Історія економіки та економічної думки

Економічні відносини  країн Заходу у повоєнні роки коливалися між економічним націоналізмом (протекціонізмом) і прагненням до поновлення співпраці. Фінансовий і валютний хаос був головною перешкодою па шляху до відновлення довоєнного товарообміну в Європі. Розбіжність валютних курсів, натомість і постійні коливання їх ускладнювали розрахунки й робили невигідним обмін товарами між країнами.

92. Особливості розвитку країн Європейської цивілізації та США на зламі ХІХ – ХХ ст. та їх відображення в їх концепціях імперіалізму (Дж. Гобсон, В.І. Ленін, К. Каутський, Р. Гільфердінг, Й. Шумпетер).????

На рубежі XIX—XX ст. в економічній літературі для опису змін, що відбувалися, дедалі частіше почали вживаться термін «імперіалізм», переважно у значенні експансіоністської зовнішньо політичної діяльності капіталістичних держав. На початку століття з'являються перші теорії імперіалізму як нової стадії розвитку суспільства. Найпоширенішими підходами до аналізу імперіалізму були економічний та політичний.

Засновником економічної  інтерпретації імперіалізму вважають англійського ліберального економіста Дж. А.  Гобсона. У 1902 р. в праці «Імперіалізм» він висловив думку, що в основі новітніх тенденцій розвитку суспільства лежать фінансові інтереси класу капіталістів, що є «керуючим імперського двигуна». Створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, що не може бути реалізований у країні через малу місткість внутрішнього ринку, перешкоди, що виникають під час розподілу капіталу, а також інвестиційні ускладнення. Це обмежує можливості великих фірм, які до того ж намагаються уникнути значних ризиків і загрози надвиробництва. Це спонукає фінансову буржуазію шукати нові інвестиційні можливості за кордоном. Однак за межами своїх країн монополії стикаються з іншими конкурентами. Для усунення конкурентів з ринку фінансова олігархія використовує власні держави, підштовхуючи їх на імперіалістичні аван тюри і створюючи загрозу війни. Це був економічний стрижень імперіалізму, але без ризику, агресії, проявів расизму, націоналі зму, па думку Гобсона, імперіалізм був би неможливий. Він вва жав, що імперіалізм створює надто великі витрати для екоиомІЧ ного розвитку, що в подальшому призводить до війни.

Дж. Гобсон був упевнений, що імперіалізм можна перемогти за допомогою суспільних реформ, які б обмежували доходи олігархічних кіл, які були безпосередньо пов'язані з імперіалістичною політикою; перерозподілу доходів у такий спосіб, щоб стимулювати споживання національної продукції широкими верствами населення.

Економічну інтерпретацію  імперіалізму розвивали також Р. Гіль-фердинг («Фінансовий капітал»), В. 1. Ленін («Імперіалізм, як найвища  стадія капіталізму»), Я. Ріссер, Г. Шульце-Геверніц та ін.

Прихильники неекономічного підходу до аналізу імперіалізму (лідери II Інтернаціоналу К. Каутський, Р. Люксембург, український дослідник П. Мигулін та ін.) намагалися обґрунтувати тезу, згідно з якою імперіалізм не є прямим породженням капіталізму.

У такому висвітленні найвідомішою є праця Й. А. Шумпетера «Соціологія імперіалізму» (1919), в якій німецький учений з позицій соціал-дарвінізму обстоював думку, що саме природа людини (а не суспільство) призводить до неминучості виникнення війни, й у цьому Й. Шумпетер бачив «нормальність» перебігу суспільних подій. По-перше, він вважав, що клас воїнів є традиційною структурою суспільства, яке віддає «воїнам» свої цінності та прагнення. По-друге, монополії є викривленням природи капіталізму і породженням вспадкованої від феодального порядку системи протекціонізму й тарифів. По-третє, імперіалізм з'являється через наявність егоїзму фінансової олігархії.

Отже, імперіалізм, па його думку, не'є нормальним розвитком  капіталізму, а являє собою результат  випадкового поєднання мілітаризму, монополії та фінансової олігархії. У разі усунення двох останніх шляхом проведення реформ і за умов вільної ринкової економіки капіталізм вийде на магістральний шлях свого розвитку.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. поступово накопичуються й загострюються соціально-економічні суперечності між провідними країнами світу, що призводить до блокового протистояння між ними. Економічні й територіальні претензії країни-Суперниці намагалися розв'язати під час Першої світової війни, яку можна назвати першою кризою світової цивілізації.

