Злочини проти встановленого порядку несення військової служби

 

РОЗДІЛ ІІ Об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти  встановленого порядку несення  військової служби

 

2.1. Об’єктивні  ознаки злочинів проти встановленого

порядку несення  військової служби

 

Конституція України  визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 Конституції України). Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17 Конституції України) [1].

Від стану законності і воєнного правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях, що діють відповідно до законодавства  України, багато в чому залежить ефективність виконання покладених на них найважливіших  державних завдань. Окремі закони, військові статути та інші підзаконні нормативні акти чітко і точно регламентують усі сфери життя та діяльності Збройних Сил. На військовослужбовців покладається неухильне дотримання Конституції України, законів і підзаконних актів, військової присяги, наказі» командирів (начальників). Все це багато в чому зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особливості і суспільну небезпеку їх порушень, у тому числі і злочинів. Нормативною базою боротьби з військовими злочинами є розділ XIX Особливої частини КК України (статті 401–435).

Військовими злочинами, згідно зі ст. 401, визнаються злочини  проти встановленого законодавством порядку несення або проходження  військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Родовим об’єктом військових злочинів є встановлений порядок  несення або проходження військової служби, під яким розуміють врегульовані правовими нормами суспільні  відносини, що виникають та існують при проходженні служби різними категоріями військовослужбовців в процесі їх службової та бойової діяльності. Цей порядок заснований на Конституції України, окремих законах, військових статутах, положеннях військової присяги, наказах міністра оборони України та інших нормативних актах. Конкретні військові злочини посягають на окремі сфери цього порядку, що є безпосередніми об’єктами цих злочинів.

Об’єктивна сторона  військових злочинів полягає у вчиненні суспільне небезпечного діяння, що порушує встановлений порядок несення або проходження військової служби. Такі діяння можуть бути вчинені як шляхом дії (статті 404, 405, 432 тощо), так і бездіяльності (статті 403, 425, 426 тощо), а також дії та бездіяльності (статті 415, 417, 422 тощо). Деякі склади військових злочинів містять в якості необхідної або кваліфікуючої ознаки вказівку на настання тяжких наслідків (статті 416, 421 тощо)’ зрив виконання бойового завдання, загибелі людей, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження цінного воєнного майна, послаблення боєздатності підрозділу тощо.

Ряд військових злочинів характеризується такими ознаками, як вчинення діяння в умовах воєнного стану, в бойовій обстановці, під  час бою, в районі бойових дій. Ці ознаки свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння.

Воєнний стан – період фактичного знаходження України  у стані війни з іноземною  державою. Початком воєнного стану  є день і час оголошення стану  війни або нападу (агресії) на Україну. Закінченням воєнного стану вважається день і час припинення військових дій. Якщо ж військові дії фактично продовжуються після оголошення про їх припинення, то закінченням воєнного стану слід вважати фактичне закінчення таких дій.

Бойова обстановка –  період знаходження військової частини, підрозділу, окремих військовослужбовців у безпосередньому зіткненні з противником, підготовка чи ведення бою (бойової операції).

Бойова обстановка може виникнути як у воєнний, так і  в мирний час, наприклад, при відбитті нападу на державний кордон України.

Поле бою – це частина території суші, повітряного або водного простору, на якій відбувається, відбулося або повинно відбутися озброєне зіткнення з противником.

Район військових дій  – це ширший простір, ніж поле бою. Він включає в себе територію, яка зайнята під час бойових дій військами у межах від переднього краю фронту до розташування тилових підрозділів фронту [38, с.341].

