7.3 Роздільний лізинг (leveraged leasing), або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем. Це найскладніший різновид лізингу, оскільки пов'язаний із залученням різних каналів фінансування і використовується, як правило, для реалізації дорогих проектів.

  8.За  характером лізингових  платежів розрізняють:

• лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;
• лізинг із компенсаційним платежем, якщо платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізингованому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;
• лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються перелічені в перших двох випадках форми сплати.

9. Залежно від наміру учасників лізинг може бути:

• терміновий — угода укладається на один термін;
• поновлювальний (револьверний) — угода продовжується після закінчення першого терміну контракту.

  10.Залежно  від тривалості  розрізняють такі  види лізингу:

• короткотерміновий — до одного року;
• середньотерміновий — від одного до трьох років;
• довготерміновий — більше трьох років.

  В економічній літературі часто зустрічаються  протилежні думки  стосовно ототожнення  лізингу з такими операціями, як рейтинг (rentinq) чи чартер (cherter) та хайринг (hiring). Одні автори розглядають лізинг, хайринг і рейтинг як одну і ту саму форму операції, але з довготерміновим та короткотерміновим терміном оренди. Інколи лізинг, хайринг і рейтинг розглядаються як окремі форми орендних операцій, а рейтинг досить часто подають як прокат. Але все ж таки більшість схиляється до думки, що дані операції є певними видами лізингу. А згідно з критерієм розподілу виділяють якісну ознаку — залежно від того, хто із суб'єктів лізингу є його ініціатором, види лізингу поділяють таким чином:

• звичайний лізинг, коли ініціатором лізингу є лізингоотримувач;
• хайринг, коли рішення про лізинг майна приймає його виробник і посередник — лізингодавець виступає від імені виробника. Належать: вербувальний чартер суден і літаків, контрактне наймання автомобілів, сільськогосподарської та шляхобудівної техніки;
• рентинг, при якому рішення про лізинг приймає лізингова компанія чи фірма, яка на короткий термін здає майно, що є її власністю.

  Таким чином, класифікація допомагає більш  точному і повному розумінню  видів лізингу, а звідси — і  явища лізингу в цілому, та сприяє подальшому розвиткові ефективності економічного механізму лізингових відносин.[11 с.64]

1.2. Правове регулювання лізингу в Україні та в інших державах.

  Світова практика розглядає лізингову угоду  загалом як сукупність договорів, необхідних для реалізації лізингу між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу. До складу лізингової угоди, крім самого договору лізингу, можуть входити договір доручення пошуку продавця устаткування і додаткового кредитора, договір про страхування предмета лізингу, договір про доставку, монтаж і обслуговування устаткування й інші необхідні послуги. [12 с.85 ]

  Україна належить до ряду тих держав, в яких були прийняті спеціальні законодавчі  акти по лізингу. На сьогоднішній день лізингові відносини у нашій країні регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» №723/97 в редакції закону №1381-VI від 11.12.2003, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР, зі змінами згідно ЗУ N 906-VI від 03.02.2009 р., Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР зі змінами згідно ЗУ N 922-VI від 04.02.2009 р., Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України та іншими підзаконними.[13 с. 44]

  Також міжнародні лізингові відносини  регламентуються Конвенцією УНІДРУА  «Про міжнародний фінансовий лізинг»  від 28 травня 1988 року, яка набрала  чинності для України 1 липня 2007 року.[14 ]

  Хоча  Закон України «Про лізинг» був  прийнятий ще в 1997 році, а з часом  до нього вносились зміни, і у  кінці 2003 року закон викладений у  новій редакції, більшість проблем  все ще не вирішені. І навряд це вдасться зробити у короткі строки, адже відсутні відповідні ефективні державні програми. Також лізингові відносини  розвиваються дуже повільно і не відповідають сучасній інноваційної тенденції - інвестиційного розвитку держави.

  В грудні 2003 року Верховна Рада України  внесла зміни до Закону «Про лізинг»  та прийняла його в новій редакції під назвою: Закон України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 1 даного закону: «фінансовий  лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового  лізингу. За договором фінансового  лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)».[6]

  Також прийнятий Закон України від 24.12.2002 р. № 349-ГУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закон України  від 16.01.2003 р. № 469-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість». (далі - Закон № 349 і Закон № 469). Відповідно до цих законодавчих актів, Україна зробила свій вибір, прийнявши за модель оподаткування практику більшості розвинутих європейських країн. Таким чином, з оплатою податку на прибуток і податку на додану вартість операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу об’єкта лізингу, який відповідає його економічній сутності. Ці зміни також є позитивними, оскільки більшість протиріч між нормами Закону "Про лізинг" і Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" ліквідовано. Крім того, підпунктом 1.18.2 статті 1 Закону № 349 наведене розширене поняття фінансового лізингу: «фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу».

  Далі  у підпункті 1.18.2 статті 1 конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку:

• об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
• сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;
• якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;
• майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

  Вказані зміни вплинули на регулювання операцій фінансового лізингу. Зокрема:

1. Продавцем (постачальником) при лізингових відносинах може бути фізична чи юридична особа, у якої лізингодавець придбає річ, яка у подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоотримувачу. Це дає можливість товаровиробникам основних фондів передавати свій продукт у фінансовий лізинг та розширяти ринок збуту.
2. Вимога амортизувати 75% співпадає з вимогою бухгалтерського обліку по міжнародним стандартам і використовується у практичній діяльності бухгалтерами. Це положення потребує правового роз’яснення, оскільки допускає різне тлумачення.
3. Лізингоотримувачу передаються всі ризики і винагороди, пов’язані з правом використання і володіння об’єктом лізингу.
4. У фінансовий лізинг можна передавати майно як придбане, так і виготовлене на замовлення орендодавця, а також те, що знаходилось у складі основних фондів лізингодавця на протязі терміну перших 50% амортизації початкової вартості. Дане положення важливе для більшості лізингодавців, хоча і потребує додаткового роз’яснення, про яку амортизацію йде мова – економічну чи податкову.

