Історія економіки та економічної думки

Отже, серед проблем  повоєнного відновлення та співіснування провідних країн світу слід назвати такі:

--повоєнна відбудова  національних господарств, упорядкування світової економічної системи;

- розв'язання проблем  національної й колективної безпеки; --потреба в уніфікації правового простору різних країн і вироблення спільних правил гри щодо координації економічної політики.

Звісно, головним для  політикуму провідних країн світу  по завершенні війни було вирішення проблеми колективної безпеки. З цією метою 25 квітня 1945 року у Сан-Франциско було відкрито конференцію Об'єднаних націй — найбільший міжнародний форум того часу, який зібрав понад 800 делегатів від 50 країн. Представники багатьох країн, що брали участь у війні проти фашистської Німеччини та Японії, зібралися разом, щоб створити таку міжнародну організацію, котра б сприяла забезпеченню миру й безпеки всім народам після війни. Конференція у Сан-Франциско була завершальним етапом створення ООН. її учасники підбили підсумки тривалої й складної дипломатичної боротьби, котра віддзеркалювала докорінні зміни, що сталися на світовій арені за роки Другої світової війни.

Ініціаторами створення  міжнародної організації з підтримки  миру й безпеки були держави антигітлерівської  коаліції -— СРСР, США і Велика Британія. Члени ООН зобов'язалися  вживати колективних заходів щодо запобігання й усунення загрози миру, боротьби проти актів агресії, домовилися розв'язувати свої суперечки мирними засобами, розвивати дружні відносини на засадах поваги, рівності та самовизначення народів, співпрацювати у розв'язанні економічних, соціальних і культурних проблем, заохочувати повагу до прав людини.

95. Виникнення інституціоналізму. Сутність та основні напрями.

Інституціоналізм почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму походить від латинського слова іnstitytіоп (звичай, настанова) і близького до нього слова інститут (зовнішнє втілення інституції), закріплення їх у

вигляді законів, установ  тощо). Дуже часто ці терміни вживаються як синоніми.

Прихильники цього напряму, як уже зазначалось, вирішальну роль у суспільному розвитку надають позаекономічним факторам — соціальним інститутам (держава, конкуренція, монополія, Звичаї і т. ін.). Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов монополістичного капіталізму.

У рамках раннього інституціоналізму  сформувались три основні напрями; соціально-психологічний (його було започатковано працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Інституціоналізм передбачав аналіз економічних проблем у  контексті з іншими соціальними, політичними, етичними, правовими тощо. Він виник як суто американське явище, але пізніше його місце в науці змінилося. Інституціоналізм отримав поширення і в інших країнах.

96. Післявоєнна стабілізація фінасово – грошової сфери у Західній Європі. План Маршалла та Бреттон-Вудська угода.????????

План Маршалла названо  на честь державного секретаря США Джорджа Кетлета Маршалла (1880-—1959). У червні 1947 року в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великої Британії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію з вивчення ресурсів і потреб європейських країн і визначення розвитку основних галузей промисловості. До неї ввійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка мала розробляти спільну програму відбудови Європи.

Серед причин виникнення й подальшого застосування плану  Маршалла назвемо такі: уповільнені  темпи повоєнного економічного відродження Західної Європи, посуха й низький урожай 1947 року; скорочення міжнародного товарообігу та дефіцит товарів як наслідок валютного контролю у довоєнний та воєнний періоди, а також дотримання збалансованих двохстороннІх торговельних потоків; брак американської валюти («доларовий голод») для подолання товарного дефіциту (дефіцитні товари можна було придбати в Північній та Південній Америці за долари); брак інвестицій; загрозу політичній стабільності Західної Європи (загострення «холодної війни» між США і СРСР та роль комуністичних партій у Франції й Італії),

Плай Маршалла реалізовували  від квітня 1948 року до грудня 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічної  співпраці, очолювана відомими американськими фінансистами і політичними діячами. Допомогу надавали з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. За цим планом США видали 17 млрд доларів, основну частку з яких (60 %) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 року план був офіційно замінений законом «Про взаємну безпеку»,

Реалізація плану Маршалла мала низку наслідків.

По-перше, новий імпульс  отримала промислова реконструкція  країн та поновлення транспортної інфраструктури Західної Європи.

По-друге, створено умови  для модернізації індустріального  й сільськогосподарського обладнання, що позитивно позначилося на продуктивних силах національних економік Західної Європи.

По-третє, на стабільний рівень було виведено темпи виробництва продукції, полегшилися внутрішньоєвропейські розрахунки та розрахунки із боргами країн Західної Європи.

По-четверте, відбулося  пожвавлення фінансового ринку  та розширення світової торгівлі зі специфікою до відкриття європейського ринку збуту для США і Канади,

По-п'яте, розпочалося  відновлення і зміцнення європейського  середнього класу —- гаранта політичної стабільності і сталого розвитку.

По-шосте, було усунено  загрозу комунізму для Західної Європи.

Бреттон-Вудська  конференція (офіційна назва - Валютно-фінансова конференція Організації Об'єднаних Націй, англ. The United Nations Monetary and Financial Conference) проходила 1-22 липня 1944 року в США (штат Нью-Гемпшир, Бреттон-Вудс).

На конференції були присутні 730 делегатів з 44 держав. Метою  конференції були врегулювання міжнародних  валютних і фінансових відносин після  закінчення Другої світової війни, а так само узгодження принципів нової валютної системи.

Друга світова війна призвела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи, яка була оформлена міждержавним угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 році (золотодевізний стандарт, заснований на золоті і провідних валютах, що конвертуються в золото).

