ДЕРЖАВАНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 
 
 

                                                    Факультет  заочного навчання

Кафедра цивільно-правових відносин 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з курсу: Цивільне право

на  тему: «Здійснення та захист цивільних прав» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                 Робота виконана студентом

                              групи: ПСз-42в

Миколюком Артемом Миколайовичем

                                  Науковий керівник

                         к.ю.н, доцент

                                                  Новицька Наталія Борисівна  
 
 
 
 
 

ІРПІНЬ  – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                     3

РОЗДІЛ  1. ЗМІСТ І ЗДІЙСНЕНЯ СУБЄКТИВНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА                                                                                                                     5

1.1. Поняття суб’єктивного  цивільного права                                                      5

1.2. Поняття здійснення  суб’єктивного цивільного права                                   7

1.3. Межі здійснення цивільних прав                                                                    9

РОЗДІЛ  2. ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ                                                     19

2.1. Поняття і  зміст захисту цивільних прав                                                       19

2.2. Способи захисту  цивільних прав                                                                  25

2.3. Система державних  та громадських органів, що  здійснюють захист цивільних  прав організацій і громадян                                                                32

2.4. Право на  самозахист                                                                                       39

ВИСНОВКИ                                                                                                          43

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                         45 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

 

      В Україні триває процес розбудови  правової держави. За час незалежності нашої держави прийнято чимало нормативно-правових актів, у яких головною цінністю в  державі оголошено людину, закріплено велику кількість особистих прав і свобод, передбачено механізм та гарантії їх здійснення і захисту.

      Серед таких актів перш за все необхідно  виділити Конституцію України –  основний закон держави, яким закладено  фундамент демократичного суспільства  і закріплені основні права та обов’язки особи, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Земельний кодекс України, Закони України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про авторське право і суміжні права», «Про захист прав споживачів», «Про інвестиційну діяльність», «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про господарські товариства» тощо. Ратифіковано велику кількість міжнародних актів, які також проголошують і гарантують численні суб’єктивні права фізичних осіб.

      Складовою частиною однієї з проблем, що має  актуальне теоретичне і практичне  значення, є питання щодо належного  здійснення суб’єктивних цивільних  прав фізичних осіб.

      Актуальність  цієї проблеми визначається як наявністю спірних теоретичних положень, так і недостатністю окремих законодавчих норм, що регулюють відповідні суспільні відносини.

      Певної  складності у вирішенні зазначеної проблеми додає той факт, що на сьогодні вітчизняна наука цивільного права майже не має у своєму арсеналі фундаментальних наукових праць, присвячених безпосередньо цій проблематиці. Більшість робіт, у яких приділялася увага зазначеній вище проблемі, припадають на період дії ЦК УРСР 1963 року та радянського цивільного законодавства. У зв’язку з цим виникає потреба перегляду вже існуючих наукових положень з питання здійснення і захисту цивільних прав щодо чинного законодавства. Адже за цей період цивілістика зробила значні кроки вперед у своєму розвитку.

      Крім  того, аналіз судової практики та статистики свідчить, що з кожним роком зростає кількість судових спорів з приводу здійснення суб’єктивних цивільних прав фізичних осіб, передбачених ЦК України та іншими актами цивільного законодавства.

      Відсутність єдиного підходу до розуміння чинного цивільного законодавства, що регулює здійснення суб’єктивних цивільних прав, може сприяти виникненню проблем у сфері їх практичного застосування. Особливо це стосується меж здійснення суб’єктивних цивільних прав та зловживання правом. У свою чергу, це зумовлює необхідність розроблення обґрунтованих науково-практичних рекомендацій з метою забезпечення правильного розуміння та ефективного застосування зазначених вище положень цивільного законодавства.

      Мета  курсової роботи полягає у більш  детальному висвітлені питання, пов’язаного із здійсненням цивільних прав громадян, виконанням цивільних обов’язків та забезпеченням їх виконання, а також у розгляді питання захисту цивільних прав. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ 1

        ЗМІСТ І ЗДІЙСНЕНЯ СУБЄКТИВНОГО ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА 
 

1.1. Поняття суб’єктивного цивільного права.

      Реальна можливість здійснення, а також захисту  основних прав людини кожною конкретною особою забезпечується насамперед, юридичними механізмами певної держави. Іншими словами, основними гарантіями прав людини має бути національне законодавство та сама держава, на території якої проживає особа.

      Юридичний механізм забезпечення прав людини –  це система ефективних  юридичних  засобів реалізації, охорони і  захисту її прав.

      Він складається з таких елементів:

1. Національне законодавство. Воно є основою механізму забезпечення. Тому  особливого значення набуває визначення і закріплення у  національному  законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародних правових   актів.
2. Юридичні засоби (процедури) реалізації прав людини. Кожне право людини здійснюється у певному порядку, певній послідовності. Порядок  реалізації деяких з таких прав визначається тільки самою людиною. Але реалізація значної більшості прав, визнаних та зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, оскільки без них вона взагалі не може відбутися. Юридична процедура реалізації прав людини – це встановлена в законі  і  спрямована на здобуття  людиною певних особистих, чи соціальних цінностей, послідовність і узгодженість дій уповноважених суб’єктів, а також зміст, обсяг, форми (способи), методи та строки вчинення таких дій.
3. Юридичні засоби охорони людини. Права людини потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які б могли захистити людину від можливих посягань на її права. Тому у правовій системі кожної держави існують різноманітні юридичні засоби саме охорони прав людини. До них відносяться всі юридичні засоби, що виконують превентивну, запобіжну функцію.
4. Юридичні засоби захисту людини. У разі порушення прав або виникнення перешкод на шляху їх здійснення кожна людина має право на захист з боку держави. З цією метою вона має створити систему відповідних юридичних засобів. Йдеться про засоби, за допомогою, яких припиняється порушення прав людини, усуваються перешкоди в їх реалізації, відновлюються порушені права.

