Здійснення та захист цивільних прав

      Останній  спосіб захисту цивільних прав, передбачений ст. 16 ЦК - визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної  влади, органу влади АРК, органу місцевого  самоврядування їхніх посадових  і службових осіб характеризується чітко визначеним суб'єктом - заподіювачем шкоди, якими є відповідні державні органи чи їхні посадові і службові особи. Підставою для подачі такого позову слугують прийняття незаконних рішень, незаконні дії чи бездіяльність зазначених органів, що призвело до заподіяння шкоди особі. Причому відповідно до статей 1173 - 1175 ЦК така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів (осіб).

      Зазначений  перелік способів захисту не є  вичерпним, а тому суд може застосувати  інші способи захисту. Підсумовуючи аналіз способів захисту цивільних прав та інтересів, необхідно відзначити, що за загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу. Крім того, ст. 16 також допускає можливість встановлення способу захисту не лише судом, але й сторонами в договорі. Наприклад, за порушення умов договору про своєчасну оплату поставленого чи переданого товару, інша сторона має право на відшкодування не лише збитків, але й неустойки, розмір якої передбачений договором між сторонами, і у разі відмови другої сторони від добровільного виконання цієї умови, потерпіла сторона має право на застосування такого способу захисту як відшкодування збитків та неустойки.

      ЦК  вперше передбачив можливість визнання правочинів не лише недійсними, але і дійсними (ч. 3 ст. 215, ст. ст. 218 - 224 ЦК).

      Особливої уваги надано в ч. 3 ст. 16 ЦК підставам  для відмови суду у захисті  порушеного права чи інтересу. Зокрема, підставою для відмови суду у захисті порушеного права чи інтересу слугують: порушення прав інших осіб, заподіяння шкоди довкіллю або культурній спадщині при здійсненні особою своїх цивільних прав (ч. 2 ст. 13 ЦК); вчинення дій особою з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК); недотримання особою моральних засад суспільства (ч. 4 ст. 13 ЦК); використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції (ч. 5 ст. 13 ЦК).

2.3. Система державних  та громадських  органів, що здійснюють  захист цивільних  прав організацій  і громадян.

      Як  випливає із змісту статей глави 3 «Захист  цивільних прав та інтересів» Цивільного кодексу України, такий захист здійснюють: суд, Президент України, органи державної влади, органи влади АРК або органи місцевого самоврядування; нотаріус. Цей перелік не є вичерпним. Крім органів, зазначених в ст. 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту органи прокуратури, органи внутрішніх справ, громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

      Відповідно  до ЗУ " Про судоустрій і статус суддів " судочинство в Україні здійснюється  Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Суди  загальної  юрисдикції  спеціалізуються  на  розгляді цивільних,  кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (ст. 18 Закону). Цим же Законом передбачається принцип гарантування кожному захисту його прав,  свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону (ст. 7 Закону). Також передбачається неможливість позбавлення суб'єктів права на розгляд їхніх справ у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Причому правом на судовий захист наділяються не лише громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, але й іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи [15, C. 145].

      Судова  процедура захисту цивільних  прав та інтересів регламентується  двома кодексами – Цивільним  процесуальним кодексом (ЦПК) України  та Арбітражним процесуальним кодексом (АПК) України.

      Відповідно  до ст. 15 ЦПК України суди розглядають:

      1) захисту порушених, невизнаних  або оспорюваних прав, свобод  чи інтересів, що виникають  із цивільних, житлових, земельних,  сімейних, трудових відносин;

      2) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться  за правилами іншого судочинства.

      На  арбітражний суд покладено вирішення  усіх господарських спорів, які виникають  між юридичними особами, державними та іншими органами, громадянами, які  здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи  і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, про визнання недійсними актів ненормативного характеру, а також спорів, які виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів і з інших підстав.

      Межі  юрисдикції Конституційного Суду України врегульовані у статтях 150 і 151 Конституції України і у статті 13 Закону України “Про Конституційний Суд України”.

      Основне завдання Конституційного Суду –  гарантування верховенства Конституції  як Основного Закону на всій території  України. Тобто, “титульною” функцією Конституційного Суду можна вважати розв’язання питань про відповідність Конституції (конституційності) законів та інших правових актів, коло яких визначене [14, C. 45].

