Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2012 в 19:10, шпаргалка
Як складова суспільства, господарська сфера покликана забезпечити розв'язання однієї з ключових задач — створення матеріальних благ і послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і суспільства загалом. Ця функція охоплює існування відносно відокремленої структури суспільства — його господарства, що самостійно функціонує як цілісне утворення та підсистема суспільства. Остання також розглядається на засадах системного підходу, має власну структурну будову, кожний складник якої виконує відповідно відтворювальну інтеграційну, цільову та адаптивну функції.
Особливого значення у повоєнний період набула проблематика соціально-трудових відносин. Сприяти їх оптимізації мали норми, викладені в конвенціях, що були прийняті в цей період. Принагідно зазначимо, що всім документам МОП властива ідея присутності у всіх діях соціальних партнерів імперативу політичної волі щодо досягнення соціального компромісу
Період 50—70-х років XX ст. у розвитку світового господарства ознаменувався низкою фундаментальних зрушень, які першою чергою позначилися на структурних конструкціях економічних систем національних економік провідних країн світу. Спершу світова економічна криза 1929—1933 років, а згодом Друга світова війна деформували й мінімізували дієвість ринкових механізмів регулювання капіталістичного відтворення, відтак у повоєнний період відбувається пролонгація функціонування системи регульованого капіталізму й подальше поширення ідей дирижизму, кейнсіапства, інституціоналізму, що сприяли обгрунтуванню його фундаментальних засад. Спостерігається збереження економічними системами ознак етатизм — державного я економічні відносини. У цей період етатизм трансформується в пеоетатизм і стає одним із елементів змішаних економічних систем, котрі в різних модифікаціях втілювалися окремими країнами.
Змішана економіка, сформована у 1950— 1960-х роках в усіх розвинених країнах, була представлена як приватним, так і державним секторами економіки. У відмінностях моделей змішаної економіки залежно від країни та групи країн просте жувалися певні особливості.
Так, у групі, до якої входила більшість країн Західної Європи, переважав так званий неоета-тистський варіант змішаної економіки. Його характерними рисами були націоналізація як головний шлях утворення державного сектора, система впливів держави на приватне підприємництво з метою пришвидшення його науково-технічної перебудови, а також комплекс соціальних завдань, що їх мала вирішувати держава. Найяскравіше цей варіант був реалізований у Франції.
Розглядаючи структурні зміни у світовому господарстві, слід наголосити низку моментів. Після Другої світової війни світове господарство складалося з економічно розвинених країн, держав соціалістичного табору та країн, що розвиваються.
Основними факторами розвитку світового господарства були: розвиток науково-технічного прогресу; поглиблення всесвітнього поділу праці; інтернаціоналізація виробництва.
Загалом відповідно до вимог повоєнного часу, у відповідь на деструктивні впливи й наслідки Другої світової війни по-новому формувалася світова інфраструктура господарства: комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій); розширялися і набували нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин.
До аналізу трансформаційних зрушень системного характеру слід віднести поширення впливу США на відбудову і відродження національних економік, ринкових господарств континентальної Європи та Японії. Так звана «американізація» втілювалася в перебудові й стабілізації світової валютної системи, широкомасштабному кредитуванні державного і приватного характеру, процесі інвестування відбудовчих програм, ініціатив трансформаційно-відбудовчого характеру індустріальних структур у Німеччині та Японії, розвитку й структуризації світової торгівлі.
Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три панівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.
Серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-технічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва, нових технологій, перетікання значних людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використання їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо.
Виснаження національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки видобувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Провідне місце в структурі господарства посіла електротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуванню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелектронна тощо.
У сільському господарстві тривав перехід до машинного виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетворюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут поступово зменшується, що є характерним для розвитку індустріальних суспільств,
Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили технологічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлінський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробництво персональних комп'ютерів.
Серед інших факторів НТП слід назвати такі:
Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабілізації основних галузей промисловості; зростання виробництва товарів споживання; підвищення життєвого рівня населення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської цивілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей.
Корпорація — це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства.З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пучок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин — акціонерів.У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структу-ризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій.реєструють.
Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950—1960-х роках нового антимонопольиого типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними.Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.
Війна, що її США вели у В'єтнамі, призвела до загострення соціальних суперечностей і, також — до повороту до політики реалізму, перегляду політичного курсу відповідно до міжнародних умов, що змінилися, та економічних можливостей країни. До початку 1990-х років у США здійснюється перехід до консервативної моделі економічного зростання. У 1970-і роках стала очевидною дисфункціональпість механізмів державно-монополістичного регулювання, що склалися ще у 1930-х роках, у період «нового курсу» Ф. Д. Рузвельта. Підтвердженням цього є низка економічних криз структурного порядку, що завдали удару по капіталістичній економіці. Кризи 1974—-1975 та 1980-—1982 років негативним чином вплинули й на корінні інтереси монополістичної буржуазії, що стало одним із найважливіших чинників, що зумовили різкий зсув управо в економічній теорії та політиці розвинених капіталістичних країн. Діяльність неоконсерватшших урядів 70—-80-х рр. XX ст. («рейганоміка» у США, «тетчеризм» у Великій Британії, відроджене «соціальне ринкове господарство» у ФРН) була спрямована передусім на забезпечення монопольно високих прибутків, стимулювання підприємницької ініціативи.
Структурна перебудова капіталістичного відтворення, здійснювана у 1960—1970 роки під впливом НТР та складних умов економічного зростання, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів росту продуктивності праці, ефективності капіталістичної економіки загалом.Усе це спричинилося до необхідності суттєвої переорієнтації державної економічної політики, переоцінки ролі тогочасної капіталістичної держави в регулюванні капіталістичного виробництва. У 1970-і рр. увиразнилася неефективність подальшого акценту на кейпсіанські та неокейпсіанські механізми державно-монополістичиого регулювання господарських процесів.
Зовсім новий характер мали економічні труднощі та суперечності 1970-х --- початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування пропозиції. Таким чином, був потрібен демонтаж кейнсіанських форм та методів регулювання економіки, пов'язаних, на думку неоконсерваторів, із бюрократизацією державного апарату, невиправданим зростанням бюджетних витрат, розширенням соціальних програм капіталістичної держави. Так звана «рейганоміка» була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж ї 980-х -— на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинених капіталістичних країнах (зокрема, у Великій Британії політика М. Тетчер — «тетчеризм»). Ця політика стала відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-і рр. XX ст. в економіці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову «чистку» неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Водночас з'явилися нові наукоємпі галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-і роки активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рішень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981—1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків.
У 1970-х роках у Великобританії
уповільнилося зростання
Проголошені в програмі денаціоналізація і приватизація, дерегулюванпя, дебюрократизація означали підтримку підприємницької ініціативи, крайній індивідуалізм. Також уряд здійснював політику скорочення витрат і оподаткування, відмови в субсидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок. Реформи заторкнули всі сфери господарського життя країни. Одним із перших кроків було прийняття законів, що обмежували безмежні права профспілок па оголошення страйків, а також законів, що дозволили уряду вистояти у боротьбі зі страйкарями.
У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М Тетчер керувався монетаристського концепцією, яка пропонувала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та одночасного обмеження державного підприємництва. Найважливішим напрямом реформ був курс на приватизацію державного сектору.
Приватизації були піддані багаті родовища нафти у Північному морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національна компанія з перевезення вантажів, вугільні шахти тощо. Велика увага приділялася приватизації нафтової, сталеливарної, авіакос-мічної промисловості, повітряного транспорту. У результаті приватизації значно зменшилася питома вага капіталовкладень в економіку з боку державних органів і націоналізованих галузей господарства. Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов'язував продавати будинки за пільговими цінами мешканцям-орендаторам, унаслідок чого значно зросла частка громадян країни, які стали власниками свого житла.
Уряд Великої Британії ужив цілу низку заходів, що стимулювали розвиток приватного бізнесу, серед них — збільшення податкових пільг. Політика уряду дедалі більше спрямовувалася на розширення рівня свободи господарської діяльності підприємців.