державної фельд’єгерської служби Державного комітету зв’язку та інформатизації України, які мають військові звання;

б) військовослужбовців  Міністерства оборони України, Служби безпеки, Управління державної охорони, Прикордонних військ України, які відповідно до законів України на час виконання певних завдань працюють на штатних посадах в інших установах, підприємствах, організаціях;

в) військовослужбовців, яких за їх згодою відряджено до органів  виконавчої влади, на підприємства і  в організації, що виконують роботу в інтересах оборони держави та її безпеки (наприклад, до Національного космічного агентства України, до апарату Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України тощо);

г) військовослужбовців  адміністративного та професорсько-викладацького  складу навчальних закладів, що входять  до системи Міністерства освіти і  науки України (Військового інституту  Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, Військово-інженерного інституту при Подільській державній аграрно-технічній академії, військово-юридичного факультету Національної юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного при Національному університеті «Львівська політехніка» тощо);

д) військовослужбовців, які проходять службу в українських  миротворчих контингентах – військових підрозділах Збройних Сил України, інших військових формувань, що направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях, у тому числі військових підрозділах, котрі входять до складу об’єднаних військових підрозділів, що створюються спільно з іншими державами для участі у міжнародних миротворчих операціях (українсько-польський спільний батальйон тощо);

е) військовослужбовців  Збройних Сил України, інших військових формувань і цивільних установ  України, які є миротворчим персоналом, направляються Україною для участі в міжнародних миротворчих операціях і не входять до складу миротворчого контингенту (військові спостерігачі, радники, штабні офіцери тощо);

ж) військовополонених, яких Україна тримає у полоні. Згідно з міжнародним законодавством, вони підкоряються законам, статутам і наказам, які діють в збройних силах держави, що тримає їх у полоні. Остання має право приймати судові заходи щодо будь-якого військовополоненого, котрий вчинить порушення цих законів, статутів чи наказів. Проте військовополонені не несуть відповідальності за втечу з полону, спробу такої втечі і співучасть у ній. Крім того, виходячи з постулату, що представники іноземних держав не можуть бути представниками органів військового управління Збройних Сил чи інших військових формувань України, військовополонені, навіть офіцери та генерали, не є суб’єктами військових службових злочинів за КК України (у разі вчинення ними, наприклад, нестатутних методів впливу або насильства щодо інших військовополонених, які є підлеглими для них, вони можуть нести відповідальність за ч. 2 ст. 431 або за статтями, що передбачають відповідальність за злочини проти особи) [35; с.354].

Треба, однак, зазначити, що українські військовополонені, яких тримає інша держава – учасниця відповідної Конвенції, і в полоні залишаються військовими службовими особами України, оскільки законодавством України не визначено іншого, і за вчинення військових службових злочинів під час полону можуть нести відповідальність за ст. ст. 423-426 КК.

Незважаючи на те, що особи  керівного та рядового складу органів  міліції, податкової міліції та деяких інших державних органів за своїм соціальним і правовим захистом прирівнюються законодавством до військовослужбовців, що в цих органах діють дисципліна та відносини підлеглості, близькі до військових, що для працівників цих органів встановлюються спеціальна форма одягу, схожа на військову, спеціальні звання тощо, все це не дає підстав прирівнювати зазначених осіб до військовослужбовців. Вказане стосується і осіб, які займають посади міністра оборони і його заступників, якщо ці особи є цивільними. Відповідно, такі особи не є суб’єктами військових злочинів. Не є військовослужбовцями і, відповідно, суб’єктами військових злочинів військові ліцеїсти. Незважаючи на те, що вартову службу несуть працівники відомчої воєнізованої охорони, а вахтову – моряки торговельних суден, вони не є суб’єктами злочину, передбаченого ст. 418, так само як і суб’єктами інших військових злочинів.

Суб’єктом військових злочинів особа може бути тільки у відповідних  часових межах, які визначені  у ст. 24 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» – після початку і до закінчення проходження військової служби. Початком проходження військової служби вважається: а) день прибуття до військового комісаріату для відправлення у військову частину – для призовників і офіцерів, призваних із запасу; б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового закладу, установи тощо) – для військовозобов’язаних і жінок, які вступають на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта (слухача) вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу – для громадян, які добровільно вступають на військову службу; г) день призначення на посаду – для громадян, які прийняті на військову службу до Служби безпеки України [24].

