Історія економіки та економічної думки

які, поряд із традиційними, стають головними законодавцями  моди у світогосподарських процесах.Так, сьогодні виокремлюють вісім нових основних суб'єктів, що справляють вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Це:-міжнародні  організації — Міжнародний  валютний  фонд 
(МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД),   Продовольча   і   сільськогосподарська   організаціяОб'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), 
Світова організація торгівлі (СОТ);

країни «Великої сімки» — С7 (чи вісімки, С8, разом із Росією);регіональні  організації, яких налічується близько 60;2)багатонаціональні корпорації (понад 60 тисяч);3)інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди,страхові компанії); 4)неурядові організації; 5)великі міста; 6)окремі видатні особистості (науковці -— лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.) Таким чином, глобалізація стала постійним чинником внутрішньої та міжнародного економічного життя.

98. НТП і НТР як фактори розвитку світової системи господарства та її підсистем у 50-80-ті роки ХХ ст. Аналіз НТР в економічній думці.????????
2. Інноваційно - технологічний фактор (НТР, «зелена революція») — позначився па особливостях розвитку продуктивних сил та зміни структури суспільного виробництва; спричинив посилення вимог до кваліфікації праці та рівня освіти; зумовив подальше поширення й реалізацію ідеї масового виробництва та ефекту 
   масштабу виробництва.

Вплив його у повоєнний  період став чи не найвагомішим для прогресу господарської сфери в межах європейської та світової цивілізації. Нові економічні, соціальні й політичні умови вимагали принципово нових підходів, теорій і концепцій, які б пояснювали особливості трансформації економічних і соціальних структур.

Індустріальне суспільство XIX — середини XX ст. потроху поступалося своїм місцем суспільству масового споживання 50—60-х років XX ст., сформованому з принципово нових нук-леарних сімей (як соціальних і споживчих осередків), з новим уявленням про багатство нації як потік сталого споживчого попиту, що забезпечує динамічні ринки збуту. Економічний прогрес такого суспільства вможливлювало поточно-конвеєрне масове виробництво, насичення ринків якісними товарами і послугами, доступними для широких верств населення. Економічне зростання стає в цей період характерним явищем для розвитку національних господарств у межах Європейської цивілізації, США та Японії.

Економічне зростання  насамперед відображає характер функціонування економіки країни загалом, тому показники економічного зростання використовують і для характеристики національних господарств, і як параметри порівняння різних країн. Визначальним фактором економічного зростання стає науково-технічний прогрес.

Науково-технічний прогрес — процес взаємопов'язаного прогресивного розвитку науки і техніки, зумовлений зростанням і ускладненням потреб суспільства, матеріального і нематеріального виробництва. Науково-технічний прогрес супроводжується багатьма факторами, що справляють вплив на суспільний розвиток, сукупність яких зумовила дві форми науково-технічного прогресу: еволюційну та революційну.

Еволюційна форма НТП  — порівняно помірне вдосконалення  традиційних науково-технічних основ  виробництва, тоді як революційна засвідчує високі темпи в короткі проміжки часу.

Саме революційна форма  НТП стає вирішальною у 50—70-х  роках XX ст., бо забезпечувала вищий ефект, великі масштаби й пришвидшені темпи розвитку національних економік європейської цивілізації, США та Японії порівняно із довоєнним періодом. Ця форма НТП втілюється в науково-технічній революції. Зазначимо принагідно, що термін «науково-технічна революція» вперше вжив Дж. Бернал у своїй праці «Світ без війни» .

Ідея науково-технічної  революції стає центральною віссю  теоретичних концепцій, що визрівали в цей період і мали важливе значення в поясненні трансформаційних змін.

Таким чином, науково-технічна революція — докорінне перетворення продуктивних сил, перехід їх у якісно новий стан на засадах перетворення науки на провідний чинник розвитку господарства.

НТР — складова науково-технічного прогресу, серцевиною якого, власне, є  прогрес науки і процес відтворення  техніки, зокрема створення нової техніки в глобальних масштабах. До Другої світової війни відбулося дві загальні (глобальні) технічні революції: перша (кінець XVIII — початок XIX ст.) була складовою промислового перевороту й ознаменувалася поширенням та застосуванням парового двигуна, робочих машин і формуванням машинобудування, а друга (кінець XIX— початок XX ст.) пов'язувалася з такими процесами, як механізація й електрифікація виробництва.

