Злочини проти встановленого порядку несення військової служби

Встановивши непридатність  за станом здоров’я особи, яка обвинувачується  у вчинені будь-якого військового  злочину, до військової служби, суд  завжди повинен з’ясувати, чи законно  була призвана ця особа на службу, і  лише на підставі експертного висновку вирішувати питання про можливість притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення військового злочину.

Відповідальність за військовий злочин також виключається, якщо вчинення такого злочину було безпосередньо обумовлене непридатністю особи до військової служби взагалі або до її окремих обов’язків за станом здоров’я, яка виникла у період проходження служби. Насамперед, це треба враховувати при притягненні особи до відповідальності за злочини, які не є насильницькими і звичайно не характеризуються корисливими або іншими низькими мотивами (невиконання наказу, різні види ухилення від військової служби, знищення або пошкодження військового майна, марнотратство або втрата військового майна, порушення правил поводження зі зброєю, а також з речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, порушення правил водіння і експлуатації військової техніки, порушення правил несення спеціальних служб тощо).

У разі вчинення військовослужбовцями, які стали непридатними до військової служби за станом здоров’я у період її проходження, злочинів невеликої або середньої тяжкості, навіть якщо вчинення таких злочинів і не було безпосередньо обумовлено станом їх здоров’я, вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності відповідно до ст. 48 із застосуванням до них заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, або без застосування таких заходів.

Факт прийняття чи неприйняття військовослужбовцем  військової присяги не має значення для визнання його суб’єктом військових злочинів. Із цього правила є лише два винятки: оскільки ст. 128 Статуту гарнізонної та вартової служб і ст. 335 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України забороняється призначати до варт і на бойове чергування військовослужбовців, які не склали Військової присяги, такі військовослужбовці не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. ст. 418 і 420 КК. У деяких інших випадках (скажімо, при вчиненні злочинів, пов’язаних з ухиленням від військової служби) цей факт може розглядатися лише як обставина, що пом’якшує покарання (ч. 2 ст. 66 КК) [37, с.708].

Військовослужбовцями, які  проходять службу у військових формуваннях  України, можуть бути тільки громадяни  України, оскільки загальний військовий обов’язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні. Разом з тим, як зазначалось вище, до відповідальності за військові злочини за КК України можуть бути притягнуті й військовослужбовці інших країн, якщо вони є військовополоненими (крім вчинення ними втечі з полону, спроби такої втечі і співучасті у ній, а так само вчинення злочинів, метою яких було полегшення втечі та які не супроводжувались насильницькими діями проти життя і здоров’я).

Військові злочини, вчинені  військовослужбовцями, які входять до складу з’єднань та військових частин Чорноморського флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, є злочинами проти Російської Федерації, а тому згідно з міжнародними договорами України у справах про їх вчинення застосовується законодавство Російської Федерації [10].

За загальним правилом, встановленим у відповідній міжнародній  Угоді, військовослужбовці національних складових частин спільного українсько-польського військового миротворчого батальйону несуть кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством держави, громадянами якої вони є. Проте, якщо протиправні дії військовослужбовця не пов’язані з виконанням службових обов’язків, він несе кримінальну відповідальність згідно з законодавством держави Сторони, на території якої вчинено протиправну дію. Якщо дії військовослужбовця вчинені у зв’язку з виконанням службових обов’язків, то військові власті направляючої держави мають першість у здійсненні юрисдикції по відношенню до цього військовослужбовця щодо злочинів, спрямованих виключно проти майна або безпеки цієї держави та злочинів виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил цієї держави або їх цивільного персоналу, а власті приймаючої держави мають першість у здійсненні юрисдикції по відношенню до цього військовослужбовця у випадку інших злочинів.

Громадяни України, які  проходять альтернативну службу, не є військовослужбовцями.

Із спеціальним суб’єктом  військових злочинів як специфічною  їх ознакою пов’язані деякі питання  кваліфікації цих злочинів.