 

 

2.2. Суб’єктивні  ознаки злочинів проти встановленого

порядку несення  військової служби

 

Суб’єктивна сторона  військових злочинів характеризується або умисною виною (статті 402, 404, 406 тощо), або виною необережною (статті 403, 412 тощо), деякі військові злочини можуть вчинятися як умисно, так і необережно (статті 418, 419, 420 тощо). Крім того для кваліфікації злочинних дій за окремими статтями Особливої частини Кримінального кодексу України, необхідною є наявність так званих факультативних ознак суб’єктивної сторони вчинення злочину. Слід зазначити, що безпосередня вказівка на наявність таких ознак у самому формулюванні складу злочину, робить наявність таких ознак обов’язковою умовою. В протилежному випадку склад злочину буде відсутнім. Наприклад, характеризуючи злочин, передбачений статтею 405 Кримінального кодексу України „Погроза або насильство щодо начальника”, слід зазначити, що з суб’єктивної сторони злочин вчинюється тільки з прямим умислом. Обов’язковою ознакою злочину є мотив: погроза або насильство щодо начальника здійснюються через невдоволення службовою діяльністю начальника взагалі або невдоволення його конкретним вчинком чи рішенням, прийнятим у зв’язку із виконанням ним обов’язків з військової служби. Оскільки вказані обов’язки не передбачають вчинення начальником незаконних дій або прийняття незаконних рішень, то погроза або насильство щодо начальника, вчинені у зв’язку з його незаконною діяльністю, не можуть кваліфікуватися за ст. 405 КК: військовий правопорядок у цих випадках не порушується. Так само не можуть кваліфікуватися за цією статтею погроза або насильство щодо начальника, вчинені на прохання цивільних осіб або на ґрунті особистих неприязних відносин (помста за поведінку, яка мала місце до призову на військову службу, ревнощі, підозра в крадіжці особистих речей тощо).

Якщо в попередньому випадку мова йшла про мотив злочину, як кваліфікуючу ознаку, то, до прикладу, характеризуючи склад злочину, передбачений статтею 408 Кримінального кодексу України „Дезертирство” такою ознакою виступає мета вчинення злочину. Дезертирство завжди вчинюється з прямим умислом. Крім того, обов’язковою ознакою цього складу злочину є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди розірвати правовий зв’язок з державою, який зумовлено виконанням військового обов’язку.

Фактичними обставинами, які вказують на таку мету, можуть бути (часто в сукупності): а) неодноразовість  попередніх ухилень від військової служби, а також вчинення військовослужбовцем  до моменту дезертирства іншого злочину, за який він притягується чи може бути притягнутий до кримінальної відповідальності; б) знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, зміна зовнішності та вжиття інших заходів щодо приховування своєї належності до армії; в) підроблення документів чи придбання підложних документів і проживання на нелегальному становищі; г) працевлаштування; д) створення сім’ї; є) часта зміна місця проживання; е) злочинна діяльність під час дезертирства; ж) спроба виїхати за кордон; з) втеча після затримання; и) невжиття жодних заходів щодо повернення у військову частину або щодо з’явлення у військкомат за наявності можливості для цього; і) втеча з поста зі зброєю тощо. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Один лише факт тривалого (два і більше місяців) незаконного  перебування поза межами місця служби ще не може свідчити про мету ухилитися  від військової служби взагалі (наприклад, військовослужбовець, який вчинив необережне вбивство іншого військовослужбовця, переховується від помсти з боку його товаришів, і чекає, коли вони будуть звільнені у запас).

Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби — безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служби, його дії повинні кваліфікуватись як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не може утворювати множинність злочинів.

Суб’єктами військових злочинів можуть бути:

а) військовослужбовці Збройних Сил України;

б) військовослужбовці Служби безпеки України, Прикордонних військ України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України;

в) військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України;

г) особи, щодо яких є спеціальна вказівка в законодавстві України;

д) військовозобов’язані під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних  зборів.

Таким чином, закон виділяє  два види суб’єктів військових злочинів – військовослужбовців і військовозобов’язаних під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів.

Військовослужбовці –  особи, які проходять військову  службу. Це солдат, матрос, сержант, старшина, прапорщик, мічман, офіцер. До військової служби притягуються тільки громадяни України, які досягли певного віку і не старші граничного віку перебування на військовій службі.

