Укладення договорів на аукціонах

7

ЗМІСТ

ВСТУП

Аукціони мають тисячолітню історію і, наразі, широко  використовуються у більшості країн світу. За радянських часів їх застосування в Україні було досить обмежене внаслідок панування адміністративно-командної економіки і властивого їй обмеження розподільчими засобами сфери товарно-грошових відносин. Після здобуття незалежності України та розвитку ринкової економіки аукціонна діяльність набула широкого розповсюдження в різних сферах. Так, аукціони відіграють важливе значення при приватизації державного майна. Введення землі в цивільно-правовий обіг зумовило зародження інституту земельних аукціонів. В останні роки активно проводяться аукціони з продажу природних ресурсів, ліцензій на здійснення деяких видів діяльності. Набувають поширення, так звані, «благодійні» аукціони. Широко застосовуються аукціони й у виконавчому провадженні при відчуженні майна боржника.

Актуальність теми. Подальшого розширення сфери застосування аукціонів багато в чому стримується відсутністю єдиного підходу законодавця щодо аукціонів та наявністю численних прогалин і неузгодженостей в чинному законодавстві України щодо аукціонів. На рівні законів вказується лише про можливість проведення аукціонів. У зв’язку з цим, аукціонна діяльність регулюється численними нормативними актами, які закріплюють різні організаційно-правові механізми проведення аукціонів та містять різний понятійний апарат. Саме тому, наразі, кожний вид аукціонів характеризується своїми, притаманними лише йому, особливостями, що негативно впливає на практику їх застосування.

Актуальність теми цієї роботи також зумовлюється  недостатністю наукової розробки загальних проблем правового регулювання аукціонів. В цивілістичній доктрині відсутній єдиний погляд на правову природу аукціону, роль і місце аукціону при укладанні договорів. Наразі, відсутні спеціальні монографічні роботи з цієї тематики, а наявні в літературі праці стосуються або особливостей окремих видів аукціонів, або лише в загальних рисах констатують можливість проведення аукціонів в  процесі укладання договорів.

Ступінь наукової розробки теми. Теоретичним підґрунтям цієї роботи стали праці таких вітчизняних та зарубіжних науковців як: О. А. Беляневич, С. М. Бервено, В. А. Васильєва, О. М. Вінник, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, М. Й. Брагінський, В. В. Вітрянський, Ю. О. Заіка, О. В. Кохановська, І. М. Кучеренко, В. В. Луць, В. М. Коссак, Н. С. Кузнєцова, Р. А. Майданик, Н. І. Майданик, В. К. Мамутов, Л. А. Новосьолова, І. В. Спасибо-Фатєєва, Є. О. Харитонов, Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишка, В. С. Щербина та інші.

Мета і завдання дослідження. Основна мета– визначення особливостей укладення договорів на аукціоні та вироблення обґрунтованого уніфікованого наукового підходу до розуміння категорії аукціону в цивільному праві.

Для досягнення цієї мети дисертантом поставлені такі основні завдання  дисертаційного дослідження:

  встановити умови виникнення і розвитку торгів та аукціонів;

  визначити характер і тенденції правового регулювання відносин, що  виникають у зв’язку з проведення аукціонів;

  визначити сутність і правову природу торгів та аукціонів;

  описати класифікацію аукціонів;

  охарактеризувати організаційно-правовий механізм функціонування торгів та аукціонів;

  визначити прогалини і неузгодженості чинного законодавства щодо  аукціонів та виробити пропозиції щодо їх усунення.

Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають при  проведенні аукціонів.

Предметом дослідження є положення цивільного законодавства України,  інших країн, а також норм міжнародного права, що регулюють відносини, пов’язані з організацією і проведенням аукціонів, практика проведення аукціонів в України та за кордоном, досягнення цивілістичної доктрини щодо аукціонів та укладання договорів, а також судова практика вирішення спорів, що виникають з питань організації, проведення аукціонів та укладання договорів за їх результатами.

Методи дослідження. При аналізі вивченого матеріалу в роботі здійснювався комплексний підхід, що виявляється в застосуванні різних методів залежно від конкретних аспектів дослідження. За допомогою засобів логічного методу пізнання аргументується істинність чи хибність наукових, а також нормативно закріплених суджень відносно торгів та аукціонів. За допомогою засобів порівняльно-правового методу пізнання проводиться, по-перше, порівняння аукціонів з іншими конкурентними способами укладення договорів, по-друге, різних аукціонів між собою. За допомогою засобів історико-правового методу пізнання досліджується виникнення та особливості правової регламентації аукціонів в праві різних країн у різний час.

Використання методу критики при постановці проблеми і розгляді правової природи аукціонів дозволив з’ясувати точки зору вчених-цивілістів на проблему дослідження і, на їх основі, дійти самостійного висновку з даного питання. Через статистичний метод було з’ясовано сучасний стан розвитку аукціонів в України. Теоретико-прогностичний метод дозволив розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері аукціонів.