Початок (або перший етап) третьої хвилі НТР припав на

1950—1970-ті роки.

Стрімкий розвиток фундаментальних  наук з 1950-х років відкрив небачені раніше можливості впливу науки на виробництво завдяки продукуванню передових технологій. Під впливом науки виникає новий напрям науково-технічного прогресу — автоматизація, за якої застосування технічних засобів призводить до часткової або повної заміни участі людини, її трудових зусиль в отриманні, перетворенні й використанні енергії, матеріалів та інформації. У машинобудуванні з'явилася нова галузь — виготовлення автоматизованих засобів виробництва, що були покликані пришвидшити й модернізувати матеріальне виробництво. Такі системи дістали назву гнучких автоматизованих систем (ГАС), а перші їх складові елементи з'явилися вже у 1950-х роках— це насамперед верстати із числовим програмним управлінням, а згодом — створення роботів і комп'ютеризація. Вирішальним значенням ГАС була їхня спроможність швидко перевлаштовувати виробництво, переводити його з одного виду продукції на інший, тобто структурна перебудова, яка стала типовою для НТР.

Таким чином, визначаючи найхарактерніші особливості НТР 1950-—1970-х років, слід вказати такі:

• революційні зміни в науці (передусім у фундаментальних науках: фізиці, математиці, біології, хімії. Зрушення в цих науках відкрили перспективи розв'язання проблем, які вимагають мультидисциплінарного підходу, тобто комплексного вирішення економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем);
• розвиток прикладних наук та значення їх у доведенні успіхів НТР до ринку;

— оптимізація взаємодії  науки та виробництва й створення  на цій основі єдиного комплексу: наука -— техніка (технологія) —  виробництво (наука стає самостійною провідною виробничою силою, а виробництво — технологічним застосуванням науки);

• виникнення  нового  напряму  науково-технічного  прогресу— автоматизації (часткова або повна заміна участі людини в отриманні, перетворенні й використанні енергії, матеріалів та ін 
  формації автоматизованими засобами виробництва);
• запровадження  гнучких  автоматизованих  систем   (ГАС), основою яких стало виникнення верстатів із числовим програмним управлінням; створення роботів; комп'ютеризація;
• запровадження автоматизованих систем управління (АСУ), проектування тощо.

Концепція Форда—Тейлора—Друкера  — концепція промислового перевороту, що пояснює характер розвитку масових ринків у розвинених національних економіках повоєнного часу за рахунок низки чинників, а саме:

—розширення зайнятості в працемістких поточпо-конвеєрних процесах галузей масового виробництва  із високими заробітками працівників;

—розширення споживчого кредиту сім'ям зі зростаючими потребами  в товарах тривалого користування.

Значною помилкою П. Друкера можна вважати те, що він залишив новому масовому капіталомісткому поточно-конвеєрному виробництву і суспільству масового споживання стару назву — «індустріальна система», що стирало принципову межу між добою НТР і антагоністичним фабрично-заводським виробництвом початку XX ст.

На відміну від концепцій  НТР американських авторів, європейські концепції 1950—1960-х років створювалися за умов жорстких повоєнних класових зіткнень та конкуренції дешевих американських товарів. Основною лінією всіх концепцій стає ідея розвитку виробництва завдяки ускладненню техніки й запровадження автоматизації.

Однак зазначимо, що фабрично-заводська  концепція НТР, що абсолютизувала значення капіталів і роль чиновника-технократа, не розкривала сутності глобального перевороту в матеріальному виробництві, що стався у 50—70-ті роки XX ст. Саме цей переворот створив нове виробництво і замінив панування капіталу на панування знань.

Ж. Фурастьє, Ф. Штернберг, Р. Арон, Ж. Еллюль, які розглядали НТР 1950—1970-х років як другу хвилю розвитку автоматизації, складнішої техніки, підвищення продуктивності праці.

Загалом теорії перелічених  авторів орієнтували масові організації на необхідність контролю за перебігом НТР, найгострішій критиці було піддано конвеєрну технологію, що дегуманізує і декваліфікує працю.

Ідея «всеосяжної автоматизації» послугувала ядром цієї теорії і  в 1956—1965 роках набула визнання в  програмах соціал-демократичних  партій Європи, які були переконані, що автоматизація без революцій розв'яже проблеми рідкості благ і бідності. Позиція прихильників передових технологій влаштовувала керівників корпорацій, а наукові кола надихала ідея великої місії фундаментальних наук.