Початком проходження  строкової військової служби вважається день явки призовника до військового  комісаріату для відправки до військової частини, установи, військового навчального закладу, на підприємство або організацію Міністерства оборони. Закінчення цієї служби – день отримання військовослужбовцем документів від військової частини про звільнення в запас на підставі наказу про відрахування його зі списку особового складу частини. Курсанти військових навчальних закладів проходять військову службу з дня зарахування до цього закладу.

Початок служби офіцерського складу, прапорщиків і мічманів визначається: а) для тих, хто перебуває на дійсній військовій службі – в день підписання наказу про присвоєння відповідного військового звання; б) для тих, хто зараховується на дійсну військову службу із запасу – в день залишення місця служби, зазначений у розпорядженні військового комісаріату. Закінченням проходження військової служби цих військовослужбовців вважається день, з якого наказом по військовій частині вони виключені зі списків особового складу. Аналогічним чином визначаються початок та закінчення військової служби військовослужбовців за контрактом [35, с.295].

Військовозобов’язаний – особа, яка перебуває у запасі. Для військовозобов’язаних, призваних  на навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори, початком та закінченням служби є відповідно перший день фактичного перебування на цих зборах і останній день цих зборів.

Суб’єктами ряду військових злочинів можуть бути військовополонені  ворожої армії, військовослужбовці України під час перебування  в полоні у ворога.

Не вважаються суб’єктами військових злочинів співробітники  органів внутрішніх справ, робітники та службовці військових частин і установ, учні суворовських та нахімовських училищ.

Підлягають відповідальності за статтями про військові злочини (з посиланням на ст. 27) будь-які особи, які є співучасниками (організаторами, підбурювачами, пособниками) цих злочинів.

У деяких випадках особа, яка вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності із застосуванням  до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

 

РОЗДІЛ ІІІ Особливості кваліфікації злочинів проти

встановленого порядку несення військової служби

 

Кожен вид злочинів має  свою специфіку кваліфікації, що обумовлено як правило їх об’єктивними та суб’єктивними  ознаками. Так певне значення для  кваліфікації військових злочинів можуть мати вік та інші особисті якості особи. Так, на строкову військову службу в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров’я громадяни чоловічої статі, яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Призовники віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, яким 17 років виповнюється у рік зарахування на навчання, можуть бути призвані на військову службу курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, тобто на практиці може виникнути ситуація, коли військовослужбовцем є особа у віці 16-17 років. У випадку вчинення такою особою злочину це повинно, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК, розцінюватися як обставина, що пом’якшує покарання.

За загальним правилом, особа, яка незаконно (наприклад, через недосягнення нею певного віку або непридатність до військової служби за станом здоров’я) призвана на військову службу, не є суб’єктом військових злочинів. За наявності необхідних підстав така особа повинна нести відповідальність за вчинення іншого, не військового злочину.

При цьому слід враховувати  положення ст. 19 Конституції України, згідно з яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено  законодавством. Отже, особа, призвана в мирний час на військову службу, будучи непридатною до неї за станом здоров’я або за віком, повинна визнаватись незаконно призваною на військову службу. У зв’язку з цим на неї не може бути покладено обов’язки, пов’язані з проходженням військової служби, у тому числі і у вигляді кримінальної відповідальності за дії, що підпадають під ознаки військового злочину [1]. Підставою виникнення правовідносин, пов’язаних з проходженням військової служби, є відповідний юридичний факт. Якщо він відсутній, то і такі відносини з точки зору права визнаються нікчемними – такими, що не тягнуть жодних правових наслідків. Неправильні дії працівників органів державного управління, що призвели до незаконного призову особи на військову службу, не можуть погіршувати становище громадянина. Подібного підходу дотримується Верховний Суд України у справах про інші злочини. Так, особа, яка незаконно позбавлена волі чи яку незаконно взяли під варту, не підлягає кримінальній відповідальності за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти та злісну непокору вимогам адміністрації ВТУ.