      Визначення  і закріплення основних прав людини в нашому законодавстві знайшли  відображення в Конституції України.

      У ст. 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

      Основні права і свободи людини закріплені у другому розділі Конституції, їх можна кваліфікувати на такі види:

1. Особисті (громадянські) права та свободи, які забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства і держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сфері особистого життя людини (статті 25–35).
2. Політичні – що забезпечують можливість безпосереднього впливу особи на діяльність держави ( статті 36–40).
3. Економічні – покликані забезпечити ефективний економічний розвиток українського суспільства ( статті 41–44).
4. Соціальні – що забезпечують мінімальну можливість нормального фізичного існування людини у суспільстві (статті 46–50).
5. Культурні – покликані задовольнити людиною свої духовні потреби (ст. 53–54).
6. Крім того, у Конституції закріплено групу прав і свобод, призначення яких – запобігати можливості  вседозволеності щодо особи з боку державних органів, а також надати людині низку засобів боротьби з його проявами.

      Треба зазначити, що термін “свобода” вживається у двох значеннях, хоча і тісно пов’язаних між собою. В загальному значенні він відображає стан народу і окремої людини, який характеризується можливістю діяти на свій розсуд.

      Інша  справа – свобода, як суб’єктивна  можливість здійснювати або не здійснювати будь-які дії. У цьому значені термін “свобода” фактично тотожний терміну “суб’єктивне право”, а відмінність пояснюється тим, що така юридична лексика склалась історично.

      Стан  свободи реалізується через суб’єктивні  права, які вказують направлення і форми використання свободи. Ці права невід’ємні і невідчуженні. Вони зберігаються за людиною навіть тоді, коли вона сама від них відмовляється. Але на шляху свободи завжди стоїть держава, створена людьми для підтримки умов реалізації свободи. Держава через закони закріплює права і свободи людини, і тоді вони окреслюються межами дозволеності. Закріплення, охорона, підтримка прав і свобод, створення умов для їх здійснення складають довгий ланцюг правових актів і дій, початок яким покладає Конституція.

1.2. Поняття здійснення  суб’єктивного цивільного  права.

      Скасований  ЦК України від 18.07.1963 року здійснення цивільних прав тісно пов'язував з охороною цих прав. Так, ст. 5 ЦК передбачалося, що цивільні права охороняються законом, за винятком випадків, коли їх здійснення суперечить їхньому призначенню. Тобто, суб'єкт цивільних правовідносин міг здійснювати свої права лише так, щоб не суперечити призначенню цих прав.

      Згідно  з нормами чинного законодавства  громадяни і юридичні особи на свій розсуд здійснюють належні їм цивільні права (п. 1 ст. 12 ЦК). Це означає, що всі питання, пов’язані з виконанням суб’єктивних прав, включаючи обсяг і засоби їх реалізації, а також відмовою від суб’єктивних прав, передавання їх іншим особам і ін., вирішується уповноваженою особою на свій розсуд. Іншими словами, зміст суб’єктивного цивільного права складають можливі дії уповноваженої особи. Наприклад, автор книги може вимагати від видавництва сплати належного йому гонорару; особа, майну якої заподіяно шкоду, має право вимагати від винної особи відшкодування завданої шкоди; власник будинку, здійснюючи своє право власності, володіє, користується і розпоряджається своїм будинком; кредитор за договором займу може не тільки вимагати повернення боргу, але й зменшити його розмір, уступити право вимоги іншій особі та інше.

      При цьому  відмова громадян і юридичних  осіб від здійснення належних їм прав не тягне припинення цих прав, за винятком випадків, передбачених законом. Наприклад, не можна виключати з  акціонерного товариства акціонера, який не приймає участі в управлінні справами акціонерного товариства. Навпаки, спадкоємець, який не скористався без поважних причин своїм правом на прийняття спадщини на протязі шестимісячного терміну після відкриття спадщини, втрачає це право, або громадянин, що проживає в державній квартирі, не приватизує її, це не означатиме, що він втратить право на її приватизацію у майбутньому, за умови, що в законі не буде передбачено кінцевого строку приватизації державних житлових приміщень.

      На  перший погляд, формулювання п. 1 ст. 12 ЦК є найбільш демократичне і повністю відповідає статусу особистості в правовій державі та гарантує її права з боку держави. Але при цьому необхідно звернути увагу на такі обставини.

      По-перше, деякі суб’єктивні права одночасно виступають в якості цивільно-правових обов’язків. Наприклад, згідно з законом опікун має право не тільки здійснювати від імені недієздатного цивільно-правові угоди, але й зобов’язаний це робити, якщо цього вимагають інтереси опікаємого. Тому реалізація деяких суб’єктивних прав залежить не тільки власного розсуду уповноважених осіб, але й від приписів закону.