Актуальні проблеми усиновлення в Україн

Фахівці стверджують, що іноземці, які бажають усиновити  дитину, донедавна часто їздили до Китаю. Після того, як світ «відкрив»  Україну, до нас почали прибувати  кандидати в усиновителі зі США, Швеції, інших країн Європи. Усиновлюють дитбудинківських дітей і наші співгромадяни. Починаючи з 1996 р. до Центру звернулося понад 10 тисяч іноземних сімей.

Перший мінус. Буває, що батьки-кандидати звертаються за  допомогою до випадкових посередників (часто знаходячи їх у мережі Інтернет). Були випадки, коли посередники викликали в Україну людей, брали у них за свої послуги гроші, а потім зникали. До речі, за законами України посередники взагалі не мають права втручатися до процесу усиновлення.  

Невипадково навіть сьогодні Україну  продовжують називати «країною дикого усиновлення», – зазначає Володимир Шепетін (Президент Міжнародного благодійницького фонду «Доля дитини», народний депутат України) [4].

Другий мінус. Законодавство дозволяє усиновлення українських дітей самотнім і навіть судимим іноземцям. Також іноземці можуть усиновлювати дітей, які не є сиротами і мають родичів.

Народний депутат України (БЮТ) Олександр Фельдман розробив і вніс на розгляд Верховної Ради проект змін до чинного законодавства «Про неможливість зловживань під час  міжнародного усиновлення дітей, які є громадянами України»

Зокрема метою законопроекту є  забезпечення усиновлення дітей  виключно сімейними парами і не судимими іноземцями, усиновлення лише дітей-сиріт, законодавче закріплення обов’язків іноземних усиновлювачів, запобігання незаконній посередницькій діяльності з усиновлення тощо [4].

Третій мінус. 26 липня 1994 р. було накладено мораторій на усиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Це було пов’язано з виявленням у цей період випадків масового незаконного усиновлення в Україні. Але попри різні закони щодо покращення цієї ситуації, можна сказати, що стан цієї справи не змінився на краще і зараз в ХХ ст.  Порівнюючи наш час і ті роки ми знайдемо багато відмінностей, але мабуть лише на папері, а насправді нічого не змінилося.

Повернемося до проблеми  торгівлі дітьми. Взагалі початок вивчення торгівлі людьми в нашій країні припадає на 1994–1998 роки. Тоді ВРУ створила тимчасову спеціальну слідчу комісію, висновки якої лише підтвердили жахливі факти: незаконні дії щодо усиновлення українських дітей-сиріт іноземцями насправді мали характер завуальованої торгівлі ними.

Торгівля дітьми передбачає продаж, іншу оплатну передачу, а також  здійснення щодо них будь-яких інших  незаконних угод.

Конвенція ООН про права дитини передбачає, що держава повинна вживати всіх заходів щодо запобігання торгівлі дітьми, з якою б метою вона не здійснювалась, а також не допускати отримання невиправданих матеріальних доходів, пов’язаних з усиновленням дітей в іншій країні [7; 93].

Проте корупція та організована злочинність  проникли і в цю сферу.

Фахівці, серед причин масового вивезення  дітей за кордон називають поширення  такого соціального явища, як дитяча бездоглядність.

Влада каже, що офіційно в Україні  зареєстровано понад 100 тис. сиріт, які в першу чергу потрапляють під тягар торгівлі [5].