Головною причиною розв'язання війни було прагнення монополій різних країн, і передусім Німеччини, здійснити розподіл економічний, територіальний) світових сфер впливу. «Світова політика» Німеччини була німецьким варіантом «загального» імперіалізму, сутність якої полягала в тому, щоб підняти німецьку імперію з рівня континентальної держави до рівня світової наддержави. Німецька «світова політика» мала за мету підрив британського світового панування, що повинно було

звільнити колоніальні території «для середньоєвропейських держав, які прагнули розширення». Англо-французька коаліція шляхом воєнних дій намагалася припинити економічне зростання Німеччини, остаточно позбавити ЇЇ колоній, сировини та ринків збуту й тим самим повернути собі позиції лідерів у світі.

Проте хоч як це парадоксально, факт розв'язання світової війни свідчив про певний етап формування світового ринку. Світо-господарські зв'язки пронизували економіку багатьох країн. Розпочався процес взаємопроникнення, інтеграції. Насильницький розрив зв'язків у ході війни був зумовлений прагненням окремих держав перерозподілити сфери економічного впливу у світі, підкорити своїм національним інтересам економіку інших країн, котрі потрапили в колоніальну і напівколоніальну залежність до великих держав.

93. Зміни в ринковому господарстві на етапі державно-монополістичного розвитку та їх відображення в теоріях конкуренції Е.Чемберліна, Дж. Робінсон, Й. Шумпетера.

На зламі XIX—XX століть під впливом монополізації суттєвих деформацій зазнали конкурентні відносини, що призвело до серйозних соціально-економічних потрясінь (банкрутства слабких підприємств, безробіття, зубожіння робітників і сільського населення тощо). Крім того, посилення монополізації виробництва зміцнило політичну владу монополістичної буржуазії, яка й надалі прагнула проводити олігархічну політику.

Розкрити цю нову якість ринкової господарської системи, що входила у суперечність із панівною неокласичною доктриною, спробували майже одночасно і незалежно один від одного провідні економісти XX ст. Дж. Робінсон та Е. Чемберлін. Зокрема, Дж. Робінсон у праці «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) спростовує існування вільної(досконалої) конкуренції як механізму, що забезпечує економічну рівновагу.

Одним із найважливіших  питань ринкової політики монополістичних компаній Дж. Робінсон вважає можливість використання ціни як інструменту впливу на попит і регулювання збуту шляхом «дискримінації в цінах», тобто сегментування ринку з огляду на різну еластичність попиту за ціною в різних категоріях споживачів. У результаті своїх досліджень вона доходить висновку, що можливість цінового маневрування підриває основні постулати класичної теорії: незалежність ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропозиції з оптимальним використанням ресурсів тощо.

У цьому ЇЇ позиція  принципово відрізняється від позиції  Е. Чемберліна, який вважав, що саме механізм монополістичної конкуренції найліпше забезпечує інтереси економічного добробуту підприємців, фірми та держави. Вчений у своїй головній праці «Теорія монополістичної конкуренції» (1933) аналізував структуру ринку, що поєднує елементи конкуренції (вільний доступ на ринок, велика кількість фірм тощо) з елементами монополії (споживачі віддають перевагу деяким продуктам, за які згодні платити навіть завищену ціну). На думку Е. Чемберліна, монопольне становище на ринку досягається за рахунок диференціації продукту, під якою він розумів різні властивості товару, умови його реалізації й доведення продукту до споживача. Тобто ринок будь-якого виробника за умов монополістичної конкуренції визначається трьома чинниками: ціною продукту, його особливостями та витратами зі збуту.

 У теорії Е. Чемберліна  конкуренція і монополія існують  поряд. На відміну від позиції Дж. Робінсон, яка аналізувала процес становлення монополій на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу, Е. Чемберлін серед причин виникнення монополій називав поза виробничі чинники, зокрема унікальні особливості підприємства, репутацію фірми, виготовлення това рів-субститутів, рекламу тощо. Учений визнавав, що утворення монополій супроводжується підвищенням цін, безробіттям, зменшенням випуску товарів і незавантаженими виробничими потужностями, але при цьому не вважав, що монополісти мають нести відповідальність за таку економічну ситуацію.

За таких умов саме держава мусила вдатися до певного  регулюючого впливу на економіку, обмежуючи тим самим процес монополізації. Одним із перших антимонопольний закон був ухвалений у США 1890 року. Конгрес ухвалив закон (відомий як закон Шермана), що забороняв будь-яке об'єднання у формі тресту чи іншій формі, спрямоване на обмеження виробництва або торгівлі. Це був час, коли економісти вірили, що лише досконала конкуренція може дати найкращі результати і тільки вона є альтернативою монополії. В антимонопольній політиці багатьох країн світу відбулися суттєві зсуви акцентів: пріоритетним напрямом став захист споживачів. Водночас велику увагу приділяли проблемам підвищення ефективності й динаміки споживчих цін. Сприятливі умови для розвитку у США були створені завдяки гарантуванню з боку держави повної свободи економічної діяльності після Громадянської війни; значним сировинним ресурсам; еміграції; відсутності морально застарілого устаткування; протекціонізму уряду в сфері торгівлі імпортом, повною свободою імпорту іноземного капіталу тощо.