Структура та обсяг курсової роботи визначена метою та завданнями дослідження.  Робота складається із вступу, двох розділів, що містять 5 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 44 сторінки. Список використаних джерел включає 38 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АУКЦІОНІВ

1.1. Генезис розвитку торгів та аукціонів

Є кілька питань, які можна назвати базовими, основними, без відповіді на які неможливо дати відповіді і на інші питання та визначити особливості аукціонів. Це, насамперед, питання про те, що таке аукціон, що таке публічні торги, чи є ці поняття ідентичними або між ними є якась різниця.

Нажаль, ЦК України і ГК Україн містять тільки згадування про можливості укладення договорів на аукціонах (публічних торгах), однак не містять легального визначення цих термінів, а також навіть загалом не визначають механізм їхнього проведення. Також лише згадують про аукціони (публічні торги), але не розкривають їхнього змісту багато інших законів[1]. Аналіз законів не дає відповіді і на питання про співвідношення термінів «аукціон» і «публічні торги».

Особливість стану врегулювання відносин, що виникають з приводу та внаслідок аукціонів в Україні, зумовлена:

– відсутністю єдиного теоретичного підґрунтя для позитивного врегулювання названих відносин;

– номінологічною розбіжністю понятійного апарату;

– наявністю значної кількості підзаконних актів із різним теоретичним підґрунтям, спрямованістю та призначенням.

Ще з античних часів було відомо, що кращим способом одержати максимум від продажу майна є аукціон, де покупці змагаються за товар. У цьому, власне, перша і визначальна особливість аукціону як правової форми економічної конкуренції за товар. Навіть саме слово «аукціон» створено від латинського слова «auctio» – збільшення, зростання [2]. Історичні джерела свідчать, що практично у всіх рабовласницьких державах, зокрема, у Древньому Римі, продаж з аукціону широко практикувався. На продаж виставлялися не тільки різні прикраси, хутро, худоба, але, насамперед, живий товар – раби.

З розпадом Римської імперії аукціони на території Європи практично зникли, а потім знову з’явилися у Середньовічній Європі. Датою їхньої появи прийнято вважати 1254 рік, коли французький король Людовік 1Х видав спеціальний декрет про їхнє проведення і заснував професію аукціоніста.

Із установленням капіталістичних відносин товарне виробництво стало загальним, що знову спричинило появу конкуренції й удосконалювання договірної форми реалізації товару. Аукціони знов стали активно розвиватися. Причини тут чисто економічні (зорганізувати оптову і роздрібну торгівлю), а форма оформлення відносин – юридична (спеціальний порядок і правила їхнього проведення), що власне й охоплюється поняттям аукціон.

Згодом стали утворюватися міжнародні товарні аукціони, які були широко відкриті для покупців із всіх країн світу. Міжнародні товарні аукціони являють собою спеціально організовані, що періодично діють у певних місцях, ринки, на яких шляхом публічних торгів у заздалегідь обумовлений час і в спеціально призначеному місці проводиться продаж попередньо оглянутих покупцем товарів, що переходять у власність покупця, який запропонував найбільш високу ціну. Проте саме вони сприяли консолідації та єдності врегулювання порядку проведення аукціонів в окремих країнах.

Починаючи із середини 18 століття в Європі стали створюватися спеціалізовані підприємства, основною діяльністю яких була організація і проведення аукціонів з продажу певних товарів, насамперед, творів мистецтва і антикваріату. Серед них найбільшу популярність здобули аукціонні будинки «Сотбіс» і «Крісті», на частку яких припадає близько 90% обороту світової аукціонної торгівлі творами мистецтва.

З появою і розвитком сучасних телекомунікаційних технологій аукціони стали проводитися з використанням мережі Інтернет. Перший Інтернет–аукціон (часто його називають онлайновий, а також мережний або віртуальний аукціон) з’явився в 1994 р. і відразу ж одержав визнання. У наш час подібні аукціони є у більшості країн світу. Обсяги продажів всіляких товарів, а також число людей, що беруть у них участь як продавці або покупці, рік у рік росте. Наприклад, у США аудиторія найбільшого у світі онлайн–аукціону еВаy становить 10 млн. відвідувачів у день[3].

В Україні аукціони проводяться досить тривалий час, але є вагомі причини для наведення порядку та регламентації пов’язаних з ними відносин. Дотепер немає єдиного закону, що визначає поняття аукціону, порядок його підготовки, проведення і оформлення результатів. Тому відносини з проведення аукціонів регулюються кількома десятками різних нормативних актів, у тому числі законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, наказами різних міністерств і відомств, а також локальними актами (рішеннями міських і обласних рад, наказами керівників підприємств і т.д.).

Важливу роль у відродженні і становленні аукціонів зіграла проведена в Україні приватизація державного майна. Прийняті у березні 1992 р. закони України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)», а також прийнятий трохи пізніше Закон України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» одним зі способів здійснення приватизації державного майна передбачили продаж його на аукціоні. Особливо слід відзначити Закон «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)», у розділі ІV якого було визначено загальне поняття аукціону, а також закріплено порядок його підготовки (зокрема, оповіщення про майбутній продаж, умови участі в ньому покупців), порядок його проведення і оформлення результатів, а також призупинення і визнання недійсними укладених на аукціоні договорів.