Структуру організації дій з  торгівлі дітьми з метою усиновлення  іноземцями, спираючись на факти, можна  представити так:

1. вербувальники – переважно це посадові особи, працівники пренатальних центрів, які мають безпосередній доступ до інформації про дітей-сиріт. Саме вони і «виставляють товар на продаж». Як правило, продажу підлягають діти, позбавлені батьківського піклування. Проте події 90-х рр. ХХ ст. в Україні свідчать, що сирітство є необов’язковою умовою. Було вивезено 130 дітей, виявлено факти обдурення батьків щодо смерті новонароджених, фальсифікації відмови матерів від своїх дітей [5];
2. посередники – це переважно колишні директори дитячих будинків, які спираючись на досвід попередньої роботи і використовуючи різноманітні шляхи в обхід закону, знаходять доступ до цих дітей. До їхніх обов’язків входить: виявити дітей, які можуть бути замовленні, «узгодити» цей список з місцевою владою і адміністрацією дитячих закладів; доповісти про це організації, що займається торгівлею дітьми. Якщо йдеться про випадки усиновлення новонароджених, то посередники повинні вийти на вербувальників (переважно це лікарі пренатальних центрів) і узгодити з ними кількість, вік, строки передачі «живого товару»;
3. торговці – це організації чи окремі особи, які займаються торгівлею дітьми. Ці люди організовують торгівлю дітьми, підбирають «товар». Слідству майже ніколи не вдається вийти на організаторів всеукраїнського бізнесу на дітях. Вони завжди захищені корумпованими зв’язками з представниками державної влади.

Іноді у цьому так  званому ланцюзі присутній перевізник – стороння особа, яка за плату  перевозить дітей за кордон.

З іншого боку в цьому ланцюзі  перебувають замовники – особи, для потреб яких і привозиться  дитина.

Ще однією серйозною проблемою  є проблема торгівлі дитячими органами. Ось доказ. «За оцінкою Ради Європи, в українських шпиталях крадуть  новонароджених дітей та використовують їх для трансплантації органів. Я  переконана, що в Україні були факти  викрадення дітей», — повідомила доповідач Парламентської асамблеї Ради Європи Рут-Габі Вермот під час візиту до Києва у 2005 році. Про такі випадки надходили повідомлення з багатьох міст України. У 2001–2003 роках лише у Харкові з однієї клініки зникло до 300 немовлят». Пані Вермот нарікала також на те, що деякі з чиновників, з якими вона мала розмову, зокрема з МВС, недостатньо серйозно сприймають цю проблему. Раніше Міністерство внутрішніх справ та Генпрокуратура повідомляли про те, що підтверджень фактів торгівлі дітьми в Україні не виявлено [11]. Чимало таких випадків відбувається якраз під час міжнародного усиновлення.

Отже, ми бачимо, що торгівля дітьми є  найпоширенішим мінусом усиновлення  українських дітей іноземними громадянами.

Якщо дітей успішно усиновляють  із переважно дуже поганих умов у значно кращі умови і в порядні сім’ї, хіба це не добре? Однак є декілька серйозних застережень:

1. Хоча діти, яких усиновляють  з інституційних закладів, зазвичай  досить швидко наздоганяють ровесників  за показниками фізичного розвитку, є застереження стосовно їхнього емоційного розвитку, зокрема психосоціального і спроможності формувати стосунки [3; 46].

Звичайно, це матиме поганий  вплив на дитину, оскільки вона буде замикатися в собі.

2. Найсерйозніші застереження стосуються втрати дітьми їхньої культурної ідентичності. На ранніх стадіях це не здається проблемою, але є велика ймовірність, що дитина, досягнувши повноліття, почне цікавитися, звідки вона родом. На цьому етапі складно оцінити, наскільки серйозно постане таке питання, але враховуючи, що такі проблеми виникають навіть при національному усиновленні, потрібно зважити на можливість виникнення проблеми в майбутньому [3; 47].

Оскільки рано чи пізно  вже доросла дитина може забажати дізнатися про свою батьківщину.

3. Виникають питання стосовно захисту дітей і коли дитина переїжджає до іншої країни. Там може не бути адекватних механізмів контролю за забезпеченням захисту дитини і запобігання насильству, а також задовільного виховання.

4. Корупція є серйозною проблемою у більшості країн, із яких усиновляють дітей, і це разом із нездатністю прозоро організовувати процес усиновлення, перетворює цей процес на проблематичну справу. Проблема корупції постає ще серйозніше з урахуванням неадекватних стосунків між багатими (усиновителями) і бідними (ті, кого усиновляють), є багато свідчень, коли батьки купували [3; 47].

