Актуальні проблеми усиновлення в Україн

Орган опіки та піклування повинен  подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

До висновку органу опіки та піклування мають бути додані:

1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;

2) свідоцтво про народження дитини;

3) медичний висновок про стан  здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;

4) у випадках, встановлених Законом,  згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення [12, 290].

Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів.

Суд розглядає справу про усиновлення  дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.

За результатами розгляду заяви  про усиновлення суд постановляє  рішення. Постановляючи рішення  про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

а) стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

б) мотиви, на підставі яких особа бажає  усиновити дитину;

в) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

г) взаємовідповідність особи, яка  бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа  вже опікується дитиною;

д) особу дитини та стан її здоров’я;

е) ставлення дитини до особи, яка  бажає її усиновити.

Постановляючи рішення про усиновлення  повнолітньої особи, суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їх сімейний стан та стан здоров’я, а  також інші обставини, що мають істотне  значення. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину (ст. 224 СК України) [14, 230].

У разі задоволення заяви суд  зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).

За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.

Якщо після ухвалення рішення  про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.

Усиновлення вважається здійсненим у  день набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України.

За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів цивільного стану видає на підставі рішення суду Свідоцтво про усиновлення.

Отже,

 

       1.3 Правове забезпечення таємниці усиновлення та правові наслідки усиновлення

 

Закономірним у більшості випадків є прагнення усиновлювачів до того, щоб ніхто, у тому числі й  сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є його рідними батьками. Тому законодавство закріплює право на таємницю усиновлення і передбачає ряд заходів, які її забезпечують.

Ст. 226 СК України гарантує особі право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення.

Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення, зобов’язані не розголошувати  її, зокрема й тоді, коли усиновлення  для самої дитини не є таємним.

Усиновлена дитина також має право на таємницю факту її усиновлення, в тому числі й від неї самої. Лише по досягненні чотирнадцяти років вона має право на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Якщо усиновлюється дитина, яка  не досягла семи років, посадові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини (ст. 227 СК України).

Усиновлювач має право приховувати  від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення  може завдати шкоди її інтересам. Крім цього, він має право вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття.

Отже, законодавство виділяє два  види таємниці усиновлення:

• від дитини;
• від інших сторонніх осіб [15, 62].

Ряд важливих заходів, спрямованих  на забезпечення таємниці усиновлення, передбачено також ст. 229-231 Сімейного  кодексу України. Це - право усиновлювача бути записаним матір’ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини; право на зміну прізвища, імені та по батькові усиновленої особи.

Так, за бажанням особи, яка подає  заяву про усиновлення, вона може бути записана у Книзі реєстрації народжень матір’ю, батьком дитини або повнолітньої особи на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина, яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір’ю, батьком потрібна згода дитини. Згода дитини на запис усиновлювача матір’ю, батьком дитини не вимагається, якщо вона проживає в сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. При вирішенні питання про запис у Книзі реєстрації народжень суд обов’язково враховує інтереси дитини і задовольняє заяву усиновлювача у рішенні про усиновлення, якщо такий запис відповідає інтересам дитини.

У виняткових випадках, коли іншими гарантованими законодавством заходами неможливо забезпечити таємницю усиновлення, особа, яка подала заяву про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце народження та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості, якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути змінена не більш як на шість місяців.

На підставі рішення суду про  усиновлення до актового запису про  народження дитини або повнолітньої особи державний орган реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, яке було видано раніше, анулюється.

З метою забезпечення таємниці усиновлення  Закон допускає зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена. Про такі зміни суд зазначає у рішенні про усиновлення. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її прізвище, ім’я та по батькові можуть бути змінені у зв’язку з усиновленням за заявою усиновлювача та усиновленої особи. Прізвище та по батькові дитини змінюються, якщо усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо вони записуються батьками дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по батькові дитини.

За заявою усиновлювачів може бути змінено також ім’я дитини. Згода дитини для такої зміни є обов’язковою. Не вимагається згода дитини на зміну її імені у випадку, коли вона живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до нового імені.

Законодавством більшості розвинених країн, зокрема європейських, таємниця усиновлення не охороняється Законом. З урахуванням цього ст. 285 СК України встановлює обмеження прав іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України. Так, усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, не є таємним, якщо у державі, в якій усиновлювач постійно проживає і в яку має переїхати дитина, усиновлення не є таємним. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, особою, яка є громадянином держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, і якщо ця особа в Україні постійно не проживає, не є таємним.