Розробка проекту нової  світової валютної системи почалася ще в роки війни, в квітні 1943 року. США прагнули закріпити панівне становище долара у світовій валютній системі, що відбилося в плані Гаррі Декстер Вайта, начальника відділу валютних досліджень Мінфіну США.

В результаті довгих дискусій за планами Гаррі Декстер Вайта і британського економіста Джона Мейнарда Кейнса формально переміг американський проект, хоча кейнсіанські ідеї були також покладені в основу нової фінансової системи.

. Прийнята Бреттон-Вудська  валютна система (золотодевізний  стандарт, заснований на золоті  і двох резервних валютах — долар США і фунт стерлінгів). Бреттон-Вудска угода передбачала:

• збереження золотих паритету валют і фіксація їх у МВФ;
• золото — як міжнародний платіжний і резервний засіб;
• прирівнювання долара до золота (35 дол за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г) і закріплення за ним статусу головної резервної валюти;
• введення взаємної оборотності валют; встановлення режиму фіксованих валютних курсів та інше

2. Створено Міжнародний валютний фонд (МВФ) для надання кредитів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют, контролю над дотриманням принципів світової валютної системи, а також для забезпечення валютного співробітництва країн.

3. Створений Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) - міждержавний інвестиційний інститут.

4. Підписана Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

5. Встановлені правила  організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин.

Бреттон-Вудська валютна система повинна була забезпечити стабільність валютних відносин в світі, стабільність валютних курсів і міжнародне валютне співробітництво. Фактично ж вона створила односторонні переваги і вигоди для США, бо забезпечила за доларом США статус загального платіжного засобу та резервної валюти. Долар став базою валютних пріоритетів, переважаючим засобом міжнародних розрахунків, валютних інтервенцій і резервних активів.

Щойно індустріальні  країни відновили зруйнований війною потенціал і Західна Європа і Японія перетворилися у конкурентів США, вибухнула криза цієї системи, що призвела до її поступового розвалу в 1971-1976 роках. У результаті припинився розмін доларів на золото, була відмінена офіційна ціна золота, на зміну фіксованим валютним курсам прийшли плаваючі курси, стався розпад валютних зон.

Формами прояву кризи  Бреттон-Вудської валютної системи  були: валютна і золота лихоманка; масові девальвації і ревальвації валют; паніка на фондовій біржі; активна інтервенція центральних банків, у тому числі і колективна; активізація національного і міждержавного валютного регулювання.

97. Інтернаціоналізація виробництва та інтеграція господарських систем у 50-80-ті роки ХХ ст. Початок глобалізації.???????

Складовою глобалізаційі-шх процесів, а також характерною  рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є сталий розвиток міжнародної торгівлі й розширення потоків капіталів. Сучасне виробництво, що ґрунтується на новітніх технологіях, наштовхнулося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, що стимулювало прагнення країн збільшувати експорт. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбувається не лише за рахунок розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва підприємств, що вироблятимуть ці товари. Посилення спеціалізації виробництва зумовлює до перетворення великих сучасних компаній. Сучасні компанії перетворюються на транснаціональні корпорації (ТНК). Інвестування набуває форм прямих капіталовкладень. Сьогодні рівень міжнародної торгівлі набагато вищий, ніж будь-коли. У пій задіяний значно ширший набір товарів та послуг. Але найголовніша відмінність полягає в інтенсивності фінансових потоків та рух капіталів. Сучасна світова економіка, прив'язана до «електронних грошей», які існують лише у вигляді цифр на моніторі комп'ютера, не має аналогів у минулому.Проникнення ТНК до інших країн супроводжується привнесенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і

нових виробничих відносин. За підтримки національних урядів руйнуються соціальні структури традиційних  суспільств, адже міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до «міжнародних стандартів». Побут, культурні цінності, економіка в різних регіонах світу стають дедалі схожими. Цій уніфікації суспільств та економік сприяють потужні потоки капіталу між країнами, що вимагають єдиних правил гри. На противагу попереднім підходам, що характеризувалися порівняно високим рівнем незалежності національних економік і більшою свободою прийняття рішень, у новій глобалізо-вапій міжнародній економіці залишається дедалі менше можливостей для національних автономій. Це, звісно, призводить до втрати керівництва національних економік контролю в управлінні господарським розвитком країни і, зокрема, в таких ключових сферах, як «рівень державних витрат». Глобалізація економіки практично внеможливлює регулювання ринку і системи виробництва в країні на національному рівні.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, або про світове виробництво загалом. Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рів-' новажного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної економічної політики. Класична і неокласична економічні теорії спиралися на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайєк стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе, а отже, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи, і тому тільки ринок може з найменшими витратами уникнути втрат від асиметрій, що виникають. Хоча Пригожий (брюссельська школа) стверджує, що саме хаос породжує порядок. Але це означає, що теорія «економіки раціональних очікувань» повинна стати надбанням історії економічних ученьГі

Глобалізація,, збільшивши простір і глибину фінансових ринків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості. У кредитних відносинах також відбулися серйозні зміни. Суб'єктивна оцінка у зв'язці «кредит—застава» — реальність. Цінність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно у відносинах центру і периферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики дуже великі. А кредитний ризик веде до збільшення ставки процента. Тут відносини «дикого капіталізму», а Дж. Сорос називає його «бандитським капіталізмом».Для сучасного періоду розвитку світового господарства характерним також с посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що дедалі більше вимагав активного обміну між багатьма країнами та уніфікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту чи імпорту одного товару, країни перейшли до міжнародних угод.Стосовно посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації у світовому господарстві необхідно зазначити, що нині на авансцену світового економічного життя виходять нові учасники,