Держава і право Західноукраїнської Республіки (ЗУНР)

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3

  РОЗДІЛ  I. ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ…….......5

  РОЗДІЛ  II. КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЗУНР…………………………...11

  РОЗДІЛ  III. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКА ЗУНР….15

РОЗДІЛ  IV. ОРГАНИ ОХОРОНИ СУСПІЛЬНОГО ПРАВОПОРЯДКУ, СУД І СУДОЧИНСТВО В ПЕРІОД ЗУНР………………………………………………………………………...21

РОЗДІЛ V. ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСВІТИ В ПЕРІОД ЗУНР………………………………………………………………………………...26

  РОЗДІЛ VI. ТЕОРЕТИКО - ПРАВОВА ОЦІНКА АКТУ ЗЛУКИ………………………..30

  РОЗДІЛ VII. ПРАВОВЕ ЗАКРІПЛЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ЗУНР…………33

Висновки……………………………………………………………………………39

Список  використаної літератури і джерел………………………………………..42 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

    На  початку XX ст. Україна відновила  національний процес державного будівництва. Незважаючи на загрозу з боку радянської Росії, Австро-Угорської монархії та військ Денікіна, український народ утворює власну державу та формує органи законодавчої, виконавчої та судової влади, політичну, економічну і правову системи, національну армію. Особливої форми набуло становлення Західноукраїнської Народної Республіки (далі ЗУНР) та її юридичне закріплення, яке було обумовлене об'єднанням західних земель України. Хоча цей процес не мав успішного завершення, головні ідеї та діяльність проводу ЗУНР, їх організаційна та законодавча діяльність заслуговують уваги. З вищесказаного випливає актуальність даної теми, коли розвиток української державності, в сучасний період може бути більш ефективним при врахуванні власної практики державотворення, розвитку та становлення правоохоронних органів, суду і судочинства Західноукраїнської Народної Республіки, як важливого етапу державного будівництва України.

    Саме  тому об’єктом дослідження є Західноукраїнська Народна Республіка, адже початок ХХ століття був одним із етапів важких випробувань для українського народу за останній час його тисячолітньої історії.

    Предметом дослідження є правові аспекти державотворення ЗУНР, її конституційне законодавство, правові засади формування війська, освіти, судочинство та правове закріплення міжнародних відносин.

    Хронологічні  межі охоплюють період з 1917-1921 рр., коли поряд з уроками поразки ця доба для українського народу стала етапом і певних досягнень в державотворенні.

    Історіографія проблеми представлена в достатньому обсязі, так як ця проблема не нова для дослідників. Вказана проблематика знайшла наукову розробку у працях таких вітчизняних вчених: Б.Й Тищика, О.А. Вівчаренка, М.М. Кобилецького М.В Кравчука, В.С. Кульчицького, М.В. Кугутяка, М.Р. Литвина, П.П. Музиченка та ін.

    Важливою  джерельною базою для опрацювання  цієї теми стали публікації науковців  діаспори таких як: В. Волицького, Н. Гірняка, Б. Гнатевича, І. Гуцуляка, Т. Гунчака, М. Капустянського, Є. Коновальця, А. Кравса, О. Кузьми, В. Курмановича, І. Нагаєвського, М. Омеляновича–Павленка, Д. Паліїва, В. Петрова, Г. Стефаніва, О. Субтельного, О. Удовиченка, Л. Шанковського та ін.

    Метою дослідження є висвітлення проблем державотворення та правові аспекти діяльності ЗУНР.

    Завданням дослідження є винайдення організаційно-правових засад формування в тогочасній ЗУНР системи створення війська, суду і судочинства, освітньої системи, конституційного законодавства, висвітлення правових аспектів Акту Злуки, встановлення міжнародно-правових відносин.

    Практичне значення роботи в тому, що її можна використати при написанні статей по історії держави і права ЗУНР, користуватися матеріалами при підготовці до семінарських занять. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  I. ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

    Сьогодні, з відстані історичної ретроспективи маємо змогу проаналізувати події, що відбувалися в листопадові дні 1918 р., зрозуміти велич всенародного зриву, врахувати допущені тоді помилки для сучасних процесів українського державотворення. Вже вранці 1 листопада 1918 року у Львові з’явилася відозва Української Національної Ради, в якій проголошувалось: “Волею українського народу утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської держави – Українська Держава. Найвищою державною властю Української Держави є Українська Національна Рада....” [5,  94]. Того ж дня УНРада звернулася до населення Галичини: ”Український Народе! Голосимо тобі вість про твоє визволення з віковічної неволі. Від нині ти господар своєї землі. …Заки будуть установлені органи державної влади в законнім порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають обняти всі державні краєві і громадські уряди і від імені Української Національної Ради виконувати власть... ” [1, 99].