Для охорони інтересів осіб, які  усиновлені, та усиновлювачів законодавство не лише передбачає заходи, які забезпечують збереження таємниці, але й встановлює відповідальність за її розголошення. Відповідно до ст. 168 КК України розголошення таємниці усиновлення всупереч волі усиновлювача карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років [17, 168]. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення стали відомі по службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Усиновлення породжує такі ж юридичні наслідки, що й народження дитини, оскільки усиновлена дитина прирівнюється до рідної. Правові наслідки усиновлення  передбачені статтями 232 і 234 СК.

Як відомо, факт усиновлення має правоприпиняюче значення, яке дістає вияв у тому, що з моменту здійснення усиновлення припиняються особисті немайнові та майнові права і обов'язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням (ч. 1 ст. 232 СК).  Повністю припиняються сімейні зв'язки у тому разі, коли дитина усиновлюється подружжям. Якщо ж вона усиновлюється однією особою, збереження або припинення її правового зв'язку з одним із батьків залежить від конкретних обставин. Коли, наприклад, дитина, у якої є мати, усиновлюється жінкою, збереження прав та обов'язків між дитиною і матір'ю виключається1. Однак за бажанням батька можливе збереження особистих і майнових прав та обов'язків між ним і дитиною. Якщо ж усиновлення здійснюється чоловіком, за бажанням матері можуть зберігатися зазначені права та обов'язки між дитиною і нею. Подібні ситуації найчастіше виникають при укладенні нового шлюбу ТІР із батьків, з ким проживає дитина. У такому разі вона може бути усиновлена вітчимом або мачухою.

Відповідно до ч. 2 ст. 232 СК при усиновленні дитини за бажанням її родичів за походженням може бути збережено правовий зв'язок між ними та дитиною. Однак ці родичі можуть подати до суду заяву про збереження зазначеного зв'язку, якщо: шлюб між батьками дитини припинений внаслідок смерті одного з них або один з її батьків визнаний недієздатним; другий з батьків вступив у повторний шлюб і його дружина, чоловік у цьому шлюбі бажають усиновити дитину; родичами дитини за походженням є її баба, дід з боку того з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, а також рідні брати і сестри.

Як вже зазначалось, усиновлення  належить не тільки до правоприпиняючих, а й до правоутворюючих юридичних  фактів. Воно утворює систему сімейно-правових відносин. До них належать насамперед відносини, що виникають між усиновлювачами й усиновленими, оскільки ці особи наділяються правами та обов'язками, що є однаковими з тими, які існують між батьками та дітьми. Крім того, усиновлені та родичі усиновлювача набувають стосовно одне одного тих же прав і обов'язків, які існують між кровними родичами, зокрема батьки усиновлювача юридично прирівнюються до діда й баби усиновленого, а його рідні діти набувають щодо нього прав та обов'язків братів і сестер.

Такий же правовий зв'язок виникає  між дітьми різних батьків, якщо вони усиновлені одними й тими самими особами. Крім того, з появою в усиновленого дітей, внуків між ними та усиновлювачем, а також його родичами виникає правовий зв'язок, однаковий за правами та обов'язками з кровноспорід-неним зв'язком.

Згідно з частинами 4 і 5 ст. 23*2 СК між усиновлювачем і усиновленим  виникають усі особисті немайнові  та майнові права та обов'язки, які  існують між батьками й дітьми. Так, усиновлювачі повинні піклуватися  про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя тощо. Право усиновленої дитини на одержання належного виховання від усиновлювача забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Усиновлювачам належить також переважне  перед іншими особами право на проживання малолітньої усиновленої  дитини з ними. Вони мають право  вимагати відібрання цієї дитини від  будь-якої особи, яка тримає її у  себе не на підставі закону або рішення  суду.

Стаття 234 СК з метою забезпечення інтересів дитини як виняток із встановленого  ч. 1 ст. 232 СК правила про втрату усиновленою  дитиною прав щодо своїх батьків  та інших родичів за походженням  передбачає збереження деяких її прав, які виникли у цієї дитини до її усиновлення. Відповідно до неї усиновлена дитина зберігає права на пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вона мала до усиновлення. Зазначена стаття, зокрема, відтворює положення ч. 2 ст. 40 Закону України від 5 листопада 1991 р. "Про пенсійне забезпечення" про те, що неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, зберігають його і при їх усиновленні, причому незалежно від того, чи була їм призначена пенсія і чи одержували вони її фактично. Треба, щоб це право виникло у цих дітей до їх усиновлення. Оформлення, призначення і виплата пенсії можуть здійснюватись і після постановлення судом рішення про усиновлення та набрання ним чинності.