Згідно з частиною 3 ст. 401 КК, співучасть у військових злочинах осіб, не зазначених у цій статті, тягне відповідальність за відповідними статтями розділу XIX Особливої частини КК. Це положення є законодавчим визначенням принципу відповідальності співучасників злочинів зі спеціальним суб’єктом. Іншими словами, виконавцями будь-якого злочину, передбаченого ст. ст. 402-435, можуть бути лише військовослужбовці, а іншими співучасниками – й цивільні особи (наприклад, як пособник – у разі підробки документів, які стали підставою незаконного звільнення з військової служби, або як підбурювач – у разі схиляння військовослужбовця до викрадення зброї тощо) [36; с.345].

Цивільні особи не можуть бути співвиконавцями військових злочинів. Тому у разі, коли військовослужбовець  і цивільна особа спільними зусиллями виконують об’єктивну сторону військового почину, остання несе відповідальність за вчинення військового злочину як пособник (кваліфікуюча ознака «за попередньою змовою групою осіб» у цьому випадку не застосовується). Так само кваліфікуються і дії цивільної особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки військового злочину, замість військовослужбовця (наприклад, якщо військовослужбовець схилив цивільну особу до умисного знищення військового майна. При цьому такий військовослужбовець визнається виконавцем злочину).

Окремі військові злочини  можуть бути вчинені лише військовослужбовцями (військовозобов’язаними), для яких властиві спеціальні ознаки, що піддягають встановленню у кожній конкретній кримінальній справі. Такими військовослужбовцями (військовозобов’язаними), зокрема, є військова службова особа (ст. ст. 423-426), військовий начальник (ст. 427), командир військового корабля, особа зі складу команди військового корабля (ст. 428), підлеглий (ст. ст. 402-405), особа, яка входить до складу варти (вахти) або патрулю (ст. 418), особа, яка входить до складу наряду з охорони державного кордону України (ст. 419), особа, яка входить до складу сил бойового чергування (бойової служби) (ст. 420), особа, яка входить у добовий нарад частини (крім варти і вахти) (ст. 421), особа, якій були довірені документи або матеріали, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю (ч. 2 ст. 422), український військовослужбовець, який перебуває у полоні (ст. 431) тощо. Виконавцями перелічених злочинів можуть бути лише особи, які мають відповідні ознаки. Інші військовослужбовці (військовозобов’язані), а так само цивільні особи можуть нести відповідальність за вказані злочини тільки як організатори, підбурювачі чи пособники [42, с.86].

Слід зазначити, що в  окремих випадках військовослужбовець  не може бути суб’єктом загальнокримінальних злочинів. Наприклад, такі порушення  законів та звичаїв війни, вчинені  військовослужбовцем, як мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вчинене неодноразово, пов’язане з особливою жорстокістю чи спрямоване проти хворих і поранених, тягнуть відповідальність за ст. ст. 432, 433 і 434 КК.

Положення, що міститься  у ч. 4 ст. 401 КК, означає, що особа, яка  вчинила військовий злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, як правило, за певних, дещо особливих, умов.

За загальним правилом, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із вчиненим військовим злочином поєднується із застосуванням до військовослужбовця (військовозобов’язаного) дисциплінарного стягнення. У разі вчинення військовослужбовцем (військовозобов’язаним) іншого, не військового злочину, звільнення його від кримінальної відповідальності застосування дисциплінарного стягнення не тягне. Проте питання про накладення дисциплінарного стягнення на військовослужбовця (військовозобов’язаного), звільненого від кримінальної відповідальності, може судом не ставитися у разі, коли на момент розгляду справи судом, наприклад: а) військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у запас або відставку у зв’язку з його непридатністю до неї за станом здоров’я у мирний час або взагалі; б) військовозобов’язаний підлягає звільненню з навчальних, перевірних або спеціальних зборів з подальшим звільненням з військової служби у відставку у зв’язку з його повною непридатністю до неї за станом здоров’я. Більш детально про особливості звільнення військовослужбовців від кримінальної відповідальності слід дивитися коментар до ст. 44 КК.

Розмежування військового  злочину і дисциплінарного проступку  здійснюється за правилом, що випливає із ч. 2 ст. 11 КК, але тільки у разі, якщо склад злочину характеризується оціночними ознаками (наприклад, чи є наслідки необережного невиконання наказу начальника тяжкими або чи є предмет таким, що становить підвищену небезпеку для оточення). Якщо ж діяння характеризується як військовий злочин за допомогою абсолютно визначених ознак, в яких відображено його суспільну небезпеку, воно не може визнаватися дисциплінарним проступком. Тому і факт звільнення військовослужбовця (військовозобов’язаного) від кримінальної відповідальності за ст. 44 КК не означає визнання діяння дисциплінарним проступком [33, с.90].