Німеччина в цей період набувала статусу другої країни після  США за рівнем і темпами економічного розвитку. Цьому сприяло об'єднання  країни, відновлення і розвиток паливно-металургійної бази німецької промисловості, запровадження новітньої й відсутність морально застарілої техніки, введення військово-морських програм, а також залучення у промисловість значних обсягів державних і приватних капіталів. Основним чинником, що стримував подальше зростання економіки Німеччини, був брак сировини (нафти і кольорових металів) та незначний за обсягом внутрішній ринок.

Велика Британія втрачала промислову гегемонію через низку  чинників: застаріла виробнича база англійської індустрії; експорт капіталу; закриття ринків для британських товарів (епоха вільної торгівлі добігла кіпця). Економіка країни (крім суднобудування) переживала кризу. Проте в банківській сфері набирала обертів така сфера економіки, як кредит, і особливо — іноземний. Певною мірою доходи від іноземних інвестицій відшкодовували втрату передових позицій у світовій промисловості, але разом із тим вони підсилювали застій англійської економіки, що спричинило занепад заповзятливості англійської буржуазії, бо через зменшення верстви капіталістів у країні збільшувалася кількість рантьє.

На початок XX ст. припадає економічне відставання Франції, слід зазначити, що тут в основних рисах повторилася ситуація Великої Британії. Становище економіки Франції ускладнювалося тим, що в країні лише частково збереглася капіталістично перетворена соціально-економічна структура населення, й тим, що буржуа віддавали перевагу вкладенням у фінансову сферу економіки, а не в промисловість. Французький капіталізм був переважно лихварським. Слід наголосити, що певні зрушення відбулися у важкій промисловості, що пояснювалося підготовкою до військового реваншу.

94. Економічні аспекти Другої світової війни (причини, методи воєнно-господарського регулювання, економічні наслідки).??????

Військово - конверсійний, або фактор війни (група факторів негативної і позитивної дії на повоєнний розвиток європейської та загальносвітової цивілізацій): геополітичні трансформації; демографічна криза й стагнація; дестабілізація економічної системи, фінансової сфери, сільського господарства, сфери праці та міжнародних економічних зв'язків, визрівання передумов для їх стабілізації.

Цей фактор спричинив  низку змін геополітичного характеру, зокрема зусилля країн Західної Європи почали спрямовуватися на відбудову господарств, поліпшення соціальної сфери, поновлення міжнародних зв'язків.

Бурхливому розвитку економічної системи європейської цивілізації і США та Японії у період між 1945 і 1975 роками, передували такі явища світового масштабу як жорстка економічна депресія і  кровопролитна  війна.  Повсюдно, за винятком  США, перехід економіки на мирні рейки неймовірно ускладнився. Загалом фактор війни суттєво вплинув на світову господарську систему та її структурні елементи — національні економіки. Одразу по завершенні війни активізувалася політична підсистема європейської цивілізації та США у відповідь на проблеми, пов'язані із повоєнним устроєм. За підсумками Другої світової війни докорінно змінилося співвідношення сил між державами світу. Європейська цивілізація зазнала найбільших втрат, а Німеччина — тотальної поразки; Велика Британія та Франція відчутно послабшали, тоді як США збагатилися І почали домінувати над країнами Західної Європи. Не забарилися й ознаки розпаду колоніальної системи.

З огляду на суттєве посилення ролі інститутів і, насамперед, держави, яка й надалі утверджувалася в статусі гаранта економічних, соціальних і політичних прав особистості, місією політичних еліт провідних європейських країн стає розв'язання завдання захисту і безпеки існування європейської цивілізації.

Утім, незважаючи на інституціональний  обвал і завдяки частковому збереженню політичної узгодженості дій ще під час війни, й особливо — у повоєнний період, більшість країн Заходу вдалися до налагоджування відносин співпраці та соціальної згоди. Головним стимулом для їхньої солідаризації було утворення наприкінці 1950-х років світової соціалістичної системи. Тут сформувався внутрішній соціалістичний ринок, система якого мала позаекономічний характер. Цей розкол Європи й утворення ідеологічно незіставиих груп країн зумовив стан «холодної війни», який, своєю чергою, вийшов за межі внутріш-ньоєвропейського конфлікту. Утверджуються, по суті, два ідеологічно полярні та політично відмінні табори— капіталістичний та соціалістичний, які розкололи Європу на два непримиренні полюси, протистояння яких зумовило пролонгацію нарощування військового потенціалу на шляху до встановлення балансу сил.