    У відозві також йшлося про необхідність створення війська для оберігання спокою і порядку в краї. Отже, вже в перших документах нової влади вона намагалася заручитися підтримкою широких народних мас і розуміла, що боротьба лише розпочинається.

    5 листопада 1918 року Українська  Національна Рада видала програмну  Декларацію, в якій зазначалося: ”Український Народе! В створеній Тобою державі не буде поневолення нації нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших над бідними і економічно слабшими. В Українській Державі всі горожани без різниці мови, віри, роду, стану чи пола будуть справді рівні перед законом, а наскрізь демократичний лад, опертий на загальнім рівнім виборчім праві, від громади починаючи і на державі кінчаючи, забезпечить верховний голос у державі демосові, масам робочого народу. Хлібороб і робітник будуть основними керманичами держави. …Робітниче законодавство забезпечить робітникам 8-годинний робочий день, дасть безпеку на старість і нездібним до праці і взагалі повну охорону праці” [2, 36-37]. Як бачимо, Декларація проголошувала народовладдя, національну, соціальну й релігійну рівноправність, визначала шляхи їх досягнення.

    9 листопада 1918 року Українська  Національна Рада сформувала  уряд – Державний Секретаріат  на чолі з Костем Левицьким.  У його складі було 14 міністерств  – Державних секретаріатів: 1. внутрішніх справ; 2. зовнішніх справ; 3. фінансів; 4. військових справ; 5. юстиції; 6. торгівлі і промислу; 7. земельних справ; 8. шляхів; 9. пошти і телеграфу; 10. праці і суспільної опіки; 11. суспільного здоров’я; 12. освіти; 13. віросповідання; 14. публічних робіт. Було створено ще харчовий відділ, прирівняний до Секретаріату. 10 листопада Державний Секретаріат склав присягу на вiрнiсть українському народовi i державi. УНРада визначила йому чiтку лiнiю дальшого нацiонально-державного будiвництва: вжити всiх необхiдних заходiв ,,для з’єднання всiх українських земель в одну державу” [2, 37] .

    13 листопада 1918 р. УНРада визначила  конституційні засади ЗУНР, прийнявши  “Тимчасовий основний закон”. У  ньому закріплювалися назва держави,  її територія та кордони. Проголошувалося верховенство і суверенітет народу, який здійснює їх через свої представницькі органи, що обираються на основі загального рівного прямого виборчого права при таємному голосуванні за пропорційною системою. Виборчим правом наділялися всі громадяни держави без будь-яких обмежень, у тому числі незалежно від їх національності, віросповідання або статі. Вищим органом влади мали стати Установчі збори (або Сейм). До їх утворення ця влада буде належати Українській Національній Раді, а виконавча – Державному Секретаріату. Гербом ЗУНР було затверджено золотого лева на блакитному тлі щита, прапором – блакитно-жовтий.

    Отже, вища законодавча влада була зосереджена  в руках Української Нацiональної Ради, а виконавча – Державного Секретарiату. До речi, на початку 1919 року УНРада налiчувала 150 депутатiв.

    Новостворена  Українська Держава займала приблизно 70000 кв. км території з 6 млн. населення, з яких 71% становили українці, 14% поляки, 13% відсотків євреї і 2% інших національностей [3, 89-90]. З них 62% вважали себе греко-католиками, 18 – римо-католиками, 11-12% – іудеями, 6 – православними [4, 75].

    В складних умовах розпочалося вiдродження  нацiонально-державного життя. Терміново  формувалися в державі й органи охорони громадського порядку. Ще на початку листопада під час виборів місцевих органів влади й управління подекуди населення обирало також так звану “народну міліцію”. Вона повинна була стежити за порядком, охороняти міста та села від мародерів, бандитів, кримінальщини. Оскільки до її складу часто обирали людей некваліфікованих, випадкових або тих, які намагалися ухилитися від військової служби, “народна міліція” далеко не завжди відповідала своєму призначенню. На місцях створювалися окружні й повітові команди жандармерії, міські та сільські. Навесні 1919 р. чисельність жандармерії в ЗУНР була такою: близько 30 офіцерів, 1 тис. жандармів і 4 тис. стажерів. Народних міліціонерів налічувалося близько 3 тис.