3.1. Особливості  застосування до військовослужбовців  окремих

положень Загальної  частини Кримінального кодексу  України

Якщо говорити про  проблемні питання кваліфікації військових злочинів слід враховувати  особливості застосування до військових злочинів окремих положень Загальної частини Кримінального кодексу України. Так ч. 1 ст. 6 КК містить загальне правило, відповідно до якого усі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом (принцип територіальності) При цьому в ч.2 і ч.3 містяться певні уточнення щодо загального правила, а в ч.4 – виняток із нього (принцип екстериторіальності).

До складу території  України відповідно до законодавства  та міжнародних договорів входять суша, внутрішні води, надра в межах кордонів України, повітряний простір над сушею і водним простором, територіальне море, континентальний шельф України.

При застосуванні цієї статті щодо військових злочинів слід мати на увазі, що до складу території України, поряд з такими об’єктами, що знаходяться під її суверенітетом, як невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на території України та ходять під прапором України у відкритому морі, і невійськові повітряні об’єкти, зареєстровані в Україні, які знаходяться у відкритому повітряному просторі, також прирівнюються:

а) військові кораблі (військовий корабель – це судно, яке  належить до військових сил певної держави, має зовнішні ознаки, що відрізняють  національність судна, знаходиться під командуванням офіцера, який перебуває на службі уряду даної держави, і має екіпаж, підпорядкований регулярній військовій дисципліні) чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в територіальних водах іншої держави чи іноземному порту;

б) військові повітряні  об’єкти, які знаходяться в будь-якому  місці за межами повітряного простору України.

Вчинення особою злочину  у межах перелічених територіальних просторів і на територіях перелічених  об’єктів є підставою для притягнення її до кримінальної відповідальності саме за КК України, а не за кримінальним законом іншої держави, незалежно від того, чи є вона, наприклад, членом екіпажу корабля або повітряного судна Це стосується і випадків зіткнення або будь-якого іншого навігаційного інциденту із судном у відкритому морі, що тягне кримінальну відповідальність капітана чи іншої особи зі складу команди судна.

Особливий правовий режим  мають місця розташування військових частин України на території інших країн. Вони не знаходяться під суверенітетом України. Наша держава лише має права щодо проведення на них окремих видів діяльності. Злочин, вчинений на цих територіях, тягне відповідальність за КК України відповідно до правил, встановлених статтями 7 і 8 Кримінального кодексу України [18].

У зв’язку із застосуванням  ч. 4 ст. 6 КК при вирішенні питання  про притягнення до відповідальності військовослужбовців слід мати на увазі, що до інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами «не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України», зокрема, відносяться:

а) члени персоналу (згідно зі списком), який виконує обов’язки, пов’язані зі здійсненням спостережних польотів відповідно до Договору про  відкрите небо, на весь період з моменту прибуття на територію України і до вибуття з неї та в подальшому – щодо дій, вчинених під час здійснення своїх офіційних функцій; члени вказаного персоналу, які прямують транзитом через територію України, і члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом з ними, не є громадянами України і супроводжують зазначених осіб або прямують окремо, щоб приєднатися до них чи повернутися до своєї держави, – у межах, необхідних для забезпечення їхнього проїзду;

б) військовослужбовці, які входять до складу з’єднань та військових частин Чорноморського Флоту Російської Федерації, дислокованих на території України, а також члени їхніх сімей, які є громадянами Росії, якщо злочин вчинено проти Російської Федерації, або проти осіб, які входять до складу військових формувань або членів їхніх сімей-громадян Росії; вказані військовослужбовці, якщо злочин вчинено під час виконання службових обов’язків у місцях дислокації військових формувань;

в) військовослужбовці польської  національної складової частини спільного українсько-польського військового миротворчого батальйону, якщо злочин пов’язаний із виконанням службових обов’язків і спрямований виключно проти майна або безпеки Польщі або виключно проти особи або майна іншого члена збройних сил Польщі чи їх цивільного персоналу [40];