Закінченням проходження  військової служби вважається день, з  якого військовослужбовець виключений наказом по військовій частині (військовому  закладу, установі тощо) із списків  особового складу. Разом з тим  особа, яка вчинила злочин проти встановленого порядку несення військової служби під час її проходження (військовозобов’язаний – під час проходження зборів), підлягає притягненню до відповідальності за такий злочин і після звільнення з військової служби (закінчення зборів).

1.2. Порівняльна  характеристика злочинів проти 

встановленого порядку несення військової служби за чинним КК та КК 1960 року

Нині діючий Кримінальний кодекс України (точніше його Особлива частина) вміщує перелік тридцяти чотирьох складів злочину, що охоплюються Розділом ХІХ „ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ (ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)” вказаного кодексу. Раніше цей розділ мав назву „ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ”.

Якщо говорити про  порівняльну характеристику військових злочинів за Кримінальним кодексом 1960 року та діючим нині кодексом, то слід зазначити про зміну самого визначення злочину як такого. Так, згідно діючого Кримінального кодексу України (ст.11), злочином є передбачене цим кодексом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. Раніше визначення злочину містилося у ст. 7 КК і формулювалось як передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну чи економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене кримінальним законом діяння, яке посягає на правопорядок [12].

Слід відзначити, що деякі  склади злочинів, які були виокремленні окремими статтями у Кримінальному кодексі 1960 року, знайшли своє відображення в діючому кодексі але об’єднані в один склад злочину , а отже містяться в одній статті Особливої частини. Так, наприклад, такі склади злочину як „Погроза начальникові” та „Насильницькі дії щодо начальника”, відповідно ст.ст.235 і 236 Кримінального кодексу 1960 року, знайшли своє відображення в діючому кодексі, а саме, у статті 405 „Погроза або насильство щодо начальника”.

Деякі склади злочину , які  містились у Кримінальному кодексі 1960 року не були перенесені до положень нині діючого кодексу. Це стосується ст.237 „Образа підлеглим начальника або начальником підлеглого”, ст. 239 „Самовільна відлучка”, ст.242 „Самовільне залишення частини в бойовій обстановці”, ст. 244 „Промотання або втрата військового квитка”, ст.254-1 „Халатне ставлення до служби”.

Окремі військові злочини  у порівнянні з їх визначенням  Кримінальним кодексом 1960року, отримали нове „звучання” у діючому законодавстві. Так, якщо стаття 243 Особливої частини  раніше діючого кодексу мала назву „Ухилення від військової служби шляхом членоушкодження або іншим способом” то тепер даний вид злочину характеризується як „Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом”; стаття діючого раніше КК –„Порушення статутних правил караульної служби”, відповідає теперішній її інтерпретації „Порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання”; положення статті „Порушення правил несення бойового дежурства” знайшли своє відображення у статті 420 „Порушення статутних правил несення бойового чергування”; норми статті 253 кодексу 1960року „Розголошення військової таємниці або втрата документів, що містять військову таємницю” відобразились у новій нормі (ст.422) – „Розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості”.

З’явились і нові склади злочинів (або ж виокремились у  окремі статті Особливої частини), які  не були передбачені у раніше діючому  Кримінальному кодексі України (або були передбачені однією статтею КК, а на теперішній час представляють собою два самостійних склади злочину). Так якщо Кримінальний кодекс 1961року передбачав відповідальність лише за „Умисне знищення або пошкодження військового майна” (ст.245 КК), то зараз КК України передбачає відповідальність і за „Необережне знищення або пошкодження військового майна”.

Отримала реалізацію стаття 410, яка передбачає склад злочину  „Викрадення, привласнення, вимагання  військовослужбовцем зброї, бойових  припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем”. Такого складу злочину у раніше діючому Кримінальному кодексі не було [33; 33].