    Важливою  ланкою державного механізму ЗУНР були судово-прокурорські органи. 21 листопада 1918 р. УНРада прийняла закон “Про тимчасову організацію судів і судової влади”. Тимчасово судові функції в ЗУНР продовжували виконувати суди колишньої Австро-Угорської монархії під керівництвом державного секретарства юстиції. Виходячи з цього, всі старі судді, які не скомпрометували себе антинародною антиукраїнською діяльністю і прийняли присягу чесно служити ЗУНР, могли залишатися на своїх місцях.

    Продовжуючи реформу судової системи, УНРада 11 лютого 1919 р. видала закон про утворення  в повітах трибуналів першої інстанції – для розгляду кримінальних справ (окружні й повітові суди повинні були розглядати цивільні справи). Суддів цих трибуналів призначало секретарство юстиції, затверджувала призначення УНРада або її комітет.

    Трибунали діяли у складі одного або трьох суддів. Другою вищою інстанцією у цивільних і кримінальних справах мав бути Вищий суд у Львові, і третьою – Найвищий державний суд. Однак тимчасово (до їх утворення) функції другої та третьої інстанції виконували спеціально створені на цей час сенати – окремий судовий сенат II-ї інстанції й окремий судовий сенат III-ї інстанції. Вони, згідно з розпорядженням Держсекретаріату від 8 березня, були утворені у Станіславі.

    Поновили  в ЗУНР свою діяльність адвокати, об’єднані  у палату адвокатів. Вони присягнули, що дотримуватимуться законів країни і служитимуть в ім’я її блага. Розпорядженням секретарства юстиції від 1 березня 1919 р. була створена нотаріальна служба. Нотаріуси також прийняли присягу на вірність Українській Державі та виконували всі нотаріальні дії від її імені.

    Окрім органів цивільної юстиції створювалася й військова юстиція. 16 листопада 1918 р. Державний секретаріат видав  розпорядження про організацію  системи військових судів. Вона виглядала  так: Вищий військовий трибунал; військові обласні суди; військові окружні суди.

    На  наш погляд, цікавим є такий  факт. 10 березня 1919 р. Комітет УНРади оголосив амністію. Звільнялися в’язні, засуджені австрійськими судами за 33 види загальнокримінальних та 12 видів  військових злочинів. Уряд i президент ЗУНР у соцiально-економiчнiй галузi провадили більш помiрковану полiтику, нiж дiячi Східної України. Ця полiтика була спрямована на виведення країни з глибокої соцiально-економiчної кризи i передбачала такi заходи:

    – встановлення державної монополiї на продаж найважливiших продуктiв (монополiзацiя продажу зерна, тютюнових виробiв, спирту i сiльськогосподарської продукцiї);

    – спiвробiтництво з кооперативними i фiнансовими органiзацiями;

    – початок вiдбудови залiзничного транспорту, що постраждав внаслiдок воєнних дiй під час Першої свiтової вiйни;

    – введення в обiг нацiональної валюти – гривнi i карбованця;

    – ухвалення у квiтнi 1919 року закону про аграрну реформу, яким передбачалося  лiквiдувати крупне землеволодiння (головним чином – польське) та роздiл землi мiж малоземельними та безземельними селянами.

    Однак керiвники ЗУНР не наважилися взяти  під контроль нафтодобувнi промисли, оскiльки бiльшiсть родовищ належали іноземцям. Також не вдалося зупинити інфляцію, хоча й був прийнятий  закон про впровадження 8 годинного робочого дня. Повнiстю не вдалося реалiзувати робоче законодавство.

    Керiвництвом ЗУНР було прийнято закон про громадянство. Запроваджено державнiсть української  мови, обов’язковiсть її вживання у  державних установах, органiзацiях, громадських iнституцiях, утворення дiєвих органiв законодавчої i виконавчої влади в центрi та на мiсцях шляхом проведення демократичних виборiв. Закон про вибори передбачав загальнi, таємнi, прямi вибори. Закон про нацiональнi меншини гарантував їм 30% мiсць у майбутньому парламентi. Розпочалася перебудова системи освiти. Прийнятий закон про основи освiти передбачав заснування приватних шкiл, надання прав нацiональним меншинам на школи з рiдною мовою викладання. Всього було вiдкрито 30 українських середнiх шкiл, у тому числi 20 гiмназiй, 3 реальнi школи, 7 учительських семiнарiй.