Ці чотири пункти можна  з беззаперечною впевненістю вважати мінусами усиновлення іноземними громадянами українських дітей.

Процес усиновлення  українських сиріт міг би стати  прозорішим, якби Україна долучилася до Гаазької конвенції про захист усиновлених дітей, згідно з якою вони автоматично потрапляють під опіку держави, в якій мешкають.

Відповідний законопроект уряд вже давно передав до Верховної  Ради. Проте парламент його ще і  не розглядав, а перший заступник  міністра закордонних справ Володимир  Єльченко не виключає серйозної дискусії довкола цього питання в сесійній залі.

«У нас на жаль є  структури в країні (за деякими  з них стоять народні депутати, я здогадуюсь), які на цьому роблять  бізнес, – заявив він. – І вони не зацікавленні в тому, щоб ця конвенція  була схвалена. Кожна усиновлена дитина – це кілька десятків тисяч доларів за різноманітні послуги – існуючі, неіснуючі, вигадані. Плюс там ще багато просто хабарів. На жаль, на цьому заробляють» [5].

Я гадаю, що цих мінусів  достатньо для того аби у ваших  головах сформувалась картинка, того, що потрібно зробити аби цих мінусів було якомога менше.

Можна сказати, що головний плюс в усиновленні українських  дітей іноземними громадянами полягає  в тому, що іноземці можуть запропонувати  нашим дітям дійсно хороше життя: щасливе дитинство, вищу освіту, безтурботне майбутнє. Оскільки в переважній більшості ці люди з більш розвинених і стабільних країн (як США, Італія). Але це не головне. Найголовніше значення має сама сім’я, яка усиновляє дитину, її культурний рівень та сімейні цінності.

Звичайно, дуже хочеться, щоб відповідні органи влади докладали зусиль для того, щоб знайти відповідну сім’ю усиновителів чи опікунів у країні, де народилася дитина, перед тим як розглядати можливість міжнародного усиновлення. 

Статистичні дані

Найбільшу кількість  дітей усиновлюють з країн Західної Європи та США.

За статистикою Міжнародного ресурсного центру міжнародних соціальних служб, у 1999 році іноземцями було усиновлено 26 161 дітей; із них 63 % – до США; 14 % –  до Франції; 8 % – до Італії і 4 % –  до Швеції. З іншого боку, якщо подивитися, звідки всиновлювали дітей, то 80 % усиновлень у США у 2002 р. відбувалося з шести країн:

п/№	Країна	Відсотки – %
1	Китай	29
2	Російська Федерація	23
3	Гватемала	11
4	Південна Корея	8
5	Україна	5
6	Казахстан	4

[3; 46].

Кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, громадян України, усиновлених протягом 1999–2004 рр.

1999		2000		2001		2002		2003		2004
Укр.	Іноз.	Укр.	Іноз.	Укр.	Іноз.	Укр.	Іноз.	Укр.	Іноз.
2333	1118	2043	2205	1999	2672	1716	2341	1635	2187	1942	2058
3451		4248		4671		4101		3822		3550

Всього усиновлено

Громадянами України	11 262 дітей
Іноземцями	12 581 дітей
Разом	23 843 дітей

 

 синовлення  дітей одним із батьків (вітчимом, мачухою)

1999	2000	2001	2002	2003		2004
3316	3449	2922	2824	Укр.	Іноз.	Укр.	Іноз.
				2468	55	2023	23

[8; 4].

За словами Президента, станом на 1 листопада 2008 р. на консульському  обліку України за кордоном перебуває 19 549 усиновлених українських дітей.

Займаючись своїм дослідженням, я звичайно проводила соціологічне опитування, яке допомогло мені певною мірою визначити плюси і мінуси усиновлення українських дітей іноземними громадянами.