      Конституційний  Суд розглядає конституційні  подання та конституційні звернення.

      Конституційне подання – це письмове клопотання про визнання правового акту чи окремих  його положень конституційними або  про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів  України. Право на подання мають  Президент України, Верховний Суд України, не менш як 45 народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

      Конституційне звернення – письмове звернення  про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Право на таке звернення мають громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (ст. 43 Закону “Про Конституційний Суд України”) [14, C. 46].

      Необхідно враховувати, що за згодою сторін цивільні та господарські спори можуть розглядатися судами, які не є органами правосуддя. Так, Законом України "Про міжнародний  комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р. визначено правові засади діяльності міжнародного комерційного арбітражу. До цього Закону додані як додатки Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. 11 травня 2004 р. прийнято Закон України "Про третейські суди", згідно з яким завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів сторін третейського розгляду шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст. 3). Такі суди хоч і не входять у систему правосуддя, але можуть вважатися юрисдикційними органами захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів [11, C. 8].

      Важливим  є застереження в ст. 17 ЦПК України 2004 р. про те, що сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

      Основною  особливістю захисту цивільних  прав Президентом України, органами державної влади, органами влади  АР Крим та органами місцевого самоврядування є те, що захист здійснюється ними у межах повноважень, визначених Конституцією України та/або законами, оскільки дані суб'єкти перш за все є суб'єктами публічних правовідносин та діють за принципом "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом". Отже норми статті 17 ЦК здебільшого мають відсилочний характер.

      Відповідно  до ст. 102 Конституції України, Президент  України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Так, наприклад, у відповідності із положеннями п. 16 ст. 106 Конституції України Президент зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності. Пунктом 17 цієї ж статті передбачено його право скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Причинами таких дій Президента може бути також і порушення цивільних прав особи.

      Органи  державної влади, органи влади АР Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав тільки у випадках та способами, передбаченими Конституцією України та іншими законами. Так, наприклад, захист цивільних прав може здійснюватися Антимонопольним комітетом в разі допущення суб'єктами господарювання недобросовісної конкуренції (неправомірне використання ділової репутації, купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці тощо). В такому випадку Антимонопольному комітету надається право накладати на порушника штрафи та застосовувати інші форми захисту (Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). Захист цивільних прав органами державної влади передбачений також законодавством, що регулює відносини з приводу результатів творчої діяльності (наприклад, ст. 24 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", яка дозволяє заявнику оскаржувати рішення Установи за заявкою на патент до Апеляційної палати).

      Стаття 17 ЦК зазначає, що прийняття Президентом  України, органами державної влади, органами влади АР Крим або органами місцевого самоврядування будь-якого  рішення щодо захисту цивільних  прав та інтересів не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду. Це положення кореспондує частині 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Конституційний Суд України про тлумачив дане положення таким чином, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліни Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року).

      Крім  того, законодавство визначає спосіб захисту цивільних прав нотаріусом. Таким способом є вчинення нотаріусом виконавчого напису на боргових документах. Вчинення виконавчого напису є однією із нотаріальних дій, які вчиняються нотаріусами відповідно до положень Закону України "Про нотаріат" (п. 17 ст. 34 та ст. 36).

      Для визначення випадків та порядку вчинення виконавчого напису положення ЦК відсилають до спеціального законодавства, яким є перш за все Закон України "Про нотаріат". Вчиненню виконавчих написів присвячена Глава 14 вказаного закону.

      Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, що встановлюють заборгованість Для  стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, визначається постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів".

      Порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів  на боргових документів встановлюється Розділом 32 Інструкції про порядок  вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5. Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

      Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудовим спорам,  а також районними (місцевими) судами (ст. 221 КЗпП України) [15, C. 236]. При цьому комісії по трудовим спорам є первинними органами розгляду трудових спорів, які виникають на підприємстві (організації, установі), крім незначних випадків.

      Земельні  спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних  ресурсів (ст. 158 Земельного кодексу України, ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”) [15, C. 236].

      Специфічним є адміністративний порядок захисту  цивільних прав, згідно з яким спір, який виникає між учасниками цивільного правовідношення вирішує організація  – одна із сторін цього правовідношення  – або її вищий орган. Як вже  зазначалося, адміністративний порядок захисту прав застосовується лише у випадках, спеціально визначених законом.