  З прийняттям змін до Закону України "Про  оподаткування прибутку підприємств" Законом № 349 передбачений окремий  механізм оподаткування операцій фінансового  лізингу. Особливості оподаткування  з точки зору податку на прибуток в тому, що лізингодавець має право купувати основні фонди як товар і при цьому збільшувати свої валові витрати на вартість придбання об’єктів. Він також придбає основні фонди, які будуть частково експлуатуватися в процесі його господарської діяльності – в цьому випадку вираховувати амортизацію, тобто користуватись податковими знижками на етапі придбання об’єкту фінансового лізингу. Відповідно до підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування прирівнюється в момент такої передачі до його продажу. При цьому, лізингодавець збільшує валовий дохід на вартість продажу. Якщо основні фонди, які передаються у фінансовий лізинг, на момент їх передачі знаходились у складі основних фондів, то лізингодавець зменшує балансову вартість відповідної групи в порядку, визначеному для продажу основних фондів (п.п. 8.4.3 і 8.4.4. Закону "Про оподаткування прибутку підприємств"). При нарахуванні лізингового платежу лізингодавець збільшує валові доходи, за винятком тієї частини, яка компенсує вартість продажу об’єкта фінансового лізингу. У лізингоотримувача відповідно до закону № 349 (пункт 7.9.6 і пункт 8.5) на момент передачі об’єкта виникає підстава збільшити відповідну групу основних фондів на вартість об’єкта фінансового лізингу (без урахування відсотків), виходячи з результатів податкового періоду, у якому здійснюється така передача. Крім цього, він здійснює нарахування амортизації на об’єкт фінансового лізингу, а також збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі відсотків або комісій, нарахованих на вартість об’єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, який надається в рахунок компенсації частини вартості об’єкта фінансового лізингу).

  У випадку повернення у майбутніх  податкових періодах об’єкта фінансового  лізингу, така передача для цілей  оподаткування прирівнюється до зворотного продажу за ціною, яка  діє на момент продажу, але не нижчою за початкову вартість відповідного майна, зменшеного на суму нарахованої  амортизації (підпункт 7.9.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").[15]

  Підсумовуючи  вищевикладене, потрібно звернути увагу  на те, що при фінансовому лізингу більше податкових знижок з податку на прибуток отримує лізингоотримувач, оскільки він нараховує амортизацію і збільшує валові витрати на суму лізингових платежів, передбачених умовами договору. Що ж стосується лізингодавця, то він на етапі придбання об’єкта фінансового лізингу користується незначними пільгами.

  В податковому законодавстві України  регулювання операцій фінансового  лізингу передбачає два фіскальних режими – як з податку на прибуток, так і з податку на додану вартість. З прийняттям Закону "Про внесення змін до Закону України "Про податок  на додану вартість" від 16.01.2003 р. № 469 об’єктом оподаткування є операції фінансового лізингу. Так, з 01.01.2003 р., у відповідності з доповненням до пункту 1.4 Закону «Про податок на додану вартість», операції по передачі майна орендодавцем на баланс орендаря по договорам фінансового лізингу прирівнюються до продажу, а їх вартість у відповідності з підпунктом 3.1.1 – об’єктом оподаткування. Не є об’єктом оподаткування сплачені відсотки і комісії у складі лізингових платежів, нарахованих на вартість об’єкту фінансового лізингу в сумі, яка не перевищує подвійну облікову ставку НБУ в день нарахування таких відсотків (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об’єкта лізингу, наданого в межах такого договору фінансового лізингу.[16]

  Зміни, внесені до статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", змінили правило "першої події" відносно виникнення податкового зобов’язання і податкового кредиту до операції фінансового лізингу. Так, дата виникнення податкових зобов’язань лізингодавця визначена як дата фактичної передачі об’єкта фінансового лізингу у користування орендарю, а датою виникнення права орендаря на податковий кредит є дата фактичного отримання ним об’єкта фінансового лізингу (підпункти 7.3.4, 7.5.3 Закону України "Про податок на додану вартість"). З придбанням об’єкта фінансового лізингу у лізингодавця виникають податковий кредит і податкове зобов’язання стосовно вартості об’єкта на момент фактичної передачі об’єкта лізингоотримувачу. Тобто, валові доходи і валові витрати лізингодавця, а також зобов’язання і податковий кредит з ПДВ збалансовані. У лізингоотримувача в момент передачі об’єкта фінансового лізингу на всю суму вартості майна виникає податковий кредит, хоча платежі у рахунок компенсації вартості об’єкта він буде платити частинами. Це дає лізингоотримувачу можливість користуватися податковими знижками при цій операції. Крім того, він отримує право амортизувати отримані основні фонди і збільшити валові витрати на суму лізингових платежів. Потім лізингоотримувач при вказаній операції отримує податкові знижки та зацікавлений в отриманні об’єкта фінансового лізингу.[17]