99. Соціалізація суспільств Західної цивілізації у 50-80-ті роки ХХ ст. Вплив наднаціональних організацій на національні господарства.???????

Головним для політикуму провідних країн світу по завершенні війни було вирішення проблеми колективної безпеки. З цією метою 25 квітня 1945 року у Сан-Франциско було відкрито конференцію Об'єднаних націй — найбільший міжнародний форум того часу, який зібрав понад 800 делегатів від 50 країн. Представники багатьох країн, що брали участь у війні проти фашистської Німеччини та Японії, зібралися разом, щоб створити таку міжнародну організацію, котра б сприяла забезпеченню миру й безпеки всім народам після війни. Конференція у Сан-Франциско була завершальним етапом створення ООН. її учасники підбили підсумки тривалої й складної дипломатичної боротьби, котра віддзеркалювала докорінні зміни, що сталися на світовій арені за роки Другої світової війни.

Ініціаторами створення  міжнародної організації з підтримки  миру й безпеки були держави антигітлерівської  коаліції -— СРСР, США і Велика Британія. Члени ООН зобов'язалися  вживати колективних заходів щодо запобігання й усунення загрози миру, боротьби проти актів агресії, домовилися розв'язувати свої суперечки мирними засобами, розвивати дружні відносини на засадах поваги, рівності та самовизначення народів, співпрацювати у розв'язанні економічних, соціальних і культурних проблем, заохочувати повагу до прав людини.

 Ще одним наслідком  війни виявилися міжнародні валютні  угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн під час валютно-фінансової конференції у Бреттон-Вудсі (США); було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин. Крім МВФ, був створений Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), що мали виконувати роль міжнародних кредитних центрів.

МВФ розпочав функціонування у березні 1947 року, правління розташовано у Вашингтоні, європейське відділення — в Парижі.

Метою діяльності МВФ  проголошувалося сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотермінових дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах.

Світова система валютних курсів із регульовано-фіксованими  валютними курсами, що склалася у  повоєнний період, проіснувала з деякими модифікаціями до 1971 року й характеризувалася такими ознаками:

1, Кожна країна — член МВФ установлювала номінальний золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало паритет валют, а відтак — і валютний курс.

2. Кожна країна зобов'язувалася дотримуватися  незмінногокурсу своєї валюти щодо валют будь-якої іншої країни

3. Країни-члени втратили  право на необмежену кількість  деваль-вацій. Девальвацію можна  було провести лише з дозволу  МВФ. Це дало змогу усунути  довільні конкурентні девальвації  валют

На міжнародній арені  політику соціальної реабілітації населення мали здійснювати такі наднаціональні структури, як Організація Об'єднаних Націй та Міжнародна організація праці.

У руслі сучасної цивілізаційної парадигми людина є центральною постаттю суспільства, його стрижнем і найбільшою цінністю. Значною мірою розбудови інституції овального середовища соціальної сфери, із закріпленням за людиною її захисних статусних прав, сприяла Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 30 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. Ця декларація проголошує низку трудових прав людини: право на працю, на вільне обрання роботи; на захист від безробіття; на справедливі та сприятливі умови праці; на рівну оплату за однакову працю без будь-якої дискримінації; на справедливу та задовільну винагороду, що забезпечує гідне існування самої людини та її сім'ї й доповнюється іншими засобами  соціального забезпечення;  па  створення  профспілок та вступ до них для захисту своїх інтересів; на відпочинок і дозвілля; на розумне обмеження робочого дня та оплачувану щорічну відпустку.

У грудні 1966 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини. За юридичною природою цей документ є багатостороннім міжнародним договором, ратифікованим більшістю країн — членів ООН.

Від 1946 року як спеціалізована установа ООН починає діяти МОП— організація, створена ще 1919 року в  складі Ліги націй. Попервах метою діяльності цієї організацією, визначеною західною соціал-демократією, було сприяння соціальному прогресу, встановленню і підтриманню соціальної злагоди. Конвенції та рекомендації МОП разом з численними актами ООН, чинними у світовому масштабі, та актами локальної дії, прийнятими регіональними організаціями, становлять своєрідний міжнародний кодекс праці.